Полонізація

Полоніза́ція (ополячення, спольщення; пол. polonizacja) — процес насаджування польської мови та культури населенню, що належить до іншої етнокультури, з метою асиміляції.

Річ Посполита

Питання ополячення руського населення гостро постало після укладення Люблінської унії 1569, коли Велике князівство Литовське, де українці (русини) могли вільно говорити своєю мовою та сповідувати свою віру (православ'я), об'єдналося з Польським королівством, утворивши Річ Посполиту. Щоб зберегти православні обряди, Київська митрополія погодилася укласти Берестейську унію 1596, але це не зупинило ополячення української знаті. Ще в XVII сторіччі Мелетій Смотрицький у сповненому скорботи трактаті «Тренос, або Плач за Святою Східною Церквою» (1610) писав: «Де тепер безцінні діаманти православної корони, уславлені роди таких руських князів, як Слуцькі, Заславські, Збаразькі, Вишневецькі, Сангушки, Чорторийські, Пронські, Ружинські, Соломирецькі, Головчинські, Коропинські, Масальські, Горські, Соколинські, Лукомські, Пузини та інші, яким немає ліку? Де тепер ті, що оточували їх… благородні, славетні, відважні, сильні й давні доми руського народу, що на весь світ славилися престижем, могутністю й відвагою?» За цим риторичним запитанням стояв загальновідомий факт переходу всіх цих славетних магнатських родів до католицизму.

Вибух Визвольної війни 1648 на тривалий час призупинив процес полонізації. Тепер уже для самої Польщі на порядку денному постало питання збереження власної державності. Тому аж до межі XVII-XVIII ст. полонізаційні процеси були досить слабкими. Стимулювали їх стабілізація польської влади в Галичині та на Правобережжі й повернення шляхетських порядків. 1696 року, ліквідовуючи наслідки козаччини, за ухвалою польського сейму в судах і установах Правобережної України запроваджувалася польська мова. Поновилися й утиски православної церкви. У 1760-х рр. у Київському і Подільському воєводствах лишалося якихось 20 православних парафій. Далі насувалося нове закріпачення українського селянства, котре спричинило спалахи гайдамаччини та Коліївщини.

Австро-Угорщина

1789 року розпорядженням Едукаційної комісії польського сейму закрито всі українські школи. Польський тиск призвів до такої ворожнечі українців та поляків, що під час відомих польських повстань зазнали невдачі усі спроби шляхти залучити до боротьби з російськими військами українських селян. Навпаки, у більшості своїй українці надавали перевагу православній російській владі, аніж поверненню польських порядків. Російська влада після придушення польського повстання 1830 р. на Правобережжі розігнала всі польські установи і виселила більшість шляхти. У мовному питанні повністю виключалася польська, натомість у державних, судових, освітніх закладах впроваджувалася російська. Полонізацію замінено русифікацією.

Західна Україна, котра потрапила під владу Австрії, також не уникала продовження процесу полонізації, позаяк австрійський уряд для утримання своєї влади на Галичині робив ставку на лояльність поляків, тому не зважав на польські утиски українців. Наслідуючи польську шляхту аж до переходу на польську мову, місцева українська еліта зневажала селянство і «мову свинопасів». Вона взагалі не ототожнювала-західних українців з Україною, вважаючи їх «рутенами» — групою греко-католицького населення Галичини з особливою говіркою.

Певної української освіти в Східній Галичині практично не існувало. Українську мову можна було почути лише в однокласних парафіяльних школах, запроваджених австрійцями 1774 року. За межами початкової освіти мова навчання була німецькою або польською. 1817 року поляки домоглися остаточного витіснення української мови з освіти в Східній Галичині.

Деяке покращення відбулося завдяки реформам імператора Йосифа II. 1784 року він заснував у Львові університет, де для українських студентів, зважаючи на їхнє переважне незнання латини й німецької, організували окремий «Студіум рутенум». Тут предмети викладалися штучною мовою, котра поєднувала церковнослов'янську з місцевою українською говіркою. Тим не менше, завдяки цьому закладові українці отримали можливість познайомитися із здобутками західноєвропейської культури та науки. «Студіум рутенум» практично нагадував окремий український інститут при Львівському університеті, де діяли філософський і богословський факультети.

