Бойко-Блохін Юрій Гаврилович

Бойко-Блохін Юрій Гаврилович
нім. Jurij Bojko-Blochyn
Ім'я при народженні	Блохін Юрій Гаврилович
Народився	25 березня 1909(1909-03-25) Миколаїв, Херсонська губернія, Російська імперія
Помер	17 травня 2002(2002-05-17) (93 роки) Мюнхен, Баварія, Німеччина
Діяльність	громадський діяч літературознавець
Alma mater	Миколаївський національний університет імені В. О. Сухомлинського
Заклад	Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана
Членство	Наукове товариство імені Шевченка
Посада	ректор Українського вільного університету
Партія	ОУН

|Фото=

Ю́рій Гаври́лович Бо́йко-Блохі́н (нім. Jurij Bojko-Blochyn; 25 березня 1909(19090325), Миколаїв — 17 травня 2002, Мюнхен) — український та німецький літературознавець, театрознавець, громадський і політичний діяч. Був членом Проводу ОУН у період II Світової війни та професором Мюнхенського Українського вільного університету (УВУ) та Мюнхенського університету Людвіга-Максимиміліана (УЛМ).

Від 1945 разом з першою дружиною Олександрою Сулима-Блохиною жив у Мюнхені (Німеччина). Член НТШ (з 1950), професор УВУ (Мюнхен, 1950), професор УЛМ (Мюнхен, 1962). У ? році одружився вдруге з Дариною Тетериною-Блохин.

Життєпис

Народився 25 березня 1909 року в Миколаєві де його батько, уродженець Полтавщини, працював на місцевому кораблебудівельному заводі. Мати походила з Київщини, своїх дітей родина виховувала на поезії українських класиків, зокрема Т. Шевченка, читали П. Куліша, М. Грушевського. На чільному місці в них були видання Б. Грінченка, «Історія України» Миколи Аркаса, оповідання А. Кащенка — все те, що мало формувати з дитинства національну свідомість майбутнього дослідника. Згодом Юрій захопився історичними працями М. Костомарова, М. Грушевського, літописами С. Величка й Самовидця. А спілкування з Миколою Хвильовим та його однодумцями зіграло велику роль у формуванні його світогляду.

Активізовуватися в українському розумінні, за словами самого Юрія Бойко, він почав рано. Хлопчиною, навчаючись у трудовій школі, написав «Історію України» на основі праць Грушевського й Аркаса, прикрасив її ілюстраціями. Та «Історія…» мало розголос і викликала зацікавленість у школярів і вчителів українознавства багатьох шкіл.

Юрій дуже легко ступив на шлях активності серед української молоді у 1926 році. Уклавши стінну газету, він переписав її і розвісив в 10 школах, закликаючи молодь об'єднатися навколо завдань, які ставив тодішній уряд — а саме, навколо українізації і шкільництва і всього культурного життя. З цією метою він проголосив заснування української організації «Гарт юнаків». Це був, очевидно, ще несвідомий, але виступ проти комсомолу, бо в ті часи ніяких інших молодіжних організацій, крім комсомолу, вже не існувало.

Філологічну освіту Юрій Бойко отримує спочатку в Миколаївському інституті, а потім в Одеському народної освіти, який закінчив в 1931 році. У 1927 р. Юрій вперше відвідав Київ, познайомився з видатними людьми з театрального світу, зокрема, з Киселем, Руліним, відвідав виставку «З історії українського театру». Огляд цієї виставки опублікували в журналі «Шляхи мистецтва». Перша ґрунтовна розвідка про київський молодий театр вийшла у 1930 році, на основі інтерв'ю з Лесем Курбасом.

• По закінченні університету Юрій вчителював У Маріуполі, у Харкові, Херсоні.
• У 1931—1932 роках завідував педагогічною частиною технікуму точної механіки і працював викладачем української мови і літератури у школі фабрично-заводського навчання в Харкові.
• У 1932—1933 роках працював викладачем української мови і літератури при комбінаті робітничої освіти у Херсоні.
• Невдовзі, у 1933 вступив до аспірантури Харківського інституту літератури імені Т. Г. Шевченка ВУАН й водночас працював у текстологічній комісії з підготовки ювілейного видання творів Т. Г. Шевченка (до 120-річчя від дня народження).
• У 1930-і роки Юрій Бойко розпочав літературно-критичну діяльність, друкуючи статті в журналах «Життя і революція», «Літературна критика», «Літературний журнал», «Литературная учеба».
• В 1935 році Юрія Бойко звільнили з роботи за національні погляди. Під час війни, проживаючи у Харкові, він працював у газеті «Нова Україна», завідував відділом літератури, науки і мистецтва.
• З 1941 року починає зі своїми побратимами активну роботу в Організації українських націоналістів, склавши присягу перед Кононенком, керівником терену на Харківщині(1942—1943), співробітником О.Ольжича(1943—1944), з літа 1944 до кінця квітня 1945 р. був керівником ОУН окупованої німцями України, давав настанови, інструкції людям, які повертались до України
• З осені 1945 до 1964 р. Юрій Бойко — член Проводу Організації Українських Націоналістів.

