Ситник Костянтин Меркурійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Костянтин Меркурійович Ситник
Ситник Костянтин Меркурійович.jpg
Народився 3 червня 1926(1926-06-03) (90 років)
Луганськ
Громадянство Україна Україна
Проживання Київ
Діяльність фізіолог рослин, дійсний член АН УРСР (з 1974 її віце-президент), Почесний директор Інституту ботаніки ім. М. Г. Холодного НАН України, голова Комісії НАН України з розробки наукової спадщини академіка В. І. Вернадського, академік НАН України. Член Українського ботанічного товариства, почесний член Російського товариства фізіологів рослин.
Партія Блок Віктора Ющенка «Наша Україна» і Комуністична партія Радянського Союзу
Діти Микола Вересень
Нагороди
Державна премія України в галузі науки і техніки Державна премія СРСР
Орден Князя Ярослава Мудрого IV ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден Леніна Орден Жовтневої Революції Орден Трудового Червоного Прапора

Костянти́н Мерку́рійович Си́тник (*3 червня 1926, Луганськ) — ботанік, фізіолог рослин родом з Луганська, дійсний член АН УРСР (з 1973; з 1974 її віце-президент), Почесний директор Інституту ботаніки ім. М. Г. Холодного НАН України, голова Комісії НАН України з розробки наукової спадщини академіка В. І. Вернадського, академік НАН України. Член Українського ботанічного товариства, почесний член Російського товариства фізіологів рослин. Почесний громадянин Луганська. Член ЦК КПУ у 1981 — 1990 р. Депутат Верховної Ради УРСР 10-11-го скликань.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 3 червня 1926 в м. Луганську. Закінчив Луганський педагогічний інститут (1945–1949), факультет природознавства, «Хімія і природознавство»; у 1949—50 рр. — асистент кафедри зоології Луганського педагогічного інституту, працював під керівництвом відомого краєзнавця Івана Сахна. Член ВКП(б) з 1951 року.

Наукова діяльність[ред.ред. код]

  • У 1950—53 рр. — аспірант, у 1953-58 рр. — молодший науковий працівник, у 1958—60 рр. — старший науковий працівник, у 1960—79 рр. — завідувач відділу фізіології рослин, з 1970 — директор Інституту ботаніки АНУ.
  • У 1953-56 рр. — науковий працівник-консультант науково-організаційного відділу, у 1957-60 рр. — заступник головного наукового секретаря, у 1962-66 рр. — начальник науково-організаційного відділу, у 1966-70 рр. — головний науковий секретар, у 1972-74 рр. — академік-секретар Відділення загальної біології, у 1974—1988 рр. — віце-президент АН УРСР.
  • З 1967 — головний редактор «Українського Ботанічного журналу». Тепер - член редколегії видання.
  • 1967 — Доктор біологічних наук, професор (1967),
  • 1973 — академік НАНУ (Відділення загальної біології, ботаніка), президент Українського ботанічного товариства; голова експертної ради ВАК України; голова Всеукраїнської екологічної ліги.

Під безпосереднім керівництвом та особистої участі Ситника в 70-ті роки XX століття були започатковані дослідження з біо- та хемосистематики рослин, закладено основи для подальшого розвитку генетичної та клітинної інженерії рослин в Україні.

Виступав з критикою уявлень про існування фітогормонів, підтримував погляди Лисенка Т. Д.[1] Пізніше точку зору на ці питання змінив.[2]

Політична діяльність[ред.ред. код]

Був членом ЦК Компартії України (1981—1990).

Обирався депутатом Верховної Ради УРСР X та XI скликань, був Головою Верховної Ради УРСР Х скликання.

  • 02.1996 — 05.1999 — член Політради, з 11.1998—05.99 — член політвиконкому НДП.
  • 03.1998 — 04.2002 Народний депутат України 3 скликання від НДП, № 17 в списку. Член фракції НДП (05.1998—06.99), позафракційний (06.1999—01.2000), член групи «Незалежні» (01.—03.2000); голова підкомітету з питань науки і технологій Комітету з питань науки і освіти (з 07.1998).
  • 12.1999 — 04.2002 — Голова Ради старійшин Української народної партії «Собор»
  • З 12.2001 — член ради "Громадської ініціативи «Форум національного порятунку», член Міжвідомчої ради з питань новітніх біотехнологій (з 12.2001).
  • 04.2002 — 04.2006 Народний депутат України 4 скликання з від блоку Ю. Тимошенко, № 20 в списку. Голова підкомітету з питань науки і інноваційної діяльності Комітету з питань науки і освіти.

Наукові праці[ред.ред. код]

Автор (співавтор) понад 400 наукових праць в галузі фізіології рослин, екології, космічної біології, зокрема співавтор книг:

  • «Молекулярные механизмы клетки» (1969),
  • «Физиология корня» (1972),
  • «Життя зеленого листка» (1973),
  • «Біологічний словник» (1974, 1986, за ред.),
  • «Довідник з біології» (1978; 1979, 1981, 1985 — рос.; за ред.),
  • «Физиология листа» (1978, за ред.),
  • «Микола Григорович Холодний» (1979),
  • «Микроорганизмы в космическом полете» (1983, за ред.),
  • «Клеточная инженерия растений» (1984),
  • «В. И. Вернадский. Жизнь и деятельность на Украине» (1984, 1988),
  • «Морфогенез архегониат» (1985),
  • «Ботанические тетради» (1986),
  • «Биосфера. Экология. Охрана природы: Справочное пособие» (1987, за ред.),
  • «Методологические проблемы интеграции ботанических наук» (1987),
  • «Словарь-справочник по экологии» (1994, відповід. ред.) та ін.
  • кандидатська дисертація «Вплив умов живлення і водопостачання на ріст і фізіологічні процеси в лимоні» (1955);
  • докторська дисертація «Ріст і взаємодія органів рослин» (1966).

Громадська діяльність[ред.ред. код]

Член редколегії журналів «Український ботанічний журнал», «Экология и ноосферология», «Вісника Харківського національного аграрного університету» (Серія: біологія), «Физиология растений» (Росія), «Ботанического журнала» (Росія), Голова спеціалізованої вченої ради по захисту докторських дисертацій за спеціальностями «ботаніка» і «мікологія».

Відзнаки і нагороди[ред.ред. код]

За наукову, політичну та громадську діяльність Костянтин Ситник відзначений багатьма високими урядовими нагородами.

Він є лауреатом Державних премій СРСР та України в галузі науки і техніки та премії ім. М. Г. Холодного (1979), нагороджений медаллю «В память 1500-летия Киева». За внесок у розбудову української держави нагороджений Почесною Грамотою Верховної Ради України.

Родина[ред.ред. код]

Сини: Сергій (1952) - біолог, с.н.п., Ін-т фізіології рослин НАНУ; Микола (1960) - журналіст (Микола Вересень), онуки: Олександра (1981); Романа (1999).

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]