Стефан Потоцький (референдар)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. Ви можете допомогти вдосконалити цю статтю, погодивши її із чинними мовними стандартами. (лютий 2019)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Потоцький.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Стефан Потоцький.
Стефан Потоцький
Stefan Potocki
Народився 1665[1]
Галич, Галицька земля, Руське воєводство, Малопольська провінція, Корона Королівства Польського, Річ Посполита
Помер 5 травня 1730(1730-05-05)
Львів
Громадянство Річ Посполита
Діяльність військовик, державний діяч, меценат
Посада маршалок надвірний коронний[2], Q9377083?, крайчий великий коронний[3], Консул Конфедерації, Поморський воєвода, посол Сейму Речі Посполитої[d], учасник виборів короля Польщіd, референдар коронний[4], Маршалок Сейму Речі Посполитої, теребовлянський староста[d], львівський староста[d], Черкаський староста[d], Q65952581?, калуський старостаd і Q66201096?
Конфесія католик
Рід Потоцькі
Батько Павел Потоцький
Мати Елєонора Салтикова
Діти Йоахім, Іґнацій, Уршуля
Нагороди
орден Білого Орла
Герб
Герб

Стефан Потоцький (пол. Stefan Potocki; пом. 5 травня 1730, Львів) — польський шляхтич, військовик, урядник та державний діяч Республіки Обох Націй (Речі Посполитої), меценат.

Життєпис[ред. | ред. код]

Син кам'янецького каштеляна Павела Потоцького та Елеонори із Салтикових[5]. Від батька у спадок отримав права власності на Чортків, Полівці. Підписувався, зокрема, «на Чорткові та Полонному»[6].

З 1 лютого 1692 мав панцерну корогву після поморського воєводи Владислава Лося. Неохоче, на відміну від інших Потоцьких, брав участь у військових справах. У 1692 році брав участь у сеймі від Галицької землі. У наступні роки брав активну участь у Галицьких і Вишенських сеймиках. 22 січня 1695 вніс до Львівського гродського суду протестацію через зірвання 20 січня 1695 передсеймового сеймика у Вишні. Брав участь у перемовинах з представниками військ конфедерації Броніслава Барановського: 18 жовтня 1696 висланий до табору конфедерації під Глухівці (пол. Głuchowce) разом із кам'янецьким каштеляном Нікодемом Жабоклицьким. У Львові вніс протест щодо дій конфедератів.

Мав добрі стосунки з гетьманом Станіславом Яном Яблоновським і його сином Яном Станіславом Яблоновськими. 25 лютого 1697 С. Я. Яблоновський увів С. Потоцького до складу комісії, яка мала виїхати до Самбора та заспокоїти конфедератів через справи скарбові та трактатові. 25 квітня 1697 виїхав до штабу маршалка Барановського в Самборі на перемовини, які почали 27 квітня в добрій атмосфері. Вишенський сеймик за це декларував йому 4 000 польських злотих.

Був «клієнтом» Собеських під час безкоролів'я, але чекав випадку, щоби перейти на сторону Фридерика Августа; віддав голос за нього як посол від Подільського воєводства на елекційному сеймі 1697. Призначений комісаром до розподілу сум для війська. Не брав участі в Підгаєцькій кампанії (його корогва була у складі полку коронного стражника Стефана Александера Потоцького. 15 вересня 1699 обраний на Вишенському сеймику реляційному комісарі Трибуналу скарбового радомського; за роботу отримав винагороду (рішення сеймика 1702). У лютому 1707 прибув на загальну раду Сандомирської конфедерації у Львові. Підписав документ керівників конфедерації, що не будуть мати жодних контактів з противником, на троні має бути один з синів Яна III. Брав участь у Загальній Варшавській раді 1710, підписав підтримку Сандомирської конфедерації. Влітку 1713 у Львові з гетьманами А. М. Сенявським, Станіславом Матеушем Жевуським, подільським воєводою Стефаном Гумецьким мав перемовини з емісаром С. Лєщинським єзуїтом о. С. Заленським[7], який намагався залучити магнатів до його справ. Видається, що з ним (не С. А. Потоцьким) А. М. Сенявський мав розмову: хотів вислати восени 1713 полк Станіслава Ґрановського до Авґуста II з метою виведення військ Сасів з РП та заборони взяття ними контрибуції[8].

1722 року: видав грамоту, в якій визначили компетенцію міських урядників, права чортківських євреїв[9]; подарував монастиреві домініканів у Чорткові кілька земельних ділянок (пляців)[10].

