Альнілам

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Альнілам
Alnilam
Альнілам підсвічує NGC 1990.
Фото Глена Юмана
Дані спостереження
Епоха J2000
Сузір’я Оріон
Пряме піднесення 05h 36m 12.8s[1]
Схилення −01° 12′ 06.9″[1]
Видима зоряна величина (V) 1.69[2] (1.64 – 1.74[3])
Характеристики
Спектральний клас B0 Ia[4]
Показник кольору (B−V) −0.18[2]
Показник кольору (U−B) −1.03[2]
Тип змінності типу α Лебедя[3]
Астрометрія
Променева швидкість (Rv) 25.9[5] км/c
Власний рух (μ) Пр.сх.: 1.49[1] мас/р
Схил.: −1.06[1] мас/р
Паралакс (π) 1.65 ± 0.45 мас
Відстань прибл. 2000 св. р.
(прибл. 600 пк)
Абсолютна зоряна
величина
(MV)
−6.95[6]
Фізичні характеристики
Маса 30-64.5[7] M
Радіус 28.6-42.0[7] R
Світність 389,000-832,000[7] L
Ефективна температура 27,000[7][8] K
Інші позначення
Alnilam, ε Ori, 46 Оріона, 112 G Оріона, HR 1903, BD -01°969, HD 37128, SAO 132346, FK5 210, HIP 26311, TD1 4963, 参宿二
Посилання
SIMBAD дані для HD+37128

Альнілам  (ε Ori) — це великий  блакитний надгігант, віддалений від Землі десь на 1 340 світлових років у сузір'ї Оріона. Його світність оцінюється у 275 000 чи 537,000 світностей Сонця, а маса — бл. 34 мас Сонця.

Опис[ред.ред. код]

Альнілам є 30-ю за яскравістю зорею на небі (4-ю за яскравістю в сузір'ї Оріона) та блакитно-білим надгігантом. Разом з зорями Мінтака та Альнітак вона утворює Пояс Оріона, відомий під різними іменами у багатьох стародавніх культурах. Альнілам є середньою зорею Пояса. Зоря сягає найвищої точки в небі близько півночі 15 грудня.

Альнілам разом з іншими зорями Поясу входить до розсіяного скупчення Collinder 70[9], якщо використовувати відстань до зорі у 412 парсек, та за ним, якщо використовувати відстань у 606 парсек.

Зоря є змінною типу α Лебедя, з амплітудою зміни яскравості від +1,64 до +1,74 видимих зоряних величин. З 1943 року спектр цієї зорі слугує як одна зі стабільних якірних точок для класифікації інших зір[4]. Альнілам є також однією з 58 зір, які використовуються у астрономічній навігації. Через її відносно простий спектр, зорю використовують для вивчення міжзоряного середовища.

З урахуванням її маси та віку, протягом наступного мільйона років Альнілам ймовірно перетвориться у червоного надгіганта і далі вибухне надновою. Зоря оточена молекулярною хмарою — NGC 1990, яку вона підсвічує, утворюючи відбивну туманність. Її зоряний вітер може сягати швидкості до 2000 км/с, тобто зоря втрачає масу у 20 мільйонів разів швидше ніж Сонце[8].

Характеристики[ред.ред. код]

Щодо характеристик Альнілам єдиної думки не має. Кроутер та колеги на основі моделювання зоряного вітру та атмосфери зорі 2006 року отримали світність у 275 000 світностей Сонця (L), ефективну температуру 27 000 K та радіус у 24 радіусів Сонця (R)[8]. Сеарл та колеги, використовуючи код CMFGEN для аналізу спектру зорі 2008 року, вирахували світність на рівні 537 000 L, ефективну температуру 27 500 ± 100 K та радіус 32,4 ± 0,75 R[6]. Аналіз спектру та віку зір-членів зоряної асоціації Orion OB1 дає масу у 34,6 мас Сонця (40,8 M на час перебування на головній послідовності) та вік у 5,7 мільйонів років[10].

Більш недавній детальний аналіз Альнілам на різних довжинах хвиль дає дуже високу світність, радіус та масу, якщо використовувати значення відстані до зорі у 606 парсек, яке було запропоновано новим скороченням Гіппаркоса[1]; наприклад, за такої відстані яскравість визначена на рівні 863 000 L, яка є найбільшою коли-небудь розрахованою для зорі[7]. Якщо ж використати більший паралакс з початкового скорочення Гіппаркоса, відстань до зорі обраховується на рівні 412 парсек[11], що відповідно дає фізичні параметри, більш узгоджені з раннішими публікаціями.

Інші назви та історія[ред.ред. код]

Назва Альнілам походить з арабського النظام аль-нізам, спорідненого до слова نظم назм «намисто з перлів». Інші написання — Альніхан та Альнітам[12], всі три варіанти ймовірно є наслідками помилок при транслітерації або копіюванні[13].

Пояс Оріона[ред.ред. код]

Докладніше: Пояс Оріона
Оріон
Альнілам є середньою з трьох зір пояса.

Три зорі Пояса Оріона разом були разом відомі під багатьма іменами протягом історії людства у різних культурах. Арабські назви включають Аль Ніджад ('Пояс'), Аль Насак ('Лінія'), Аль Алькат ('Золоті Зерна (чи Горіхи)') та у сучасній арабській — Аль Мізан аль Хакк ('Точний промінь вагів').

