Керч

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Керч
Kerch-COA.png Flag of Kerch.svg
Герб Керчі Прапор Керчі
Розташування міста Керч
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон АР Крим АР Крим
Район/міськрада Керченська міська рада
Код КОАТУУ 111200000
Засноване 530 р. до н. е.
Статус міста з 1821 року
Населення 144 626 (01.01.2014) [1]
Площа 108 км²
Густота населення 1339 осіб/км²
Поштові індекси 98300-98399
Телефонний код +380-6561
Координати 45°21′ пн. ш. 36°28′ сх. д. / 45.350° пн. ш. 36.467° сх. д. / 45.350; 36.467Координати: 45°21′ пн. ш. 36°28′ сх. д. / 45.350° пн. ш. 36.467° сх. д. / 45.350; 36.467
Висота над рівнем моря м
Водойма Керченська протока, Чорне та Азовське моря; річки Приморська, Булганак, Джарджава
Міста-побратими Білорусь Білорусь Могильов
Туреччина Туреччина Чанаккале
Росія Росія Смоленськ
Відстань
Найближча залізнична станція Керч
До обл./респ. центру
 - фізична 189 км
 - залізницею 296 км
 - автошляхами 209 км
До Києва
 - фізична 716 км
 - залізницею 1 114 км
 - автошляхами 954 км
Міська влада
Адреса 98300, Автономна Республіка Крим, м. Керч, вул. Кірова, 17, 2-22-84
Веб-сторінка Міська рада Керчі
Міський голова Осадчий Олег Володимирович

Керч (рос. Керчь, крим. Keriç, Керич). Колишні назви: італ. Bosphoro Cimmerio, Vospro, Cerchio, Cherz, давньорус. Кърчевъ, дав.-гр. Παντικάπαιον) — місто республіканського підпорядкування в АР Крим, місто-герой. Розташоване на узбережжі Керченської протоки, на сході Керченського півострова між Чорним і Азовським морями, за 209 км від Сімферополя (автошлях E97, із яким збігається М17, згодом маршрут переходить в Р23), на перетині важливих морських і сухопутних шляхів.

20,6% площі міста зайнято під забудову. Зелені масиви і насадження займають 2750 га. Житловий фонд — понад 2,5 млн м². Протяжність міста уздовж берегової лінії — 55 км.

Населення

Населення — 151 тис. осіб. (2001)

Національний склад населення за переписом 2001 року:[2]

чисельність частка, %
росіяни 124 430 78,7
українці 24 298 15,4
білоруси 1 795 1,1
кримські татари 1 635 1,0
вірмени 518 0,3
татари 383 0,2
євреї 322 0,2
молдавани 280 0,2
азербайджанці 228 0,1

Транспорт

Керч має залізничну станцію. Основний громадський транспорт міста — маршрутки і тролейбуси. До Німецько-радянської війни у місті діяв трамвай.

Перевезення пасажирів морським транспортом здійснюється тільки за міждержавним маршрутом (Україна-Росія).

Працює державна авіакомпанія «Керч» (міський аеропорт). В минулому за 18 км від міста був розташований аеродромний комплекс «Багерове», здатний приймати і відправляти повітряні судна цивільної і військової авіації всіх типів. У 2012 році за безцінь був проданий фірмі із Керчі і розібраний на будматеріали.

Корисні копалини

Корисні копалини: залізняк, газ, нафта, вапняк-черепашник, вапняк, флюс, мергель, пісок, доломіт, цегляно-черепична глина, гіпс тощо.

Історія

Назва

Керч належить до стародавніх міст Східної Європи. Це одне з найдавніших міст України, а, можливо, і найдавніше. За час свого існування місто мало багато назв: Пантікапей (VI ст. до н. е.), Боспор (з VI ст. н. е.), Крц, Крх, Крч, Керіш, Корчев, Воспро, Восперо, Аспро-Монте, Васпро, Черкіо тощо — в епоху середньовіччя, з XVIII століття — Керч.

Доісторичний період

Місцина була заселена ще в доісторичний період. Так, на нинішній вулиці Еспланадній були знайдені зуби мамонта. Знахідку датують 100 — 40 тисячоліттям. Розкопки, проведені археологом Н. Д. Прасловим 1966 року біля мису Кара-Бурун та озера Табечицького, виявили артефакти, віднесені до середнього палеоліта. А. І. Мельник 2009 року виявив пункт Камиш-Бурун зі знахідками мустьєрського періоду.