Брав участь у сеймі 1722 (жовтень). Маршалок сейму 1724 р. Під час наростання конфлікту між «республіканцями» Потоцькими та «фамілією» Чорторийських росла його політична вага як одного з наближених до примаса Теодора Потоцького. Восени 1729 разом із Теодором та Юзефом Потоцькими дав рекомендації сину Пилипа Орлика Григорію, представляючи його французькому послу А. Ф. Монті(ю), переконуючи його, що велике значення для справи С. Лєщинського в Речі Посполитій мала б підтримка старого гетьмана — тоді противника російського впливу.

Посади: галицький підкоморій, коронний крайчий з 1703 р., референдар коронний з 1710 р., поморський воєвода з 1724 (26 лютого 1726[11]) р., маршалок надвірний коронний з 1726 р., воєвода мазовецький (з 9 березня 1726[11] р.), староста львівський в 1726—1729 роках, черкаський (з 1694), теребовельський (домагався 1709 р.[12])[5] ґузовський (1724-26 рр., передав братанку Антонію Міхалу[12]).

Був власником Бичківців[13] Майдану[14] Мацейовиць поблизу Варшави. У 1703 державив від Собеських (з якими в наступні роки мав особисті інтереси та суперечки) частину Ярославщини (його діяльність критикували королева Марія, Ельжбета Сенявська[12]), Калуське староство. Мав контракт з королевичем Александром на оренду Блудівських маєтностей (Луцький повіт), звідки був усунутий через протести в 1706. Мав королівщини в Руському воєводстві.

Був протектором варшавських єзуїтів, не належав до меценатів мистецтва.

Сім'я[ред. | ред. код]

Перша дружина — Уршуля Бєґановська, дочка Миколая та його дружини Стемпковської гербу Юноша[15] (пом. 1692), дітей не мали. Друга — Констанція Денгофф (шлюб — у 1696), «дама красива та весела» (К. Завіша), яка мала значний вплив на розгляд судом конфлікту між С. А. Потоцьким та його дружиною Йоанною. Діти:

  • Йоахім — львівський староста;
  • Іґнацій — глинянський староста.

Третя дружина — Тереса з Контських (донька Марціна).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ MAK
  2. ↑ Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV-XVIII wieku / за ред. A. Gąsiorowski — Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992. — С. 89. — 220 с. — ISBN 83-85213-04-X
  3. ↑ Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV-XVIII wieku / за ред. A. Gąsiorowski — Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992. — С. 66. — 220 с. — ISBN 83-85213-04-X
  4. ↑ Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV-XVIII wieku / за ред. A. Gąsiorowski — Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992. — С. 143. — 220 с. — ISBN 83-85213-04-X
  5. ↑ а б Potoccy (03) [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] (пол.) [недоступне посилання]
  6. ↑ Городиський Л., Зінчишин І. Мандрівка по Теребовлі і Теребовлянщині: Історичний нарис-путівник. — Львів : Каменяр, 1998. — іл. — С. 86. — ISBN 966-7255-01-8.
  7. ↑ Чи не Томаш Заленський?
  8. ↑ Link-Lenczowski A. Potocki Stefan h. Pilawa (zm. 1730)… — S. 180—182. (пол.)
  9. ↑ Ostrowski J. K. Czortków. Wiadomości na temat miasta i jego zabytków // Kościoły i klasztory… — T. 17… — S. 87. (пол.)
  10. ↑ Ostrowski J. K. Czortków. Wiadomości na temat… — S. 92. (пол.)
  11. ↑ а б Link-Lenczowski A. Potocki Stefan h. Pilawa (zm. 1730)… — S. 182. (пол.)
  12. ↑ а б в Link-Lenczowski A. Potocki Stefan h. Pilawa (zm. 1730)… — S. 183.
  13. ↑ Quirini-Popławski R. Kościół parafialny p.w. Matky Boskiej Bolesnej w Byczkowcach // Kościoły i klasztory… — T. 17. — S. 47. (пол.)
  14. ↑ Quirini-Popławski R. Kościół parafialny p.w. Św. Rodziny w Majdanie // Kościoły i klasztory… — T. 17. — S. 233. (пол.)
  15. ↑ Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona… [Архівовано 2015-06-19 у Wayback Machine.] — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1728. — T. 1. — Cz. 2. — S. 90—91. (пол.)

Джерела[ред. | ред. код]

  • Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. — Kraków : Antykwa, drukarnia Skleniarz, 2009. — Cz. І : Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — T. 17. — 508 s., 806 il. — ISBN 978-83-89273-71-0. (пол.)
  • Link-Lenczowski A. Potocki Stefan h. Pilawa (zm. 1730) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1985. — T. XXVIII/2. — Zeszyt 117. — 177—368 s. — S. 180—183. (пол.)

Посилання[ред. | ред. код]

українська персоналія Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Польща Це незавершена стаття про особу Польщі.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Стефан_Потоцький_(референдар)&oldid=41818037