Християнство в Японії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мозаїка Діви Марії з дитятком Ісусом, виконана у японському художньому стилі (подарунок японських римокатоликів храму Благовіщення в Назареті).

Християнство — одна з головних релігій в Японії, після синтоїзму і буддизму. Воно справило вплив на формування японської освіти та суспільно-політичної думки нового часу. Станом на початок 21 століття в Японії діяло понад 9 тисяч християнських громад, в яких було зареєстровано близько 2,5 млн вірних[1], 31 грудня 2005 — 31 грудня 2008 років[2]. Найбільшою християнською організацією Японії є Римо-Католицька Церква, яка об'єднує 442 тисяч осіб[3].

Історія[ред.ред. код]

Проповідь[ред.ред. код]

Християнство з'явилося в Японії в середині 16 століття. Першим місіонером, що проповідував японцям Євангеліє, був баск-єзуїт Франциск Ксав'єр. 1549 року він прибув до південного японського міста Каґошіми, де заснував невелику римокатолицьку общину. Згодом зусиллями єзуїта постали християнські осередки в Ямаґуті та Кіото. Протягом 1560 — 1580-х років члени Товариства Ісуса керували християнізацією Японських островів. Незважаючи на сильну опозицію буддистського духівництва та Імператорського двору, єзуїтів підтримували японські регіональні володарі, такі як Отомо Сорін та Ода Нобунаґа. Християнська проповідь була особливо успішною на острові Кюсю та в столичному регіоні Кінкі. На кінець 16 століття в Японії нараховувалося близько 300 тисяч християн[4].

Заборона[ред.ред. код]

1587 року об'єднувач Тойотомі Хідейосі заборонив перебування місіонерів в країні і розпочав утиски віруючих[5]. 1597 року він розіпнув на хрестах 26 християн за порушення наказу. Репресивну політику продовжив його політичний наступник Токуґава Ієясу, засновник сьоґунату Едо. 1612 року він заборонив сповідування християнства у своїх володіннях, а 1614 року поширив цю заборону на всю Японію[6]. Руйнація церков та масові показові старти змусили християн перейти в підпілля. 1637 року частина підпільників організувала антурядове повстання в Сімабарі, що було жорстоко придушене військами сьоґунату. 1639 року, після серії указів Токуґави Хідетади і Токуґави Ієміцу, Японія розірвала стосунки з європейськими країнами і вступила в епоху ізоляції від Заходу. Відтоді Заборона на християнство в Японії діяла понад 250 років. Більшість християн була страчена або обернена у буддизм силою[4].

Відновлення[ред.ред. код]

1859 року, після укладання Японією Ансейських договорів, християнські місіонери знову отримали право відвідувати країну як іноземні громадяни. Проте заборона на сповідування християнства японцями не була знята. Так, 1865 року в районі Оура міста Наґасакі французька католицька місія збудувала церкву, яку потайки відало декілька підпільних християн. Контакт із віруючими було відновлено, однак місцева влада виявила їх і стратила[4]. Репресії тривали навіть після реставрації Мейдзі 1868 року, коли Японія ступила на шлях модернізації та вестернізації. У 1868 і 1870 роках уряд провів показові страти японських християн в Наґасакі, що викликало осуд європейських держав та США. Лише 1873 року, під тиском ззовні, японська влада зняла заборону з християнства, дозволивши вільно проповідувати і сповідувати його[4].

Наприкінці 19 століття в Японії діяли Римо-Католицька Церква, протестантський Союз християнських церков Японії, Англіканська церква та Російська православна церква. Майже всі проповідники були вихідцями з Європи та США. Під впливом протестантських течій зародилися місцеві сектантські організації, які увібрали в себе елементи християнства[4].

Внесок[ред.ред. код]

Християнство справило великий вплив на формування японської суспільно-політичної думки нового часу. Зокрема, християнські ідеї любові, милосердя до ближнього, свободи і рівності сприяли виникненню японського лібералізму, а згодом — парламентаризму. Зусиллями християнських проповідників постала новітня японська система освіти. Японські християни були основним рушієм в громадських рухах за заборону пияцтва та проституції. Завдяки християнським організаціям в Японії були створені численні благочинні товариства, лікарні, центри інвалідів, дитячі будинки, тощо[4].

Християни[ред.ред. код]

Дивіться також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Корпорація Релнет (за даними статистичних звітів Міністерства культури Японії). «Релігійна статистика станом на 31 грудня 2000». Архів оригіналу за 2012-04-15. Процитовано 2010-07-23. 
  2. Міністерство культури і науки Японії. «Релігійна статистика». Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2010-07-23. 
  3. Корпорація Релнет (за даними статистичних звітів Міністерства культури Японії). «Релігійна статистика станом на 31 грудня 2000» (японською). Архів оригіналу за 2012-04-15. Процитовано 2010-07-23. 
  4. а б в г д е Християнство в Японії // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997.
  5. Причини цього рішення достеменно не відомі. Японська антихристиянська пропаганда раннього нового часу, а також антикатолицькі історики пов'язували заборону 1587 року із намаганням уряду Хідейосі спинити імперіалістичний натиск католицьких Португалії та Іспанії в регіоні. Помірковані науковці пояснювали заборону 1587 року темпами зростання християнства в Японії і страхом Хідейосі втрати владу в результаті ймовірних християнських бунтів. Прокатолицькі вчені переконували, що конфлікт між християнами і японським урядом був неуникний через особливості японського державного світогляду, що вимагав обожнення правителя. Втім, тогочасні єзуїтські вказують, що наказ Хідейосі був наслідком відмови японок-християнок з Наґасакі розділити з правителем ложе. (Коваленко О. О. Ода Нобунаґа в японській антихристиянській літературі на прикладі «Записів про розквіт і падіння Храму південних варварів» // Східний світ. — Київ: Інститут Сходознавства НАН України, 2009. — № 2 — с.10-19.)
  6. Виданню цієї заборони всіяло сприяли протестантські Голландія і Англія. Обидві країни намагалися витиснути з японського ринку католицьких купців з Португалії та Іспанії, тому активно дезінформували японську владу в питаннях пов'язаних із католицизмом. Зусиллями протестантів був створений негативний образ християн як агентів колоніальних імперій, що згодом використовувався в японській пропаганді

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Християнство в Японії // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997. (яп.)
  • (укр.) Коваленко О. О. Ода Нобунаґа в японській антихристиянській літературі на прикладі «Записів про розквіт і падіння Храму південних варварів» // Східний світ. — Київ: Інститут Сходознавства НАН України, 2009. — № 2 — с.10-19.
  • Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. — Київ: «Аквілон-Прес», 1997.

Посилання[ред.ред. код]