The Rolling Stones

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
The Rolling Stones
фотографія
Основна інформація
Жанр рок
блюз
Рок-н-рол
ритм-енд-блюз
Роки 1962 — дотепер
Країна Велика Британія Велика Британія
Звідки Лондон, Англія
Лейбл Decca, Rolling Stones
Склад Мік Джаґґер
Кейт Річардс
Чарлі Воттс
Рон Вуд
Колишні
учасники
Браян Джонс (1962–1969) †
Білл Ваймен (1962–1993)
Мік Тейлор (1969–1974)
Ієн Стюарт (1962–1963)†
http://www.rollingstones.com/

«Ро́ллінґ Сто́унз» (англ. The Rolling Stones) — англійський рок-гурт, створений в 1962 році в місті Лондон, Великобританія. Творчість гурту ґрунтується на блюзі й рок-н-ролі 1950-х. Здобувши успіх у Великобританії, «The Rolling Stones» стали популярними у США під час «британського вторгнення» у 1960-х, і у всьому світі. Гурт випустив 22 студійних альбома (британські версії; у США видано 24 альбома), 8 концертних альбомів (9 у США) і численні збірники[1][2].

У 1989 гурт включено до Зали слави рок-н-ролу. Зайняв 4 місце в рейтингу найкращих музичних виконавців за версією журналу «Rolling Stone» 2004 року[3] і друге місце у подібному рейтингу сайта Acclaimedmusic.net[4].

Історія[ред.ред. код]

Заснування[ред.ред. код]

Вокаліст Мік Джаґґер та гітарист Кейт Річардс зналися ще з початкової школи і згодом разом зі спільним другом Діком Тейлором створили гурт «Little Boy Blue and the Blue Boys». Гурт грав блюз і американський ритм-енд-блюз. У 1962-у до них приєднались ритм-гітарист Браян Джонс та клавішник Аян Стюарт і в червні гурт змінив назву на «The Rolling Stones», дарма що усталеного складу ще не було (група довго шукала ударника). Перший виступ «Роллінґ Стоунз» відбувся 12 липня 1962 року в лондонському клубі Marquee. Джонс намагався грати блюз, а Джаґґер з Річардсом принесли в гурт рок-н-рол Чака Беррі та Бо Дідлі. Перший синґл випущено в червні 1963, це була пісня Чака Беррі «Come On».

1964–1969[ред.ред. код]

Першою платівкою гурту була «The Rolling Stones», що вийшла в 1964 році. У травні 1965 року гурт презентував у США пісню «(I Can't Get No) Satisfaction», яка відразу стала і візитною карткою гурту, і класикою рок-музики. Улітку синґл вийшов у Великобританії. Пісня з'явилася і в новій платівці «Out of Our Heads», що було незвичним для Великобританії, де синґлів переважно не додавали до повноцінних платівок.

Альбом 1966 року «Aftermath» став першим, у якому гурт грав лише власний матеріал — всі слова і музику написали самі «Роллінґ Стоунз» (переважно дует Джаґґер/Річардс). Часто імідж гурту, який ніби протиставлявся «чемним» The Beatles не вміщався в рамки цензури — в 1967 на «Шоу Еда Саллівана» (англ. Ed Sullivan Show) виконуючи пісню «Let's Spend The Night Together» (Проведімо цю ніч разом) Мік Джаґґер просто бурмотів ці слова і дехто заявляв, що замість них лунало невинне «…Let's Spend Some Time Together…» (…Проведімо трохи часу разом…).

У 1967 році у гурту почалися проблеми з правосуддям — у травні за зберігання марихуани та героїну заарештували Браяна Джонса, а згодом затримали Джаґґера з Річардсом. Справа набула розголосу, на захист «роллінґів» виступили, зокрема Джон Леннон з «The Beatles» і Піт Тауншенд з «The Who» . Перебування у в'язниці спонукало членів гурту до написання пісні «We Love You», яка мала бути подякою для шанувальників — і відповіддю журналістам та судовій владі Британії. У композиції виразно чути чиюсь ходу і грюкання дверима в'язничної камери. Також у записуванні (бек-вокал)взяли участь Джон Леннон і Пол Маккартні. Після виходу платівки «Бітлз» «Sgt. Pepper's Lonely Hearts Club Band», яка дуже вплинула на всю подальшу історію рок-музики, гурт записує власний психоделічний альбом — «Their Satanic Majesties Request», у якому багато інструментальних партій і чимало експериментаторства (особливо у виконанні Браяна Джонса). Наркотична залежність Джонса спричиняла непорозуміння в гурті і, зрештою, 9 червня 1969 року він заявив про вихід зі складу «Роллінґ Стоунз». Новим гітаристом став 21-річний Мік Тейлор. Плани Джонса створити власний гурт перервала нагла смерть : 3 липня 1969 тіло знайшли у басейні перед його будинком. Музиканти присвятили концерт загиблому: 5 липня гурт виступав на відкритому повітрі у лондонському Гайд Парку — послухати «Роллінґ Стоунз» прийшло понад 200 000 осіб. Джаґґер прочитав уривок з елеґії Персі Біш Шеллі «Adonais», яку поет написав, коли дізнався про смерть друга. Добре показав себе новий гітарист (в 2004 році журнал «Guitarplayer Magazine» назвав пару Річардс/Тейлор «найкращим гітарним дуетом в історії»).

