Хаджі I Ґерай

Хаджі I
Народився	невідомо Тракай, Литва
Помер	1466 Бахчисарай, Крим
Рід	Ґераї
Батько	Гіяс ад Дін
Походження	кримський татарин
Конфесія	суніт
Кримський хан
1427—1456
Попередник	започатковано
Наступник	Айдер Ґерай
1456—1466
Попередник	Айдер Ґерай
Наступник	Нур Девлет Ґерай

Хаджі́ I (крим. I Hacı Geray, ۱حاجى گراى‎; ? — 1466) — кримсько-татарський державний, політичний і військовий діяч. Засновник Кримського ханства, перший кримський хан (1427—1456, 1456—1466) з династії Ґераїв. Син Гіяс ад Діна.

Біографія

Родовід і походження

Багато джерел невiрно подають його походження. За турецькими iсториками Джаннабi (16 ст.) i Мунаджiм-башi (17 ст.) був сином Кiчi-Мухаммеда; за Рiзван-пашею (XVII ст.) — Улуг-Мухаммеда, за анонiмною «Короткою iсторiєю Кримських ханiв» (XVII ст.) — сином Таш-Тимура. Згiдно з Михалоном Литвином народився поблизу Торуня, що звичайно невiрно, бо його батько Гiяс-ад-Дiн тiльки у 1427 р. емiгрував у Литву. Через плутанину пізніших джерел можна зустріти досі найрізноманітніші версії походження Гіреїв, однак немає сумнівів, що вони були Джучидами та Тука-Тимуридами. Версія «Муїз-ал-аксаб», за якою Х. Г. був сином Гіяс-ад-Діна і внуком Таш-Тимура, як і у більшості випадків поданих у цьому джерелі, виглядає найбільш правдоподібною.

Батько Хаджі, Гіяс ад Дін(«Захист віри»), походив з древнього і могутнього роду Таш-Тимуридів. Засновник цього роду Туюк-Тимур очолював тумени Бату-хана, які діяли на кримському напрямку. Він взяв Судак, забезпечивши завоювання півострова. Його сину Аран-Тимуру хан Менгі-Тимур подарував улус з усіма землями і кочовищами за вірну службу. його нащадок Тащ-Тимур зі своїми синами Гіяс ад Діном і Девлет-Берді були дуже шанованими людьми в середовищі кримських Ширінів. Їхній рід був тісно повязаний з великим Тохтамишем і його нащадками. Крім того, їх підтримував рід Кереїв, нащадків могутнього племені кераїтів. Звідси і майбутнє прізвище Хаджі — «Ґерай»).

Дитинство і юність

Народився і провів дитинство в тодішній столиці Великого князівства Литовського Тракаї, де вся його сім'я проживала в еміграції. Його рік народження невідомий — за різними даними 1397 або 1410.В рік його появи на світ ханський аталик(вихователь) Девлет-Гельді(«Щастя прийшло», звідки ім`я Девлет — «Щастя»), суфій і глава роду Кереїв здійснив хадж — паломництво у Мекку. На честь цієї події немовля отримало ім`я Хаджі. Справжнє ім`я — Девлет-Берді. Тут же знаходилися у вигнанні багато людей, зокрема 13 синів Тохтамиша, плем'я Кереїв, Текіє, наступник роду Ширінів, багато мурз Криму та Дешт-і-Кипчаку. Дитинство Хаджі проходило в Білорусі і Литві, тут він легко здружився з багатьма нащадками литовських багатих сімей, зокрема, з майбутнім маршалом Литви Михайлом Радзивілом.

Причиною вигнання була нестабільна ситуація в Криму. В 1380 р. війська хана Тохтамиша, до складу яких входили ополчення кримських Таш-Тимуридів на чолі з главою роду знищили залишки військ темника Мамая, перед тим розгормленого Дмитрієм Донським на Куликовому полі. Так була відновлена єдність Золотої Орди після довгих і масштабних міжусобиць. Проте пізніше Тохтамиш досить необачно кинув виклик Тимуру Кульгавому, правителю Самарканду в сучасному Узбекистані, який мав у розпорядженні 200 000 воїнів.

