Цибуля порей

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Цибуля порей
Цвітіння
Цвітіння
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
- Streptophytina
- Ембріофіти (Embryophyta)
- Судинні (Tracheophyta)
- Euphyllophyta
- Насінні (Spermatophyta)
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Однодольні (Liliopsida)
Порядок: Asparagales
Родина: Alliaceae
Рід: Цибуля (Allium)
Вид: Цибуля порей
Біноміальна назва
Allium porrum
L.
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Allium porrum
EOL: 1084841
IPNI: 528646
ITIS logo.jpg ITIS: 42659
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Allium porrum

Цибуля порей, також пор (пір) (лат. Allium porrum) — дворічна трав'яниста рослина, представник роду Цибуля (Allium) родини Цибулевих.

Поширення та екологія[ред.ред. код]

Батьківщина — Передня Азія, звідки цей вид цибулі потрапив до Середземномор'я, на території якого і зараз зустрічається його дикоросла форма — цибуля виноградна (Allium ampeloprasum). Культурний же вигляд, ймовірно, розвинувся з нього давно, оскільки у Стародавньому Єгипті цибуля вже була однією з найважливіших овочевих культур. Він був відомий в античні часи в Греції та Римі. В середні віки його культивували вже по всій Європі.

Вирощується по всьому світі — у Європі, в середземноморських країнах, в Північній Америці. Найбільшу його кількість вирощує Західна Європа, в першу чергу Франція. В Україні порей вирощують по всій території.

Морфологія[ред.ред. код]

Цибулина позбавлена цибулин або з небагатьма цибулинами. Стебло виходить з середини цибулини. Листя лінійно-ланцетове, чохол з довгим носиком. Парасолька велика, куляста; оцвітина білувата або рідше рожева, з трошки шорсткими листочками. Нитки тичинок довші за оцвітину, внутрішні трироздільні. Квітне у період з червня по липень. Плоди дозрівають в серпні-вересні.

Біологічні особливості[ред.ред. код]

У перший рік життя утворює потужну кореневу систему, велику кількість плоского та довгого (40-60 см) листя, розташованого віялом, білу псевдо-цибулину завдовжки 10-12 см та діаметром 2-8 см, яка переходить у ясно-зелене помилкове стебло заввишки до 80 см. На другий рік формується квітконосне стебло (стрілка) заввишки до 2 метрів та насіння. Квітки у порею дрібні, рожеві та білувато-рожеві, зібрані у суцвіття — зонтик, спочатку закриту чохлом. Запилення перехресне. Насіння має 3 грані, зморшкувате, зовні нагадує насіння цибулі. Зберігаються до 2-4 років.

Порей — холодостійка культура. Дорослі рослини при їх підгортанні та утепленні торфом або тирсою зимують в умовах середньої смуги, особливо у снігові зими. Вимогливий до вологи, віддає перевагу суглинним, високогумусним заплавним ґрунтам. Важкі глинясті та легкі піщані ґрунти, а також занадто вологі та кислі для порею непридатні. Розмножується насінням. У центральних і північних районах використовують розсадний метод. У південних районах переважна безрозсадна культура (висів насіння у відкритий ґрунт).

Районують 2 сорти порею — Карантанський та Сизокрил. Застосовують також сорти і гібриди нідерландської селекції. Найнебезпечніший шкідник — цибульна муха.

Хімічний склад[ред.ред. код]

Рослина відрізняється високим вмістом солей калію, кальцію, заліза, фосфору, сірки, магнію. У рослині міститься ефірна олія, до складу якої входять сірка, білкові речовини, вітаміни — аскорбінова і нікотинова кислоти, тіамін, рибофлавін, каротин. Містить 40 мг% аскорбінової кислоти, 2 мг% каротину, 6% цукру[1]. На 2-3-й рік галузиться, утворюючи на підземному пагоні до 40 гілок[1]. Порей має цінну властивість, якої не мають жодні інші овочеві культури: при зберіганні кількість аскорбінової кислоти у вибіленій частині підвищується більш, ніж в півтора рази.

У їжу використовують потовщене стебло і листя у свіжому, сушеному і тушкованому вигляді.

Порей позитивно впливає на діяльність печінки, корисний при захворюванні на ревматизм і подагру[1].

Вирощування[ред.ред. код]

Росте на чорноземних, дерново-підзолистих, досить зволожених ґрунтах. Для зимового використання його викопують восени і зберігають у підвалі, встановлюючи рослини впритул і присипаючи піском. У таких умовах він добре зберігає товарні якості і продовжує накопичувати вітамін С. Рослини, що залишилися в ґрунті добре перезимовують і рано навесні починають рости. Їх викопують у міру потреби.

Розмножують цибулю-порей розсадним і безрозсадним способами. Розсаду (60-денну) висаджують в ґрунт в квітні з міжряддями 60, відстанями в ряді 12-15 см. Насіння висівають навесні і влітку з такою ж шириною міжрядь. Після проривки рослини в ряду залишають на відстані 10-12 см. Обов'язковим агротехнічним заходом є підгортання рослин для отримання щільних вибілених стебел. У перший рік культури урожай збирають у серпні — вересні, а в наступний — в травні — червні.

Урожайність становить 6,5-8 кг з 1 м² [1]. Найкращими є сорти Карантанський і Болгарський [1].

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д Советы по ведению приусадебного хозяйства / Ф. Я. Попович, Б. К. Гапоненко, Н. М. Коваль и др.; Под ред. Ф. Я. Поповича.  — Киев : Урожай, 1985.  — с.664, ил. Тираж 120 000 екз.