Ілля Гілілов

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ілля Гілілов (Гілілов Ілля Михайлович)
345 Ілля Гілілов.jpg
Фотопортрет Ілля Гілілова останніх років
Народився 16 лютого 1924(1924-02-16)
Вітебськ
Помер 26 березня 2007(2007-03-26) (83 роки)
Москва
Поховання
Громадянство СРСР СРСРРосія Росія
Діяльність історик
Відомий завдяки літературознавство
Alma mater Всесоюзний інститут радянської торгівлі, Челябінський педагогічний інститут (історичний факультет)[1].
Учасник Німецько-радянська війна
Відомий завдяки: дослідження літератури Англії 16-17 ст. і шекспірівської проблеми
Нагороди
орден Вітчизняної війни II ступеня орден Червоної Зірки

Ілля Гілілов (рос. Гилилов Илья Михайлович також Ілля Менделевич 16 лютого[2], 1924, Вітебськ — 26 березня, 2007, Москва) — літературознавець, дослідник творчості В. Шекспіра і англійської літератури 16-17 ст. Науковий секретар Шекспірівської комісії Російської Академії наук (1989—1999 рр.)


Життєпис[ред. | ред. код]

«Но его добродетели искупают его пороки» С. Шенбаум

Народився в місті Вітебськ. Походив з родини ремісника єврея. Родина перебралась на житло у Москву. Не встиг закінчити останні класи у школі. Працював по комсомольській мобілізації на будівництві захисних споруд навколо Москви у 1941 р. Працював на оборонному заводі, закінчив пришвидшені курси у гірничо-металургійному технікумі. 1942 року був призваний до лав армії. Брав участь у військових операціях Другого і Четвертого українського фронту. Був командиром підрозділу гвардійського мінометного полку[3]. У повоєнний період був кадровим військовим і закінчив у той час останні класи школи та історичний факультет Челябінського педагогічного інституту. Демобілізувався із армії 1954 року. Заочно навчався у Всесоюзному інституті радянської торгівлі. Гілілов багато займався самоосвітою і працював у найкращих столичних бібліотеках. Прийшов до вивчення літератури минулих століть, зацікавився англійською літературою 16-17 ст. і «шекспірівським питанням».

Зустріч із російським шекспірологом Олександром Анікстом (1910—1988) стала для Іллі Гілілова доленосною. Доктор мистецтвознавства Анікст високо оцінив здібності і відданість шекспірівській темі Іллі Гілілова і зробив того власним помічником, не розділяючи при тому усіх висновків свого помічника.

Гілілов був одружений з 1954 року.

Помер у Москві.

Шекспірівське питання[ред. | ред. код]

«Це якась прекрасна таємниця, я кожен день жахаюсь, що її розкриють і тоді, давши спокій псевдоніму, ми вчитаємося в життя автоніма, підніметься завіса, і ми дізнаємося, можливо, про найфантастичнішу п'єсу з тридцяти семи шекспірівського канона» — захоплено писав колись Чарльз Діккенс.

«Шекспірівське питання» виникло як популяна і літературознавча проблема у Західній Європі. Воно стартувало в середині 19 століття[4]. Шекспірівські драми набули престижу вже у 18 столітті, бо були явищем театральної культури, монополізованої на той час культурою аристократичною, елітною. Вже тоді пожвавились як інтерес до особи автора, так і нестримне бажання переробити його п'єси, бо аристократичну публіку не влаштовували то відверта травматичність його кінечних сцен, то неприхована еротика тощо. Відома переробка 18 століття кінечної сцени п'єси «Ромео і Джульєта», де головні персонажі трагедії не гинуть, а наче за задумом ченця і духівника Лоренцо одружуються і їх весілля (!) припиняє криваве протистояння і ворожість двох веронських родин. Драмами Шекспіра, підправленими цензурою, замучили театральних глядачів доби королеви Вікторії, про що з гіркотою писав Бернард Шоу

Актор лондонського театру «Глобус» Шекспер (так прочитується його прізвище англійською) народився у місті Стретфорд. Граф Роджер Меннерс (аристократичний претендент на авторство) походив з замку-палацу Бівер у маленькому графстві Ретлендшир неподалік Пітерборо і Бірмінгема. Звідси два протилежні табори прихильників авторства — «стретфордіанці» та «антистретфордіанці». У СРСР проблема була загострена ще на роках створення СРСР. Антистретфордіанцем був міністр (тоді народний комісар) Анатолій Луначарський (1875—1933), сам причетна людина до театру, хоча й не така високообдарована. Луначарський активно-войовничо доводив, що Шекспір не міг мати простого походження і досить систематично приводив усі головні тези «антистретфордіанців»-науковців світу.

"Шекспірівське питання" у СРСР було закрите для науковців і аматорів втручанням Сталіна, «найкращого мовознавця» в країні і «друга фізкультурників», прихильника доктрини, що кожна кухарка може правити державою. Згідно з державним мовознавцем Шекспір міг були тільки простого походження (тільки «стретфордіанцем») і, як оголосили у популярних статтях, лише кухарці пасував сторож коней біля театру «Глобус», що у вільні часи створив "Ромео і Джульєту", «Гамлета», "Короля Ліра", а при необхідності грав на сцені тінь батька Гамлета чи якусь театральну дрібницю тощо.

«Шекспірівське питання» у СРСР відродили наприкінці 20 століття, коли активно передивились авторитети і «друга фізкультурників», і не тільки його. Серед перевідкривачів «шекспірівського питання» опинився і Ілля Гілілов, що не позиціонував себе відверто ні «стретфордіанцем» і ні «антистретфордіанцем». Строння позиція надавала йому можливість аналізувати ситуацію незалежно від доказів обох таборів, а шукати нові факти. І ці факти Ілля Гілілов знайшов. Вислід оприлюднений у книзі «Гра про Вільяма Шекспіра» та у низці статей.

Твір Гілілова «Гра про Вільяма Шекспіра або Таємниця великого Фенікса»[ред. | ред. код]

Книга Іллі Гілілова (літературознавця, а не творця популярних детективів) досить швидко після першого видання (1997 р.) була чотири рази перевидана російською і згодом перекладена на декілька іноземних мов, серед котрих і англійську[5].

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • С. Шенбаум «Шекспир. Краткая документальная биография», М., 1985
  • http://rus-shake.ru/personalia/Gililov/name/ (біографія Іллі Гілілова)
  • [1] Алёна Злобина, «Закон правды» (аналіз творчості Шекспіра) // ж «Новый Мир», 1998, № 10

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]