У 1390-е Тамерлан завдав ординському хану дві жорстокі поразки — на Кондурчі (1391) та Тереку (1395) — після яких Тохтамиш був позбавлений престолу і змушений вести постійну боротьбу з ханами, поставленими Тамерланом. Таш-Тимур у 1396 р. спробував проголосити себе правителем Криму, але після запеклої битви із загонами Тимура Самаркандського загинув, а його сини Девлет-Берді(дядько Хаджі Гірея) і Гіяс ад Дін вимушені були з усією сім`єю покинути півострів. Військо Тимура і темника Ідиги зруйнували Солгат і усі міста півострова, сильно постраждали монастирі. Спроба прихильників Тохтамиша розгромити Тамерлана силами Литви закінчилася Битвою на Ворсклі і повною катастрофою, яка перекреслила надію на повернення.

У володінні його родичів було місто Ліда в Білорусі (через це в тих місцях осіло багато татарських вершників, їх нащадки живуть там досі). Хаджі-Гірей здобув традиційну мусульманську освіту, і рано вчився військовій справі.

1410 року його батько разом з сімома татарськими хоругвами (5000 чоловік)взяв участь у Грюнвальдській битві, командуючи підрозділом. Участь у цій кампанії була потрібна його покровителю, Джелал ад Діну, сину Тохтамиша, для майбутньої боротьби проти ставлеників Тамерлана. В обмін на участь у битві татари отримали військову і політичну допомогу Великого князівства Литовського.

Громадянська війна в Золотій Орді

В результаті невдалої війни між Тохтамишем і Тамерланом на престол Орди вступив Пулад-хан, права рука темника Едигея.Пізніше почергово його заміняли такі хани як Кутлуг-Тимур і Тимур, які у всьому підкорялися Великому темнику. Але правління Едигея викликало опозицію серед знаті всередині Орди. Проти нього сформувалася коаліція на чолі з Джелал ад Діном, куди ввійшли приволзькі мурзи, Гіяс ад Дін (батько Хаджі), і Тимур-хан (хан Золотої Орди, помер незабаром).

На початку 1410-их Хаджі-Гірей брав разом з батьком взяв участь в боротьбі проти Едигея. 1408 р. щоб упокорити Московське князівство, правитель вирушив на нього війною. Скориставшись його походом, татарська знать підняла проти темника повстання, на чолі якого став Тимур-хан. Тимур-хан на чолі вірних йому військ розбив улуси Едигея і роду Мангидів. Нащадки Тохтамиша вважали момент найкраще підходящим для вторгнення. Джелал ад Дін вторгся в область Дешт-і-Кипчак (причорноморські степи сучасної України). Крим та області Едичкульської і Джамбайлуцької орд йому підкорився досить легко, що було пов`язано з впливом на півострові родів Таш-Тимуридів і Кереїв. Намісник Едигея втік і Солхат підкорився переможцю. Девлет-Берді, дядько Хаджі Гірея, став намісником Криму, карбуючи монету від імені Джелал ад Діна. Сили Едигея не чинили запеклого опору. Його війська досить легко відступили до Дону, разом з кримськими Мангидами. Едигей, дізнавшись про ці події, здер з Московії великий відкуп і повернув на Орду. Незабаром він потерпів страшну поразку від Тимур-хана, який перехопив його військо біля Дону. Не маючи сил воювати і проти Тимур-хана, і проти Джелал ад Діна, який швидко рухався на столицю, Едигей утік за Волгу, туди відійшли і Мангиди. Тимур-хан рушив за ними.

А тим часом, в складі війська Хаджі Гірей, разом з батьком, вступив в Сарай ал Джедід (уже вдруге після поразки від Тимур-хана, і на цей раз востаннє).Місто, яке теоретично підлягало Тимур-хану, підкорилося сину Тохтамиша. В`їзд був дійсно царським і Джелал ад Дін фактично визнавався ханом, хоча і був лише одним з претендентів на трон. Гіяс ад Дін хотів бачити ханом свого сина, якого не приваблювала перспектива стати одним з багатьох принців без надії на трон. Не бажаючи включатися в міжусобні війни, Хаджі підтримав Джелал ад Діна. В нагороду за вірність він отримав значні почесті і дари золотом, хутрами та ін. Також призначений разом з батьком намісником Сарай ал Джедіда. В цей час Хаджі починає збирати власний тумен, куди вступає багато людей, особливо тих, хто хотів здобути прихильність могутнього воєначальника. Принц розсилає «привабливі листи» до різних родів, відколюючи від них окремі курені.

