Андрюшок Микола Васильович
| Андрюшок Микола Васильович | |
|---|---|
 | |
| Народження |
10 вересня 1926 Березівка, Ріпкинський район, Чернігівська округа, Українська СРР, СРСР |
| Смерть |
4 вересня 1956 (29 років) Жданов, Сталінська область, Українська РСР, СРСР |
| Поховання | Маріуполь |
| Національність | українець |
| Країна |
 СРСР |
| Партія | ВКП(б) |
| Звання | червоноармієць і сержант |
| Війни / битви | німецько-радянська війна |
| Нагороди |
    |
Микола Васильович Андрюшок[1] (10 вересня 1925, Стаханово — 4 вересня 1956, Маріуполь) — Герой Радянського Союзу, в роки радянсько-німецької війни навідник гармати 1995-го зенітного артилерійського полку 68-ї зенітної артилерійської дивізії 4-ї танкової армії 1-го Українського фронту, старшина.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 10 вересня 1925[2] рокув селі Стахановому Любецького району (нині село Березівка Ріпкинського району) в селянській родині. Українець. Закінчив 7 класів школи. Працював у колгоспі. У 1932 році сім'я переїхала в село Піщане Старобільського району Ворошиловоградської області.
У Червоній Армії з 1943 року. У діючій армії з травня 1944 року. Особливо відзначився в боях на території Польщі. У районі населеного пункту Пословіце, розташованого за шість кілометрів на південний захід від галицького міста Кельці. 15 січня 1945 року батарея піддалася атаці двох піхотних батальйонів з танками. Використовуючи зенітну гармату для стрільби по наземних цілях, Микола Андрюшок особисто знищив танк і багато німців.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 квітня 1945 року «за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецько-фашистським загарбниками і проявлені при цьому мужність і героїзм» сержанту Андрюшку Миколі Васильовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 6 011).
Після війни М. В. Андрюшок жив у селі Піщананому. Член ВКП (б) з 1946 року. З 1950 року жив у місті Жданові. Закінчив шоферські курси, працював у міському відділі Державної автоінспекції в званні лейтенанта, потім старшого лейтенанта. Помер 4 вересня[3] 1956 року. Похований на Клиновому кладовищі по вулиці К. Лібкнехта в Маріуполі.
Нагороди[ред. | ред. код]
Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Червоної Зірки, «Хрестом хоробрих» (Польща), медалями[4].
Пам'ять[ред. | ред. код]
У Санкт-Петербурзі, у Військово-історичному музеї артилерії, інженерних військ і військ зв'язку на вічному зберіганні знаходиться 37-міліметрова автоматична зенітна гармата, у розрахунку якої бився Герой.
Його ім'я носила піонерська дружина Карячевської школи Старобільського району Луганської області. На будівлі школи № 2 в місті Старобільську встановлена меморіальна дошка.
Школа в селі Піщаному (Старобільський район, Луганська область) нині носить ім'я Миколи.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ за іншими даними Андрушок
- ↑ за іншими даними 1926 року
- ↑ за іншими даними 6 вересня
- ↑ rudocs.exdat.com [Архівовано 4 березня 2014 у Wayback Machine.](рос.)
Література[ред. | ред. код]
- Булкин С. П. Герои Отечества. — 2-е изд. — Донецк: Донбасс, 1977;
- Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Том 1. М.: Воениз., 1987;
- Цкитишвили К. В.,Чинчилакашвили Т. Г. Герои Советского Союза из Грузии. Тб,1981.
Джерело-посилання[ред. | ред. код]
- Видатні представники Ріпкинського району [Архівовано 18 серпня 2013 у Wayback Machine.] на Ріпкинське відділення громадської організації в Києві «Товариство „Чернігівське земляцтво“» [Архівовано 21 січня 2012 у Wayback Machine.]
|
| |||||||
