Бугила лісова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бугила лісова
Anthriscus sylvestris - Köhler–s Medizinal-Pflanzen-162.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Судинні (Tracheophyta)
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Дводольні (Magnoliopsida)
Порядок: Аралієцвіті (Apiales)
Родина: Окружкові (Apiaceae)
Рід: Бугила (Anthriscus)
Вид: Бугила лісова
Біноміальна назва
Anthriscus sylvestris
(L.) Hoffm., 1814
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Anthriscus sylvestris
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Anthriscus sylvestris
EOL logo.svg EOL: 584996
IPNI: 837969-1
ITIS logo.svg ITIS: 29588
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 48027

Бугила лісова[1][2] (Anthriscus sylvestris) — багаторічна трав'яниста приполярно-альпійська рослина родини Окружкові (Apiaceae).

Етимологія[ред. | ред. код]

Біологічна назва роду Anthriscus походить від грецьких слів anthos — квітка та richos — паркан, а видова від лат. sylvestris — «лісовий»[3].

Опис[ред. | ред. код]

Стояча, опушена рослина заввишки до 1,5 м. Плоди 6-10 мм, голі, гладкі, дзьоб до 1 мм. Хромосом: 2n = 16.

Поширення[ред. | ред. код]

Росте в Африці, Європі (у тому числі Україні), Азії (як тропічній так і помірній), натуралізований у Канаді, США, Чилі. Населяє трав'янисті місця, краї рідколісь.

Практичне використання[ред. | ред. код]

Рослину вживають у їжу. Молоде зілля бугили містить 3,9 % вуглеводів, 2,5 % білків, різні огранічні кислоти та вітаміни.

Через сильну духмяність і аромат вживають у суміші з рослинами без запаху. З молодого листя бугили разом з листям яглиці готують щі, окрошку, холодний борщ.

Свіже коріння має близько 1 % цукру, 14,7 % крохмалю, 5,7 % цукрози. На Кавказі (Абхазія, Аджарія) з подрібненого кореня готують сусло та женуть спирт. Стебло і листя маринують і квасять про запас.

У деяких районах нашої країни молода, очищена від шкірки стеблина бугили слугує ласощами для дітей.[4]

Галерея[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. О. І. Лісовець. Структура травостою байрачного та заплавного лісів в умовах Присамар'я // Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІІ Міжнародної наукової конференції. — 2015. — С. 43–45.
  2. В. І. Буняк, В. І. Гнєздилова, Н. Л. Антків. Аналіз флори урочища «зимір» в передгір’ї Чорногори // Вісник Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Серія Біологія. — 2008. — С. 8–15.
  3. Dictionary of Botanical Epithets
  4. М.Л. Рева, Н.Н. Рева Дикі їстівні рослини України / Київ, Наукова думка, 1976 - 168 с. - С.29-31

Джерела[ред. | ред. код]