Акордеон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Акордеон (фр. Accordéon) — музичний інструмент, ручна гармоніка.

У 1829 році акордеоном віденський органний майстер К. Деміан назвав удосконалену ним гармоніку.[1]

В українській традиції акордеоном зазвичай прийнято називати тільки інструменти з правою клавіатурою фортепіанного типу (зазвичай кілька тембрових регістрів) — на відміну, наприклад, від баяна. Однак іноді зустрічається і найменування «кнопковий акордеон»[2] Деякі його різновиди називають баяном.

Права фортепіанна клавіатура класичного акордеона
Акордеон клавішний. Загальний зовнішній вигляд

Наприкінці XIX століття акордеони у великій кількості вироблялися в Клінгенталі (Саксонія)[3]

Історія[ред. | ред. код]

Виникненню сучасного акордеона передували винаходи декількох подібних інструментів:

  • акордеон К.Деміана (Відень, 1829 р.);
  • концертіна Ч.Уїтсона (Лондон, 1829 р.);
  • бандонеон Г.Банда (Крефелд, 1840 р.);

Музичний інструмент під назвою «акордеон» був запатентований у Відні (Австрія) органним майстром Кирилом Деміаном 1829 року, і мав по п'ять кнопок на лівій та правій клавіатурах. Принциповою відмінністю цього інструмента від інших було те, що при натисканні однієї кнопки в лівій клавіатурі звучав акорд.

В ці роки примітивний акордеон стає популярним у вищому світі Парижа і Санкт-Петербурга, отримує схвальні відгуки. Він стає символом народних традицій багатьох культур. Починаючи з 1883 р. акордеон використовується для створення фольклорної атмосфери в деяких музичних творах Чайковського, Шостаковича, Прокоф'єва.

1907 року в Санкт-Петербурзі одна з модифікацій акордеону майстра музичних інструментів Петра Стерлігова отримала назву «баян» (від імені Бояна, легендарного давньоруського гусляра).

В наступні роки в результаті різноманітних ускладнень виникає новий багатоголосний і багатотембровий готово-виборний інструмент — клавішний або кнопковий концертний акордеон. Завдяки готово-виборній системі у лівій клавіатурі та різноманітності тембральної палітри, сучасному акордеону підвладний дуже широкий репертуар: від перекладень класичної музики (написаної для органу чи оркестру) до авангарду, де можливе використання унікальних акустичних ефектів цього інструменту.

Кнопковий акордеон — це загальноприйнята міжнародна назва того інструменту, який на території колишнього Радянського Союзу за звичкою називають баяном. Кнопковий і клавішний акордеони — різні інструменти, хоча і мають багато спільного (наприклад, однакову конструкцію лівої клавіатури).

Передвісницею акордеона для російських виробників фахівці вважають «єлєцьку гармоніку», що мала однорядну кнопкову клавіатуру за фортепіанною побудовою.

Акордеон в сучасному вигляді з'явився в 1920-30 рр. Так, скажімо, у відомому оркестрі Л. Утьосова на акордеоні фортепіанного типу віртуозно грав Микола Мінх. В 1940 роки віртуозом по праву вважали ленінградця Юрія Шахнова[4].

Велику кількість акордеонів було завезено після 1945 року радянськими солдатами з Німеччини, де цей інструмент був надзвичайно популярним.

В радянські часи найдефіцитнішими були італійські акордеони. Доступними і найкращими в країнах РЕВ вважались німецькі. А в музичних школах вчилися на дешевих радянських, марок яких було чимало, але звучали вони майже всі однаково, гірше за імпортні. І це попри те, що тульський баян тримав непереборне лідерство серед концертних баянів.

Різновиди і будова[ред. | ред. код]

Акордеон містить три основні складові частини:

  • права клавіатура (на якій виконується п'ятьма пальцями правої руки сольна партія)
  • міх для приводу в дію звукових язичків обох клавіатур
  • ліва клавіатура, на якій переважно вказівним і середнім пальцями лівої руки здійснюється басово-ритмовий акомпанемент основної мелодії.