Заохочений таким успіхом гурт вирішив виступити на відкритому повітрі і в США. Після закінчення американського турне, що тривало весь листопад 1969 року, гурт влаштував безкоштовний виступ в північній Каліфорнії, 70 кілометрів від Сан-Франциско. Концерт закінчився трагедією: чомусь для підтримання порядку найняли представників угрупування мото-клубу «Ангели пекла» (англ. Hells Angels), але вони не зуміли контролювати 300-тисячний натовп і почалися сутички — під час виконання пісні «Under My Thumb» було забито насмерть 18-річного Мередіта Ганта. «The Rolling Stones» просто втекли зі сцени і якнайшвидше покинули Сполучені Штати. Фестиваль мав затьмарити Вудсток, але насправді лише сколихнув ідеали покоління дітей квітів.

1970–1993[ред.ред. код]

Записи з концертів 27-28 листопада 1969 року у Нью-Йорку видали на платівці «Get Yer Ya-Ya's Out!»; це була остання платівка записана спільно з «Decca». У 1970 році, коли вигас контракт з «Decca Records», гурт створює власний лейбл звукозапису «Rolling Stones Records». Пісня «Sticky Fingers», видана вже під власним лейблом, піднялася на перше місце хіт-параду, і в Британії, і в США.

Стосунки між членами гурту ускладнились : Мік Джаґґер одружився з нікараґуанською моделлю Бьянкою Перес Морена де Масьяс; у Кейт Річардса були проблеми з наркотиками, — і Мік Тейлор завше залишався у тіні дуету Джаґґер/Річардс. Зазнавши податковий тиск, «The Rolling Stones» переїхали жити на південь Франції, де й записали подвійний альбом «Exile On Main Street». Критики визнали його високий рівень і допрацьованість. На той час свої сольні альбоми вже мали Чарлі Воттс і Ваймен. У грудні 1974 року Тейлор покинув гурт — і на його місце прийшов знайомий Річардса, колишній учасник The Birds , The Faces Рон Вуд.

Кінець 1970-х рр. став кризовим в музиці The Rolling Stones. Найвдалішою платівкою була «Some Girls» (1978), яка вшестеро перевищила норму на платинову платівку (тобто продали 6 мнл. екземплярів). На ній хлопці експериментували з музикою диско, зокрема, пісню «Miss You» крутили на дискотеках. Платівки 80-х не були успішними. Джаґґер сконцентрувався на виданні сольних платівок, те ж робив і Річардс. В 1986 році «The Rolling Stones» отримали премію Ґреммі за вклад в розвиток музики.

1993 — дотепер[ред.ред. код]

У 1993 році Біл Ваймен, котрий грав у гурті понад 30 років, залишив «The Rolling Stones». Видання кількох платівок (Voodoo Lounge, 1994; Stripped, 1995(концертний); Bridges to Babylon, 1997) відновило славу рок-гурту. У 2002 році «Decca Records» нарешті погодилася включити до збірника найкращі пісні-композиції періоду до 1969 року. Результатом став подвійний альбом «Forty Licks» — 40 найбільших хітів на двох дисках. Музиканти і досі збирають повні стадіони, а їхніми шанувальниками є люди з кількох різних поколінь, оскільки «The Rolling Stones» грають рок-н-рол уже понад 40 років.

У 2005 році на підтримку альбому «A Bigger Bang» «The Rolling Stones» організували світовий концертний тур, який на момент його зкінчення став найприбутковішим за всю історію музики.

Склад[ред.ред. код]

Мік Джаґґер — вокал, гармоніка
Кейт Річардс — гітара
Чарлі Воттс — ударні
Рон Вуд — гітара, бас-гітара

Дискографія[ред.ред. код]

Докладніше у статті Дискографія The Rolling Stones

До 1967 року гурт видавав дві різні версії платівок: для США і для Великобританії — вони могли мати різні назви, обкладинки та трохий інший список пісень.

Студійні платівки[ред.ред. код]

Великобританія (1964 — 1967)[ред.ред. код]

Сполучені Штати (1964 — 1967)[ред.ред. код]

від 1967 року[ред.ред. код]

Збірки[ред.ред. код]

Великобританія (1964 — 1967)[ред.ред. код]

  • Big Hits (High Tide and Green Grass) (листопад 1966)

Сполучені Штати (1964 — 1967)[ред.ред. код]

  • Big Hits (High Tide and Green Grass) (березень 1966)

від 1967 року[ред.ред. код]

Концертні платівки[ред.ред. код]

Сполучені Штати (1964 — 1967)[ред.ред. код]

  • Got Live If You Want It! (листопад 1966)

від 1967 року[ред.ред. код]

  • Get Yer Ya-Ya's Out! The Rolling Stones in Concert (вересень 1970)
  • Love You Live (вересень 1977)
  • «Still Life» (American Concert 1981) (червень 1982)
  • Flashpoint (+ 2 нові пісні, квітень 1991)
  • Stripped (концертний і акустичний, листопад 1995)
  • No Security (листопад 1998)
  • Live Licks (листопад 2004)

Примітки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]