Боцюрків Іларіон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іларіон Боцюрків
D-r Ilarion Bociurkiv.jpg
доктор Іларіон Боцюрків
Народився 9 квітня 1881
село Горішня Слобідка, нині Монастириського району, Тернопільська область, Україна
Помер 20 серпня 1935(1935-08-20)
село Сороки, нині Бучацького району, Тернопільська область
Громадянство Австро-Угорщина Австро-УгорщинаЗУНР ЗУНРПольща Польща
Національність українець
Діяльність правник, громадський діяч
Конфесія греко-католик
Рід Боцюрківи
Родичі Іларій Боцюрків, Майкл (Михайло) Боцюрків (внук)
Діти Богдан-Ростислав

Іларіо́н Боцю́рків ((варіанти імені Ілярій[1], Іларіон; 9 квітня 1881, с. Горішня Слобідка, нині Монастириського району Тернопільської області, Україна — 20 серпня 1935[2][3], с. Сороки, нині Бучацького району Тернопільської області) — український галицький громадський діяч, правник. Співзасновник та голова Українського міщанського братства (Бучач), голова Надзірної ради Повітового союзу кооператив (ПСК) Бучач. Батько історика Богдана-Ростислава[4] та дід Майкла (Михайла) Боцюрківих.

Життєпис[ред. | ред. код]

Дім, вул. Шептицьких, 14, Львів, осінь 2014

Народився 9 квітня[5] 1881[4] в Галичині в селі Горішня Слобідка Бучацького повіту, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорщина (нині Монастириський район, Тернопільська область, Україна). Навчався у Самбірській гімназії, у грудні 1895 отримав стипендію розміром 157,5 золотих ринських[6].

7 липня 1905 адвокатський кандидат Боцюрків виступав на вічі українських народовців у залі «Народного Дому» в Перемишлі[7]. Близько 7 червня 1910 здобув ступінь доктора прав у Львівському університеті[8]. Працював як адвокат у Львові[9], де мешкав у власному будинку на теперішній вул. Шептицьких, 14. Приятелював зі студентських років із Станіславом Людкевичем[10]. На початку 1914 року у Львові адвокат Боцюрків від імені делегації звернувся до голови Українського клубу Костя Левицького, намісника і маршалка у «справі удержавленя української приватної ґімназиї в Яворові»[11].

Під час Першої світової війни 1914[4] або 1915[9] року заарештований після захоплення Львова російськими імперськими військами та вивезений на заслання в Росію (певний час перебував у Полтаві[12]). Наприкінці лютого 1918 зміг повернутися до Галичини[13]. 1 листопада 1918 в Бучачі відбулися збори народних делегатів[14]. За даними Степана Шипилявого, в першій декаді листопада 1918 більшістю голосів обраний повітовим комісаром (керівником) Бучацького повіту ЗУНР на зборах повітової ради (Соймика).[4] Державний ревізор д-р Михайло Воробець встановив, що з 62 цистерн нафти, які прибули на бучацький двірець, тільки дві роздали мешканцям повіту, а 60 без сплати вивізного мита поїхали через Скалу за Збруч, через що Держскарбниця втратила 60000 корон. Винуватців — крадіїв нафти — не знайшли, д-р Воробець після слідства наказав арештувати по три українці та євреї, серед яких О. С. та священик[15]. Також у Бучачі трапився випадок грабунку під впливом більшовицької проапаганди, наслідки якого ліквідували, однак повітового комісара д-ра Боцюрківа звільнили з посади як невідповідного їй[16]. Після анексії ЗУНР Польщею був заарештований польською владою.