В акордеона є регістри, які переключають тональність вгору та вниз, а також додають звучання в унісон. Таким чином, при натисканні однієї клавіші музикантом, слухач чує від однієї ноти, до акорду з 2-4 нот з різницею в октаву.

Інструмент утримується на плечах музиканта на двох ременях. При розтягуванні / стисканні лівою рукою міхів повітря крізь сітки в клавіатурних половинах приводить в коливання язички, що відкриті на ту мить певними клавішами; коливання язичків формують звук відповідної частоти.

Відкривання / закривання повітряних каналів відбувається клапанами, з'єднаними з клавішами (кнопками). Окрім «музичних» клапанів в верхній частині лівої клавіатури міститься бокова кнопка клапану беззвукового стиснення міхів в кінці гри.

Також на лівій частині клавіатури є ніжки, на яких акордеон має стояти увесь час, коли не застосовується для гри.

Оскільки звучання лівої клавіатури акордеона значно нижче, аніж правої, партії для акордеона прийнято писати: праву в ключі Соль, ліву в ключі Фа.

Різновиди[ред. | ред. код]

В залежності від кількості язичків, які відкриваються / закриваються одночасно одним клапаном, акордеони, як правило, можуть бути:

  • трьохголосними
  • чотирьохголосними.

Кількість голосів може сягати восьми.

В залежності від кількості клавіш на правій клавіатурі та кнопок на лівій акордеон може бути

Назва[5] Правих клавіш Діапазон правої клавіатури Лівих кнопок
Повний 41 фа—ля3  [6] 120
Сім/восьмих 37 фа—фа3 96
Трьохчетвертний 34 соль—мі3 80, рідше 72
Половинний 34 соль—мі3 60
Менші 30 ля—ре3 48
25 чи 26 сі-до1—до3 32 чи 24

При цьому повний і 7/8 вважаються концертними інструментами, 3/4, половинний і менші — навчальними.

Кнопковий акордеон має ширший діапазон правої клавіатури, але зазвичай небагато регістрів:

Правих кнопок Рядів Діапазон правої клавіатури
52 3 Сі-бемоль—до-дієз4
67 3 Мі—ля-дієз4
112 5 Мі—ля-дієз4
127 5 Соль1—ля-дієз4

Послідовні кнопки одного ряду відповідають звукам з інтервалом півтора тона, сусідніх рядів — з інтервалом півтона, причому висхідна послідовність звуків може бути від міхів до краю грифа (московська розкладка) чи навпаки (європейська розкладка). Наявність п'яти рядів (кожному звуку відповідає дві кнопки, крім звуків середнього ряду) дає змогу грати у будь-якій тональності без зміни аплікатури, лише в іншій позиції.

Регістри[ред. | ред. код]

Основні регістри акордеона мають такі назви:

«Кларнет» — лад (звучить лише нота обраної висоти)
«Скрипка» — лад + розлив (вібрато, звук розладжений на 1—6 Гц — тупий, або 1,5 —15 Гц — гострий розлив);
«Віолончель» — октава (нижче обраної висоти);
«Бандонеон» — лад + октава;
«Акордеон» — лад + розлив + октава;
«Піколо» — звук на октаву вище обраної висоти;
«Флейта» — лад + піколо;
«Мюзет» — лад разом з розлаженими звуками вище і нижче, іноді з піколо;
«Челеста» — лад + піколо + розлив;
«Орган» — октава + піколо (звуки на октаву вище і нижче обраного);
«Фагот» — лад + октава + піколо;
«Фісгармонь» — октава + піколо + розлив;
«Квінта» — звуки з інтервалом у квінту;
«Тутті» — усі регістри звучать одночасно.

У нотах для акордеона регістри позначаються над нотним станом крапками у колі, розділеному на три частини: крапка вгорі позначає піколо, внизу — октаву, крапки в середній смузі — лад і розливи.

