АСУ-85

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Авіадесантна самохідна установка АСУ-85

Авіадесантна самохідна установка АСУ-85

АСУ-85
Загальні дані
класифікація Авіадесантна самохідна установка
Виробництво та застосування
країна-виробник СРСР СРСР
розробник КБ ММЗ
компанія-виробник Митищинський машинобудівний завод
роки виробництва 19591964
Основні параметри
екіпаж, осіб 4
довжина, мм 6 240 мм
8 435 мм (з гарматою)
ширина, мм 2 970 мм
висота, мм 1 935 мм
кліренс, мм 420 мм
Броня
Озброєння
основне озброєння танкова гармата
довжина ствола, кал. 68 калібрів
приціли телескопічний ТШК-2-79-11
нічний пасивний ТПН-1-79-11
кулемети спарений 7,62-мм СГМТ
боєкомплект 45 (гармата)
2000 (кулемет)
Силова установка, маневреність та мобільність
підвіска індивідуальна торсіонна
подоланний підйом, ° 30°
подоланна стінка, м 0,7 м
подоланний рів, м 2,5 м
подоланний брід, м 1,0 м

Авіадеса́нтна самохі́дна устано́вка АСУ-85 — основна самохідна артилерійська установка, яка перебувала на озброєнні повітряно-десантних військ Радянського Союзу в період з 1959 до моменту надходження на озброєння наприкінці 60-х років БМД-1.

АСУ-85 була єдиним протитанковим засобом радянських ПДВ на полі бою та призначалася для забезпечення протитанкової оборони частин і підрозділів ПДВ.

У 1951 році на Митищинськом машинобудівному заводі конструктори ОКБ-40 на чолі з Астровим Н. А. приступили до розробки артилерійської гусеничної авіадесантної самохідної установки з переднім розташуванням напіввідкритого бойового відділення. Машина була створена в середині 50-х років на оригінальній базі і до прийняття на озброєння в липні 1958 року під індексом АСУ-85 мала позначення «Об'єкт 573». У серійному виробництві перебувала з 1959 по 1964.

85-мм нарізна гармата Д-70 (позначення ГРАУ — 2А15, серійне виробництво здійснювалося на заводі № 75 у м. Юрга) була встановлена в амбразурі лобового листа в рамі посередині бойової рубки. Праворуч від гармати один за одним були розташовані механік-водій, заряджаючий і командир машини, зліва від гармати був розміщений навідник.

Боєкомплект гармати складався з 45 пострілів з бронебійними, кумулятивними і осколково-фугасними снарядами. Бронебійний снаряд на відстані 2000 м пробивав броньову плиту завтовшки 53 мм, розташовану під кутом 60°, а кумулятивний снаряд — 150 мм. Максимальна дальність стрільби осколково-фугасним снарядом становила 13400 м. Спарений з гарматою 7,62-мм кулемет СГМТ мав боєкомплект 2000 набоїв. Двотактний шестициліндровий дизельний двигун рідинного охолоджування ЯМЗ-206В мав поперечне розташування в кормовій частині корпусу. До складу механічної трансмісії входили головний фрикціон, редуктор, коробка передач, два ПМП і бортові редуктори.

Самохідна артилерійська установка АСУ-85 оснащувалася ТПУ Р-120, радіостанцією Р-113, фільтровентиляційною установкою, інфрачервоними фарами для водіння машини в умовах обмеженої видимості і двома інфрачервоними прожекторами. Для постановки димових завіс використовувалися дві димові шашки БДШ-5, які були встановлені на кормовому листі корпусу. Для збільшення запасу ходу на кормі установки встановлювалися два додаткові паливних баки.

Десантування АСУ-85 проводилося тільки шляхом посадки транспортного літака на злітно-посадочну смугу, що обмежувало головну тактичну перевагу десанту — раптовість. Тому, в 1964 році АСУ-85 була знята з виробництва «у зв'язку з малою ефективністю і обмеженістю застосування». Тоді ж в СРСР почалося проектування принципово нової бойової машини десантних військ — БМД-1.

У 1967 році АСУ-85 брали участь в арабо-ізраїльському конфлікті, відомому як «шестиденна війна», і досвід їх бойового застосування виявив необхідність установки на рубці 12,7-мм зенітного кулемета ДШКМ.

АСУ-85 здійснює десантування посадочним способом з літака Ан-12

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  1. Холявский Г. Л. Энциклопедия бронетехники. Гусеничные боевые машины, 1919–2000 гг. (САУ, ЗСУ, БТР, БМП, БРМ, самоходные ЗРК, ПТРК)/ — Мн.: ООО «Харвест», 2001. — 656 с.: ил.
  2. Авиадесантная самоходная установка АСУ-85
  3. Журнал «Техника молодежи» №? 1996 г.

Див. також[ред.ред. код]