Чисельнішими на Керченському півострові були знахідки доби мезоліта (8000 — 5000 років до н. е.) та неоліта (5000 — 4000 рр. до н. е.) Вони відкриті завдяки зусиллям низки науковців, серед яких — А. Д. Архангельський, С. І. Забнін, П. Н. Заболоцький, А. А. Щепинський, Ю. Г. Колосов, Л. Г. Мацкевой, В. В. Вахонеєв, С. А. Шестаков. Від доби бронзи (III–I тисячоліття до н. е.) на Керченському півострові знайдені кургани з похованнями ямної, кемі-обинської, катакомбної та зрубної археологічних культур та колишні осідки тваринників та селян. Ці археологічні об'єкти досліджували — В. В. Веселов, І. Т. Круглікова, Лесков А. М., В. Г. Збенович, В. Д. Рибалова, С. С. Бессонова, А. Е. Кислий.

Кизил-кобинська культура (Х—V ст. до н. е.) репрезентує ранню залізну добу. Її представники і стикнулися з грецькою колонізацією Північного Причорномор'я. Курган, що відносять до кизил-кобинської культури, досліджувала С. С. Бессонова.

Грецька колонізація

Докладніше: Мітрідатові війни
Пантікапей, руїни
Керченська ваза. 375–350 рр. до н. е. Париж, Лувр

Нова хвиля грецької колонізації розпочалася добу архаїки, що охоплювала 8—6 століття до н. е. і наслідувала приклад пізньомікенського періоду. Колонізацію обумовила глибока економічна криза в поселеннях і містах як континентальної Греції, так і поселеннях на узбережжі Малої Азії. В деяких з міст владу у грецької аристократії перебрали на себе тирани — сильні особи, до вибороли фактично монархічну владу. Але в шостому столітті до н. е. зажевріла і нова ідея: виникають перші паростки рабовласницької демократії, особливо в Афінах, де встигли швидко пройти етап тиранічного правління. Процес колонізації підігрівали як дефіцит плодючих ґрунтів в Греції, так і перенаселеність. Розпадались родові зв'язки, а землі переходили до власників з лав грецької аристократії.

Грецька колонізація мала різний характер: стародавні колонії на Сицилії мали відверто сільськогосподарський характер, в Північному Причорномор'ї — переважала торгівля. Торгівля переважала в колоніях, заснованих вихідцями з міста Мілет, до яких належав і первісний Пантікапей. Колонізація була важливою справою, тому шукали відважного ватажка, а за порадами зверталися до оракула Аполлона в Дельфах.

За античними свідченнями, місто було засноване в 530 р. до н. е. як Пантікапей грецькими мореплавцями (вихідцями з Мілета) на місці кіммерійських і скіфських поселень на вершині гори Мітрідат[3]. Неподалік від Пантікапея виникли інші грецькі поселення, іноді раніше за нього: Мірмекій, Німфей, Тірітака, Порфмій та інші, назви яких не збереглися.

Територія була поліетнічна. 480 року до н. е. виникла Боспорська держава монархічного типу, де головували Археанактіди. Територію називали Боспор Кіммерійський, за назвою племені кіммерійців. Але тут мешкали також греки, скіфи, сінди та меоти. Ці поселення утворили Боспорську державу (царство), яка розташувалася обабіч Керченської протоки, а Пантікапей став її столицею. Слово «боспор» з грецької перекладається як «протока».

Головним джерелом прибутків Боспорського царства була торгівля збіжжям. Але розвивались також переробка риби, тваринництво, виноробство. Грецькі ремісники традиційно сприяли розвитку керамічного виробництва, ткацтва, ювелірства та металургії. Важливе місце посідала торгівля з місцевими племенами — яким продавали грецьку зброю, обладунки, виноградне вино, оливкову олію, ювелірні вироби, кераміку, тканини, бо грекам вже було що запропонувати.

У 437 році до н. е. до влади прийшла негрецька династія Спартокидів. Боспорське царство досягає вершин власного розвитку. До цього періоду (4—3 століття до н. е.) відносять найбільші кургани на околицях Керчі. Зовнішня політика боспорських царів спрямована на військове здобуття сусідніх земель. За боспорського царя Левкона (перша половина 4 ст. до н. е.) кордони Боспорської держави досягли гір Північного Кавказу. Торгівля в материковою Грецією не припинялась. В подяку за хліб монументи царям Боспора ставили навіть в Афінах.

