Грюнвальдська битва

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Грюнвальдська битва
Ян Матейко. «Грюнвальдська битва» (1878)
Дата: 15 липня 1410
Місце: Грюнвальд (Танненберг), зараз Польща
Результат: Перемога польсько-литовсько-руської армії
Сторони
Herb Polska (Alex K).svg Польща
Herb Lytwa (Alex K).svg Вел.князівство Литовське
Small coat of arms of the Czech Republic.svg Чеські найманці
Gerae-tamga.png Татари
Den tyske ordens skjold.svg Тевтонський Орден
Командувачі
Herb Jagiellonów.PNGЯгайло
COA of Gediminaičiai dynasty Lithuania.png Вітовт
Wg jungingen.gif Ульріх фон Юнгінген
Військові сили
39 000 27 000
Втрати
"ледве половина литовського війська додому повернулася" 8 000 вбито

Грюнвальдська битва 1410 року ( Битва під Танненбергом 1410)  — битва, яка відбулася під час «Великої війни» 14091411 років між військами держави Тевтонського ордену (Civitas Ordinis Theutonici) та об'єднаними військами Королівства Польського і Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського поблизу сіл Грюнвальд (тоді — Грюнефельде) і Танненберг — нині Стембарк (землі держави Тевтонського ордену, нині територія Польщі) 15 липня 1410.

Зауваження щодо чисельності військ[ред.ред. код]

Дані щодо чисельності військ, які брали участь в битві, сильно розходяться.

Польський історик 15-го століття Ян Длугош у роботі «Історія Польщі» зазначає, що втрати лише Тевтонського ордену склали 50 тисяч вбитими та 40 тисяч полоненими[1].

Російський історик Сергій Соловйов у роботі «Історія Росії з давніх часів» вказує наступну чисельність військ: Тевтонський орден і союзники — 83 тисячі; Ягайло, Вітовт і союзники — 163 тисячі[2].

Велика радянська енциклопедія визначає чисельність військ ордену в 27 тис., а чисельність польсько-литовсько-руських військ — 32 тис.[3]

Найдостовірнішими видаються дані, які навів британський військовий історик Стівен Тернбулл: 27 тисяч з боку Тевтонського ордену і 39 тисяч з боку польсько-литовсько-руських військ[4].

Військо Тевтонського ордена[ред.ред. код]

Військо Тевтонського ордену очолював Великий Магістр Ульріх фон Юнгінген, воно мало 51 хоругву і загальну чисельність близько 27 тисяч воїнів. Воно складалося з орденських «братів» (близько 250), військ Ордену, ленників — лицарів німецьких, польських, пруського та литовського походження із земель Ордену, загонів єпископів та міст, князя олесницького Конрада Білого та ін. Були представлені «гості Ордену», які билися у хоругві Святого Георгія, що складалися в основному із німецьких і французьких лицарів, лицарів із Чехії, Сілезії, Швейцарії, Лівонії, а також найманців з Чехії, Моравії, Сілезії та ін.

Військо Королівства Польського та Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського[ред.ред. код]

Польське військо[ред.ред. код]

Польське військо очолював польський король Ягайло, воно мало 51 хоругву і загальну чисельність близько 18-20 тисяч воїнів, з них близько 11 тисяч важкої кавалерії та 4 тисячі піхотинців(решта, скоріше за все, військова обслуга — обоз). Сучасні історики вважають, однак, що піхоти у польському війську не було.

Основу війська становили 42 хоругви з польських земель, під проводом Ягайла також виступили 9 хоругов з західноруських земель, в тому числі: по 1 з Львівської, Холмської, Перемиської, Галицької земель,3 хоругви з тієї частини Подільської, що в той час відійшла до Корони; власну хоругву виставив Спитко з Тарнова, пан на Ярославі (Перемишльська земля), хоругва з Белза, власники якого в той час були ленниками Корони. У польському війську були також 2 хоругви чеських найманців на чолі з Яном Соколом, серед них, можливо був і Ян Жижка, майбутній вождь таборитів, а також воїни з моравів, силезців. Крім того вважають, що був у ньому загін, надісланий господарем Молдови — Олександром «Добрим» — ленником короля. До володінь господаря на той час входили і землі Буковини (Шипинська земля)[5].

Військо Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського[ред.ред. код]

Марка України — Грюнвальдська битва. Лицар Іванко Сушик.