В сутичці з своїм братом, володарем Сибірського Улусу Керим-Берді, Джелал ад Дін загинув. Керим-Берді напав на його табір і відрубав брату голову. Відразу ж між колишніми союзниками почалася війна. В такій ситуації Едигей відновивши свої сили після поразки перейшов у наступ. Хаджі Гірею вдалося, разом з дядьком, знищити основні сили Керим-Берді (він був убитий братом — Кадир-Берді, який продовжив війну проти прихильників Джелал ад Діна). Великим ханом був проголошений Улу Мухаммед, син Ічкіле Хасана, колишнього Едигеєвого радника .

На його бік став Гіяс ад Дін з братом та Хаджі Гірей. Рід Таштимуридів повернув на бік Улу-Мухамеда ополчення кланів Ширінів і Баринів, які все більше намагалися контролювали стратегічно важливий півострів. Для Улу-Мухамеда це була велика перемога. Проте, незабаром, ослаблені боями проти Керим-Берді, союзники відступили під натиском ногайців Едигея у Крим. А на території Улусу було дуже неспокійно, крім того, ним ще треба було оволодіти. Намісники змінювалися дуже швидко. Дервіш, син Едигея, був убитий своїми емірами, які посадили на престол еміра Бек-Суфі. Він, в свою чергу, був прогнаний Хаджі Гіреєм. В Криму панував безлад і сутички між знатними родами. Це завдавало значної шкоди господарству і культурі. Тому Улу Мухамед і відправив з військом царевичів Хаджі Гірея і Девлет-Берді. Вони швидко розсіяли війська Бек-Суфі і взяли Солхат. Остаточно Бек-Суфі був розгромлений пізніше Девлет-Берді. Він почав бойові дії проти територій, які ще контролював емір Бек-Суфі. Сили останнього незабаром були наголову знищені, а його гірські фортеці швидко захоплені. Бек-Суфі після цього зник з історичної арени. Опираючись на ресурси півострова, Улу-Мухамед поновив боротьбу, залишивши намісником Девлет-Берді. Від смерті всіх прихильників Улу Мухамеда врятувала загибель Едигея. Розпочався новий виток громадянської війни, який підірвав міць Орди.

1426 р. об`єднане військо вступило в Сарай ал-Джедід. Ця перемога знову принесла Хаджі Гірею популярність і багатства, але, разом з тим, стала причиною його опали. Даны на цей період в основному постачають легенди. Причиною розриву став конфлікт з Улу Мухамедом, який таємно заздрив наступнику Таш-Тимуридів. Хан сильно непокоївся зростанням впливу принців — претендентів на престол Орди. Не менше сотні їх постійно жило в Сараї в очікуванні на престол. За наказом Улу Мухамеда було влаштовано різанину серед численних царевичів. Були знищені також всі Кереї. В категорію зрадників потрапляв і Хаджі Гірей. Вірні прихильники встигли повідомити його про небезпеку, що дало можливість Гірею втекти з кількома слугами в степи.

Боротьба за Крим

Від цього моменту він перестає служити Улу Мухаммеду, перекочовує на Дон, де до нього приєднуються власні чамбули, і, разом з батьком та його людьми, відходить у Західний Дешт (за Дніпро). Хаджі починає претендувати на кримський улус, який раніше належав його діду (царевичу Таш-Тимуру). Але натиск Девлет-Берді (його дядька, який залишався фактичним ханом Криму), одного з претендентів на золотоординський престол з Дешт-і-Кипчаку, заважав йому здійснити задумане. Порівняно легко відігнавши родичів, Девлет-Берді переоцінив свої сили, тому через декілька місяців його голова прикрасила собою спис біля намету Великого ногайського хана. Після розгрому Девлет-Берді на Волзі (1427) Хаджі-Гірей і Гіяс ад Дін знов з`являються в Криму. Юний царевич вирішив скористатися нагодою і опанувати кримький улус. Незабаром Гірей, на чолі шістнадцяти тисяч ногайських нукерів, вступив в Ескі-Крим(1427). Новий повелителем Криму став Гіяс ад Дін, Хаджі — його радник(за іншими джерелами ханську владу захопив сам Хаджі Гірей, але це малоймовірно). Гіреї відразу пробують зміцнити свою владу, звернувшись за підтримкою до родів Криму, до власниці замку Чуфут-Кале Джантим-ханчі і до влади міста Солхат. Також Хаджі Гірей намагався приблизити до себе Ширінів. Але пишні дари не дуже допомогли. Знать півострова надала перевагу лояльності до Улу Мухаммеда. Хаджі терпіли як ставленика Литви, оскільки в Криму не було сил, щоб його вибити. В цей час гяс ад Дін почав карбування власної монети, але не встиг почати його у великій кількості, в зв`язку з появою міцного супротивника. Емір Текійє, глава Ширінів, який підтримував Улу Мухаммеда, на чолі війська напав на Крим. В результаті Хаджі Гірей, контролюючи лише Солхат, вимушений тікати разом з батьком. Він забрав частину родової казни. Уникаючи битв, але тим не менше понісши великі втрати(війська розбігалися), Гіреї відступили в Дешт-і-Кипчак.

