Іван Монивидович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іван (Івашко) Монивидович
Народився близько 1400
Помер 1458(1458)
Громадянство
(підданство)
Alex K Grundwald flags 1410-03.svg Велике князівство Литовське
Титул маршалок дворний, намісник подільський та крем'янецький, воєвода троцький та віленський
Посада Воєвода віленський, воєвода троцький[d], Маршалок великий литовський і Подільські воєводи
Рід Монивидовичі
Батько Войцех Монивид
Мати Ядвіґа
Діти сини Войцех, Іван
доньки Ядвіга, Софія Анна
Герб

Іва́н (Івашко) Мониви́дович (лит. Jonas Manvydas; бл. 1400 — 1458 або перед березнем 1459[1]) — боярин Великого князівства Литовського з роду Монивидовичів, маршалок дворний великого князя литовського Свидригайла (1438), намісник подільський[2] та крем'янецький[3] (1437—1438), воєвода троцький (1443—1458) та віленський (1458).

Життєпис[ред. | ред. код]

Вперше згаданий в документах за 1420 рік, потім — постійно від 1429 року. Належав до групи литовських вельмож-автономістів. В 1431 році був свідком укладення перемир'я Свидригайла з тевтонцями, укладеного в Скірстимоні; в 1433 році був посланий Свидригайлом до хана Улу-Махмета з проханням надати військову допомогу у війні з Короною та Сигізмундом Кейстутовичем. В 1434 році: втримав Київ для Свидригайла; був гарантом договору Свидригайла з вельможами Галичини, в якому Ольгердович зобов'язувався бути вірним Польщі та королю, і зрікався по смерті своїх маєтностей на користь Корони. Підтримував його до 1438 року.

В 1440 році у Литві належав до табору противників Свидригайла. Під час конфлікту між Короною та Великим князівством за Волинь, Поділля разом з іншими литвинами повернув герб Леліва, отриманий батьком у 1413 році; через деякий час знову ним користувався. В 1448 році був одним з представників Литви на спільному польсько-литовському з'їзді в Любліні.[1]

Разом з іншими литовськими вельможами, поряд з Іваном Гаштольдом, домагався постійного перебування Казимира Ягеллончика у Вільні або доручення правити осібному князю. Через це вступив у ризиковані перемовини проти Корони Польської з Сід-Ахметом[джерело?] (1452—1453 роки), шукав підтримки у тевтонців (1453 року). Виступив проти надання посади великого князя Радзивіллу Остіковичу у 1453 році, потім — князю Семену Олельковичу.

Мав синів Войцеха і Яна та дочок Ядвігу (дружину Олехна Судимонтовича) і Софію Анну (дружину Миколи Радзивілловича).

Мірський замок, 2005

До батьківських володінь: Жупрани, Брагин, Горволь та Любеч[4] — додав отримані від великого князя литовського Казимира IV Амнішево, Воложин і Долгиново в Мінському повіті. У 1451 році, після смерті двоюрідного брата Петра Сеньки Гедигольдовича, отримав у власність Мір.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Krupska A. Moniwidowicz Jan (Iwaszko) h. Leliwa (zm. 1458)… — S. 660.
  2. воєвода
  3. староста
  4. http://podelise.ru/docs/index-25557944-1.html

Література[ред. | ред. код]



Попередник
Ян Гаштольд
POL województwo wileńskie II RP COA.svg Воєвода віленський
14581458/1459
POL województwo wileńskie II RP COA.svg Наступник
Михайло Кезгайлович