Храм Святого Сімейства

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Храм Святого Сімейства у Барселоні

Храм споку́ти Свято́го Сіме́йства (Храм споку́ти Свято́ї Роди́ни, кат. Temple Expiatori de la Sagrada de Família), більше знаний як Храм Свято́го Сіме́́йства (Храм Свято́ї Роди́ни) або за своєю каталанською назвою — Саґра́да Фамі́лія, — католицька церква у Барселоні. Її побудова почалась у 1882 р. і триває до сьогодні. Храм розташований на північ від барселонського району Старе Місто у міському районі Ашямпла.

Проект церкви був спочатку розроблений архітектором Франсіско дель Вільяром (ісп. Francisco de Paula del Villar y Lozano), який через рік після початку будівництва був замінений на Антоні Ґауді. Ґауді повністю переробив проект, виконавши його в стилі модерну. При проектуванні були використані ідеї створення гіперболоїдних конструкцій. Фінансування будівництва здійснювалося і досі здійснюється виключно на пожертви католицької громади.

Храм Святого Сімейства не є собором, а простою церквою — центральним собором Барселони є Собор Св. Аулалії.

Історія будівництва: 1882—1926 р.р.[ред.ред. код]

План Храму Святого Сімейства

У 1882 р. міська влада Барселони почала будівництво церкви, присвяченої Святій Родині — Ісусу, Марії та Йосипу. Для нового храму було виділено вільний майданчик, що знаходився на той час за декілька кілометрів від міста. Перший проект храму належить архітекторові Франсіско дель Вільяру. Дель Вільяр хотів побудувати церкву в неоготичному стилі, але встиг зробити лише крипту під апсидою. У 1883 р. головним архітектором будівництва став Антоні Ґауді. Будівництво Саґради Фамілії продовжувалося усі подальші роки життя Ґауді. На питання про незвично довгу тривалість робіт він відповідав: «Мій клієнт не квапиться». Від самого початку Ґауді вирішив не наслідувати звичний неоготичний стиль. Церква мала бути готичною лише за своїм духом і в основних формах, маючи план у формі «латинського хреста», але в усьому іншому архітектор мав намір використовувати свою власну мову візуальних образів. Поступово собор набував свого незвичного як для католицького храму вигляду: веретеноподібні вежі, що формою нагадують піщані замки, елементи даху, виконані у стилі кубізму.

Як і в більшості випадків Ґауді не робив попередніх планів робіт. Він розробляв загальні риси основних елементів, а потім імпровізував у деталях. Для цього йому було необхідно бути постійно присутнім на будівельному майданчику, і через деякий час він переселився в одну з кімнат у недобудованому соборі. Спостерігаючи за будівництвом, Ґауді постійно втручався у хід робіт: йому приходили в голову несподівані думки і він прагнув їх втілити, інколи навіть зупиняючи роботи і ламаючи побудоване. Так над будинками Барселони почала підніматися одна з найдивніших у світі споруд, що викликало деяке здивування у городян: яка ж це церква? Будівля схожа або на мурашник, або на сталагміт, що виростає з землі, або навіть на кам'яна бурульку! За задумом Ґауді всі три фасади Сагради Фамілії повинні були мати стилістично однакове оформлення і увінчуватися чотирма високими вежами криволінійних контурів. У результаті над храмом підносилися б дванадцять веж, кожна з яких символізувала б одного з дванадцяти апостолів. Кожен з трьох фасадів мав бути присвячений одному з трьох центральних сюжетів земного життя Христа: Різдву, Пристрастям Христовим та Воскресінню. За задумом Ґауді, фасади повинні були бути прикрашені величезними панно та барельєфами на відповідні теми.

Храм Святого Сімейства у 1915 р.

Не зважаючи на те, що Ґауді будував храм упродовж тридцяти п'яти років, йому вдалося звести і оформити лише Різдвяний фасад, що конструктивно є східною частиною трансепту, і чотири вежі над ним. Західна частина трансепту та апсида досі лишаються недобудованими. Сам Різдвяний фасад було добудовано лише у 1950-і роки.

