Театральна завіса

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Театральна завіса доби рококо, Німеччина

Театра́льна заві́са — різновид драперії, яку використовують в театрах європейського зразка для відокремлення сцени від театральної зали з глядачами.

Театр Стародавнього Риму[ред.ред. код]

Історики свідчать, що театральна завіса виникла в театрі Стародавнього Риму. До її впровадження кожну виставу закінчували словами «Acta est fabula». Там вона вперше почала відокремлювати театральну залу від сцени. Цікаво, що завісу перед початком вистави опускали в щілину в підлозі, а не піднімали угору. До Римської імперії театр прийшов з Греції, тому Римляни і називали цю завісу «грецькою».

Відомо, що в Давньому Римі було два види театральних завіс — aulaeum (від грец. ανλαια — завіса) і siparium. Проте, згадки про них є надто скупі, щоб докладно реконструювати вигляд і функції цих завіс.

Siparium, на відміну від aulaeum, була завіса невеликих розмірів, що кріпилася вгорі і підносилася чи розсувалася в боки. Нею заступали «передню сцену» (frons scaene). Цей вид завіси (грец. παραπέτασμα) вже був відомий в елліністичному театрі й слугував для заступання зайвих декорацій. Натомість aulaeum була великою завісою, якою заступали всю сцену. Aulaeum вважається римським винаходом.

Завіса була поширена в римських театрах у другій половині 1 століття до н. е., а запроваджено її мабуть не раніше 133 року до н. е.

Перша відома згадка (56 до н. е.) про театральну завісу належить Цицерону. Він пише, що aulaeum підіймають наприкінці міму. Найповніший образ підйомної завіси знаходиться в «Метаморфозах» Овідія. Завдяки ньому відомо, що на завісах зображувалися постаті, які по мірі піднімання завіси ставали видимими з голови до ніг. Про завісу, на якій зображалися постаті переможених бритів згадує Вергілій у творі «Георгіки». Федр згадує, що завісу опускали на початку пантоміми. Натомість завдяки Горацію відомо, що завіса лишалася опущеною впродовж усієї вистави, яка тривала чотири години або довше, і що «чекати на aulaeum» означало «чекати на закінчення вистави».

У згаданому тексті Цицерона є також вказівки на можливі причини, через які запроваджено завіси. Автор порівнює старанно сконструйовану класичну виставу з мімом і звертає увагу на те, що мім мав невпорядковану структуру й завершувався несподівано, а сигналом того, що вистава закінчилася є підіймання завіси. Таким чином можливо, що популярність мімів вплинула на розповсюдження завіс у театрах.

Зі згаданих текстів випливає, що на відміну від звичної сьогодні техніки, принаймні до 5 століття aulaeum опускалася на початку й піднімалася наприкінці вистави. Завіси не завжди робилися з цілісного шматка тканини. Під час вистави завіса лишалася внизу, складена в заглибині біля краю сцени. Такого типу конструкції збереглися в Помпеях, Сіракузах, Арлі, Фьєзоле, Ліоні, Везон-ла-Ромені, Оранжі. Деталі функціонування таких завіс лишаються нез'ясованими. Можливо, для підіймання aulaeum використовували обертальні жердини, які розміщували в отворах сцени.

Доба бароко[ред.ред. код]

Театральна завіса в 20 столітті в Росії[ред.ред. код]

Костянтин Коровін. Театральна завіса до п'єси «La ronde des heures», ескіз.
В. Балдін. Ескіз завіси до вистави «Я прийшов дати вам волю», 1989 р.

Бурхливе 20 століття особливо по різному відбилося в театральній історії Росії.

  • 1900–1917 рр.- вмирання Російської імперії.
  • 1917–1991 рр — існування і зникнення Радянської імперії.
  • 1991–2000 рр — народження буржуазного театру.

Всі ці періоди по різному відбилися на театральнй завісі. В період 1900–1917 рр. імператорські театри використовують розкішні і давні завіси в історичних стилях 19 століття (завіса Маріїнського театру в місті Петербург тощо).

Але виникає декілька нових театрів, власники яких замовляють нові завіси відомим художникам. У 1913 р. художник Костянтин Сомов виконав ескіз театральної завіси для Свободного театра в місті Москва. На двочастинній завісі було зображення не барокових візерунків, як зазвичай в імператорських театрах, а регулярного парку. Куточок саду бароко оживляли боскети, фонтан і декілька акторів італійського театру масок. Завіса була відображенням рертоспектив 18 століття, які так полюбляли майстри «Світу мистецтв» (російською «Мира искусств»).

