Свято-Благовіщенський кафедральний собор (Харків)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Свято-Благовіщенський кафедральний собор
Blagoveschensky Cathedral - 01.jpg
49°59′26″ пн. ш. 36°13′26″ сх. д. / 49.99055555558332742° пн. ш. 36.22388888891666170° сх. д. / 49.99055555558332742; 36.22388888891666170Координати: 49°59′26″ пн. ш. 36°13′26″ сх. д. / 49.99055555558332742° пн. ш. 36.22388888891666170° сх. д. / 49.99055555558332742; 36.22388888891666170
Тип споруди кафедральний собор[d]
Розташування УкраїнаХарків
Архітектор Михайло Ловцов
Початок будівництва 1888
Кінець будівництва 1901
Висота 80 м
Будівельна система цегла
Стиль Неовізантійський стиль
Належність УПЦ МП
Єпархія Харківська єпархія УПЦ МП
Адреса Харків, Благовіщенська пл., 1
Епонім Благовіщення Пресвятої Богородиці
Вебсайт pravoslavie.kharkov.ua/index.php?newsid=65
CMNS: Свято-Благовіщенський кафедральний собор у Вікісховищі

Свято-Благовіщенський кафедральний собор у місті Харків — найбільший кафедральний собор Східної Європи. Належить Харківській єпархії УПЦ московського патріархату.

XVII—XIX століття[ред. | ред. код]

Перша церква в ім'я Благовіщення Пресвятої Богородиці заснована близько 1655 р., одночасно з Миколаївською та Різдвяною. Дерев'яний однопрестольний храм Залопанського приходу був виконаний у традиційних українських трикупольних формах з окремою дерев'яною рубаною дзвіницею і обнесений тином замість огорожі. Бурхливий розвиток поселення дав поштовх до розширення приходу: згідно з Куряжськими актами 1720 в штаті церкви знаходяться вже двоє священиків. Після великої пожежі в 1738 р. відновлена ​​в тому ж вигляді. Зображення збереглося на плані міста 1787-го року.

Перша кам'яна Благовіщенська церква, 1846

Зі священиків цього періоду відомі: о. Олексій (Курязькі акти 1659 року), о. Павло (Курязькі акти 1701 і 1713 років), Іоанн Матвєєв (†1738 р.) і його товариш по службі Автоном Захар'єв (†1779 р.), Герасим Слівіцький і Петро Рожанський, його товариш по службі прот. Матвій Рожанський.

В 1789-у був закладений новий кам'яний однокупольний храм у стилі раннього класицизму за проектом Петра Ярославського освячений 8 вересня 1794 р. Як і всі парафіяльні церкви Харкова, був однопрестольним до 1830-их, коли зростання населення викликало необхідність розширення старих харківських храмів. У 18361838 рр. були прибудовані боковий вівтар в ім'я св. великомученика Іоанна Воїна та Святої Варвари. Головним їх упорядником був церковний староста купець Олександр Дмитрович Скрипник. У 18441846 роках проведено капітальний ремонт. Стараннями підполковника М. І. Батезатула голови на церкви, іконостас, горішнє місце, жертовник і затінок над престолом були визолочені «найкращим червоним золотом».

У 18461863 роках церква носила титул «градського собору». Опис згідно з відомістю по харківському градському благочинию за 1858 р.:

Церква в ім'я Благовіщення Пресвятої Богородиці будівлею кам'яна, з кам'яною міцною дзвіницею. Має три престоли: в ім'я Благовіщення Пресвятої Богородиці (холодний), а останні два теплі. Начинням достатня. Причта покладено за штатом: протоієрей, священик, диякон, дяків — 2 і паламарів — 2. Землі при цей церкви ніякої немає. На утримання священнослужителів платні не виходить, а отримують вони добровільні давання парафіян. Приписок до цієї церкви немає. Домова в цьому приході церква в 2-ї Харківської чоловічої гімназії в ім'я преп. Сергія Радонезького (заснована вона в 1851 р., будівлею теж кам'яна). Настоятель — протоієрей Стефан Якович син Стефаневський. Число парафіян: чоловіків — 484 чол, жінок — 568.

У цьому ж році через збільшення приходу було піднято питання про кардинальну реставрацію храму, але залишилося відкритим, а церква була лише трохи розширена. 22 листопада 1887 року з ініціативи невеликого гуртка іменитих і заможних парафіян і з дозволу архієпископа Амвросія (Ключарева) відбулися розширені збори парафіян, на якому одностайно прийнято рішення про будівництво нового храму.