Схеми[ред. | ред. код]

Ліва клавіатура акордеона з готовим акомпанементом і різною кількістю кнопок. Умовні позначення: Б — мажорний тризвук, М — мінорний тризвук, 7 — малий мажорний септакорд (домінантсептакорд), У — зменшений септакорд[7][8]. Може бути і сьомий ряд кнопок — збільшені чи великі мажорні септакорди. При 32-х кнопках, у лівій клавіатурі, відсутня нота «Сі», що робить неможливим грати деякі твори.

120 кнопок
1 2 3 4 5 6
Ре Ля  Б М 7 У
Соль Ре  Б М 7 У
До Соль  Б М 7 У
Фа До  Б М 7 У
Ля  Фа  Б М 7 У
Ре  Сі Б М 7 У
Соль  Мі Б М 7 У
До  Ля Б М 7 У
Фа  Ре Б М 7 У
Сі Соль Б М 7 У
Мі До Б М 7 У
Ля Фа Б М 7 У
Ре Сі  Б М 7 У
Соль Мі  Б М 7 У
До Ля  Б М 7 У
Фа Ре  Б М 7 У
Сі  Соль  Б М 7 У
Мі  Сі Б М 7 У
Ля  Мі Б М 7 У
Ре  Ля Б М 7 У
100 кнопок (баян)
1 2 3 4 5
Ля Фа Б М 7
Ре Ля  Б М 7
Соль Ре  Б М 7
До Соль  Б М 7
Фа До  Б М 7
Ля  Фа  Б М 7
Ре  Сі Б М 7
Соль  Мі Б М 7
До  Ля Б М 7
Фа  Ре Б М 7
Сі Соль Б М 7
Мі До Б М 7
Ля Фа Б М 7
Ре Сі  Б М 7
Соль Мі  Б М 7
До Ля  Б М 7
Фа Ре  Б М 7
Сі  Соль  Б М 7
Мі  Сі Б М 7
Ля  Мі Б М 7
96 та 80 кнопок
1 2 3 4 5 6
До Соль  Б М 7 У
Фа До  Б М 7 У
Ля  Фа  Б М 7 У
Ре  Сі Б М 7 У
Соль  Мі Б М 7 У
До  Ля Б М 7 У
Фа  Ре Б М 7 У
Сі Соль Б М 7 У
Мі До Б М 7 У
Ля Фа Б М 7 У
Ре Сі  Б М 7 У
Соль Мі  Б М 7 У
До Ля  Б М 7 У
Фа Ре  Б М 7 У
Сі  Соль  Б М 7 У
Мі  Сі Б М 7 У
72 кнопки, 60, або 48 (№ 1) кнопок
1 2 3 4 5 6
Ля  Фа  Б М 7 У
Ре  Сі Б М 7 У
Соль  Мі Б М 7 У
До  Ля Б М 7 У
Фа  Ре Б М 7 У
Сі Соль Б М 7 У
Мі До Б М 7 У
Ля Фа Б М 7 У
Ре Сі  Б М 7 У
Соль Мі  Б М 7 У
До Ля  Б М 7 У
Фа Ре  Б М 7 У
48 (№ 2) та 40 кнопок
1 2 3 4 5 6
Соль  Мі       Б М 7 У
До  Ля Б М 7 У
Фа  Ре Б М 7 У
Сі Соль Б М 7 У
Мі До Б М 7 У
Ля Фа Б М 7 У
Ре Сі  Б М 7 У
Соль Мі  Б М 7 У
32 та 24 кнопки
1 2 3 4
Мі Б М 7
Ля Б М 7
Ре Б М 7
Соль Б М 7
До Б М 7
Фа Б М 7
Сі  Б М 7
Мі  Б М 7
12 кнопок
1 2
Ля Б
Ре Б
Соль Б
До Б
Фа Б
Сі  Б

Як видно із схеми, кнопки основного другого ряду розміщені в акордеоні (і так само в баяні) за тим же порядком, що в гармонії слідують дієзи, а саме (знизу-вверх):

Відомі українські акордеоністи[ред. | ред. код]