Військо Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського очолював великий князь литовський Вітовт, воно мало 40 корогов і загальну чисельність близько 11-12 тисяч воїнів.

До війська князя Вітовта входили підрозділи литовських (сучасна Білорусь), руських (сучасна Україна) та жамойтських (сучасна Литва) земель, в тому числі з: Поділля, Києва, Стародуба, Луцька, Володимира, Кременця,Берестя (Бреста), Смоленська. Син удільного Чернігівсько-Сіверського князя Корибута-Дмитра — Жигимонт Корибутович очолював 51-шу корогву, яка йшла під його власним прапором (гербом «Погоня»), вірогідно набрану у волинських володіннях князя. Сам Сигізмунд Корибутович під час битви знаходився у почті короля Ягайла.

Інші військові з'єднання[ред.ред. код]

На боці союзницьких військ також виступили загони кримських татар числом від 1 до 3 тисяч воїнів (за даними Яна Длугоша татар було 300), здебільшого вершників, на чолі з ханом Джелал ад-Діном, сином хана Тохтамиша.

Підготовка до битви[ред.ред. код]

14 серпня 1409 Великий Магістр Тевтонського ордену Ульріх фон Юнгінген оголосив війну польсько-литовському союзу, але невдовзі запропонував перемир'я, яке мало тривати до заходу сонця 24 червня 1410.

13 червня 1410, за 11 днів до кінця перемир'я Ульріх фон Юнгінген надіслав рицарів до короля Ягайла з пропозицією продовжити перемир'я ще на три тижні з тієї причини, що багато рицарів з країн Європи бажають взяти участь у битві. Ягайло прийняв цю пропозицію — його військо також ще не було готове.

26 червня 1410 польське військо під командуванням короля Владислава II Ягайла виступило з Вольборжа в напрямку Козліва, де король отримав повідомлення, що литовсько-руські війська вже стоять біля річки Нарев.

3 липня 1410 об'єднані сили польсько-литовсько-руського війська виступили з району Червіньська в напрямку столиці орденських володінь м. Марієнбурга (зараз — Мальборк, Польща), назустріч їм з Марієнбурга вийшло військо Тевтонського ордену під командуванням Великого Магістра ордена Ульріха фон Юнінгена.

14 липня супротивники зустрілись біля озера Лубень, але оскільки в цей час польсько-литовсько-руське військо відпочивало в лісі, військо ордену відійшло на рівнину, щоб зайняти вигіднішу позицію на узліссі, де було встановлено артилерію, а також надати можливість противнику вийти з лісу і вишикуватись до бою.

Хід битви[ред.ред. код]

Галицькі корогви у Грюнвальдській битві.

Битва відбулась в трикутнику між селами Грюнефельде (нині — Грюнвальд), Танненберг (нині — Стембарк) і Людвігсдорф (нині — Лодвигово), площа поля битви становила біля 4 км²..

Тевтонські війська вишикувались в дві лінії фронтом біля 2,5 кілометра: на правому фланзі Конрад Ліхтенштейн, на лівому — Фрідріх Валленрод, за ними по центру — Магістр ордена Ульріх фон Юнінген з 16 хоругвами резерву.

Польсько-литовсько-руські війська вишикувались в три лінії фронтом біля 2-2,5 кілометра: на лівому фланзі король Ягайло з 51 корогвою (40 польських, 9 руських, 2 корогви найманців з Чехії та інших місць), на правому фланзі князь Вітовт з 40 литовсько-руськими корогвами і татарською кіннотою.

Розпочали битву татарська кіннота і перша лінія литовсько-руських сил, які атакували праве крило орденських військ: «Потым вдарено в котлы, в сурмы и зараз литва з татарами з великою прудкостю скочили на нѣмци и сточили з ними битву, же конь об коня боком отирался»[6].

Лицарі Валленрода відбили цей напад і самі перейшли в контрнаступ, переслідуючи татарську і литовську кінноту. За одним з описів битви вони потрапили в засідку: «поляцы тож з кролем своим, припавши, взяли нѣмцов на палаши, a потым навели нѣмцов на свои гарматы, навевши роскочилися, a тут зараз з гармат дано огню, где зараз нѣмцов килка тысячий полегло. Еднак же нѣмцы, того не уважаючи, шли ослѣп на поляки и литву».[6] За іншим джерелом: « коли забажали повернутися, відрізані від своїх корогов та людей людьми короля, що їх корогви напряму від крил прорізали, були або схоплені або порубані мечами. Ті ж, що стояли з лівого боку від тих, що були відрізані, лишилися живі та повернулися до своїх людей від військ супротивника і, знову об'єднавшись, зійшлися з великою корогвою кастеляна Краківського, воєводи сандомирського, землі Велюнської, землі Галицької і багаточислельними іншими корогвами. У цій сутичці розпалився дуже жорстокий бій, і тому тоді багато хто загинув…» Атака резервних корогов на чолі з Великим магістром не досягла мети і частина орденського війська опинилося в оточенні польських і литовських військ. Решта спробувала захищатися у таборі, який було захоплено після жорстокого бою.

