Левицький Кость Антонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кость Антонович Левицький
Кость Антонович Левицький
POL COA Rogala.svg
Роґаля
Прапор
Прем'єр-міністр ЗУНР
9 листопада 1918 — грудень 1918
Попередник: посада запроваджена
Спадкоємець: Ісидор Тимофійович Голубович
 
Партія: Українська Національно-Демократична Партія
Національність: українець
Народження: 18 листопада 1859(1859-11-18)
Тисмениця, Австро-Угорщина
Смерть: 12 листопада 1941(1941-11-12) (81 рік)
Львів, УДП
Дружина: Ольга з Огоновських

Кость Антонович Леви́цький (* 18 листопада 1859, Тисмениця — 12 листопада 1941, Львів) — один із найвизначніших політичних діячів Галичини кінця XIX століття — першої половини XX століття. Співзасновник УНДП. З листопада 1918 р.- голова Державного секретаріату ЗУНР, потім — голова комісії з виборчої реформи при уряді. У липні 1941 засновник, голова Національної Ради у Львові. Зять академіка ПАН Омеляна Огоновського,[1] вуйко Любомира Огоновського.[2]

Біографія[ред.ред. код]

Кость Левицький народився 18 листопада 1859 р. у містечку Тисмениця (тепер районний центр Івано-Франківської області) в сім'ї священика шляхтича гербу «Роґаля» о. Антона Левицького — пароха Нижнева[3]. Після закінчення 1878 р. Станіславівської гімназії навчався на правничих факультетах Львівського та Віденського університетів. 1884 року склав докторат, 1890 року відкрив адвокатську канцелярію у Львові.

Був людиною невичерпної громадської енергії: обирали заступником голови «Академічного братства», активним діячем першого товариства українських правників «Кружок правничий» (1881 р.), співзасновником, провідним діячем товариства українських ремісників «Зоря», «Народної торгівлі» (1883 р.), страхового товариства «Дністер» (1891 р.), «Краєвого союзу ревізійного» (1904 р.), «Земельного банку гіпотечного» (1910 р.), директором «Краєвого союзу кредитового» (1898–1939 роки), засідав в управі «Просвіти».

Виявив себе в галузі науки: перекладав закони, опрацьовував українську юридичну термінологію, уклав німецько-український правничий словник, почесний член Наукового товариства імени Тараса Шевченка, співзасновник, довголітній редактор «Часописі правничої» та квартальника Союзу українських адвокатів «Життя і право», автор популярних юридичних праць.

Левицький К.jpg

Видатний політик: співзасновник і секретар «Народної Ради», член президії та президент Народного комітету Української національно-демократичної партії, депутат Палати Послів австрійського парламенту (1907–1918 роки) та Галицького сейму (1908-13 роки, від IV курії округу Рогатин; входив до складу «Українсько-руського соймового клубу», заступник голови у 1908–1909 роках, його голова у 1910-13 роках[4]); 1913–1914 роки — від IV курії округу Жидачів), президент (голова[5]) «Українського соймового клубу» в Галицькому сеймі (1913–1914 років[6]), президент українського клубу в австрійському парламенті (1910–1916 роки). Очолюючи боротьбу українських парламентарів за український університет і реформу виборчої ординації до Галицького сейму, став одним із найавторитетніших українських політиків. На початку I світової війни очолив Головну Українську Раду, згодом Загальну Українську Раду — координаційний орган  українських партій.

Керівник Державного Секретаріату ЗУНР[ред.ред. код]

В умовах розпаду Австро-Угорської імперії парламентарії сформували Українську Національну Раду, взяли курс на створення незалежної держави. 31 жовтня 1918 р. львівська делегація Ради під проводом Костя Левицького ухвалила рішення про збройне повстання. 9 листопада УНРада під головуванням Костя Левицького схвалила опрацьовану за його участі тимчасову Конституцію ЗУНР. Голова першого уряду — Державного секретаріату ЗУНР, міністр фінансів ЗУНР.

