Беньяміно Андреатта

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Беньяміно Андреатта
італ. Beniamino Andreatta
Беньяміно Андреатта
Міністр Фінансів
4 серпня 1979 р. — 4 квітня 1980 р.
Попередник: Бруно Вісентіні
Наступник: Джорджо Ла Мальфа
Міністр з регіональних питань Італії
4 квітня 1980 р. — 18 жовтня 1980 р.
Наступник: Роберто Маццота
Міністр казначейства Італії
18 листопада 1980 р. — 1 грудня 1982 р.
Попередник: Філіппо Марія Пандолфі
Наступник: Джованні Горія
Міністр закордонних справ
28 квітня 1993 р. — 19 квітня 1994 р.
Попередник: Еміліо Коломбо
Наступник: Леопольдо Еліа
Міністр Оборони
17 травня 1996 р. — 21 листопада 1998 р.
 
Партія: Християнсько-Демократична Партія,
Італійський Народна Партія з 1994 року
Освіта: Католицький університет Святого Серця
Народження: 11 серпня 1928(1928-08-11)
Тренто, Італія
Смерть: 26 березня 2007(2007-03-26) (78 років)
Болонья, Італія
Національність: Італієць
Віросповідання: католицизм
Нагороди:
Military Order of Italy

Медіафайли у Вікісховищі?

Беньяміно «Ніно» Андреатта (11 серпня 1928 — 26 березня 2007) — італійський економіст та політик, був прогресивним Християнським Демократом з лівої фракції і одним із засновників Італійської Народної Партії в 1994 році та коаліції «Олива» в 1996 році.

Навчання та початок політичної кар'єри[ред. | ред. код]

Закінчивши правничий факультету Падуанського Університету та здобувши нагороду «найкращий випускник року», він пізніше закінчив економічний факультет Університету Cattolica del Sacro Cuore (UCSC) в Мілані. В 1961 р. від Массачусетського технологічного інституту поїхав до Індії, як консультант Комісії з планування уряду Джавахарлала Неру. Наступного року здобуває вчене звання професора. Протягом своєї академічної кар'єри викладав добровольцем в Католицькому університеті в Мілані в університетах Урбіно та Тренто. Заснував економічний та політологічний факультет в Болонському Університеті. Серед його учнів чимало блискучих економістів, серед яких і Романо Проді, який з 1963 року став його асистентом.[1][2]

Вступ у політику та набутий досвід[ред. | ред. код]

Завдяки своєму академічному досвіду, в 60 рр. XX ст. стає економічним радником Альдо Моро, працюючи разом з групою економістів, включно Джуліано Амато, Франческо Форте, Джорджо Руффоло, Франко Момігляно і Алессандро Піццорно. Близькість до Альдо Моро сприяло політичній кар'єрі в Християнсько-демократичній партії, тому з 1976 по 1992 — був членом парламенту від християнських демократів. Займав декілька міністерських посад: з 1979—1980 рр. – Міністр Фінансів та Економічного Планування в уряді Франческа Коссіґа, з жовтня 1980 р. по грудень 1982 р. – Міністр Фінансів в уряді Арнальда Форлані. У 80 рр. XX ст. був Головою сенатського комітету з бюджету. Зробив значний внесок в економіку Італії: санкціонував відокремлення Банку Італії від Міністерства Фінансів Італії.

Друга Республіка та Італійська Народна Партія[ред. | ред. код]

В 1992 році повертається до влади. За уряду Карла Чампі, з 28 квітня 1993 р. — 19 квітня 1994 р. був Міністром закордонних справ Італії. Саме він, перебуваючи на цій посаді, висунув пропозицію реформування ООН. З настанням Другої Республіки стає лідером в Палаті депутатів Народної Партії, очолюючи колишніх християнських демократів, які об'єднавшись з прогресивістами, виступали проти уряду Берлусконі. Андреатта був одним з головних прихильників створення коаліції «Олива».

Серцева недостатність та кома[ред. | ред. код]

15 грудня 1999 року, під час парламентської сесії з прийняття бюджету, в Беньяміна Андреатти стався серцевий напад, в результаті якого він опинився в комі. В ній він пробув 7 років, так і не прийшовши до свідомості. Помер 26 березня 2007 року.[3]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

1. 1. Рудько С. О. Зовнішня політика країн Західної Європи в постбіполярний період: навчально-методичний посібник із курсу / С. О. Рудько. — Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2012. — 192 с.
2. L'ENCICLOPEDIA ITALIANA, Beniamino Andreatta
3. Journal Il Fatto Quotidiano, Nino Andreatta, 2014.