Битва тривала близько 3 годин, а переслідування до пізнього вечора. Війська Тевтонського ордену були розгромлені (в тому числі загинули великий магістр ордену, маршал, великий комтур, комтури, понад 200 орденських «братів»).

Розташування військ перед битвою
Відступ литовського війська
Атака польсько-литовських військ з правого флангу
Польська важка кавалерія проривається всередину тевтонських сил

Наслідки битви[ред.ред. код]

Перемога союзницьких військ у Грюнвальдський битві підірвала військову могутність Тевтонського ордену і припинила експансію його лицарів на схід. 1 лютого 1411 рр. було підписано Торунський мир, за яким орден повертав на користь Литви Жемайтію та Добжинську землю на користь Польщі, а також сплачував контрибуцію. З історичних джерел відомий український лицар, який прославився своїми героїчними вчинками при Грюнвальді — Іванко Сушик з Романова, що під сучасним Львовом: 17 липня 1410 року він дістав у володіння від короля Ягайла-Владислава, «спадкового володаря Русі», два села — «Баришовка і Верхній Зубов у землі Галицькій» за те, що пролив кров у Грюнвальдській битві. У 2005 випущена поштова марка України в серії «Історія війська в Україні» із зображенням лицаря Івана Сушика. Прославився в битві захопленням ворожої хоругви, загін Бартоша Головацького з Теребовлі, за що останній отримав привілей від короля Ягайла на право розбудови міста на лівому березі річки Гнізна та звільнення від податків. Пан Фредр з Плешовець в нагороду за подвиги у війні з Орденом отримав від володаря Ягайла кілька сіл під Кам'янцем (Суржу, Кадиївці та Фридрівці) із забов'язанням — і далі воювати на поклик короля «cum una hasta et duobus balistrariis», тобто зі списом та двома стрільцями. З числа земських хоругов король Ягайло особливо відзначив Холмську. На честь її подвигів в місті Холм 1417 року було засновано храм в ім'я Розіслання Св. Апостолів — адже саме в день цього свята відбулася битва під Грюнвальдом.

Грюнвальдська битва в сучасній культурі[ред.ред. код]

Битву детально описав у своєму романі «Хрестоносці» (1897–1900) польський письменник Генрик Сенкевич. 1960 року вийшов фільм за мотивами роману, режисер — Олександр Форд,166 хв. Опис битви та участі в ній воїнів-русинів можна знайти у книзі білоруського письменника Костянтина Тарасова «Погоня на Грюнвальд». У квітні 2012 р. презентовано батальне полотно Артура Орльонова «Галицькі хоругви у Грюнвальдській битві 15 липня 1410 року». Нині щороку під Грюнвальдом відбувається інсценізація битви, у якій беруть участь реконструктори з багатьох країн Європи, в тому числі з України. Постійним учасником інсценізації є Подільська хоругва, сформована реконструкторами з Польщі. Під час святкування 600-ліття битви 2010 року на поле вийшла Галицька хоругва, у якій були представлені реконструктори з України та Росії.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

В Івано-Франківську, Львові є вулиця Грюнвальдська, названа на честь перемоги під Грюнвальдом.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  1. Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк: Вежа, 2000.
  2. Довідник з історії України. За ред. І. Підкови та Р. Шуста. — К.: Генеза, 1993.
  3. Бумблаускас А., Марзалюк І., Черкас Б. Грюнвальдська битва — битва народів. — Київ: Балтія-Друк, 2010. — 272 с.: іл.
  4. Велько А.В., Мартинович М.В. Грюнвальдская битва. — Мн.: ИБЭ, 2010. — 80 с. — ISBN 978-985-511-289-2.


Історія Це незавершена стаття з історії Білорусі.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.


Історія України Це незавершена стаття з української історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.