Panhard EBR
| Panhard EBR | |
|---|---|
 EBR Mle 51, переозброєний 90-мм гарматою низького тиску, виставлений на Національному танковому монументі в Беррі-о-Бак | |
| Тип | Колісна розвідувальна машина, бронеавтомобіль |
| Походження |
 Франція |
| Історія використання | |
| Оператори |
Сухопутні війська Франції Сухопутні війська Індонезії[en] Португальська армія |
| Війни |
Алжирська війна Колоніальна війна Португалії Індонезійсько-малайзійська конфронтація Алжирсько-марокканський прикордонний конфлікт |
| Історія виробництва | |
| Розробник | Panhard |
| Виробник | Panhard |
| Виготовлення | 1951—1960 |
| Виготовлена кількість |
1179 |
| Варіанти | EBR-ETT (APC) |
| Характеристики | |
| Вага |
12,5 т (модель 1951) 14,9 т (модель 1954) |
| Довжина | 6,15 м |
| Ширина | 2,42 м |
| Висота |
2,24 м 2,32 м (з піднятими колесами) |
| Екіпаж | 4; водій, командир, навідник і задній водій |
|
| |
| Броня |
Лоб башти 40 мм (похилий) Борти башти 25 мм Лоб корпусу 20 мм (похилий) Борти корпусу 15 мм |
Головне озброєння |
Модель 1951: 75-мм нарізна гармата SA 49[en] (56 пострілів) Модель 1951 оновлена: 90-мм гармата низького тиску CN 90 F2 (43 постріли) Модель 1954: 75-мм швидкострільна нарізна гармата SA 50[en] (36 пострілів) |
Другорядне озброєння |
3 × 7,5-мм кулемети MAC31 Reibel[en] найчастіше, іноді 4 × 7,5-мм MG 4× димові гранатомети DREB |
| Двигун |
Бензиновий двигун Panhard 12 H 6000 S flat-twelve 200 к.с. при 3700 об/хв |
| Питома потужність | 15,6 к.с./т |
| Трансмісія | дві 4-швидкісні тандемні коробки передач, що забезпечують загалом 16 різних передавальних чисел[1] |
| Підвіска | пружини циліндрові і гідропневматичні, 8×8[en] |
| Дорожній просвіт | від 340 до 420 мм |
| Ємність паливних баків |
370 л |
Операційна дальність |
700 км[2] |
| Швидкість |
до 115 км/год[2] 75 км/год до 85 км/год на другорядних дорогах від 10 км/год до 25 км/год на пересіченій і нерівній місцевості[1] |
Система керування |
передній і задній міст |
|
| |
Panhard EBR у Вікісховищі | |
Panhard EBR (Panhard Engin Blindé de Reconnaissance, фр. броньована розвідувальна машина) — бронеавтомобіль, розроблений компанією Panhard для сухопутних військ Франції, який пізніше використовувався по всьому світу, зокрема французькою армією під час алжирської війни та португальською армією під час Колоніальної війни.
Історія розробки[ред. | ред. код]
EBR — це колісна розвідувальна машина з колісною формулою 8x8, створена на базі легкого броньованого автомобіля Panhard AM 40 P/Model 201[en], який був розроблений до Другої світової війни, але залишився лише на рівні прототипу. Після війни в новому конкурсі на післявоєнний броньований автомобіль пропозиція Panhard перемогла над двома іншими французькими фірмами. У той час як дві основні концепції M.201 були збережені (8 коліс і хитна башта), новий броньований автомобіль був новим проєктом, набагато важчим (13 т проти 8), з більшим екіпажем (4 особи проти 2) і 75-мм гарматою (проти 25-мм).