Ця поразка не розчарувала царевича. Попрощавшись з батьком, який покинув Орду і виїхав у Литву, він починає готуватись до нової війни. Як досвідчений політик, Хаджі листується з литовським князем. Він заручається підтримкою Великого князівства Литовського. Великий князь Сигізмунд хотів поставити на чолі кримського улуса вірну і слухняну людину. Цим він сподівався убезпечити рубежі Литовської держави від набігів татар:

«Князь великий Жигимонт, дав йому людей… до орд перекопських, на царство послав.» — оповідає московський літопис

Військо для нього знайшлося — в Литві жило багато татар — біженців, військовополонених та ін. Вони склали оснвний масив військ. В одних лише литовських полках служило 40 000 татар. Після нетривалого затишшя Гірей продовжив воєнні дії. В 1431 р. на чолі заново зібраного війська вторгся в Крим і обложив Солхат, який після бою відчинив перед ним ворота. Рейд Гірея збігся з двома подіями: відсутністю військ Ширінів в Криму і сваркою між Улу Мухаммедом та Текійє. Емір перестав служити великому хану і рушив у Крим. Біля Перекопу війська зустрілися. Текійє визнав Хаджі Гірея своїм повелителем. Це саме зробили і Ширіни.

Ці події стали початком боротьби кримських татар за незалежність. Хаджі Гірей не збирався залишатися намісником і, разом з тим, не хотів бути ханом Золотої Орди. Щоб відстояти Крим йому довелося змагатися з могутніми супротивниками — Улу Мухаммедом і хаджі-тарханським правителем Кучук Мухаммедом (Мухаммедом «Маленьким»). Останні активно воювали один з одним, одночасно намагаючись захопити Крим.

Відтіснивши Кучук Мухаммеда, Улу Мухаммед відправив значні сили на Дон і в Крим — розгромити місцевих ханів. Його дуже чисельним і добре озброєним військам вдалося оволодіти степами Причорномор'я, понісши великі втрати в боях проти хана Саід-Ахмета, який кочував на Дону. Одночасно Кучук Мухаммед, оправившись від розгрому, відправив загони ногайців з метою відтіснити противників і оволодіти Кримом. На всьому просторі Дешт-і-Кипчаку запалали сутички.

Зібравши навколо себе добірне військо, Хаджі-Девлет-Гірей направив свої удари спочатку на загони Улу Мухаммеда, і, розбивши першого, направив свої сили на наступаючого з приволзьких берегів Кучук Мухаммеда. Цей противник був також переможений, в результаті чого Хаджі-Гірей закріпив за собою не тільки високий авторитет серед татар, але і міг вже себе вважати володарем абсолютно незалежного престолу, влада якого поширювалася не тільки на кримський півострів, але і включала в себе прилеглі північно-східні степи і західні степи до Дніпра і Дону.

В цьому йому активно допомагала Джаніке-ханча, яка володіла Кирк-Ер (Чуфу-Кале) і разом з Ширинами допомогла утвердитися у Криму Хаджі-Гірею, який доводився їй внучатим племінником. По смерті Джаніке Хаджі-Гірей збудував дюрбе (мавзолей) на її могилі, яке досі збереглося серед руїн Чуфут-Кале.

