Ульяновськ (авіаносний крейсер)
 Проєктне креслення корабля
| |
| Історія | |
|---|---|
 Радянський Союз
| |
| Назва: | Ульяновськ (рос. Ульяновск) |
| Будівник: | Чорноморський суднобудівний завод, Миколаїв |
| Закладений: | 25 листопада 1988 |
| Статус: | будівництво припинене 1 листопада 1991 |
| Основні характеристики | |
| Клас і тип: | важкий атомний авіаносний крейсер |
| Водотоннажність: | |
| Довжина: | |
| Ширина: |
|
| Висота: | 65,5 м (від киля до клотика) |
| Осадка: | ~10,7 м |
| Двигуни: | |
| Швидкість: | 30 вузлів (повного ходу)1 |
| Дальність плавання: | не обмежена |
| Автономність: | автономність по запасам провіанту — 120 діб |
| Екіпаж: | 3800 чол. (у тому числі 1500 — авіагрупа) |
| Озброєння: |
|
| Авіаційна група: |
|
Ульяновськ (рос. Ульяновск) — недобудований радянський важкий атомний авіаносний крейсер проєкту 1143.7 (шифр «Кречет»), який мав стати першим повноцінним «радянським атомним авіаносцем»[1]. 4 жовтня 1988 року зарахований до списків кораблів ВМФ і 25 листопада того ж року закладений на Чорноморському суднобудівному заводі в Миколаєві під заводським № 107. 1 листопада 1991 року при 18% технічної готовності виключений зі списків кораблів ВМФ СРСР і знятий з будівництва. Утилізований згідно з розпорядженням Кабінету міністрів України № 69-р від 4 лютого 1992 року[2].
Історія проєктування. Проєкт 1143.7[ред. | ред. код]
Проєктування авіаносного корабля з ядерною силовою установкою і катапультним зльотом літаків велися з кінця 1960-х років за шифром «Орел». Був розроблений аванпроєкт 1160, а з 1976 року розпочалися роботи за проєктом 1153 «великого крейсера з авіаційним озброєнням», який передбачав базування літаків, що запускаються за допомогою катапульти — винищувачів МіГ-23K і штурмовиків Су-25K. Водотоннажність корабля мала становити 80 000 тонн, а розмір авіакрила — 70 літаків. Однак проєкт був заморожений в 1983 році[3].
Розробка важкого атомного авіаносного крейсера проєкту 1143.7 «Ульяновськ», почалася в Невському проєктно-конструкторському бюро в Ленінграді у 1984 під керівництвом Лева Васильович Бєлова (заступник генерального конструктора Микола Федорович Жуков). Пізніше їх змінили Ю. М. Варфоломєев і К. П. Загородній). При проєктуванні враховувався досвід розробки проєктів 1160 і 1153. Основні тактико-технічні елементи атомного важкого авіаносного проєкту 1143.7 були затверджені постановою Ради міністрів СРСР в жовтні 1987 року. Корабель нового покоління, хоча й проходив по шифру «Кречет», являв собою нове покоління радянських авіаносних крейсерів — з ядерною енергетичною установкою, стартовими катапультами, трампліном і базуванням багатофункціонального авіакрила чисельністю до 70 літальних апаратів[2].
Зовні «Ульяновськ» нагадував збільшену копію копією авіансоного крейсера проєкту 1143.5, мав ті ж стрімкі форми та зберігав його компоновку. У спадок від 1135.5-го проєкту «Ульяновську» дісталися носовий трамплін, надбудова-острів з встановленою РЛС «Марс-Пасат» та подібний набір ракетного озброєння. Але були й відмінності, головне з яких — «Ульяновськ» приводився в рух чотирма ядерними реакторами сумарною тепловою потужністю 305 мегават: енергетична установка складалася з 4 турбін і 4 реакторів. Передбачалися допоміжні котли, здатні при заглушених реакторах забезпечити кораблю хід в 10 вузлів. Джерелом електроенергії служив генератор потужністю 27 000 кВт. Довжина корабля сягала 320 метрів, повна водотоннажність — 79 000 тонн, екіпаж — 3800 осіб. Корабель мав високобортний корпус, виготовлений зі сталі по поздовжній системі набору. Від попередніх авіаносних крейсерів проєкту «Ульяновськ» відрізнявся збільшеними розмірами польотної палуби, трампліном з кутом сходу 14° і двома паровими катапультами довжиною 90 м. Корпус мав розділятися на 20 водонепроникних відсіків. Надбудова («острів») розміщувалася по правому борту. Система бронювання включала коробчату захист сховищ боєзапасу та протиторпедний захист[4].