Новий храм[ред. | ред. код]

Благовіщенська церква на листівці початку ХХ століття

Урочисте закладання нової церкви було здійснено 2 жовтня 1888 року поруч зі старим храмом, який діяв під час дванадцятирічного будівництва. За дорученням будівельного комітету проект був розроблений архітектором Харківського технологічного інституту професором Михайлом Ловцовим членом Благовіщенського приходу. Фінансування будівництва здійснювалося в основному за рахунок численних і щедрих пожертвувань купців, як харківських, так і з інших міст. Всі витрати по спорудженню церкви і внутрішньому оздобленню обійшлися в 400 000 рублів, однієї цегли було використано близько 7 мільйонів.

Сміливо експериментуючи в модному візантійському стилі з елементами еклектики, архітектор надає храму, увінчаного традиційним пятиглав'єм, давньовізантійських напівсферичних обрисів та протиставляє його масивному об'єму (34 м лицьового фасаду на 59 м висоти) легкість псевдоготичної ярусної дзвіниці (80 м). Велика кількість деталей і поліхромне рішення фасадів з чергуванням горизонтальних рядів червоної цегли і світлої штукатурки створюють самобутність храму, що легко запам'ятовується.

Церква була закінчена і освячена в 1901 році. Тоді ж знесено старий храм, з якого в новий були перенесені найшанованіші ікони Спасителя, Божої Матері, Миколи Чудотворця, Іоанна Воїна, великомучениці Варвари. Один з найбільших храмів Російської імперії вміщував близько 4 000 чоловік. Іконостас з білого каррарського мармуру був виконаний московським майстром Василем Орловим. 29 ікон головного іконостасу — Андрій Данилевський (Санкт-Петербурзька Імператорська академія мистецтв), ікони бічних іконостасів — Михайло Михайлов, настінний розпис І.М. Святенко (Харків). Основні іконографічні мотиви взяті з київського Володимирського собору і частково з храму Христа Спасителя в Москві. Бічні апсиди, як і в колишній Благовіщенській церкві, в ім'я святого великомученика Іоанна Воїна і святої великомучениці Варвари. У цокольному престольному храмі престол на честь Усіх Святих.

3 липня 1914 року церкві знову присвоюється статус «градського собору».

Роки радянської окупації[ред. | ред. код]

Вхід на територію собору із заходу
Собор на заході


Після окупації України Радянським Союзом (Радянська окупація України), 22 березня 1923 радянська влада спробувала закрити храм. Ці спроби повторювалися і надалі. До 1925 р. ситуація дещо стабілізувалася. З 1925 по 1926 рр. в будівлі собору навіть проводилися, з дозволу влади, концерти духовної музики.

14 лютого 1930 року постановою секретаріату ВУЦВК собор був остаточно закритий. Згідно з постановою, приміщення храму мало бути використане для культурних цілей. Однак, за свідченнями старожилів, деякий час в його приміщеннях знаходились стайня і склад нафтопродуктів.

Як й інші харківські церкви, собор був відкритий для богослужінь в роки нацистської окупації.

Після повторної окупації Харкова радянськими військами собор залишився діючим храмом. У 1946 р. стає кафедральним собором, єпархіальним центром, яким залишається і понині. У 1948 р. сюди були перенесені з Покровського монастиря мощі святителя харківського Мелетія, а з музею — мощі св. Афанасія Пателарія Патріарха Константинопольського.

У липні 1974 р. грозовий шквал обрушив чавунний хрест дзвіниці.

Теперішній час[ред. | ред. код]

Вигляд собору вночі з терасного скверу Університетської гірки

У 1993 році в соборі були поміщені мощі священномученика Олександра (Петровського) харківського архієпископа, репресованого в 1938 р.

У липні 1996 року новий сталевий хрест був погнутий сильним вітром. У червні 1997 року відновлений хрест разом з верхньою частиною бані було знищено пожежею, що виникла у верхній частині підкупольного приміщення при проведенні зварювальних робіт. Після ремонту купола висота дзвіниці збільшилася.

У 20072008 роках навколо храму влаштована нова огорожа, яка підкреслила його монументальні обриси.

Благовіщенський собор входить до легендарного злотого трикутника, який складається з Успенського собору та Покровського собору.[1].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Золотой треугольник Харькова. [Архівовано 7 листопада 2018 у Wayback Machine.] // STATUS QUO. 18.04.2016. (рос.)

Джерела[ред. | ред. код]

  • Ібрагімова А. Р., Дюкарев В. П. «Твій Храм». — Х: Факт, 2005. — 232 с.: іл. ISBN 966-637-257-6

Посилання[ред. | ред. код]