Увагу австрійської влади до українців можна було пояснити тим, що вона завжди намагалася використати їх як противагу намаганням поляків відродити свою державність. Особливо це проявилося під час заворушень «весни народів» 1848, коли на вимогу українців у школах і адміністративних установах Східної Галичини було запроваджено українську мову. Великою культурною подією подією став вихід 1848 року україномовного тижневика «Зоря Галицька».

Проте з часом Габсбурги були змушені піти на значні поступки полякам. Намісник Галичини поляк А.Голуховський послідовно розширював польський вплив, замінюючи німецьких чиновників поляками, розширюючи вживання польської мови у школах. З 1869 р. польська мова остаточно закріпилася як офіційна мова освіти й адміністрації провінції. Полонізація українців сягнула таких масштабів, що Голуховський спробував покінчити з українством у Львівському університеті, перевів україномовні видання на латинську абетку, намагався накинути греко-католицькій церкві римський календар. Австрійська влада не зважала на поступове перетворення Галичини на польську «державу в державі».

Польща у міжвоєнні роки

У складі польської держави в 1920-х—1930-х роках було багато земель з українським і білоруським населенням

Одразу після збройного розгрому Західно-Української Республіки й остаточного закріплення польської влади, на Західній Україні поновився наступ на українську мову. У 1924 р. — через чотири роки по закінченні війни на Сході — Польська республіка видала закон про обмеження вживання української мови в адміністративних органах та судах на підвладних полякам українських землях. Міністр освіти С.Грабський здійснив реформу освіти (lex Grabski), витіснивши українську мову з шкіл. Як 1696 року ліквідовувалися польські поступки українській мові, здобуті внаслідок Визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького, так 1924 року ліквідовувалися здобутки українства під час національної революції 1917—1920 рр.

Поляки взялися за чергове викорінення української мови з притаманною їм рішучістю. Якщо в 1922—1923 навчальному році в Східній Галичині існували 2532 українські школи, то в 1929—1930 їх залишилося 749.1 У 1937 р. їх залишалося тільки 352. На Волині протягом цього часу кількість українських шкіл скоротилася з 440 до 8(!). На рівні середньої освіти становище було ще гіршим: 1931 року одна польська гімназія припадала на 16 тис. поляків, одна українська — на 230 тис. українців.

У Львівському університеті ліквідували українські кафедри, а самих українців намагалися туди не допускати. Коли ж українські викладачі та студенти влаштували свій власний неофіційний «таємний» університет у Львові, польські націоналісти за підтримки офіційної влади почали його погроми. Це тривало кілька років, доки читати лекції українцям українською мовою стало неможливо навіть в умовах підпілля. Проте в 1920—1925 рр. тисячі студентів встигли хоча б частково одержати українську вищу освіту. У період свого розквіту «таємний» університет включав 54 професори, 15 кафедр і близько 1500 студентів.

Навесні 1925 р. польська поліція здійснила облаву на осередки українських організацій Волині, мотивуючи це тим, що «збільшовичені українські товариства створили КПЗУ (Компартію Західної України — авт.)». Польські газети звинувачували українські «Просвіти» у широкій комуністичній агітації. Це було достатнім приводом для їх закриття. На Лемківщині уряд припинив діяльність усіх читалень «Просвіти» у 1932—1936 рр. Подібна ситуація склалася і у видавничій справі. Якщо 1928 р. у Польщі було 439 українських видань загальним тиражем 2 935,8 тис. примірників, то станом на 1934 рік їхня кількість зменшилася до 346 з тиражем 724 тисяч.

Польська влада підтримувала ідею про національну окремішність карпатських гуцулів, лемків та бойків. Відповідно робилися спроби розвинути лемківський діалект в окрему мову. Тим часом на Холмщині та Поліссі влада перевела на польську мову управління православною церквою, богословську освіту і навіть богослужіння.

Див. також

• Русифікація

Посилання

• Не тільки зросійщення. Доля української мови в інших державах (mova.org.ua)