Замовлення С-107. Будівництво і утилізація[ред. | ред. код]
«Ульяновськ» (будівельний номер № С-107) був закладений 25 листопада 1988 року на стапелі «0» миколаського Чорноморського суднобудівного заводу. При проєктуванні і будівництві корабля широко застосовувалися технологічні і конструктивні елементи апробовані на двох останніх авіаносних крейсерах проєкту 1143.5 («Тбілісі», «Рига»), а також на важких атомних крейсерах типу «Кіров» (пр. 1144). Особливою специфікою корабля була наявність ядерної енергетичної установки і значно більші в порівнянні з попередниками головні розміри. Існуючі на той час заводські достроєчні набережні ЧСЗ не забезпечували будівництво такого корабля — паралельно здійснювався намив «атомної» достороєчної набережної з цехами поряд з Великим ковшем[2].
Наявність на кораблі атомної парогенераторної установки, яких раніше не виробляли на ЧСЗ також потребували нових інженерних рішень. На «Ульяновську» мали встановити чотири ядерних реактори КН-3, які встановлювались на такр проєкту 1144, але форсованого типу — КН-3-43, об'єднані в два зональні блоки кормового і носового ешелонів ядерної енергоустановки. Інтегрована в корпус корабля АПГУ монтувалася безпосередньо на заводі. Крім реакторів і систем автоматичного управління, АПГУ включала 400-тонні баки металоводного захисту з пластмасовим і свинцевим конструктивним захистом. Керченський суднобудівний завод «Залив», який на той час мав досвід будівництва суден з ЯЕУ, передав ЧСЗ плавучий контрольно-дозиметричний пункт і ряд технологічних стендів. Для збирання атомної парогенеруючої установки на заводі був побудований плавучий цех, встановлений на жорсткі опори на дні Бузького лиману. В 1990–1991 роках завод отримав від контрагентів корпуси реакторів, парогенераторів, трубні системи, насоси й розпочали монтаж парогенераторної установки[2].
Станом на 1991 рік на стапелі був сформований нижній ярус блоків корпусу корабля до шостої палуби (по ватерлінію), в кормі розпочато монтаж верхнього ярусу блоків до польотної палуби. ВМФ СРСР оплатив будівельні роботи до грудня 1991 року. Станом на кінець року технічна готовність корпусу «Ульяновська» сягала 70%, загальна готовність корабля становила близько 18%. Чорноморським заводом було перероблено 29000 тон корпусної сталі, з них 25000 тон були вже зібрані на стапелі. На корабель була завантажена частина механізмів. Однак надалі ні Головне управління кореблебудування ВМФ РФ Росії, ні вище військово-політичне керівництво РФ в особі міністра оборони Євгена Шапошникова і президента Бориса Єльцина зацікавленості в добудові корабля не проявили. Україні корабель такого класу також потрібен не був[2].
1 листопада 1991 року «Ульяновськ» виключений зі списків кораблів ВМФ СРСР. 4 лютого 1992 року перший віце-прем'єр-міністр України Костянтин Масик підписав розпорядження про утилізацію корабля, а 5 лютого був підписаний наказ по заводу про зупинення будівництва замовлення № 107[2]. До 29 жовтня розділаний на метал на стапелі[3].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ ТАКР — тяжелые авианесущие крейсеры. Официальный статус советских авианосцев. на сайті Валерія Бабича «Наши авианосцы» (рос.) . Архів оригіналу за 27 серпня 2013. Процитовано 2 квітня 2013.
- ↑ а б в г д е Бабич В. В. Город Святого Николая и его авианосцы. — 7. — Николаев : Атолл, 2013. — 805 с. — ISBN 966-2504-37-0.
- ↑ а б Проєкт 11437 — тяжелый авианесущий крейсер «Ульяновск» (рос.) . Военное обозрение. 24.05.2011. Процитовано 19 грудня 2013.
- ↑ Авианосец «Ульяновск» — каким бы он был? (рос.) . Военное обозрение. 26.05.2012. Процитовано 19 грудня 2013.
Література[ред. | ред. код]
- Бабич В. В. Город Святого Николая и его авианосцы. — 7. — Николаев : Атолл, 2013. — 805 с. — ISBN 966-2504-37-0.
- Бабич В. В. Наши авианосцы на стапелях и в дальних походах. — Николаев : Атолл, 2003. — 544 с. с. — ISBN 966-7726-69-X.
- Балакин С. А., Заблоцкий В. П. Советские авианосцы. Авианесущие крейсера адмирала Горшкова. — М. : ЭКСМО, 2007. — С. 240. — ISBN 978-5-699-20954-5.
- Шунков В. Н. Авианесущие корабли и морская авиация. — М. : Попурри, 2003. — 576 с. — ISBN 985-438-979-0.
| |||||||||||||
.svg){kind=small}