Анета (село)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Анета
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район/міськрада Новоград-Волинський район
Рада/громада Пилиповицька сільська рада
Код КОАТУУ 1824084402
Основні дані
Засноване 1815
Населення 215
Площа 1,053 км²
Густота населення 204,18 осіб/км²
Поштовий індекс 11700
Телефонний код +380 4141
Географічні дані
Географічні координати 50°34′22″ пн. ш. 27°31′05″ сх. д. / 50.57278° пн. ш. 27.51806° сх. д. / 50.57278; 27.51806Координати: 50°34′22″ пн. ш. 27°31′05″ сх. д. / 50.57278° пн. ш. 27.51806° сх. д. / 50.57278; 27.51806
Середня висота
над рівнем моря
215 м
Місцева влада
Адреса ради 11760, Житомирська обл., Новоград-Волинський р-н, с.Пилиповичі, вул.Довженка,1 , тел. 607-98
Карта
Анета. Карта розташування: Україна
Анета
Анета
Анета. Карта розташування: Житомирська область
Анета
Анета
Мапа

Ане́та — село в Україні, в Новоград-Волинському районі Житомирської області. Населення становить 215 осіб (перепис 2001 року). Село засноване 1815 року. Це була одна з найстаріших німецьких колоній в Україні.

Поштовий індекс — 11700. Телефонний код — 4141. Займає площу 1,053 км².

Минуле[ред. | ред. код]

В районі села виявлені залишки культури мідної доби — культури кулястих амфор і кам'яних скринь (волинська мегалітична культура).

«Скорчене тілопокладення було основним варіантом поховального обряду. Кістяки посипались червоною вохрою, яка, можливо, була символом вогню або крові, в селі Анета під чоловічим кістяком виявлено скупчення деревного вугілля. Відомі індивідуальні, парні та групові поховання. Поховальний інвентар — подібний до вище описаного. В одному випадку (с. Анета) в гроб ниці виявлено цілий кістяк свині. В кількох випадках виявлено поховання за обрядом трупоспалення».

За даними науковців, контакти населення Волині з німецькими землями відбувалися ще за часів Київської Русі. Згодом вони значно скоротилися, і активізувалися лише наприкінці XVIII ст. Першими німецькими колоністами у нашому краї були меноніти які тікали з рідних місць від релігійних переслідувань. Перша колонія, Скерневські Голендри, була заснована ними у Володимир-Волинському повіті. ЇЇ назва свідчить про голландське походження засновників. Слово Голендри — трансформоване «голендер, голандець» присутнє в назві багатьох поселень, переважно в західних повітах губернії. На початок XIX ст. меноніти розселились далі на схід, зокрема у Новоград-Волинський повіт, де заснували колонії Анету та Юзефини. Кількість менонітських поселень, проте, була незначною. На 1830 р. у Волинській губернії налічувалось лише 5 колоній в яких мешкало близько 1 тис. жителів.

Починаючи з початку XIX століття Волинь стала одним із регіонів компактного проживання на теренах України німецьких переселенців, які з часом утворили численні колонії на території Новоград-Волинського повіту. Зокрема, недалеко від Новограда-Волинського вони заснували в 1815—1816 рр. найстаріші колонії в Східній Волині — Анету і Юзефін. Колоністи, які прибували з Німеччини або Царства Польського, спершу приписувалися в цих колоніях, що дістали назву материнських, а потім розселялися на хутори, що ставали згодом дочірніми колоніями. В німецьких колоніях існувала довгий час певна автономія щодо організації німецькими переселенцями їх суспільно-господарського, релігійного та освітньо-культурного життя. Вся повнота влади у колонії знаходилася в руках сільського старости (шульца), який мав одного чи двох помічників (байзітцерів). Шульц представляв інтереси колонії чи окремих колоністів у стосунках із волосними, повітовими або губернськими чиновниками. Староста і помічники обиралися сільською громадою і могли (в залежності від достатку колоністів) отримувати за свою роботу певні кошти від сільської громади, або ж користувалися іншими привілеями. Шульц вів облік мешканців колонії, наглядав за вчасною сплатою колоністами податків та оренди, виконанням інших повинностей, а також за дотриманням у колонії громадського порядку. Він разом із своїми помічниками розглядав конфліктні ситуації між колоністами, причому позивачі виставляли їм відповідну кількість горілки для залагодження справи. Чим важливіша була справа, тим більше виставлялося горілки. Проте рішення шульца майже ніколи не оскаржувалися і завжди виконувалися. Разом з тим, усі важливі питання організації суспільного життя і побуту в колонії (наприклад, стосовно меж земельних наділів, облаштування сільських вулиць чи кладовища, будівництва церкви та школи, водяних млинів та вітряків, проведення меліоративних робіт на землях колоністів, розчищення русла річки, що протікала колонією, спорудження греблі, ремонту сільських мостів, вулиць і доріг, прийому до сільської громади її нових членів, допомоги бідним сім'ям, які втратили годувальника, оплати праці вчителя та громадського пастуха тощо), вирішувалися колоністами на сході, що їх скликав шульц за дорученням громади. Участь у сході брали лише власники господарств. Для скликання термінового сходу застосовували звуки церковного дзвону, розмахували з даху лютеранської кірхи прапором відповідного кольору, або посилали ніців, оскільки садиби були віддалені одна від одної. В колонії Анета Новоград-Волинського повіту на схід скликав десятник, який ходив від хати до хати, ставав перед господарем, тричі стукав ціпком перед ним і наказував: «У чому стоїш, так одразу ж біжи до шульца!»