Інші інновації включали нові протикульові шини Michelin і камери Veil-Picard, які мають заповнені азотом камери, що дозволяє їм поглинати удари куль і не спускатися.[3] Броньований корпус встановлений на 8 коліс, з 4 внутрішніми металевими колесами, які можна підіймати для руху по дорозі. Чотири центральні колеса мають алюмінієві диски зі сталевими ґрунтозачіпами, розділеними гумовими блоками;[3] з розгорнутими всіма вісьмома колесами тиск на ґрунт становить лише 0,7 кг на 1 см2.[3]
Екіпаж EBR складається з чотирьох осіб, двох водіїв (спереду та ззаду), а також навідника та командира, які розташовуються сиділи в хитній башті.[4] EBR оснащувався 6-літровим[3] горизонтально-оппозитним 12-циліндровим[en] двигуном 12HD з повітряним охолодженням потужністю 200 к.с. (150 кВт) (з подвійними карбюраторами та компресією 6,6:1, що дозволяє йому працювати на низькооктановому бензині).[3] Створений на базі двоциліндрового автомобільного двигуна Panhard, він був встановлений під підлогою бойового відділення, що призвело до сумного наслідку — потрібно було зняти башту для проведення капітального ремонту двигуна.[3]
EBR моделі 1951 року[ред. | ред. код]
Модель 1951 року є першою серійною моделлю EBR, загалом 836 EBR моделі 1951 року було випущено між 1951 і 1954 роками. Модель 1951 року мала круглу хитну башту FL 11, озброєну 75-мм танковою гарматою SA 49[en] ручного заряджання. Гармата SA 49 мала боєкомплект і балістику 75-мм гармат США M3 і M6, які вже використовували у M4 Sherman і M24 Chaffee, що стояли на озброєнні французької армії.
Оновлений EBR[ред. | ред. код]
650 одиниць EBR моделі 1951 року було модернізовано (фр. EBR revalorisé) між 1964 і 1968 роками, 75-мм танкову гармату SA 49[en] було розточено до більшого калібру 90 мм і оснащено одним дульним гальмом, що перетворило її на нарізну гармату низького тиску CN 90 F2 (заводське позначення D 924).
EBR моделі 1954 року[ред. | ред. код]
Удосконалена модель 1954 року була розроблена з метою підвищення вогневої потужності розвідувальних підрозділів, які використовували EBR. 279 одиниць EBR моделі 1954 року вироблених між 1954 і 1956 роками, вони були оснащені хитною баштою FL 10 від AMX-13, а саме баштою FL 10A2C. Модель 1954 року мала посилену підвіску, щоб витримати більшу вагу башти FL 10. Ця башта мала довгу 75-мм нарізну гармату SA 50[en], оснащену автоматом заряджання, що складається з двох шестизарядних барабанів, з боєукладкою у башті. Зразок 1954 року міг нести в цілому 36 снарядів. Навідник мав монокулярний приціл APX L 862 із збільшенням ×7,5.
Модель 1954 року була знята з виробництва в 1964 році, але деякі з них залишилися на озброєнні в кавалерійських полках як командно-штабні машини. Отримавши прізвисько sauterelle (укр. коник), у цих EBR були дезактивовані гармати SA 50, а стелажі для боєприпасів демонтовані, щоб звільнити місце для розміщення таблиці карт і радіостанцій великої дальності.[5] Частина EBR зразка 1954 року була куплена Федеративною Республікою Німеччина, Індонезією та Португалією (78 одиниць), останні згодом брали участь у колоніальній війні Португалії.
EBR-ETT[ред. | ред. код]
ETT Engin de Transport de Troupe (укр. військовий транспортер) був варіантом БТР, спочатку розробленим для взводів, що формуються разом з EBR у розвідувальних підрозділах французької армії. Два прототипи були випробувані між 1956 і 1957 роками, але в кінцевому підсумку не були прийняті на озброєння французької армії. Зрештою, 28 одиниць було придбано португальською армією для її розвідувальних ескадрилій, які були оснащені EBR.[6]
Історія використання[ред. | ред. код]
Франція з 1935 року займається виробництвом і використанням продуктивної лінійки колісних броньованих розвідувальних машин, озброєних зброєю з протитанковою спроможністю. Це стало результатом реформування, розпочатого легкими механізованими дивізіями.
Французька тактична доктрина вимагала розвідувальних елементів для охоплення великого та широкого поля бою, особливо в контексті повільних та вимогливих до обслуговування танків того часу. Доктрина також враховувала спосіб найкращого розгортання, накопичення та концентрації[en] танків, що запобігає їх розпорошенню для безпеки та маскування.
Особливою рисою французьких розвідувальних машин є важке озброєння. Від довоєнного MD 178[en], озброєного протитанковою гарматою 25 мм (що на той час було значним калібром для такої невеликої машини) до прямого наступника EBR, AMX-10 RC, також використовуваного для колісної розвідки, і озброєного потужною 105-мм автоматичною гарматою, що по вогневій потужності дорівнює основному бойовому танку 1980-х років. Схема з важким озброєнням також повторюється в AML 90 і ERC 90 Sagaie.