В основі світоглядної концепції націоналізму Ю.Бойка — два визначних поняття: нація як головний історіотворчий чинник та людина як основна динамічна сила нації. Визволення української нації, її змужніння йтиме в арі з духовним збагаченням і зростанням української людини.

З кінця 1943 р. Юрій Бойко змушений був виїхати до Львова, а згодом емігрувати до Німеччини. Місцем його проживання з 1945 року став Мюнхен. Тут, в Українському вільному університеті, він здобув звання професора історії української літератури, був деканом і навіть ректором. У 1960-х роках став професором історії слов'янських літератур.

У полі зору вченого — Марко Вовчок, Михайло Драгоманов, Олександр Кониський, Михайло Коцюбинський, Сергій Єфремов. Його цікавлять проблеми російського народництва, українського романтизму ХІХ століття, мазепинська і післямазепинська доба, порівняльне вивчення історії східнослов'янських літератур Та найяскравіше в томах Ю. Бойко-Блохина представлені сподвижники українського національного відродження 1920-30-х років. Він ґрунтовно дослідив творчий доробок М.Хвильового, ознайомився з архівом Г.Косинки(тоді і зробив публікацію його новели «Фавст»)

Академічна кар'єра

З 1962 року проф Бойко-Блохін за рекомендацією німецького професора Кошмідера став працювати в Людвіґ-Максиміліянському Університеті, як професор-гість.

У 1989 році професор Бойко-Блохін вважав за потрібне припинити викладати у Мюнхенському університеті Людвіга-Максимиміліана, зберігаючи свої професорські права, передбачені університетським кодексом.

Творча бібліографія

Україномовні наукові роботи

Юрій Бойко-Блохін автор численних наукових праць про творчість творчість українських письменників-романістів, зокрема Юріій-Блохін писав про творчість Миколи Хвильового, Валер'яна Підмогильного, Олега Ольжича, Олеся Гончара, Михайла Коцюбинського тощо. Окрім того Бойко-Блохін автор багатьох наукових праць з історії української прозової літератури, зокрема:

• «Шевченко і Москва» [Архівовано 8 грудня 2015 у Wayback Machine.] (1952),
• «Бєлінський і українське національне відродження» (1952)
• «Творчість Тараса Шевченка на тлі західноєвропейської літератури» [Архівовано 8 грудня 2015 у Wayback Machine.] (1956).

Юрій Бойко-Блохін автор численних наукових праць про творчість творчість українських письменників-драматургів, зокрема Юріій-Блохін писав про творчість Лесі Українки, Володимира Винниченка тощо. Окрім того Юріій-Блохін писав про творчість російських письменників-драматургів та романістів, таких як Антон Чехова, Віссаріон Бєлінського тощо. Окрім того Бойко-Блохін автор багатьох наукових праць з історії історії української драматургічної літератури, зокрема:

• «Молодий театр у Києві» (1930)
• «Про Марка Кропивницького» (1942),
• «П'ять великих акторів сцени» (1955),
• «Первісні зародки театрального дійства та старовинний театр на Україні» (1990);

Юрій Бойко-Блохін автор численних історичних та історико-політичних досліджень:

• «Ідея і чин» (1943); перевидана під назвою «Шлях нації» [Архівовано 24 жовтня 2021 у Wayback Machine.] (1992),
• «Євген Коновалець і Осередньо-Східні Землі» (1947),
• «Проблеми історіософії українського націоналізму» [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] (1950),
• «Основи українського націоналізму» [Архівовано 8 грудня 2015 у Wayback Machine.] (1951, присвячена Миколі Кулішу),
• «Російське історичне коріння більшовизму» [Архівовано 8 грудня 2015 у Wayback Machine.] (1955),
• «Російське народництво як джерело ленінізму-сталінізму» [Архівовано 8 грудня 2015 у Wayback Machine.] (1959),
• «Російські історичні традиції в большевицьких розв'язках національного питання» [Архівовано 8 грудня 2015 у Wayback Machine.] (1964) та ін.

