Абу Хамід аль-Гарнаті

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Абу Хамід аль-Гарнаті (араб. أبو حامد الغرناطي‎) – арабський мандрівник, ісламський місіонер (1080-1170). Повне ім’я Абу Хамід Мухаммад ібн Абд ар-Рахім аль-Гарнаті аль-Андалусі. Місце народження Гранада, Аль-Андалус, Іспанія. Навчався в Олександрії та Каїрі (Єгипет). Спеціалізація: мусульманське право, фікх.

Біографічні дані[ред. | ред. код]

В Єгипет ал-Гарнаті приїхав в 1117 році з цілью послухати лекції провідних вчених ісламського світу. Після 1123 року аль-Гарнаті прожив чотири роки у Багдаді, де користувався гостинністю Ібн Хубайри, майбутнього візира декількох халіфів. Там у нього народився перший син, Хамід, за яким він отримав почесне прізвисько (кунйа) Абу Хамід («батько Хаміда»).

У 1130 році аль-Гарнаті розпочинає велику подорож. Він відвідує міста Абхар та Ардебіль в Південному Азербайджані, Дербент в Дагестані. У наступному році аль-Гарнаті деякий час живе в місті Саксин, в низов'ях Волги. У Дербенті (або в одному з селищ під Дербентом) його приймає емір, якому він викладає уроки мусульманського права. В Саксині у нього збираються місцеві знавці фікха, які приходять з питаннями щодо вирішення складних випадків в юриспруденції.

У 1135 році аль-Гарнаті піднявся по Волзі до міста Булгар де жив деякий час. У 1150 році з Булгара він відправився на Русь, проїхавши по «Слов'янській річці», згадує про вживання хутряних грошей на Русі (див. Безмонетний період)[1]. Він єдиний мусульманський автор, який побував на Русі і повідомляє такі відомості, яких немає навіть в руських літописах:

«І прибув я в місто [країни] слов'ян, який називають «Куйав». А в ньому тисячі «магрібінцев», з вигляду тюрків, що говорять тюркською мовою і стріли мечуть, як тюрки. І відомі вони в цій країні під ім'ям беджн[ак] (печенеги). І зустрів я людини з багдадців, якого звуть Карім ібн Файруз ал-Джаухарі, він був одружений на [дочці] одного з цих мусульман. Я влаштував цим мусульманам п'ятничне молитву й навчив їх хутбі, а вони не знали п'ятничної молитви».

Пізніше Абу Хамід їде в Угорщину, де кочівники-тюрки, в значній частині ісламізовані, складали найважливішу ударну силу в руках угорських королів. Тут аль-Гарнаті також виступає в ролі наставника мусульман-кочівників: одних він вчить обрядовості, інші стають його учнями. Він удостоївся аудієнції у короля і виконував його доручення на зворотному шляху в Саксин.

Через Київ, Саксин і Хорезм аль-Гарнаті відправився в хадж в Мекку. З Мекки повернувся в Багдад, де його давній знайомий Ібн Хубайра вже п'ятий рік був візирем халіфа аль-Муктафі. У 1161 році ал-Гарнаті переїхав в Мосул, потім жив деякий час в Сирії, в Алеппо і Дамаску, де він помер в 1170 у віці 90 років.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Плахонін А.Г. Гарнаті // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 56. — ISBN 966-00-0405-2.

Твори[ред. | ред. код]

Аль-Гарнаті написав кілька книг подорожей: My Риб ан бад Аджаіб аль-Магриб («Ясний виклад деяких чудес Магрибу») та Тухфат аль-албаб ва сухбат аль-адаб («Подарунок умам і вибірка з чудес»), які мали великий успіх в мусульманському світі. Ці твори містять дані про ріки Волгу, Дон, про Булгарію, Русь, Київ, про форми торгівлі, побут слов'ян тощо, широко використовувались арабськими вченими. Ці праці підтверджують «Начальний літопис» і є важливим джерелом з історії Київської Русі.

Джерела та література[ред. | ред. код]