Цибулина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Рослини цибулі ріпчастої (Allium cepa) з плівчастими цибулинами

Цибулина — як правило, підземний пагін з коротким сплющеним стеблом — денцем, і лусковидними , м'ясистими листками, які запасають воду з розчиненими в ній поживними речовинами, переважно цукрами. Форма цибулин переважно куляста. З верхівкової і пазушних бруньок виростають надземні пагони, а на денці утворюються додаткові корені. Цибулина — типовий орган вегетативного розмноження і відновлення. Всі рослини, у яких утворюються цибулини — однодольні. Цибулини утворюються у рослин з родин Лілійні, Амарилісові, Цибулеві.

Цибулини можуть бути плівчастими (щільними) та лускатими (нещільними). До перших належить цибулина звичайної цибулі, в якій всі луски — це підземні піхви зелених асимілюючих листків, що потовщуються і щільно охоплюють кільцями одна одну. Лускаті (нещільні, пухкі, черепичасті) цибулини має лілія лісова, у якої запасаючі луски цибулини — це лише зовнішні низові листки, які не мають листкових пластинок. Цибулини можуть бути однорічними, дворічними (цибуля-порей) або багаторічними (лілії). Якщо наростання осі в них моноподіальне (тобто поновлення йде з верхівкової бруньки), то суцвіття пазушне (підсніжник звичайний), якщо симподіальне (тобто поновлення відбувається з пазушних бруньок) — суцвіття верхівкове (гіацинт — Hyacinthus orientalis). А число лусок в цибулині коливається від однієї (часник) до кількох сотень (лілія).

Цибулинні рослини поширені переважно в країнах із середземноморським типом клімату — з жарким літом і м'якими іншими сезонами. Тому запасання води з допомогою набухаючих і добре утримуючих її слизових речовин забезпечує виживання рослин в літню засуху.

Луската цибулина лілії Lilium xanthellum (de:Lilium xanthellum)

Найбільшого поширення цибулинні рослини набувають в степах, пустелях, напівпустелях, зустрічаються і в широколистяних лісах. Переважна більшість їх — ефемероїди, тобто рослини з коротким періодом розвитку. На початку літа надземна частина у них відмирає, в ґрунті залишається цибулина, як орган відновлення та розмноження.

У вигляді виводкових бруньок, як відмічено вище, можуть утворюватися надземні цибулини в пазухах листків деяких рослин (лілія цибулинконосна (en:Lilium bulbiferum), зубниця бульбиста) або в суцвіттях (часник).

Псевдоцибулини орхідей[ред.ред. код]

У епіфітних орхідей часто утворюються специфічні надземні бульби, що дуже нагадують за формою цибулину. Але це потовщені соковиті верхівкові частини відрізків стебла, запас води в яких забезпечує рослинам перенесення несприятливого періоду. Вони називаються псевдоцибулинами, повітряними бульбами, туберидіями, псевдобульбами. Вони утворені м'якими слизовими тканинами всередині, а назовні захищені товстостінною епідермою. Також вони виконують функцію фотосинтезу.

Джерела[ред.ред. код]

  • Нечитайло В. А., Кучерява Л. Ф.  Ботаніка. Вищі рослини. — Київ, Фітосоціоцентр. 2001. ISBN 966-7459-80-2, ст. 57-58

Див. також[ред.ред. код]