Іннокентій (Леоферов)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іннокентій (Леоферов)
Иннокентий (Леоферов)
Leoferov.jpg
Архієпископ Тверський і Кашинський
23 листопада 1960 — 6 вересня 1971
Церква: Російська православна церква
Попередник: Алексій (Коноплєв)
Наступник: Філарет (Вахромєєв)
Архієпископ Алма-Атинський і Казахстанський
28 серпня 1958 — серпень 1960
Церква: Російська православна церква
Попередник: Алексій (Сергеєв)
Наступник: Іосиф (Чернов)
5-й Єпископ Кіровоградський і Миколаївський
13 грудня 1953 — 28 серпня 1958
Церква: Український екзархат РПЦ
Попередник: Іларіон (Прохоров)
Наступник: Нестор (Анісімов)
 
Ім'я при народженні: Іван Михайлович Леоферов
Иоанн Михайлович Леоферов
Народження: 10 вересня 1890
Вологодська губернія
Смерть: 6 вересня 1971
м. Твер
Похований: Ніколо-Малицький цвинтар у Твері.
Священство: 6 серпня 1912
Чернецтво: 16 квітня 1949
Єп. хіротонія: 13 грудня 1953

Інноке́нтій (Леофе́ров), архієпи́скоп Тве́рський і Кашинський (10 вересня 1890, Вологодська губернія — 6 вересня 1971, м. Твер) — архієрей Російської православної церкви та її Українського екзархату. Хіротонізований у єпископа 1953 року. Очолював Кіровоградську єпархію Українського екзархату, Алма-Атинську та Тверську єпархії Російської православної церкви.

Біографія[ред. | ред. код]

Юність[ред. | ред. код]

Іван Михайлович Леоферов народився 10 вересня (28 серпня за старим стилем) 1890 року у родині сільського протоієрея Вологодської єпархії. Закінчив Тотемське духовне училище (1905) і Вологодську духовну семінарію (1911), отримавши нагороду з рук єпископа Вологодського і Тотемського Никона.

Початок служіння[ред. | ред. код]

Після закінчення семінарії став псаломщиком Богородицької церкви м. Вологди і був помічником секретаря єпархіальної канцелярії. 6 серпня 1912 висвячений на священика і служив у селі Суєтин, Вологодської єпархії. З 1 січня 1915 — священик і законоучитель у селі Степурін.

У роки Першої світової війни був військовим священиком у Карпатах. Овдовів, залишившись з двома малолітніми дітьми; у 1917 повернувся на колишнє місце служби. З 1919 року — помічник благочинного.

У 1922 ухилився в обновленство, і в сані протоієрея призначений уповноваженим обновленського Священного синоду з Тамбовської єпархії. З 5 грудня 1943 — настоятель Покровського храму в Тамбові. У цей час Покровський храм був єдиним діючим в місті, а о. Іоанн став його першим настоятелем після відкриття. У 1944 о. Іоанн зрікся обновленчества і разом з парафією був прийнятий до Російської православної церкви. Ймовірно, приносив покаяння. З 1 лютого 1944 — настоятель Покровського храму і секретар Тамбовського архієпископа Луки (Войно-Ясенецького). Потім був зарахований, за своїм проханням, до братії Почаївської лаври.

16 квітня 1949 пострижений у чернецтво з ім'ям Іннокентій (Інокентій) на честь преподобного Інокентія Вологодського, подвизався у Почаївській лаврі. У тому ж році був призначений проповідником і завідувачем Лаврської бібліотекою. Радянська влада наклала на Лавру багато заборон і обмежень, обклала величезними податками. У 1950 раптово помер намісник Лаври архімандрит Іосиф й Іннокентій був призначений намісником Лаври. Був виконуючим обов'язки до 1951 року після чого його затвердили на цій посаді. Братія, на чолі з архімандритом Іннокентієм вела післявоєнне відновлення семи діючих храмів Лаври; продовжувала повернення уніатів до Православ'я.