Ці розвідувальні системи спрямовані не лише на виявлення та пошуку (місії, які можуть виконуватися легшими транспортними засобами з легшим озброєнням), але й на забезпечення безпеки на полі бою (наприклад, флангова безпека та захист від нападу), що вимагає не лише значної вогневої потужності для знищення передових елементів противника, а також протидії бронетанковим вторгненням.
Безбаштовий автомобіль Panhard EBR перевозив труну покійного президента Франції Шарля де Голля на його державних похоронах.[7][8]
Португалія замовила 50 EBR та 28 ETT у 1956 році.[6] Більшість із цих машин були призначені для армійських розвідувальних підрозділів, дислокованих у тодішніх португальських заморських провінціях Ангола та Мозамбік, які перебували там на початку колоніальної війни Португалії та використовувалися на її ранніх стадіях у контрповстанські операції.[6] У 1974 році, під час Революції гвоздик, машини EBR 75 FL10 Руху збройних сил[en] зіткнулися з танками M47 Patton лояльних військ на площі Праса-ду-Комерсіо.[6] Екіпажі машин обох сторін зрештою розійшлися без інцидентів.[6]
Крім Португалії та кількох новостворених франкомовних держав у Північній Африці, єдині експортні продажі EBR були невеликими партіями, виробленими для індонезійської армії[en] та західнонімецької Федеральної прикордонної служби.[6]
Оператори[ред. | ред. код]
Франція[9]
Індонезія: 2 залишаються в музеї мандали Сантрія та як пам'ятник у Пусенков-Бандунг[6]
Мавританія: 15[10]
Марокко: 36;[10][11]
Португалія: 51[10]
Туніс: 15[10]
Галерея[ред. | ред. код]
.jpg)
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б П'єр Петі (May–June 2013). EBR - Engin Blindé de Reconnaissance. Trucks & Tanks (фр.) (37): 2à—39.
- ↑ а б Centre de Documentation sur les Engins Blindés. Les chars français du Musée des Blindés (фр.). Association des Amis du Musée des Blindés. с. 29.
- ↑ а б в г д е Ogorkiewicz.
- ↑ Ogorkiewicz, R. M. AFV Weapons Profile 039 Panhard Armoured Cars (Windsor, Berks: Profile Publications). (англ.)
- ↑ П'єр Петі (2013). Panhard EBR l'exception à la française. Trucks & Tanks Magazine (фр.) (n°37): 35.
- ↑ а б в г д е ж Саймон Данстан (2019). Panhard Armoured Car: AML 60, AML 90, Eland (англ.). Haynes Manual[en]. с. 26—27, 124—125. ISBN 978-1-78521-194-2.
- ↑ Archived copy. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 23 листопада 2013.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ http://www.avbf.fr/wp-content/uploads/2013/07/char-EBR.jpg
- ↑ Девід Джордан (2005). The History of the French Foreign Legion: From 1831 to Present Day (англ.) (вид. 2005). Amber Books Ltd. с. 181–185. ISBN 1-59228-768-9.
- ↑ а б в г Trade Registers (англ.). Armstrade.sipri.org. Процитовано 20 червня 2013.
- ↑ Арам Нергуізян; Ентоні Кордесмен (2009). The North African Military Balance: Force Developments in the Maghreb (англ.). Вашингтон, округ Колумбія: Center for Strategic and International Studies Press. с. 27. ISBN 978-089206-552-3.
Джерела[ред. | ред. код]
- Duncan Crow & Robert J. Icks, Encyclopaedia of Armoured Cars (англ.)
- Ogorkiewicz, R. M. AFV Weapons Profile 039 Panhard Armoured Cars. Windsor, Berks: Profile Publications. (англ.)
Посилання[ред. | ред. код]
- Panhard E.B.R. 75 (1951) [Архівовано 5 серпня 2007 у Wayback Machine.] (англ.)
- Gun Toting Car Goes 70 M.P.H. Forward or Back [Архівовано 14 грудня 2013 у Wayback Machine.] Липень 1952 Популярна механіка (англ.)
| ||||||||||||||||||||||||||||||||
| |||||||||||
| |||||||||||||||||