Зображення[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Академічне баянно- акордеонне мистецтво на Україні (іст. аспект) : дис...канд. мистецтвознавства / Іванов Є. О.; Київська консерваторія ім. П.І.Чайковського. - К., 1995. - 277 л.
  • Баянно-акордеонне мистецтво України на зламі ХХ-ХХІ століть : довідник / А. А. Семешко. - Т. : Навчальна книга - Богдан, 2009. - 244 с.: іл.
  • Гармоніки, баяни, акордеони (Духовні та матеріальні аспекти функціонування в музичній культурі України ХІХ-ХХ століття) : навч. посіб. для вищ. навч. закл. мистецтв і освіти / Є. О. Іванов ; Сумський держ. педагогічний ун-т ім. А.С.Макаренка. - Суми : СумДПУ, 2002. - 70 с.: іл.
  • Естрадний олімп акордеона : монографія / М. В. Черепанин, М. В. Булда ; Міжнародний творчий центр Яна Табачника. - Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2008. - 256 с.: іл.
  • Естрадно-джазова музика в акордеонно-баянному мистецтві України другої половини ХХ - початку XXI століття: композиторська творчість і виконавство : дис. ... канд. мистецтвознавства : 17.00.03 / Булда М. В.; Прикарпат. нац. ун-т ім. В. Стефаника. - Івано-Франківськ, 2007. - 270 арк.
  • Концертні етюди. Для баяна та акордеону на різні види виконавської техніки : навч.-метод. посібник / В. Дрижаков, І. Дьяченко ; Нац. пед. ун-т ім. М. п. Драгоманова. - К. : Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2012. - 66 с.
  • Львівська школа баянно-акордеонного мистецтва : довідник / А. Душний, Б. Пиц ; Дрогоб. держ. пед. ун-т ім. Івана Франка. - Дрогобич : Посвіт, 2010. - 215 с. : іл.
  • Психомоторика художньо-віртуозної побіжності баяніста (акордеоніста) : [монографія] / Ю. М. Бай ; Уман. держ. пед. ун-т ім. Павла Тичини. - Вид. 2-е, допов. - Умань : Сочінський М. М. [вид.], 2017. - 651 с. : рис., табл.
  • Світова баянно-акордеонна література на зламі XX-XXI століть : бібліогр. довід. / А. Семешко. - Вінниця : Нова Книга, 2015. - 307 с.
  • Тенденції розвитку акордеонного виконавського мистецтва України / В. В. Марченко // Культура і сучасність: альманах. – No. 1. – К.: Міленіум, 2016. – С. 111–115.
  • Твори для баяна та акордеона : [збірка] / О. Михайлів. - Т. : Підручники і посібники, 2011. - 96 с.
  • Теоретичні основи формування виконавської майстерності баяніста (акордеоніста) : підручник для студ. вищих навч. закл. / М. А. Давидов. - Вид. 3-тє, доп. - К. : Музична Україна, 2004. - 290 с.: ноти + CDR868 (дод.).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Голос сучасного баяна // Практична культурологія. Історія народно-оркестрового виконавства України. Частина І / Сідлецька Т.І. - Вінниця : ВНТУ, 2011. – 122 с.
  2. Права клавіатура кнопкового акордеона має будову таку ж, як права клавіатура баяна. Інша назва — п'ятирядковий баян.
  3. До цього часу найпоширенішими в Україні та на території країн колишнього СРСР є акордеони німецької фірми «Weltmeister» (різних марок, наприклад, Diana, Stella). Зустрічаються також інші фірми-виробники, як зарубіжні («Horch», Hohner (англ.)), так і російські («Берізка», «Меркурій», «Аккорд»)
  4. «Карусель» в обробці Ю. Шахнова і сьогодні вважається тестовим твором на визначення майстерності акордеоніста.
  5. Назва умовна, розповсюджена серед акордеоністів, виробників та майстрів з ремонту.
  6. Враховуючи перемикання регістрів — доступні звуки також на октаву вище і нижче: Фа—ля4.
  7. У тут від рос. Уменьшенный
  8. А. Мірек (1984). Самовчитель гри на акордеоні (вид. Нотне видання). Москва: Радянський композитор. с. 125. 

Посилання[ред. | ред. код]