Зовсім іншу стилістику використала Олександра Екстер в ескізі 1914 року театральної завіси для Московського Камерного театру. На двочастинній завісі розміщено чотири (геральдичні ?) тварини серед надзвичайно великих барокових візерунків.

Одесса, театральна завіса Оперного театру.

Дещо традиційні мотиви візерунків та театральних масок притаманні двум театральним завісам художника Головіна Олександра Яковича до драми М. Ю. Лермонтова «Маскарад», 1917 рік.


Виникнення СРСР (1917–1991 рр) викликало появу театральних завіс, що мали ідеологічне навантаження нової імперії. Широко використовуються багаті візерунки з зображенням колосся і символів СРСР — серпа і молота (нова радянська завіса театра опери і балету міста Одеса). В театральну завісу вплітають багато металевих ниток, щоб та слугувала ще однією перешкодою вогню під час пожежі.

За часів СРСР глядачі запам'ятали так звану Золоту завісу Большого театру з державною символікою і теж з зображенням колосся, що з'явилася там з 1955 року. Він традиційно залишався в театрі до останньої рекострукції театральної споруди в 2000-і роки. Але Росію доби дикого капіталізму така завіса не могла задовольнити. Її замінили на нову з — імперською символікою.

Виникнення буржуазного театру (1991–2000 рр) мало відбилося на театральній завісі. Дещо консервативне і неповоротке театральне мистецтво не встигало за надзвичайно стрімким перебігом подій. До того ж, театральне мистецтво і не повинно бути занадто швидким, як газети чи часописи. Тому використовують старі театральні завіси чи зовсім відмовляються від них, як театр «Сатирикон» в Москві.

Серед музеїв, що збирають ескізи театральних завіс і Музей імені Бахрушина (Москва).

Театральна завіса як музейний скарб[ред.ред. код]

Врубель. М. О. Італія. Неаполітанська ніч, ескіз театральної декорації, 1891 рік.

В 20 столітті театральна завіса стає справжнім музейним скарбом. Дерев'яні театральні приміщення часто горіли. Багато театральних завіс було знищено вогнем чи сильно зіпсовано. Театри, як і люди, мають вік, термін існування. Вони жили, мали розквіт, вмирали. Старі театральні завіси, як і декорації, ставали нікому не потрібним мотлохом. До створення театральних завіс залучали видатних художників, серед яких П'єтро Гонзага, Михайло Врубель, А. Роллер, П. Пікассо. Довгий термін існування театральних завіс увібрав і стилістику епох. Є завіси доби бароко, ампіру, модерну, новітніх течій 20 століття.

Коли Врубель почав займатись сценографією, то написав ескіз театральної завіси аквареллю («Ніч в Італії», 1891 рік). Завісу зробили і вона слугувала театру Солодовнікова, поки той не згорів у 1898 році. Але акварелі зберіглися, що дає змогу уявити завісу, яка давно зникла.

У 1895 р. під час ремонту Ермітажного театру (Петербург) відновили і театральну завісу. Ескіз для неї зробив художник і мистецтвознавець Ернст Ліпгарт (1847–1932).


В 20 столітті виникла низка театральних музеєв. І деякі завіси, що дійшли до появи цих музеїв, оселились там. Адже деякі з них зроблені за ескізами видатних художників. Не театральний за профілем Музей королів Вікторії і Альберта в Лондоні зберігає театральну завісу самого Пікассо до балету «Блакитний експресс» антрепризи Сергія Дягілєва. Її розмір — 134 квадратних метри, а виконав завісу Олександр Шервашидзе. Слід однак зауважити, що Британський театральний музей, що зберігає завісу, входить таки в склад музею Вікторії і Альберта. Завіса має дві масивні фігури без орнаментальних зображень і виконана в стилі кубізм досить яскравими фарбами. Точність виконання здивувала і Пікассо, який надписав свою посвяту Дягілєву на завісі.

Галерея[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Сокровища Бахрушинского музея, Внешторгиздат, 1985.
  • Сыркина Ф. Я., Пьетро ди Готтардо Гонзага, М., «Искусство», 1974 (рос)
  • Historia kurtyny teatralnej, Agnieszka Kuczyńska, Roczniki Humanistyczne, Tom LV, zeszyt 4 — 2007
  • Власова Р. И. Русское театрально-декоративное искусство начала XX века. Художник РСФСР. Л. 1984

Примітки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]