Іван Монивидович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іван (Івашко) Монивидович
Народився близько 1400
Помер 1458(1458)
Громадянство
(підданство)
Велике князівство Литовське
Титул маршалок дворний, намісник подільський та крем'янецький, воєвода троцький та віленський
Посада Воєвода віленський і воєвода троцький[d]
Рід Монивидовичі
Батько Войцех Монивид
Мати Ядвіґа
Діти сини Войцех, Іван
доньки Ядвіга, Софія Анна
Герб

Іва́н (Івашко) Мониви́дович (лит. Jonas Manvydas; бл. 1400 — 1458 або перед березнем 1459[1]) — боярин Великого князівства Литовського з роду Монивидовичів, маршалок дворний великого князя литовського Свидригайла (1438), намісник подільський[2] та крем'янецький[3] (1437—1438), воєвода троцький (1443—1458) та віленський (1458).

Життєпис[ред. | ред. код]

Вперше згаданий в документах за 1420 рік, потім — постійно від 1429 року. Належав до групи литовських вельмож-автономістів. В 1431 році був свідком укладення перемиря Свидригайла з тевтонцями, укладеного в Скірстимоні; в 1433 році був посланий Свидригайлом до хана Улу-Махмета з проханням надати військову допомогу у війні з Короною та Сигізмундом Кейстутовичем. В 1434 році: втримав Київ для Свидригайла; був гарантом договору Свидригайла з вельможами Галичини, в якому Ольгердович зобов'язувався бути вірним Польщі та королю, і зрікався по смерті своїх маєтностей на користь Корони. Підтримував його до 1438 року.

В 1440 році у Литві належав до табору противників Свидригайла. Під час конфлікту між Короною та Великим князівством за Волинь, Поділля разом з іншими литвинами повернув герб Леліва, отриманий батьком у 1413 році; через деякий час знову ним користувався. В 1448 році був одним з представників Литви на спільному польсько-литовському з'їзді в Любліні.[1]

Разом з іншими литовськими вельможами, поряд з Іваном Гаштольдом, домагався постійного перебування Казимира Ягеллончика у Вільні або доручення правити осібному князю. Через це вступив у ризиковані перемовини проти Корони Польської з Сід-Ахметом[джерело?] (1452—1453 роки), шукав підтримки у тевтонців (1453 року). Виступив проти надання посади великого князя Радзивіллу Остіковичу у 1453 році, потім — князю Семену Олельковичу.

Мав синів Войцеха і Яна та дочок Ядвігу (дружину Олехна Судимонтовича) і Софію Анну (дружину Миколи Радзивілловича).

Мірський замок, 2005

До батьківських володінь: Жупрани, Брагин, Горволь та Любеч[4] — додав отримані від великого князя литовського Казимира IV Амнішево, Воложин і Долгиново в Мінському повіті. У 1451 році, після смерті двоюрідного брата Петра Сеньки Гедигольдовича, отримав у власність Мір.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Krupska A. Moniwidowicz Jan (Iwaszko) h. Leliwa (zm. 1458)… — S. 660.
  2. воєвода
  3. староста
  4. http://podelise.ru/docs/index-25557944-1.html

Література[ред. | ред. код]



Попередник
Ян Гаштольд
POL województwo wileńskie II RP COA.svg Воєвода віленський
14581458/1459
POL województwo wileńskie II RP COA.svg Наступник
Михайло Кезгайлович