У 1906 році село Піщівської волості Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 5 верст, від волості 15. Дворів 34, мешканців 207[1].

В часи Першої Світової Війни багато жителів села (німецького походження) були виселені вглиб Російської імперії: «Семья Рудольфа Геншеля из села Анета, хорошо „подмазала чиновников“ и оказалась в Харьковской губернии, в одном из немецких меннонистских сел. Однако таких случаев было относительно немного, а потому подавляющее большинство немецких граждан Волыни испытали все ужасы выселения, оставив по дороге к месту назначения тысячи безымянных могил».

Німецька колонія «Анета» Ярунського району на Волині.

Під час загострення комуністично-сталінського терору проти українського селянства в 30-ті роки минулого століття органами НКВС безпідставно заарештовано та позбавлено волі на різні терміни 40 жителя села, з яких 20 чол. розстріляно. Нині всі постраждалі реабілітовані і їхні імена відомі.

Список репресованих мешканців села[ред. | ред. код]

Артемчук І. З. 1897 р.н., Бібердорф Р. Р. 1914 р.н., Бондарчук О. А. 1891 р.н., Бочко О. О.. 1880 р.н., Бригоцька К. А. 1920 р.н., Бригоцька К. С. 1883 р.н., Бригоцький А. С. 1885 р.н., Вацек Д. О. 1901 р.н., Вацек Х. Т. 1880 р.н., Гавронський Ф. П. 1910 р.н.,Гайшмонт Й. А. 1906 р.н., Гузь Т. М. 1892 р.н., Гутч Є Р. 1886 р.н., Друде Ф. Д. 1878 р.н., Кушківський П. М. 1898 р.н., Левицький М. Я. 1872 р.н., Мурковська Ф. К. 1915 р.н., Найман Е. Ф. 1876 р.н., Нейман С. В. 1875 р.н., Нехай-Костюшина Є. О. 1889 р.н., Обух С. П. 1901 р.н., Пауль Р. І. 1881 р.н., Прохор В. Л. 1907 р.н., Радулевич М. В. 1894 р.н., Редько І. Т. 1898 р.н.,. Рукс Є. А. 1904 р.н., Савін О. О. 1906 р.н., Савчук Н. К. 1899 р.н.,29. Столярчук К. К. 1897 р.н., Суліковський Й. М. 1901 р.н., Терпиловська О. К. 1895 р.н., Терпиловський М. Ф. 1884 р.н.,Федькевич В. С. 1911 р.н., Федькевич Д. В. 1903 р.н., Харченко М. Ф. 1897 р.н., Цільке К. Я. 1889 р.н., Черняк С. М. 1893 р.н., Ярмольчук І. К. 1896 р.н., Ярмолюк І. А. 1913 р.н., Ящук Ф. М. 1875 р.н.[2]

Жителі[ред. | ред. код]

  • Генке Герберт Густавович (14 листопада 1913, колонія Анета Волинської губернії — 4 березня 1999, Алма-Ата) — вчитель, поет, письменник.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Список населених місць Волинської губернії. — Житомир: Волинська губернська типографія, 1906. — 219 с.
  2. Науково-документальна серія книг «Реабілітовані історією» Житомирська область. Житомир: Полісся. 2006-2015. с. книга 1 – 7. 

Посилання[ред. | ред. код]