Бетельгейзе

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бетельгейзе
Position Alpha Ori.png
Положення у сузір'ї Оріона
Дані спостереження
Епоха J2000.0
Сузір’я Оріон
Пряме піднесення 05h 55m 10,3s
Схилення +07° 24′ 25″
Видима зоряна величина (V) от +0,2 до +1,2
Характеристики
Спектральний клас M2Iab
Показник кольору (B−V) 1,86
Показник кольору (U−B) 2,06
Тип змінності SR c (Напівправильна)
Астрометрія
Променева швидкість (Rv) +21,0 км/c
Власний рух (μ) Пр.сх.: 27,33 мас/р
Схил.: 10,86 мас/р
Паралакс (π) 7,63 ± 1,64 мас
Відстань ≈ 430 св. р.
(≈ 130 пк)
Абсолютна зоряна
величина
(MV)
−5,14
Фізичні характеристики
Маса 17 M
Радіус 650 R
Світність 40 000—100 000
(болометрична) L
Ефективна температура 3600 K
Вік 0,6 млрд. років
Інші позначення
Alpha Orionis, 58 Ori, HR 2061, BD+7°1055, HD 39801, SAO 113271, FK5 224, HIP 27989.
Посилання
SIMBADдані для HD39801

Бетельге́йзе (Alpha Orionis, α Ori) — друга за яскравістю зоря в сузір'ї Оріона, десята — списку найяскравіших зір на нічному небі. Разом із СіріусомВеликого Пса, −1,46m), та ПроціономМалого Пса, 0,38m) утворює астеризм Зимовий Трикутник в екваторіальній частині неба та є центром астеризму Зимове Коло.

Назва[ред. | ред. код]

Назва походить від арабського слова إبط الجوزاء  — «пахва», що позначає розташуванням зорі у фігурі Оріона. Існує варіант перекладу назви як يد الجوزاء   — «Рука Близнюка».

2016 року Міжнародний астрономічний союз створив робочу групу щодо назв зір (англ. WGSN — Working Group on Star Names), щоби стандартизувати та каталогізувати власні назви зір для потреб міжнародної астрономічної спільноти; перший опублікований WGSN список[1] закріплював назву Betelgeuse для цієї зорі. Під цією ж назвою вона внесена до IAU Catalog of Star Names.[2]

Характеристика[ред. | ред. код]

Бетельгейзе — червоний надгігант, напіврегулярна змінна зоря, блиск якої змінюється від 0,2m до 1,2m й у середньому становить близько 0,7m. Відстань до зорі становить приблизно 430 св. років, а її світність — 40 000—100 000 світності Сонця(болометрична). Це одна з найбільших відомих зір: якби її розташувати на місці Сонця, то в мінімальному розмірі вона заповнила б орбіту Марса, а в максимальному — досягала б орбіти Юпітера. Об'єм Бетельгейзе щонайменше в 160 млн разів перевищує сонячний; маса зорі перевищує масу Сонця у 15-20 разів. Один оберт навколо своєї осі Бетельгейзе здійснює за 17 років.

Історія спостережень[ред. | ред. код]

Червоний колір Бетельгейзе був помічений ще в античності: про нього, зокрема, згадував давньогрецький вчений Клавдій Птолемей. Цікаво, що три століття до Птолемея астрономи Давнього Китаю[3] визначали колір зорі, як жовтий. У ХІХ столітті, до появи сучасної системи класифікації зір, італійський астроном, священник Анджело Секкі у своїй класифікації відніс Бетельгейзе до ІІІ[4] класу зір (помаранчеві та червоні гіганти).

Вперше зміна блиску Бетельгейзе була описана Джоном Гершелем у його праці «Нариси з астрономії» (Outlines of Astronomy, 1849). Вчений спостерігав цикли зміни блиску Бетельгейзе у 1836—1852 роках та описав максимуми блиску у 1837 та 1839 роках, коли вона стала яскравішою за Рігель[джерело?].

У записах Американської асоціації спостерігачів змінних зір (AAVSO) зафіксовано максимум яскравості 0,2m у 1933 та 1942 році, та мінімум 1,2m у 1927 та 1941 роках.

13 грудня 1920 року американський фізик Майкельсон та астроном Піз в обсерваторії Маунт-Вілсон за допомогою астрономічного інтерферометру виміряли видимий із Землі кутовий розмір зорі, що склав 0,047"[5].

Бетельгейзе стала першою після Сонця зорею, для якої було отримано зображення диска та плям на ньому: спочатку за допомогою телескопів Stratoscope[6][відсутнє в джерелі][7] та пізніше, у 1997—2000 роках, телескопом COAST[8].

Спостереження у високій роздільній здатності, зроблені супутником AKARI, виявили навколо Бетельгейзе ударну хвилю, що виникає внаслідок руху зорі в міжзоряному середовищі. Інтенсивний зоряний вітер, характерний для зір на пізній стадії еволюції, зіштовхується з навколишнім середовищем. На зйомці в інфрачервоному випромінюванні це помітно у вигляді дуг навколо зорі. Розмір і вигляд цих дуг дозволили оцінити швидкість Бетельгейзе відносно навколишнього середовища: близько 30 км/с[9]

Лауреат Нобелівської премії з фізики Чарлз Гард Таунс планує продовжувати моніторинг Бетельгейзе за допомогою спеціального спектрометра для інтерферометра[10].

Видимість[ред. | ред. код]

У нічному небі Бетельгейзе досить легко помітити неозброєним оком унаслідок її червоно-помаранчевого кольору. У Північній півкулі, починаючи з січня, Бетельгейзе піднімається на східній стороні неба після заходу сонця. У середині вересня до середини березня вона видима практично в кожній точці земної кулі, за винятком декількох дослідницьких станцій в Антарктиді на південь від широти 82°. У травні (для помірних північних широт) або червні (для південних широт), зорю можна спостерігати низько на західному горизонті після заходу сонця; від середини серпня її видно у передсвітанкові години. У червні-липні Бетельгейзе ховається в денному світлі й невидима для неозброєного ока (її можна побачити лише в телескоп).

Найкращим часом для спостереження вважається середина грудня.

Еволюція[ред. | ред. код]

Бетельгейзе є червоним надгігантом, який еволюціонував від O-зорі головної послідовності. Із фізичних характеристик зорі (розміру, спектрального класу, кольору) видно, що Бетельгейзе перебуває на завершальній стадії еволюції й невдовзі завершить своє існування спалахом наднової[11]. Можливо, Бетельгейзе перетвориться на білого карлика. Варіанти залежать від маси та інших фізичних параметрів цієї зорі.

У разі спалаху зоря може збільшити свою яскравість до −9m, що приблизно дорівнює яскравості півмісяця. Після вибуху блиск поступово спадатиме, що зробить зорю невидимою неозброєним оком. За кілька століть на місці плеча Оріона з'явиться туманність.

Згадки в культурі[ред. | ред. код]

Назва фільму Бітлджус (Beetlejuice, 1988) є алюзію на назву зорі.[12]

У книзі та фільмі Путівник Галактикою, Форд Префект походить з «планети неподалік Бетельгейзе».

Посилання[ред. | ред. код]