Уряд діяв два місяці, сформував правові й організаційні засади ЗУНР. Після відставки Кость Левицький очолював комісію виборчого законодавства УНРади. Через відступ УГА в липні 1919 року за Збруч переїхав до Відня, увійшов до складу уряду ЗУНР як уповноважений у справах преси та пропаганди, згодом — закордонних справ. Очолював делегації ЗУНР на міжнародних конференціях у Ризі (1920 р.), Женеві (1921 р.), був членом делегації ЗУНР на Ґенуезькій конференції (1922 р.). Очолював Комітет політичної еміграції. Після самоліквідації 1923 р. уряду згідно з рішенням Ліги Націй про анексію Східної Галичини повернувся до Львова.

Міжвоєнний період[ред.ред. код]

У міжвоєнний період входив до Центрального комітету Українського національно-демократичного об'єднання; вирішальної ролі в політиці вже не відігравав. Працював на посадах директора «Центробанку», очолював Союз українських адвокатів, входив до складу Навчальної ради адвокатів Польщі. Проявив себе як історик — автор «Історії політичної думки галицьких українців 1848–1914 рр.» (1926), «Історії визвольних змагань галицьких українців у часи світової війни 1914–1918 рр.» (1928–1930), «Великий зрив» (1931) тощо «Історію політичної думки галицьких українців» досі вважають основною працею з історії українського національного руху XIX ст.

«Золотий вересень» 1939 року втягнув Костя Левицького у вир політики — однопартійці доручили налагодити контакти з червоними завойовниками. 22 вересня 1939 р. він представився новій владі; вивезли до Москви. 80-річний сеньйор галицької політики просидів на Луб'янці півтора року. Внаслідок наполягань Кирила Студинського, інших галичан, на думку яких зважала радянська влада, навесні 1941 р. Костя Левицького якимось дивом звільнили, він повернувся.

Проголошення Української держави[ред.ред. код]

30 червня 1941 року оунівці проголосили Українську державу, Кость Левицький очолив Раду Сеньйорів (передпарламент — з 6 липня, із 30 липня 1941 р. — УНРада). Неодноразово провадив нелегкі переговори з нацистами, намагався відіграти роль представника єдиної легітимної влади в Галичині. На початку 1942-го нацисти поставили перед УНРадою ультиматум про саморозпуск.

Помер 12 листопада 1941 року. Похований на Янівському меморіальному цвинтарі поруч з генералом Мироном Тарнавським.

В надгробному слові митрополит Йосип Сліпий, відзначаючи величезні заслуги Костя Левицького, назвав його «керманичем політичного життя народу до останньої хвилини».

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

1992 р. вулицю Владіміра Маяковського у Львові, на якій під № 34 був розташований будинок Костя Левицького, перейменували на його честь.

У 2010 р. до 150-річчя від дня народження Кость Левицького Львівською обласною державною телерадіокомпанією було презентовано документальний фільм присвячений діяльності видатного адвоката, громадського та політичного діяча.

Праці[ред.ред. код]

Кость Левицький — автор цінних історичних праць:

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Омелян Огоновський нар. 3 серпня 1832 пом. 28 жовтня 1894 / Родовід
  2. М.Гуцуляк. Перший листопад 1918 на Західних землях України.— Київ, «Либідь», 1993.— 408 с.: іл. ISBN 5-325-00302-X С. 27
  3. М. Литвин, К. Науменко. Історія ЗУНР.— Львів: Інститут українознавства НАНУ, видавнича фірма «Олір», 1995.— 368 с.: іл. ISBN 5-7707-7867-9 С. 77
  4. І.Чорновол. 199 депутатів Галицького сейму… С. 103–104
  5. І.Чорновол. 199 депутатів Галицького сейму… С. 114
  6. І.Чорновол. 199 депутатів Галицького сейму… С. 114–115