Новий хан береться за проведення державних справ. Від Джаніке-ханчі він отримав у власність замок Джантим-Кале (Кирк-Йор, сучасний Чуфут-Кале) і зробив своєю базою на випадок війни. В майбутньому тут виникне нова столиця — Бахчисарай. Хаджі Гірей задумує значні реформи в Криму, але для цього потрібно було укріпити свою владу.

Наступним кроком мало стати об'єднання всієї території півострова, на той час розділеного на степову частину, підвладну татарам, Кафу з Готією (тобто, з Південним берегом Криму, до Балаклави включно) і невеликим незалежним християнським Мангупським князівством. У разі успіху в руках Хаджі-Гірея виявився б весь морський кордон з кількома сильними фортецями і хорошими портами, від Єні-Кале до гирла Дніпра.

Війна з Генуєю

1433 р. втрутився в феодорійські справи. Він підбурив князя Олексія І захопити Балаклаву. Заручившись обіцянкою ханської допомоги, князь Олексій напав на генуезьку фортеця Чембало і, підтримуваний місцевими одноплемінниками, восени 1433 р. оволодів нею, заславши до фортеці під виглядом купців кілька шпигунів-агітаторів. Невелика колонія була переважно заселена грецькими рибалками, співчуваючими сусідньому і рідному за релігією і національністю князівству. Будучи у важкому становищі, вони легко піддалися на агітацію і при першій появі в балаклавскій долині посланого з Мангупа загону військ, місцеві рибалки повстали і допомогли князю прогнати з фортеці невеликий гарнізон. Генуезькі солдати втекли в Кафу, залишивши Чембало в повній залежності від переможця.

У Генуї ці звістки порушили сильне обурення серед купецтва та моряків, народ вимагав від дожа Адорно і сенату покарання невинних, але сенат, тільки що закінчиши тривалу і невдалу війну проти союзних флорентійської і венеціанської республік, опинився в скрутному становищі. На допомогу прийшов банк Св. Георгія, який запропонував позичити уряду республіки необхідну суму для спорядження ескадри. Скориставшись цією пропозицією, сенат ухвалив спорядити ескадру з 20 галер і загоном в 6000 морських і сухопутних військ. Головне начальство над цією експедицією було доручено випробуваного генуезькому полководцю Карлу Ломелліно.

Облога фортеці тривала протягом трьох днів, а на четвертий була прорвана оборона, всі захисники перебиті, за винятком князя Олексія, його наближених і одного священника. Всі вони були переведені на корабель і закуті. Після чого Чембало було віддано солдатам на розкрадення. Через добу була спалена Каламіта, жителі якої вночі покинули фортецю.

Після захоплення і розорення цих фортець війська розділилися, частина пішла сухопутним шляхом, а інша — морським, вздовж берега, плюндруючи все на своєму шляху і вимагаючи від жителів повної покірності Генуї. Вреші-решт вони прибули до Кафи, звідки вирушили на Солхат, але дорогою потрапили в засідку і були розбиті на голову (при співвідношенні сил 5000 з боку татар і 8000 — з боку генуезців). Викупивши полонених, у кількості 25 осіб залишки військ роззброїли дві галери і ще одне судно, під командуванням Бабілана ді Негро, відправилися назад, до Генуї.

Вигнання

У 1434 р., на Крим рушив на чолі війська Улу Мухаммед, який збирався знову підкорити улус. Щоб відбити його вторгнення Хаджі Гірей почав збирати війська, а також полки Ширінів. Ширіни, побоюючись великої війни, перейшли на бік Улу Мухаммеда, їхні загони вдарили Хаджі Гірею в спину. Армія Хаджі Гірея потерпіла тяжку поразку, він втратив кращих воїнів. Тому, швидко зібравши залишки військ, відступив за Дніпро.

