Цирульник
| Цирульник | |
 | |
| Наступник | барбер і хірург |
|---|---|
 Цирульник у Вікісховищі | |
Циру́льник, цилю́рник, цилю́рик — особа, що виконувала в старовину обов'язки лікаря і перукаря[1][2].
Слово цирульник походить від пол. cyrulik («фельдшер; перукар»), що сходить через середньолатинське cirurgus до лат. chīrurgicus («хірург»), що походить від грец. χειρουργός («виконавець вироку; хірург»). Східнослов'янські форми цирульник, цилюрник утворені додаванням суфікса -ник, форми цилюрик, цилюрник виникли внаслідок метатези[3].
Історія[ред. | ред. код]
Цирульництво виникло в Стародавньому Китаї. Цирульники надавали певні види хірургічної допомоги: лікували рани, переломи кісток, вправляли вивихи, робили деякі операції, іноді навіть видаляли камені з сечового міхура, оперували грижу, робили ампутації кінцівок тощо. Цирульники також виготовляли мазі, пластирі, порошки, видаляли зуби, пускали кров, ставили банки і виконували обов'язки перукарів і голярів.
Цирульники в Україні[ред. | ред. код]
Цирульники в Україні, яких іноді називали костоправами, а пізніше хірургами[2], здобували фахові знання в корпораціях хірургів-майстрів; практичне навчання тривало 3-4 роки. Учні після закінчення навчання могли стати підмайстрами і через три роки праці складати іспити на майстрів. Цирульники були проміжною групою між представниками народної медицини і дипломованими лікарями. З часом цирульники перетворилися на хірургів, які до 1731 року не входили до стану лікарів і лишалися разом з цеховими ремісниками. Лише з 1731 року цирульники почали об'єднуватися в цехи, які своїми статутами охороняли монополію свого ремесла, встановлювали організацію діяльності цирульника, регламентували працю, ціни, кількість працівників та учнів у майстра. Членами цехів були лише майстри. На чолі цеху стояв цехмайстер, йому допомагали інші члени управи.
Перші згадки про цехи цирульників в Україні відносяться до кінця XIV століття. Зразковим цехом був Львівський, заснований у 1512 році. Київський цех існував уже в XV столітті (за деякий час він з'єднався з цехом кравців). 1767 року він здобув новий статут. Цехи діяли і в інших містах України. У Кам'янець-Подільському він звався цехом хірургів. Найкращі цирульники працювали у великих містах. У менших містах і в селах цирульники були малоосвічені, яких населення називало «партачами».
На центральних і східних землях 1741 року була розпочата підготовка цирульників з медичною освітою при військових шпиталях. 1794 року була влаштована перевірка знань «партачів» у Медичній Колегії. З організацією лікарських управ в Україні (1796 р.) було запроваджено перевірку знань цирульників в ряді міст (у Києві вона відбулася в 1815 році). Повністю Лікарська управа взяла під свій контроль цех цирульників 1817 року. За даними 1830 року в Київській губернії було 6 цирулень, у кожного майстра було від 2 до 4 підмайстрів. Після скасування маґдебурзького права в Києві, як і в усій Україні 1835 року, цехи цирульників припинили своє існування.
На Західній Україні цехів цирульників було значно більше, ніж на центральних і східних землях. Однак, після приєднання Західної України Австрією вони почали занепадати. Львівський цех хірургів нараховував тоді лише 5 фахівців. В інших містах Галичини і Буковини залишилося ще деякий час досить багато цирульників. 1775 року у Львові вперше були організовані курси з основ медицини для цирульників та повитух. Зі створенням у Львові Медичної колегії (1776 р.) право на приватну практику надавалося лише лікарям, що мали університетські дипломи; це фактично було початком кінця діяльності цирульників. Офіційно в Галичині й на Буковині цехи цирульників були ліквідовані 1870 року, проте споконвічні традиції цирульницьких методів лікування збереглися аж до початку XX століття.
Див. також[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Цирульник |
- «Севільський цирульник» — опера Дж. Россіні
- «Сибірський цирульник» — російський фільм
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Цирульник // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ а б Цѣруликъ // Ганна Дидик-Меуш. Українська медицина. Історія назв. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2008. — С. 89—98. ISBN 978-966-02-5048-2.
- ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.
Література[ред. | ред. код]
- Г. Шульц Цирульники // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Клименко П. Цехи на Україні, т. 1, випуск 1. К. 1929;
- Руфанов К. Общая хирургия. М. 1954;
- Матеріали до історії розвитку охорони здоров'я на Україні, за ред. К. Ф. Дупленко. К. 1957;
- Плющ В. Нариси з історії української медичної науки та освіти, кн. І. Мюнхен 1970.
- Голярня, цилюрня на «Чиста мова»
|
Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |