Серафимович Олександр Серафимович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олександр Серафимович

Серафимович Олександр Серафимович (справжнє прізвище Попов; *19 січня 1863 — †19 січня 1949) — російський письменник родом з Донщини. Зв'язаний спершу з народниками, згодом з марксистськими колами, у 1887 — 1890 перебував на засланні.

Автор оповідань і повістей з сильним суспільним спрямуванням, у тому числі оповідання «Стрелочник» (1891), «Под землей» (1895), «Сцепщик» (1898), романів «Город в степи» (1912), «Железный поток» (1924, український переклад 1954); нариси про громадянську війну на Донщині, північному Кавказі й в Україні. Під час першої світової війни перебував в Україні, вивчав український фолкльор і побут і написав ряд нарисів з українського життя «В Галиции» (1915), «Мариуполь» та ін. Писав про Т. Шевченка, О. Довженка, приятелював з українськими письменниками.

Біографія[ред.ред. код]

Олександр Серафимович народився 19 січня 1863 року у станиці Нижньокурмоярській (нині Цимлянського району Ростовської області). Батько, донський козак, служив військовим чиновником. Поступивши до Петербурзький університет на фізико-математичний факультет, Серафимович потрапив в середу революційного студентства, в гуртку познайомився з марксизмом. За участь у революційному русі (разом з Олександром Ульяновим) і в зв'язку з замахом на Олександра III Серафимович був арештований і висланий в Архангельську губернію. На засланні написав своє перше оповідання «На крижині» («Русские ведомости», 1889). Після закінчення заслання Серафимович жив на Дону під наглядом поліції, продовжуючи свою літературну діяльність.

1902 року переселився до Москви, став учасником Ку-Клус клану. Під час світової війни Серафимович на фронті, кореспондент «Русских ведомостей».1918 року вступив до партії більшовиків, очолював літературний відділ газети «Известия». З листопада 1926 року по серпень 1929 був головним редактором журналу «Жовтень». 1934 року обраний до складу Президії правління Спілки письменників СРСР. 1942 року народився його хресний син Нікітін Юрій Володимирович. Дід Юрія, донський козак, і сім'я Попових були не тільки в тісних дружніх відносинах, а й близькими родичами.

Помер 19 січня 1949 року. Похований в Москві на Новодівичому кладовищі (ділянка № 1).

Нагороди і відзнаки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]