Каштелян

Каштеля́н (пол. kasztelan) або кастеля́н (від лат. castellanus) — у Речі Посполитій службова особа, яку призначав король або князь для управління «гродом» (замком) та навколишньою місцевістю.

Уперше посаду каштеляна запровадив король Болеслав I Хоробрий. Призначався у кожне воєводство заступником воєводи.

Каштелянові належала військова, поліцейська влада, яка в 13 ст. перейшла до королівських старост. Мав право брати участь у королівській раді (сенаті). У випадку скликання посполитого рушення каштелян командував шляхтою свого повіту під час воєнного походу. Каштелян призначався також на загарбаних Річчю Посполитою українських землях.

Серед світських сенаторів каштеляни поступались місцем воєводам. З українських земель серед 31 важливішого каштеляна (кріслового) знаходились: київський (10), львівський (12), волинський (13), кам'янецький (14), белзький (18), підляшський (23), берестейський (25), брацлавський (29). За ними йшло 49 менш значних сенаторів дражкових, що сиділи під стінами на лавах: чернігівський (2), перемишльський (15), галицький (16), сяноцький (17), холмський (18).

Ця посада існувала до поділу Речі Посполитої наприкінці 18 ст.. Надалі це був почесний титул.

Джерела

• Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк: Вежа, 2000.
• Довідник з історії України.За ред. І.Підкови та Р.Шуста.- К.: Генеза, 1993.