Третє — перше століття до н. е. — період еллінізму. Після військових походів царя Олександра Македонського розпадається Афінський морський союз. Афіни втрачають власні вигідні позиції, слабшають і торгівельні зв'язки з Боспором. Відтепер значніше місце посіли торговельні зв'язки з грецькими містами Малої Азії — Пергам, Сінопа, Гераклея та островами Родос та Делос. Експорт збіжжя скорочується через конкуренцію з дешевим хлібом, який везуть з Північного Єгипту. Але міста Боспора залишаються відомими ремісничими центрами.

Боспорське царство проіснувало понад вісім століть.

У добу середньовіччя

У VI–VII ст. територія Пантікапею перейшла під зверхність Візантійської імперії. У VIII столітті — це володіння Хазарського каганату. В IX–X століттях землі Північного Причорномор'я захопили слов'яни. Тодішня Керч носила назву Корчев і входила до складу Тмутараканського князівства.

На початку XIV ст. на узбережжі Керченської протоки з'являються італійці. Виникає їх колонія Воспоро. Наприкінці XV ст. Керч, як і весь Крим, потрапив у залежність від турецького султана.

Російський період

1771 року російські війська заволоділи Кримом, а 1774 (за умовами Кючук-Кайнарджійського мирного договору з Туреччиною) Російська імперія включила до складу своїх володінь Керч і Єнікале (фортецю, розташовану на північній околиці міста).

Особливе місце в історії Керчі займає перша половина XIX століття. Тоді Керч-Єнікалійським градоначальником став один із основоположників російської археології Іван Стемпковський. Йому належить містобудівна концепція міста, заснована на принципі «зв'язку часів». В основу забудови Керчі було покладена ідея поєднання античного і сучасного, збереження античної традиції. До того часу відносяться найбільші археологічні відкриття, а також створення Керченського музею старовини (1826). Тепер фондові колекції музею-заповідника налічують понад 160 тисяч одиниць зберігання, а його лапідарна колекція найбільша в Європі (2 тис. одиниць).

Наприкінці 19 століття Керч перетворюється на розвинуте промислове місто. У цей час було відкрито нову телеграфну станцію, збудовано тютюнову фабрику.

1900 почав діяти Брянський металургійний завод (нині — завод ім. Войкова) і завершено будівництво залізниці, яка зв'язала Керч із Москвою і Санкт-Петербургом.

Керч, вулиця Ленінська

Радянський період

У радянський період Керч стала значним промисловим центром. Металургійний завод ім. Войкова давав 20% рейкового виробництва СРСР. Усього в місті працювало 71 промислове підприємство, діяло 36 шкіл, металургійний і судомеханічний технікуми, драматичний театр, 7 кінотеатрів, проживало понад 170 тис. мешканців.

Період Другої світової війни

Друга світова війна залишила масу руїн та братських могил. Місто було двічі окуповано. У грудні 1941 року, після 1,5-місячної окупації, Керч було звільнено. Письменник Петро Павленко, побувавши в ті дні в Керчі, пізніше згадував:

«Коли я побачив Сталінград, він не зворушив мою уяву, так я до нього вже бачив Керч».

19 травня 1942 року місто знову захоплено німецько-фашистськими військами, а на наступний день вони окупували весь Керченський півострів. Частина бійців та командирів, що перекривали переправу радянських військ на Таманський півострів, пішла в Аджимушкайські каменоломні, перетворивши їх у підземну фортецю. В живих залишились одиниці.

Про жорстокі бої за Керч нагадують обеліски, на братських могилах воїнів, яких особливо багато вздовж узбережжя Керченської протоки, пам'ятники, вулиці, що названі іменами героїв, у тому числі і керчан, що боролися за рідне місто.

14 вересня 1973 р. місто удостоєне звання «Міста-героя» з врученням Ордену Леніна і медалі Золота Зірка.

Тут також є меморіальний комплекс з обеліском Слави на горі Мітридат, підземний музей та меморіал на честь захисників Аджимушкайських каменоломень, величний меморіал і музей на місці висадки Ельтигенського десанту в листопаді 1943 р.