У китайській міфології вони також були відомі як «Зважуючий промінь»[12]. Також у Китаї Пояс був відомий як дім Трьох Сестер (кит. традиц.: 參宿спрощ.: 参宿піньїнь: Shēn Xiù), один з 28 домів китайських сузір'їв. Це один з західних домів Білого Тигра.

У дохристиянській Скандинавії, Пояс був відомий як куделя (вертикальна частина прядки) Фріґґ або куделя Фрейї[14]. Схожими за змістом середньовічними європейськими назвами, походженням з Біблії, були Посох Якова та Посох Петра, а також Три Маги чи Три Королі. У фінській міфології Пояс відомий як коса Вяйнямьойнена (Калевала) та Калеванський меч[12].

Народ Сері з північно-західної Мексики називає Пояс Hapj (слово на позначення мисливця), який складається з трьох зір: Hap (муловий олень), Haamoja (вилоріг), and Mojet (товсторіг). Hap розташований посередині та застрелений мисливцем, його кров накрапала на острів Тібурон[15].

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д van Leeuwen, F. (November 2007). Validation of the new Hipparcos reduction. Astronomy & Astrophysics 474 (2). с. 653–664. Bibcode:2007A&A...474..653V. arXiv:0708.1752. doi:10.1051/0004-6361:20078357. 
  2. а б в Ducati, J. R. (2002). VizieR Online Data Catalog: Catalogue of Stellar Photometry in Johnson's 11-color system. CDS/ADC Collection of Electronic Catalogues 2237. Bibcode:2002yCat.2237....0D. 
  3. а б Ruban, E. V.; Alekseeva, G. A.; Arkharov, A. A.; Hagen-Thorn, E. I.; Galkin, V. D.; Nikanorova, I. N.; Novikov, V. V.; Pakhomov, V. P. та ін. (September 2006). Spectrophotometric observations of variable stars. Astronomy Letters 32 (9). с. 604–607. Bibcode:2006AstL...32..604R. doi:10.1134/S1063773706090052. 
  4. а б Morgan, W. W.; Keenan, Philip C.; Kellman, Edith (1943). AN ATLAS OF STELLAR SPECTRA. Astrophys. monographs, Univ. Chicago Press. 
  5. Gontcharov, G. A. (November 2006). Pulkovo Compilation of Radial Velocities for 35 495 Hipparcos stars in a common system. Astronomy Letters 32 (11). с. 759–771. Bibcode:2006AstL...32..759G. doi:10.1134/S1063773706110065. 
  6. а б Searle, S. C.; Prinja, R. K.; Massa, D.; Ryans, R. (2008). Quantitative studies of the optical and UV spectra of Galactic early B supergiants. I. Fundamental parameters. Astronomy and Astrophysics 481 (3). с. 777–97. Bibcode:2008A&A...481..777S. arXiv:0801.4289. doi:10.1051/0004-6361:20077125. 
  7. а б в г д Raul E. Puebla; D. John Hillier; Janos Zsargó; David H. Cohen; Maurice A. Leutenegger. X-ray, UV and optical analysis of supergiants: ε Ori. Bibcode:2016MNRAS.456.2907P. arXiv:1511.09365. doi:10.1093/mnras/stv2783.  Проігноровано невідомий параметр |doi-broken-date= (довідка)
  8. а б в Crowther, P. A.; Lennon, D. J.; Walborn, N. R. (January 2006). Physical parameters and wind properties of galactic early B supergiants. Astronomy & Astrophysics 446 (1). с. 279–293. Bibcode:2006A&A...446..279C. arXiv:astro-ph/0509436. doi:10.1051/0004-6361:20053685. 
  9. http://www.backyard-astro.com/deepsky/bino/02_b.html
  10. Voss, R.; Diehl, R.; Vink, J. S.; Hartmann, D. H. (2010). Probing the evolving massive star population in Orion with kinematic and radioactive tracers. Astronomy and Astrophysics 520. с. 10. Bibcode:2010A&A...520A..51V. arXiv:1005.3827. doi:10.1051/0004-6361/201014408. A51. 
  11. Perryman, M. A. C.; Lindegren, L.; Kovalevsky, J.; Hoeg, E.; Bastian, U.; Bernacca, P. L.; Crézé, M.; Donati, F.; Grenon, M.; Grewing, M.; Van Leeuwen, F.; Van Der Marel, H.; Mignard, F.; Murray, C. A.; Le Poole, R. S.; Schrijver, H.; Turon, C.; Arenou, F.; Froeschlé, M.; Petersen, C. S. (1997). The HIPPARCOS Catalogue. Astronomy and Astrophysics 323 323. Bibcode:1997A&A...323L..49P. 
  12. а б в Allen, Richard Hinckley (1936). Star-names and their meanings. с. 314–315. 
  13. Knobel, E. B. (September 1909). The name of epsilon Orionis. The Observatory 32. с. 357. Bibcode:1909Obs....32..357K. 
  14. Schön, Ebbe (2004). Asa-Tors hammare, Gudar och jättar i tro och tradition. Stockholm: Hjalmarson & Högberg. с. 228. ISBN 9189660412. 
  15. Moser, Mary B.; Stephen A. Marlett (2005). Comcáac quih yaza quih hant ihíip hac: Diccionario seri-español-inglés (Spanish, English). Hermosillo, Sonora and Mexico City: Universidad de Sonora and Plaza y Valdés Editores.