Діонісій V Константинопольський
| Діонісій V Константинопольський | |
|---|---|
| грец. Διονύσιος Ε΄ | |
 | |
| Народився |
22 березня 1820 Едірне, Османська імперія |
| Помер |
25 серпня 1891 (71 рік) Стамбул, Османська імперія |
| Поховання | Храм Живоносного Джерела[d] |
| Країна |
.svg){kind=small} Греція |
| Діяльність | священник |
| Знання мов | новогрецька |
| Членство | Грецьке філологічне товариство Константинополяd |
| Посада | Константинопольський патріархат |
| Конфесія | православ'я |
Патріарх Діонісій V (грец. Πατριάρχης Διονύσιος Ε΄; 1820, Адріанополь, Османська імперія — 13 серпня 1891, Константинополь) — Патріарх Константинопольський з 23 січня 1887 року до своєї кончини.
До обрання патріархом у російських правлячих колах мав репутацію крайнього туркофіла та русофоба[1]; його патріаршество було відзначено нейтральним ставленням до Росії та кульмінацією протистояння між Церквою та Портою у питанні про права та привілеї (прономії) Патріархії, яке завершилося перемогою останньої у даному питанні.
Біографія та діяльність[ред. | ред. код]
Навчався у місцевій школі; з 1839 року викладав у Саранда Екклесіас, потім у Дідімотиці.
У 1851 році висвячений на диякона, складався протосинкеллом. У 1856 році хіротонізований у пресвітера; в 1858 році — в єпископа, призначений на Крит, в 1868 році — в Дідімотіку.
Після зречення Патріарха Григорія VI, з червня по вересень 1871 року, був місцеблюстителем патріаршого престолу.
З 1 травня 1873 року — митрополит Адріанопольський.
В Адріанополі активно виступав проти болгарських екзархістів, співпрацюючи з оттоманською владою. У ході російсько-турецької війни зайняв активну антиросійську позицію. 6 лютого 1878 року зазнав нападу з боку натовпу болгар, а також місцевих греків (згідно з судовим розглядом[2]); був врятований загоном козаків під командуванням Костянтина Павловича Вільчиковського.
14 листопада 1880 року переведений на Нікейську кафедру; керував нею з Константинополя, проживаючи в його передмісті Макрохорії у своєму приватному будинку[3]. 22 січня 1886 року переведений назад до Адріанополя.
Після відставки 14 листопада 1886 року, через хворобу, Патріарха Іоакима IV, 23 січня 1887 року був обраний його наступником. Вибори проходили у вкрай напруженій обстановці: значна частина греків Константинополя вимагала повернення на престол Іоакима III (під час висування кандидатів отримав рівну з Діонісієм число голосів), якого підтримував російський уряд; уряд Трикупіса Грецького королівства підтримував Діонісія[4]. У своїй депеші від 29 грудня 1886 (10 січня 1887 року) посол у Константинополі Олександр Нелідов прямо називав Діонісія «ворогом Росії»[5]; у своїх розмовах з «впливовими особами» Нелідов застерігав від обрання Діонісія, «відомого своєю ненавистю до Росії та слов'ян»[5].
За своїм обранням виявляв помірні підходи у зносинах з Росією. Його патріаршество було ознаменовано відновленням гострого протистояння Патріархії та Порти у питанні про традиційні права та привілеї першої за оттоманським законодавством (конфлікт розпочався на початку 1880-х у патріарство Йоакима III і стосувався насамперед судових повноважень Патріарха і митрополитів[6]. Його найближчим помічником став Родоський митрополит Герман (згодом Патріарх Герман V; у 1888 році переведений на Іраклійську кафедру), який виступав з найбільш непримиренних позицій щодо прономій. 23 липня 1890 року приніс зречення; 28 вересня Патріарх і Синод пішли на безпрецедентний крок — оголошення інтердикту під приводом відставки Патріарха та митрополитів: було заборонено вчинення будь-яких богослужінь, за винятком екстрених вимог; інтердикт призвів до того, що Порта розпорядилася відкрити грецькі храми силою і погрожувала ряду митрополитів[7]. Капітуляція Порти в різдвяний Святвечір (24 грудня) того ж року (5 січня 1891 р.)[8] викликала масове тріумфування грецького населення в Константинополі; Діонісій тріумфально повернувся до столиці зі свого заміського будинку під вигуки народу — Ζήτω[9]. Менш вдалою були його спроби не допустити видачу бератів Охридському та Ускюбському (у Скоп'є) митрополитам з болгар (див. греко-болгарська схизма). У 1888 році утримався від привітання з 25-річним ювілеєм короля Греції Георгія I і не взяв участі сам, ні через свого представника, в урочистому богослужінні в одній із церков Галати, чим викликав шквал критики в Греції[10].
Був останнім Константинопольським Патріархом, який суворо дотримувався протокольного етикету, що склався у Фанарі в оттоманську епоху.
Помер 13 серпня 1891 року внаслідок інсульту, що вразив його вранці 4 серпня[11]. Був похований у монастирі «Живоносне джерело» у Валуклі; йому успадкував Неофіт VIII.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ «Церковный Вѣстникъ». 1888, № 2, стр. 1: «<…> Избрание Дионисия адрианопольского не произвело приятного впечатления и у нас в России. Иначе, впрочем, и быть не могло. В бытность свою адрианопольским митрополитом, он заявил себя таким откровенным недоброжелателем России, что она имела твердое основание относиться с недоверием к его избранию и ожидать продолжения его неприязненной относительно её политики на новом, более влиятельном, месте его служения.» (неподписанная статья Ивана Троицкого[ru]).
- ↑ В. Тепловъ. Греко-болгарскій церковный вопросъ по неизданнымъ источникамъ. Историческое изслѣдованіе. СПб, 1889, стр. 182.
- ↑ «Церковный Вѣстникъ». 1891, № 35 (29 августа), стр. 548.
- ↑ Л. А. Герд. Константинополь и Петербург: церковная политика России на православном Востоке (1878—1898). М., 2006, стр. 70—71.
- ↑ а б Л. А. Герд. Константинополь и Петербург: церковная политика России на православном Востоке (1878—1898). М., 2006, стр. 71.
- ↑ Л. А. Герд. Константинополь и Петербург: церковная политика России на православном Востоке (1878—1898). М., 2006, стр. 209—224.
- ↑ И. И. Соколов. Константинопольская церковь въ XIX вѣкѣ. Опытъ историческаго изслѣдованія. Т. I, СПб., 1904, стр. 386—387.
- ↑ «Церковный Вѣстникъ». 1891, № 2, стр. 18.
- ↑ И. И. Соколов. Константинопольская церковь въ XIX вѣкѣ. Опытъ историческаго изслѣдованія. Т. I, СПб., 1904, стр. 388.
- ↑ «Церковный Вѣстникъ». 1889, № 2, стр. 22 (неподписанная статья Ивана Троицкого).
- ↑ «Церковный Вѣстникъ». 1891, № 35 (29 августа), стр. 549.
Література[ред. | ред. код]
- Редакция журнала. Дионисий V, константинопольский вселенский патриарх (некролог) // Всемирная иллюстрация : журнал. — 1891. — Т. 46, № 1180 (26 квітня). — С. 161—162.
- И.И. Соколов. Константинопольская церковь въ XIX вѣкѣ. Опытъ историческаго изслѣдованія. Т. I, СПб., 1904, стр. 385—389, 674—679.
Посилання[ред. | ред. код]
- Διονύσιος Ε´ Архивная копия довідка на офіційному сайті всесвітньої Патріархії
|
