Іван Монивидович
| Іван (Івашко) Монивидович | |
|---|---|
| Народився | близько 1400 |
| Помер | 1458 |
| Країна |  Велике князівство Литовське |
| Титул | маршалок дворний, намісник подільський та крем'янецький, воєвода троцький та віленський |
| Посада | воєвода Віленський[1], Троцький воєвода[2], подільські воєводи, кременецький староста[3] і маршалок господарський |
| Рід | Монивидовичі |
| Батько | Войцех Монивид |
| Мати | Ядвіґа |
| Діти | сини Войцех, Іван доньки Ядвіга, Софія Анна |
 | |
Іва́н (Івашко) Мониви́дович (лит. Jonas Manvydas; бл. 1400 — 1458 або перед березнем 1459[4]) — боярин Великого князівства Литовського з роду Монивидовичів, маршалок дворний великого князя литовського Свидригайла (1438), намісник подільський[5] та крем'янецький староста (1437—1438), воєвода троцький (1443—1458) та віленський (1458).
Вперше згаданий у документах за 1420 рік, потім — постійно від 1429 року. Належав до групи литовських вельмож-автономістів. У 1431 році був свідком укладення перемир'я Свидригайла з тевтонцями, укладеного в Скірстимоні; у 1433 році Свидригайло послав його до хана Улу-Махмета з проханням надати військову допомогу у війні з Короною та Сигізмундом Кейстутовичем. У 1434 році: втримав Київ для Свидригайла; був гарантом договору Свидригайла з вельможами Галичини, в якому Ольгердович зобов'язувався бути вірним Польщі та королю, і зрікався по смерті своїх маєтностей на користь Корони. Підтримував його до 1438 року.
У 1440 році у Литві належав до табору противників Свидригайла. Під час конфлікту між Короною та Великим князівством за Волинь, Поділля разом з іншими литвинами повернув герб Леліва, отриманий батьком у 1413 році; через деякий час знову ним користувався. У 1448 році був одним з представників Литви на спільному польсько-литовському з'їзді в Любліні.[4]
Разом з іншими литовськими вельможами, поряд з Іваном Гаштольдом, домагався постійного перебування Казимира Ягеллончика у Вільні або доручення правити осібному князю. Через це вступив у ризиковані перемовини проти Корони Польської з Сід-Ахметом[джерело?] (1452—1453 роки), шукав підтримки у тевтонців (1453 року). Виступив проти надання посади великого князя Радзивіллу Остиковичу в 1453 році, потім — князю Семену Олельковичу.
Мав синів Войцеха і Яна та дочок Ядвігу (дружину Олехна Судимонтовича) і Софію Анну (дружину Миколи Радзивілловича).
До батьківських володінь: Жупрани, Брагин, Горволь та Любеч[6] — додав отримані від великого князя литовського Казимира IV Амнішево, Воложин і Долгиново в Мінському повіті. У 1451 році, після смерті двоюрідного брата Петра Сеньки Гедигольдовича, отримав у власність Мір.
- ↑ Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 72.
- ↑ Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 56.
- ↑ Urzędnicy wołyńscy XIV-XVIII wieku: spisy / за ред. M. Wolski — Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 2007. — С. 60. — 188 с. — ISBN 978-83-85213-51-2
- ↑ а б Krupska A. Moniwidowicz Jan (Iwaszko) h. Leliwa (zm. 1458)… — S. 660.
- ↑ воєвода
- ↑ http://podelise.ru/docs/index-25557944-1.html[недоступне посилання]
- Krupska A. Moniwidowicz Jan (Iwaszko) h. Leliwa (zm. 1458) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1976. — T. XXI/4, zeszyt 91. — S. 660—661. (пол.)
- Semkowicz W. O litewskich rodach bojarskich zbratanych ze szlachtą polską w Horodle r. 1413 [Архівовано 29 жовтня 2013 у Wayback Machine.] // Rocznik Towarzystwa Heraldycznego we Lwowie. — T. 5. — Rok 1920. — Kraków, 1921.
|
Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
| Попередник Ян Гаштольд |
|
Воєвода віленський 1458—1458/1459 |
|
Наступник Михайло Кезгайлович |