Зібрання творів:

• Вибране т.1 (1971)
• Вибране т.2 (1974)
• Вибране т.3 (1981)
• Вибране т.4 (1990)

Епістолярна спадщина Юрія Бойко-Блохіна видана посмертно його другою дружиною Дариною Тетерина-Блохин у 4 томах:

• Тетерина-Блохин Дарина. Епістолярна спадщина Юрія Бойка-Блохина: Том І. Мюнхен-Київ, 2007. ? стор. ISBN
• Тетерина-Блохин Дарина. Епістолярна спадщина Юрія Бойка-Блохина: Том ІІ. Мюнхен-Тернопіль, 2014. 500 стор. ISBN
• Тетерина-Блохин Дарина. Епістолярна спадщина Юрія Бойка-Блохина: Том III.. Pа заг. ред. П. П. Кононенка. Мюнхен-Тернопіль: Нім.-Укр. наук. об-ня ім. Ю. Бойка-Блохина; Мюнхен-Тернопіль: Вектор, Осадца Ю. В.. 2017. 601 стор. ISBN 978-617-7516-38-4

Німецькомовні наукові роботи

Німецькомовні книги

• Bojko-Blochyn, Jurij. Ukrainische Romantik und Neuromantik vor dem Hintergrund der europäischen Literatur. [Beiträge zur neueren Literaturgeschichte. Dritte Folge. Band 66.]. Heidelberg: Carl Winter Universitätsverlag. 152 s. ISBN 9783533035381

Родина

Перша дружина Олександра Сулима-Блохина. У ? році одружився вдруге з Дариною Тетериною-Блохин.

Вшанування пам'яті

В Миколаєві існує вулиця Бойка-Блохіна. 2019 року з нагоди 110 років з дня народження Бойка-Блохіна громада Миколаєва намагалася отримати дозвіл від міської влади на встановлення йому меморіальної дошки за адресою Потьомкінській, 79. (дім де він народився), однак отримала відмову від влади міста.

З 2007 року у Мюнхені з діє Німецько-українське наукове об'єднання імені Ю. Бойка-Блохина, директором та засновником якого є його дружина Дарина Тетерина-Блохин.

Джерела

• Блохин Юрій // Українські письменники діаспори. — К., 2006. — Ч. 1. — С. 21—25.
• Бойко Юрій // Енциклопедія Українознавства: Словникова частина / Голов. ред. В. Кубійович. Репринт. відтворення. — К., 1993. — Т. 1. — С. 151.
• Булгак О. В. Теоретик та історик літератури // Календар знаменних і пам'ятних дат, 1999, 1 кв. — К., 1998. — С. 70—74.
• Мельник В. Відродження майбутнього // Слово і час. — 1992. -№ 7. — С. 16—17.
• Михайлин І. Л. Головні засади літературознавчої методології Ю. Бойка-Блохина / Ігор Михайлин // Харків 30 — 40-х рр. ХХ ст. Література. Історія. Мистецтво: Матеріали міжнародної наукової конференції до ювілею професора Юрія Бойка-Блохина / Ред.: Ольга Бронникова, Ігор Михайлин. — Харків, 1998. — С. 9—15.
• Міронова І. С. Життєвий та творчий шлях Юрія Бойка-Блохина // Історія. Етнографія. Культура. Нові дослідження: V *
• Олійник О. До 90-річчя Ю.Бойка-Блохіна // Слово і час. — 1999. — № 3. — С. 41-43.
• Сіяк Д. Джерельні наукові праці // Нові дні. — 1976. — № 316. — С. 24—25.
• Скорина Л. Юрій Бойко-Блохин // Література та літературознавство української діаспори. — Черкаси : Брама, 2005. — С. 339—341.
• Тетерина Д. Життя і творчість Юрія Бойка-Блохина: (До 70-річчя діяльності). — Мюнхен; Київ : Вид-во Олени Теліги, 1998. — 272 с.
• Тетерина Д. Інтелектуальний портрет Ю. Бойка-Блохина // Об'єднання Українських Письменників «Слово» на еміграції в Европі. — Т. 1. — К. — Мюнхен : МВЦ «Медінформ», 2005. — С. 11—79.
• Тетерина Д. Короткі штрихи історії ОУН та політична діяльність Юрія Бойка-Блохіна. — Мюнхен — Київ, 1999. — Т. 2. — 352 с.
• Тетерина-Блохина Д. Нестор у ролі Юрія Переможця: Пам'яті Юрія Бойка-Блохина // Березіль. — 2004. — № 12. — С. 148—160.
• Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк : Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
• Чуб Д. Творчість видатного літературознавця // Визвольний шлях. — 1983. — № 10. — С. 1254—1263.
• Чуб Д. Третій том «Вибраного» проф. Ю. Бойка // Нові дні. — 1982. — № 4 — С. 22—24.
• Шитюк М., Горбуров Є., Горбуров К. Слава і гордість Миколаївщини. 75-річчю утворення Миколаївської області присвячується — Миколаїв : Видавець П. М. Шамрай., 2012. — 276 с. — ISBN 978-966-8442-94-0.
• Л. Г. Рева Вчений з життєписом політика // Українське слово. 1994. № 7. С. 5. 3

Посилання

• Бойко-Блохин Юрій Гаврилович [Архівовано 25 серпня 2020 у Wayback Machine.] на сайті history.org.ua