Архієрейське служіння[ред. | ред. код]

13 грудня 1953 в Києві, у Володимирському соборі, був возведений в єпископа Кіровоградського і Миколаївського. Чин хіротонії здійснювали: митрополит Київський і Галицький Іоанн (Соколов) і єпископи: Уфимський і Стерлітамакський Іларіон (Прохоров), Мукачівський та Ужгородський Іларіон (Кочергін), Сумський і Охтирський Євстратій (Подільський) та Уманський Нестор (Тугай). Перебуваючи на цій кафедрі, він успішно протистояв радянським властям, які намагалися закрити Різдво-Богородицький кафедральний собор.

28 серпня 1958 призначений на Алма-Атинській і Казахстанську кафедру зі зведенням у сан архієпископа. У серпні 1960 звільнений на спокій.

З 23 листопада 1960 — архієпископ Тверський (тоді Калінінський) і Кашинський. До приїзду владики радянською владою було закрито 22 храми, майже половина з тих, що залишилися, і тільки стараннями архієпископа Іннокентія 16 храмів були незабаром повернуті єпархії. "Я пригадую, як був на фронті в 1916 році там, в Карпатах. Тепер мені випали такі ж важкі дні ", — говорив владика.

Помер 6 вересня 1971. Похований на Ніколо-Малицькому кладовищі в місті Твер.

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • (рос.) Преподобный Иов — борец за св. Православие // Журнал Московской Патриархии. — 1949. — № 10. — с. 43-47.
  • (рос.) Торжества в Почаеве // Журнал Московской Патриархии. — 1949. — № 10. — с. 62-63.
  • (рос.) В Почаевской лавре // Журнал Московской Патриархии. — 1953. — № 7.
  • (рос.) Свято-Успенская Почаевская лавра в борьбе с католицизмом. // Журнал Московской Патриархии. — 1953. — № 10.
  • (рос.) Речь при наречении его во епископа Кировоградского // Журнал Московской Патриархии. — 1954. — № 2. — с. 24-25.
  • (рос.) Храм-памятник на казацких могилах под Берестечком: (К 300-летию воссоединения Украины с Россией) // Журнал Московской Патриархии. — 1954. — № 3. — с. 15.
  • (рос.) Из истории Свято-Успенской Почаевской Лавры // Журнал Московской Патриархии. — 1959. — № 7. — с. 55-60.
  • (рос.) Церковное торжество в Киеве // Журнал Московской Патриархии. — 1963. — № 11.

Посилання[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Журнал Заседаний Священного Синода: № 15 от 17.XI.1953, № 15 от 28.VIII.1958, № 13 от 31.VII.1958.
  • Назначения и перемещения архиереев [епископом Кировоградским и Николаевским назначить архимандрита Иннокентия по хиротонии его в епископский сан] // Журнал Московской Патриархии. М., 1953. № 12 (ЖМП).
  • Архипастырские труды [епископ Кировоградский и Николаевский Иннокентий (Леоферов)] // Журнал Московской Патриархии. М., 1957. № 6 (ЖМП). 14.
  • Архипастырские труды [епископ Кировоградский и Николаевский Иннокентий (Леоферов)] // Журнал Московской Патриархии. М., 1957. № 7 (ЖМП). 12.
  • Епископские хиротонии в Киеве и Берлине // Журнал Московской Патриархии. М., 1954. № 1 (ЖМП).
  • Летопись церковной жизни: архипастырские труды [епископ Кировоградский и Николаевский Иннокентий (Леоферов)] // Журнал Московской Патриархии. М., 1955. № 12 (ЖМП).
  • Летопись церковной жизни: архипастырские труды [епископ Кировоградский и Николаевский Иннокентий (Леоферов)] // Журнал Московской Патриархии. М., 1955. № 8 (ЖМП).
  • Летопись церковной жизни: архипастырские труды [епископ Кировоградский и Николаевский Иннокентий (Леоферов)] // Журнал Московской Патриархии. М., 1956. № 1 (ЖМП).
  • Назначения и перемещения архиереев [епископом Кировоградским и Николаевским назначить архимандрита Иннокентия по хиротонии его в епископский сан] // Журнал Московской Патриархии. М., 1953. № 12 (ЖМП).
  • Наречение и хиротония архимандрита Иннокентия (Леоферова) // Журнал Московской Патриархии. М., 1954. № 2 (ЖМП). 22-26.
  • Освящение храма // Журнал Московской Патриархии. М., 1957. № 12 (ЖМП).

Сайти[ред. | ред. код]