У післявоєнний період мав свою адвокатську канцелярію в Бучачі[1]. Захищав, зокрема, звинуваченого польською владою Степана Федака-Смока[17]). У квітні 1921 після доносу пробоща-поляка арештований польською поліцією за промову на святкуванні річниці Тараса Шевченка в Язлівці; випущений за відсутністю складу злочину[18]. 27 жовтня 1922 його, також доктора Осипа Когута, управителя торгової спілки Остапа Сіяка, Клим Рогозинський, гімназійного професора Василя Винара, студента права Михайла Гузара, учня гімназії Івана Боднарука та інших арештувала польська влада та відправила до табору інтернованих[19]. Наприкінці січня 1924 від імені української громади промовив прощальне слово під час похорону свого товариша по ув'язненню, гімназійного професора В. Винаря[20].

Певний час був головою Виділу бучацької філії «Просвіти», зокрема, у березні 1927[21]. Один із засновників, у 1923[22]—1927 рр. — голова громадської організації «Українське міщанське братство» в Бучачі. До 1933 року був головою Надзірної[23] ради Повітового союзу кооператив (ПСК) Бучач. Того року переніс свою адвокатську канцелярію до Львова[24] (до 27 серпня[1]). 20 грудня 1933 брав участь у Загальних зборах народньої орґанізації Українців м. Львова, на яких його обрали до складу старшини[25].

Помер під час відвідин удови пароха Сороків о. Володислава Носковського п. Ольги Носковської (матері Зенона Носковського) від серцевої хвороби; похований у селі Сороках Бучацького району[26].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Оголошення // Діло. — 1933. — Ч. 224 (27 серпня). — С. 6.
  2. Посмертні згадки // Діло. — 1935. — Ч. 234 (24 серпня). — С. 7.
  3. У джерелах поширена також інша дата — 28 серпня → див.: Шипилявий, с. 394; Дуда, с. 180).
  4. а б в г Шипилявий С. Передові громадяни і визначні постаті Бучаччини // Бучач і Бучаччина… — С. 394.
  5. 9 квітня. Цей день в історії Тернопілля
  6. Stypendja // Kurjer Lwowski. — 1899. — № 359 (28 grudnia). — S. 4.
  7. Listy z kraju. Przemyśl // Kurjer Lwowski. — 1905. — № 190 (12 lipca). — S. 2.
  8. Osobiste // Kurjer Lwowski. — 1910. — № 258 (7 czerwca). — S. 3. (пол.)
  9. а б Дуда, с. 180.
  10. Соломія Крушельницька та світовий музичний простір / редактори-упорядники О. Смоляк, П. Смоляк. — Тернопіль : Астон, 2012. — С. 15.
  11. За яворівську ґімназию // Діло. — 1914. — 3 березня.
  12. В справі вивезених Росіянами // Діло. — 1916. — 16 лютого.
  13. Поворот з полону // Діло. — 1914. — 24 лютого.
  14. Українська Галицька Армія. У 40-річчя її участи у визвольних змаганнях. Матеріяли історії. — Вінніпеґ : друкарня Видавничої Спілки «Поступ», видав Дмитро Микитюк, 1966. — Т. III. — С. 226.
  15. Макух, І. На народній службі. — Детройт: Видання Української Вільної Громади Америки, 1958. — С. 250.
  16. Там само. — С. 254—255.
  17. Процес Степана Федака і тов. // Діло. — 1922. — Ч. 16. (19 верес.). — С. 1.
  18. Гузар, М. Жмут спогадів про Бучач // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 200.
  19. Галицькі відносини. Бучач // Діло. — 1922. — Ч. 49 (2 листопада). — С. 2.
  20. Посмертні згадки // Діло. — 1924. — Ч. 74 (3 квітня). — С. 4.
  21. Оповістки. Бучаччина // Діло. — 1927. — Ч. 60 (18 берез.). — С. 4.
  22. Калейдоскоп минулого // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 448.
  23. Тепер вживають термін спостережна рада.
  24. Посмертні згадки // Діло. — 1935. — Ч. 234 (24 серпня). — С. 7.
  25. Загальні Збори Народньої Орґанізації Українців міста Львова // Діло. — 1933. — Ч. 340 (24 грудня). — С. 1.
  26. Носковська-Гірняк Г. Відомості про село Сороки // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 658.

Джерела та література[ред. | ред. код]