Ґауді з особливою увагою ставився до внутрішнього оформлення Храму Святого Сімейства. Колони, що підтримують склепіння, символізували апостолів і святих, яким присвячені парафіяльні церкви Каталонії та Іспанії. Незвичайною є і форма колон : Ґауді використовував різні види багатокутників, які змінюють форму при русі вниз. Колони нагадують гігантські дерева, на кронах яких застигло небесне склепіння. «Це буде схоже на ліс. М'яке світло литиметься через віконні пройми, що знаходяться на різній висоті, і вам здаватиметься, що це світять зорі», — писав Ґауді.

З 1914 р. Ґауді усі сили віддавав лише будівництву свого храму. Церква стала його настирливою ідеєю. Заглиблюючись у себе, він ставав усе ексцентричнішим, свято вірив у своє месіанське призначення, жив відлюдником у власній майстерні, розміщеній на будівельному майданчику, і виходив лише час від часу «з шапкою в руці» для збору грошей на будівництво церкви (рішенням ініціаторів будівництва храму — Асоціації шанувальників Св. Йосипа — будівництво повинне було фінансуватися лише за рахунок пожертв парафіян, тому роботи не раз припинялися через брак коштів). 10 червня 1926 р., прямуючи до сусідньої церкви на вечірню службу, недалеко від будівельного майданчика Ґауді був збитий трамваєм. Ніхто не впізнав у старому, одягненому у поношений одяг і схожому на волоцюгу, відомого усій Барселоні архітектора. Він був відправлений до лікарні для бідних — шпиталю Св. Петра і Св. Хреста. За два дні, у віці 74 років, Антоні Ґауді помер. Похований у крипті недобудованого ним собору.

Історія будівництва з 1926 р.[ред.ред. код]

Колони у церкві, які створюють справжній ліс

Після смерті Ґауді у 1926 р. роботи над храмом продовжилися під керівництвом Думенака Суґраньєса (кат. Domènec Sugrañes i Gras). Але незабаром події Громадянської війни в Іспанії на декілька років перервали будівництво. Під час війни каталонські анархісти зруйнували модель собору і знищили креслення Ґауді. Самій будівлі також було завдано збитку. У 1940-і роки роботи було відновлено. У 1980-х р.р. за ініціативою архітектора Жорді Бунета-і-Арманґола (кат. Jordi Bonet i Armengol) для розрахунку конструкцій собору стали застосовувати комп'ютерні моделі.

У середині 1990-х р.р. довкола недобудованого собору виникли суперечки щодо доцільності продовження робіт. Група архітекторів і містобудівників, яку очолив відомий каталонський архітектор Уріол Буїгас-і-Ґуардіола (кат. Oriol Bohigas i Guardiola), закликала до повного їх припинення. Проте проект було продовжено, тепер його стали фінансувати консервативні католицькі організації, приватні особи та закордонні меценати (значна частина коштів надходить, наприклад, з Японії).

Швидкому закінченню проекта перешкоджає складність виготовлення кам'яних блоків, що формують ексцентричні форми собору. Згідно з комп'ютерною моделлю, кожен з них вимагає індивідуальної обробки та підгонки. Попередньою датою завершення будівництва вказується 2026 р. — століття з дня смерті автора проекту Антоні Ґауді. У 2008 р. має завершитися важливий етап — покриття крівлею центрального нефу будови.

Завдяки своєму незвичному зовнішньому вигляду, недобудований собор став однією з головних пам'яток Барселони. Газета «Ал Паріодіку да Каталунья» (кат. El Periódico de Catalunya) повідомляла, що у 2006 р. храм відвідало 2,26 мільйони осіб, а це більше, ніж музей Прадо та палац Альгамбра.

Опис проекту[ред.ред. код]

Фасад Пристрастей Христових
Остаточний вигляд Храму Святого Сімейства (проект)

Метою Ґауді було зробити Храм Святого Сімейства «останньою великою святинею християнства», внаслідок чого всі архітектурні елементи храму набули глибокого християнського символізму. Найсильніше враження справляють веретеноподібні шпилі собору, загальним числом 16, що символізують 12 апостолів, 4 євангелістів, Пресвяту Діву Марію та Ісуса Христа. Вежі євангелістів прикрашено скульптурами їхніх традиційних символів: бика (Св. Лука), янгола (Св. Матей), орла (Св. Іван) та лева (Св. Марк). Центральний шпиль (Ісуса Христа) буде увінчано гігантським хрестом, отже максимальна висота собору складе 170 м — на 1 м нижче, ніж гора Монжуїк у Барселоні. Так, за задумом Ґауді, його творіння не повинне було перевершувати творіння Боже. Менші вежі також прикрашено снопами пшениці і кетягами винограду, символізуючи Святе Причастя.

