Францішек Сікорський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Францішек Сікорський
Franciszek Sikorski
Народження 4 жовтня 1889(1889-10-04)
 Австро-Угорщина, Львів
Смерть весна 1940
СРСР СРСР,
 УСРР,
Харків
розстріл
Країна Австро-Угорщина Австро-Угорщина →
Польща Друга Річ Посполита
Приналежність Сухопутні війська Австро-Угорщини
Польські легіони
Польська армія у Франції
Військо Польське
Вид збройних сил сухопутні війська
Рід військ піхота
Роки служби 1914—1933
1939—1940
Звання генерал бригади
Формування 13-й полк польських стрільців
28-й піхотний полк
19-та піхотна бригада
20-та піхотна бригада
9-та піхотна дивізія
Командування комбат
комполку
комбриг
комдив
Війни / битви Перша світова війна,
польсько-радянська війна,
Друга світова війна:
вереснева кампанія,
оборона Львова
Діти Ada Fighiera-Sikorskad
Нагороди
Virtuti Militari (Срібний Хрест)
Virtuti Militari (Срібний Хрест)
Хрест Незалежності
Хрест Незалежності
Хрест Хоробрих (Польща)
Хрест Хоробрих (Польща)
Хрест Заслуги (Польща)
Хрест Заслуги (Польща)
Пам'ятна медаль за війну 1918—1921
Пам'ятна медаль за війну 1918—1921
Медаль Перемоги (Великобританія)
Медаль Перемоги (Великобританія)
CMNS: Францішек Сікорський у Вікісховищі

Франці́шек Сіко́рський (пол. Franciszek Sikorski; нар. 4 жовтня 1889, Львів — пом. навесні 1940, Харків) — польський інженер, бригадний генерал Війська Польського, жертва Катинської розправи.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в сім'ї ветеринара Нарциза Сікорського та Адели з роду Малушинських[1]. Родина проживала в садибі на вул. Зелена, 82[2].

У Львові закінчив гімназію, після чого навчався у Львівській політехніці, а також вивчав філологію в Ягеллонському університеті[1]. Перед Першою світовою війною належав до польських військово-незалежницьких організацій: Союзі активної боротьби (з травня 1909 р.[1]) та Стрілецького союзу (з 1910[1]). Закінчив сержантську стрілецьку школу та вищі офіцерські курси 1912 року.

Під час Першої світової війни з 16 серпня 1914 р.[1] до липня 1917 р. служив у Легіонах Польських як командир батальйону 3-го, а потім 4-го піхотного полку ​​(поручник із вересня 1914 р., капітан з січня 1915). Після «кризи присяги» його ув'язнили у Перемишлі[1], а потім у листопаді 1917 р. він вступив до лав Австро-Угорської армії. З січня 1918 р. командував Львівським округом Польської військової організації. З жовтня 1918 р. вже у відродженому Війську Польському у лавах 4-ї дивізії польських стрільців[1]. У грудні 1918 р. став командиром 13-го полку польських стрільців польської армії у Франції, на чолі якого повернувся через Буковину на батьківщину[3].

У липні 1919 р. прийняв командування 28 піхотного полку канівських стрільців. У жовтні 1919 — грудні 1920 обіймав посаду командира 19-ї, а потім 20-ї піхотної бригади. З травня по листопад 1920 р. воював із більшовиками спочатку на Північному фронті, далі у Варшавській битві на Радзимінських полях, а згодом у переслідуванні в Західній Галичині. З грудня 1920 по квітень 1921 року був слухачем розвідувальних курсів для старших командирів у Вищій воєнній школі. У період з квітня 1921 по січень 1922 р. був командиром 19-ї піхотної бригади і виконувачем обов'язків командира 10-ї піхотної дивізії.

Особливо відзначився у боях «у червні під час боїв на Дісні особисто командуючи бригадою, кількаразово відбиваючи ворожі атаки та прикриваючи відхід польських військ»[1]. За цю звитяжність був удостоєний орденом Virtuti Militari[1].

3 травня 1922 підтверджений у званні полковника зі стажем з 1 червня 1919 р. і 53 місцем у корпусі офіцерів піхоти[4]. У 1923 — липні 1926 був «командиром дивізійної піхоти» 9-ї піхотної дивізії у Седльцях[5]. Під час травневого перевороту 1926 року виступив на боці Юзефа Пілсудського. На чолі 22-го піхотного полку вирушив на підмогу Варшаві. З липня 1926 р. по березень 1932 р. був командиром 9-ї піхотної дивізії.