Програвши боротьбу з Улу -Мухаммедом, Хаджі Гірей емiгрував у Литву, за даними «Короткої iсторiї кримських ханiв» — у Астрахань. Він заново збирає військо і готується до походу в Крим. Через деякий час його бунчуки з`являються в степах Едичкулю, рядові кочівники його підтримують, загони Улу Мухаммеда відступають. Побоюючись цього, Улу — Мухаммед розiрвав свiй союз з Свидригайлом на користь Зигмунта Кейстутовича, який спочатку прийняв Хаджi-Гiрея i обiцяв йому пiдтримку, а потiм погодився його затримати, щоби вiн не вертав у Крим. Хаджі Гірей був викликаний у Вільно, взятий під варту (потім йому «пожалували» місто Ліду і навколишні села, де він фактично був у засланні)

Захопивши Солхат, Улу Мухамед посадив там намісника. Проти півострів залишався бажаним шматком і 1437 р. намісник вигнаний Кучук — Мухаммедом. Той, вважаючи що справу зроблено, відправився кочувати зі своєю ордою в причорноморських степах, де воював проти Улу Мухамеда. Тому дуже скоро був вигнаний ханом придонських татар Саїд-Ахметом. В Криму запанувала розруха. Кочові татари кілька разів спустошили півострів. Чиновники і кадії призначувані Саїд-Ахметом різко збільшили податки, викликаючи недовольство населення.

Хан Криму

Мавзолей Хаджі Герая

1440 р. в Литву прибуває посольство жителів Криму на чолі з главами родів Ширінів і Баринів. Вони просили «пожалувати» їм на хана Хаджі Гірея. Оскільки великий князь відмовився від союзу з Улу Мухаммедом, він повертає Гірея з фактичного заслання у м. Ліду і царевич отримує офіційне визнання Литвою його звання.

Хроніка поляка Стрийковського розповідає про це так: "… татари перекопські, баринські і Ширінські надіслали до Казимира, великого князя литовського з проханням дати їм на царство Хаджі — Гірея, який на той час проживав у Литві, де він володів для прогодування містом Лідою по милості панів литовських . Тому Казимир в призначений день у Вільні, в приготованому замку звів з литовськими панами того Хаджі — Гірея на царство татарське і послав його в Перекопську орду з маршалом Радзивілом, який сміливо посадив його там "

Це було пов'язано з погіршенням відносин між Литвою і Золотою Ордою, а також неабияеими дипломатичними заходами Ширінів, їх намаганням навести в Криму порядок. Адже 1437 р. хан Саїд-Ахмет захопив Крим і встановив свою владу. Він значно підвищив податки і мита. Було відмічено значні зловживання з боку призначених ним чиновників. Ці події були не тільки невигідними Литві, вони прямо загрожували їй, оскільки Золота Орда, основний стратегічний противник, не могла зміцніти без Криму. Починається посилення військової і фінансової допомоги Хаджі — Гірею з боку Литви.

Став 1441 р. правителем Кримського ханства. В 1449 році почав боротьбу за створення незалежної Кримської держави, у ній опирався на підтримку знатних сімейств Великого князівства Литовського і Криму. 1449 року розгромив сили Улу-Мухаммеда. Це стало початком кінця Золотої Орди, яка розпалася на ряд ханств (Велика Орда -найбільше).

Боротьба була дуже тривалою — йому вдалося тричі займати кримський престол (в 1428, 1433 і 1443 роках), проте всі три спроби були невдалими, і кінцево він зміг закріпитися в Криму тільки в 1449 році. Хаджі Ґерай за підтримкою польського короля Казимира IV 1449 р. оголосив незалежність ханства від Золотої Орди.

Після цього він займав престол до своєї смерті в 1466 році, з короткою перервою в 1456 році, коли владу тимчасово захопив його син Айдер. Закріпившись на троні, переніс столицю Криму з міста Кирим в місто Кирк-Ер, звідки Менглі І Гірей переніс її в Бахчисарай.

В зовнішній політиці орієнтувався на шляхетську Польщу. Зокрема, 1461 р. підтримував Казимира IV, який намагався захопити Новгород. Вів боротьбу проти Золотої Орди. В 1465 р. завдав поразки хану Великої Орди Ахмату, що йшов походом на Москву.

Похоронений в мавзолеї в Салачику (зараз — околиця Бахчисараю).

Сім'я

• Діти:

Айдер Ґерай

Нур Девлет Ґерай

Менґлі І Ґерай

Джерела та література

• (рос.) Гайворонский А. Созвездие Гераев. — Симферополь, 2003.

У Родоводі є генеалогічне дерево цієї людини

Хаджі I Ґерай

• Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.-Луцьк: Вежа, 2000.
• Довідник з історії України.За ред. І.Підкови та Р.Шуста.- К.: Генеза, 1993.