Собор матиме три фасади, які символізуватимуть Різдво (східний), Славу (ще не закінчений) і Страсті Христові (західний). Фасад Різдва було завершено до Громадянської війни і виконано відповідно до оригінального задуму Ґауді. Фасад Страстей Христових відрізняється постатями виснажених людей, сценами побиття і розп'яття Христа. Автором цих скульптур є Жузеп Субіракс (кат. Josep Maria Subirachs i Sitjar).

У декорі будівлі широко використано слова з літургії — «Hosanna», «Excelsis» і «Sanctus». Головні брами фасаду Пристрастей Христових прикрашено цитатами з Біблії на кількох мовах, включаючи каталонську. Фасад Слави буде прикрашено словами Апостольського Символу Віри.

Посилання[ред.ред. код]

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Barral i Altet, Xavier (1999). Art de Catalunya, Arquitectura religiosa moderna i contemporània, Barcelona, Edicions L'isard. ISBN 84-89931-14-3.
  • Bassegoda Nonell, Joan (1984). Antoni Gaudi (1852—1926), Barcelona, Fundació Caixa de Pensions. ISBN 84-505-0683-2.
  • Bassegoda Nonell, Joan (1992). Aproximación a Gaudí, Editorial Doce Calles. ISBN 84-87111-24-2.
  • Bonet i Armengol, Jordi (2001). L'últim Gaudí, Barcelona, Pòrtic. ISBN 84-7306-727-4.
  • Casas, Núria i Mateo, Lourdes (2001). La Barcelona de Gaudí, Barcelona, Pòrtic. ISBN 84-7306-683-9.
  • Cirici i Pellicer, Alexandre (1985). Barcelona pam a pam, Barcelona,Teide. ISBN 84-307-8187-0.
  • Crippa, Maria Antonietta (2007). Gaudí, Köln,Taschen. ISBN 978-3-8228-2519 8.
  • Fontbona, Francesc (2002). El modernisme a l'entorn de l'arquitectura, II, Barcelona,Edicions L'isard. ISBN 84-89931-23-2.
  • Giralt-Miracle, Daniel (2002). Gaudí, la busqueda de la forma, Lunwerg. ISBN 84-7782-724-9.
  • Gómez Gimeno, María José (2006). La Sagrada Familia, Mundo Flip Ediciones. ISBN 84-9333983-4-9.
  • Martinell, Cèsar (1999). Gaudí i la Sagrada Família: comentada per ell mateix, Barcelona, Cossetania Edicions. ISBN 978-84-89890-30-5.
  • Puig i Boada, Isidre (1987). El temple de la Sagrada Família. ISBN 84-7327-135-1.
  • Ramos, Maria Lluïsa (2005). Catedrals, monestirs i grans edificis religiosos. ISBN 84-96295-15-X.
  • Subirachs, Josep Maria (1990). Quadern de la façana de Ponent., Vic, EUME. ISBN 84-7602-151-8.
  • DDAA. (2005). Ruta del Modernisme, Barcelona, ajuntament de Barcelona. ISBN 84-934169-2-4.
  • DDAA. (2002). Gaudi. Espais sagrats, Barcelona, Lunwerg. ISBN 84-7782-871-7.
  • Volum 9 (1989). Historia Universal del Arte, Siglo XX, Barcelona, Editorial Planeta. ISBN 84-320-8909-5.
  • Volum 18 (2004). La Gran Enciclopèdia en català, Barcelona, Edicions 62. ISBN 84-297-5446-6.


Координати: 41°24′13″ пн. ш. 2°10′28″ сх. д. / 41.40361° пн. ш. 2.17444° сх. д. / 41.40361; 2.17444