16 березня 1927 року підвищений до звання генерала бригади. З березня 1932 р. по червень 1933 р. перебував у розпорядженні командувача Командування корпусу округу №9 у Бересті. 30 червня 1933 переведений у запас[1]. Оселився у Варшаві (за твердженням Поляка — у Львові[1]), брав участь у діяльності Спілки птахівників і писав щоденник, який згорів у вересні 1939 року.

Після нацистської Німеччини на Польщу 5 вересня евакуювався до Берестя, де мав перебрати на себе командування фортецею. Потім виїхав у Львів, де надійшов у розпорядженні командування Південного фронту. 12 вересня прийняв командування обороною Львова, де воював з німецькими військами. Після радянського вторгнення у Польщу і капітуляції Львова перед Червоною Армією його, всупереч умовам капітуляції міста, взяли в радянський полон і перевезли у Старобільський табір. Навесні 1940 р. страчений органами НКВС у Харкові й похований у П'ятихатках.

Із 17 червня 2000 похований на кладовищі жертв тоталітаризму в Харкові[6]. 5 жовтня 2007 року президент Лех Качинський посмертно підвищив його до звання дивізійного генерала.

Сім'я[ред. | ред. код]

Сікорський був одружений і мав трьох дочок: Кристину (1924 р. н.), Аделу на ім'я Ада (1928-1996) та Марію (1931 р. н.). Ада, Марія та їхня мати були серед сотень тисяч поляків, депортованих Радянським Союзом у табори примусової праці в Сибіру. Всіх трьох у 1940 році вивезли на примусові роботи у поселення Западний[7] Архангельської області. 1942 року їм удалося переїхати з СРСР разом із новоствореною польською Армією Андерса в Іран. Адела та Марія були серед тих багатьох тисяч польських дітей, що навчалися в 1942-45 роках у польських школах, створених у Ісфагані.

Ставши дорослою, Ада Фіґ'єра Сікорська була провідною есперантисткою і редакторкою «Heraldo de Esperanto».

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д е ж и к л м Polak, 1991, с. 131.
  2. ↑ Szymon Nowak (2020). Franciszek Sikorski. Warszawa: IPN. с. 5—6. {{cite web}}: Пропущений або порожній |url= (довідка)
  3. ↑ Zaborowski, 1928, с. 3.
  4. ↑ Lista starszeństwa, 1922, с. 20.
  5. ↑ Rocznik Oficerski, 1923, с. 111, 227, 395.
  6. ↑ Ciesielski та ін., 2003, с. 483.
  7. ↑ Index of Polish victims of Soviet Repressions in 1939-56 (пол.). indeksrepresjonowanych.pl. Процитовано 16 грудня 2021. Пошук: "Sikorska" в полі "Nazwisko", "Adela" в полі "Imię" і "1929» в полі "rok urodzenia". Паралельно дані Марії.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Lista starszeństwa oficerów zawodowych. Warszawa: Ministerstwo Spraw Wojskowych. 1922.
  • Rocznik Oficerski (1923). Rocznik Oficerski 1923. Warszawa: Ministerstwo Spraw Wojskowych.
  • Ciesielski, Jerzy; Gajowniczek, Zuzanna; Przytulska, Grażyna; Roman, Wanda Krystyna; Sawicki, Zdzisław; Szczerkowski, Robert; Szumińska, Wanda (2003). Charków. Księga Cmentarna Polskiego Cmentarza Wojennego. Jędrzej Tucholski (red.). Warszawa: Oficyna Wydawnicza RYTM. ISBN 8391666352.
  • Leinwand, Artur (1995). Generał Franciszek Sikorski Dowódca Grupy Obrony Lwowa w 1939 roku (PDF). 3 (4) (вид. Niepodległość i Pamięć). Warszawa. ISSN 1427-1443.
  • Generałowie Polski niepodległej. Warszawa: Editions Spotkania, 1991. 
  • Słownik biograficzny generałów Wojska Polskiego 1918-1939. Warszawa: Wydawnictwo Bellona, 1994. ISBN 8311082626. 
  • Zaborowski, Wacław (1928). Zarys historii wojennej 28-go Pułku Strzelców Kaniowskich. Zarys historii wojennej pułków polskich 1918-1920. Warszawa: Zakłady Graficzne „Polska Zjednoczona”.
  • Polak, Bogusław (1991). Kawalerowie Virtuti Militari 1792 – 1945. Т. 2/1. Koszalin: Wydawnictwo Uczelniane Wyższej Szkoły Inżynierskiej w Koszalinie. ISBN 8390051001.
  • Szymon Nowak, Franciszek Sikorski, Wyd. Instytut Pamięci Narodowej, Warszawa 2020, ISBN 978-83-8098-846-0, wersja zdigitalizowana.


Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Францішек_Сікорський&oldid=34972196