Економіка

У Керчі діють підприємства гірничорудної, металургійної, суднобудівної, рибопереробної, легкої і харчової промисловості.

До значних підприємств Керчі належать:

Також діє Керченський морський торговий порт, поромна переправа КримПорт Кавказ, де діє пункт контролю Крим.

Соціальна сфера

Керч. Сходи на гору Мітрідат

У місті діє 28 загальноосвітніх шкіл, 27 дошкільних установ, 6 професійно-технічних училищ, 3 технікуми, НДІ «Югніро», 5 вузів; 9 клубних установ, 3 палаци культури, 2 музичних школи, 3 кінотеатри, 19 бібліотек.

Медичні установи: 3 територіальних медичних об'єднання, дитяча лікарня, пологовий будинок, психоневрологічний диспансер, тубдиспансер, онкодиспансер, станції переливання крові і швидкої медичної допомоги, 9 санаторіїв, 24 будинки відпочинку.

Є 2 спортивних стадіони, дитячо-юнацький клуб фізичної підготовки, автошкола, спортивні секції.

Функціонують 11 туристичних фірм, готелі, відділення більш ніж 23х банків. Є також міський парк відпочинку і культури, 24 зони відпочинку вздовж узбережжя.

32 творчих колективи міста названі званнями «народного» і «зразкового». Зокрема існують заслужений ансамбль народного танцю «Керчанка», зразково-художній ансамбль скрипалів, оркестр популярної і джазової музики, навчально-виховний комплекс «Ліцей мистецтв», у який входять 6 колективів.

Керченська ТРК «Бриз» веде у місті власне радіомовлення, а також ретранслює 10 провідних радіостанцій України. У серпні 2013 року через тиск місцевої влади на ТРК «Бриз» під загрозою відключення опинилося усе радіомовлення міста.[4]

Найвідоміші пам'ятки історії і культури

Храм усікновення глави Іоанна Предтечі. Х століття
Єні-Кале. Брама і південно-західна вежа

Музеї Керчі

Люди

Галерея

Див. також

Примітки

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України на 1 січня 2014 року»,  — Київ, Державна служба статистики України, 2014
  2. http://sf.ukrstat.gov.ua/perepis1.htm#_jaz
  3. За переказом, місце для Пантікапея грекам дав скіфський цар Агает (джерело: Стефан Византийский, Словарь, статья «Пантикапей»; М. В. Скржинская, «Скифия глазами эллинов»). Легенди також пов'язують заснування міста з циклом міфів про аргонавтів. В реальності засновниками Пантікапея були вихідці з Мілета.
  4. (рос.)Власти Керчи закрывают оппозиционную радиостанцию. Журналисты ответят митингом, "Комментарии: ", Перевірено 19.09.2013
  5. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917–1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 243 с. ISBN 966-8201-26-4

Посилання

Джерела

  • Стаття «Керчь» в Електронній Єврейській Енциклопедії (рос.)
  • Гайдукевич В. Ф. Боспорское царство. М.: Издательство Академии наук СССР, 1949.
  • Воронов А. А., Михайлова М. Б. Боспор Киммерийский. — М.: Искусство,1983 (Серия «Дороги к прекрасному»). — 183c.
  • Воронов А. А., Михайлова М. Б. Особенности новооткрытого античного памятника в Керчи // Архитектурное наследство. — Вып.23: Национальное своеобразие и взаимовлияние архитектуры народов СССР / Под ред. О. Х. Халпахчьяна. — М.: Стройиздат, 1975. — С.88—99.
  • Виноградов Ю. А. Там закололся Митридат: военная история Боспора Киммерийского в доримскую эпоху; СПб.: Петербургское Востоковедение; М.: Филоматис, 2004.
  • Горончаровский В. А. Между империей и варварами: военное дело Боспора римского времени; СПб.: Петербургское Востоковедение; М.: Филоматис, 2003.
  • Молев Е. А. Эллины и варвары. На северной окраине античного мира; М.: ЗАО Центрполиграф, 2003
  • Подосинов А. В. Произведения Овидия как источник по истории Восточной Европы и Закавказья; М.: Наука, 1985.
  • Скржинская М. В. Скифия глазами эллинов; СПб.: Алетея, 2001.
  • стаття Керч — Інформаційно-пізнавальний портал | Кримська область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Кримська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. — 992 с.)