Сергій II Студит
| Сергій II Студит | ||
| ||
|---|---|---|
| 998 або 1001 — 1019 | ||
| Попередник: | Сісіній ІІ | |
| Наступник: | Євстафій | |
| Діяльність: | священник | |
| Народження: | невідомо | |
| Смерть: | липень 1019 Константинополь | |
| Похований: | Константинополь | |
Патріарх Сергій II Студит (грец. Πατριάρχης Σέργιος Β΄ Στουδίτης ; ?— липень 1019) — Патріарх Константинопольський з 998 або 1001 року по 1019 рік.
Життєпис[ред. | ред. код]
Є кілька версій дати призначення Сергія II патріархом: за даними Едкарда Муральта, він став ним до липня 998 року[1], за іншими — з 999[2], Мішель ле К'єн також відносить дату початку патріаршества Сергія до 999 року[3]. За свідченням, наведеним Ях'яю Антіохійським, Сергій II був призначений главою Константинопольської кафедри на 26-му році царювання Василія II, тобто після 11 січня 1001 року[4].
У деяких джерелах Сергія II називають двоюрідним онуком константинопольського патріарха Фотія I Великого[5][6]. В інших — просто племінником Фотія I[7], хоча за віком перший варіант спорідненості виглядає правдоподібніше. Сергій II був братом магістра Косьми, першого судді Константинополя. До обрання патріархом був настоятелем монастиря Святого Мануїла та духівником імператора Романа I Лакапіна.
Сергій II був високоосвіченою людиною. Патріарший престол він посів уже в поважному віці після смерті Сисінія II. Продовжуючи лінію патріарха Фотія I, він підтримував принцип солідарності інтересів Візантійської Церкви та Візантійської імперії у боротьбі проти папського Риму. Виступав проти податкової політики імператора Василія II, зокрема, протестуючи проти другої форми аліленгії, коли великі земельні власники повинні сплачувати податки за виморочні земельні ділянки бідноти та занедбані сусідні земельні ділянки.
У 1004 році патріарх Сергій II дав благословення на шлюб доньки найзнаменитішого патриція Романа Аргира Марії та Іоанна, сина дожа Венеції П'єтро II Орсеоло[8].
За Сергія II ім'я Папи римського було видалено з диптиха через те, що у своєму окружному посланні папа Сергій IV використав формулювання символу віри з filioque.
Сергій ІІ помер у липні 1019 року. Новим константинопольським патріархом було обрано Євстафія.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Muralt, 1. с. р. 577
- ↑ Sergius II (гр.). Site do Patriarcado Ecumênico de Constantinopla. Процитовано 19 січня 2013.
- ↑ Michel Le Quien. Oriens christianus in quatuor patriarchatus digestus, in quo exhibentur Ecclesiae patriarchae caeterique praesules totius Orientis, publié posthumément. — Paris, 1740. — Vol. I. — P. 257.
- ↑ Комментарий № 290 к «Истории» Яхьи Антиохийского
- ↑ ВИЗАНТИЙСКАЯ ДЕРЖАВА :: "С" Ч.2. Процитовано 19 січня 2013.
- ↑ Сергий II. Архів оригіналу за 29 січня 2013. Процитовано 20 січня 2013.
- ↑ Продолжатель Феофана. Жизнеописания византийских царей: книга VI (Роман I)
- ↑ Иоанн Диакон. Венецианская история
Література[ред. | ред. код]
- Древнейшие государства восточной Европы. Проблемы источниковедения / редактор Л. В. Столярова. — "Восточная Литература" РАН, 2003. — 445 с. — ISBN 978-5-020-18271-4.
- Византийский словарь: в 2 т / составитель и ответственный редактор К. А. Филатов. — СПб.: : ТИД Амфора, РХГА, Издательство Олега Абышко, 2011. — Т. 2. — ISBN 978-5-367-01740-3.
- Рыжов К. В. Все монархи мира. Древняя Греция. Древний Рим. Византия. — Москва : Вече, 1999. — 656 с. — ISBN 5-7838-0342-1.
- Розен В. Р. «Император Василий Болгарский» (Прил. к XLIV т. «Записок Имп. Академии Наук», 1883), Извлечения из летописи Яхъи Антиохийского. — СПб. : Типография Императорской Академии наук, 1883. — 646 с.
|
