Вайнахські християни
Вайнахські християни — релігійна спільнота християн, що існувала з VIII по XIX століття[1] на території сучасної Чечні, Інгушетії та Дагестану.
Історія[ред. | ред. код]
Місіонери проповідували християнство серед вайнахських племен, витісняючи язичництво. Здебільшого вони приходили з Абхазького царства, багратіонівської Грузії та Імперії ромеїв. Також велику роль у християнізації вайнахів відіграла цариця Тамара, поширюючи серед вайнахів грузинське православ'я[2] . У 1310 році Євфимій III, католикос-патріарх усієї Грузії, відвідав християнські храми на територіях вайнахів, зокрема, був у храмі хунзахських аварців та чеченців.
Деякі дослідники, такі як Леча Ільясов, вважають, що на релігійні погляди вайнахів у XIII—XIV століттях вплинув католицизм, принесений місіонерами та купцями з Генуезької республіки, яка заснувала на чорноморському узбережжі Кавказу свої колонії[3]. Вже на початку 1300-х років католицькі єпархії міцно влаштувалися по всьому Кавказі[4]. Золотоординська присутність у регіоні не заважала проповідям місіонерів, як католицьких, так і православних. Але прихід Тимура в 1395 істотно послабив становище європейців у східних частинах Кавказу. Деякі племена поверталися до колишнього способу життя. У 1453 році, після падіння Константинополя, генуезькі колонії були продані, Грузія, що розпалася, поступово потрапляє під вплив Османської імперії, після чого подальша християнізація зупиниться майже на 200 років.
Згодом християнство було витіснене язичництвом. У деяких рівнинних місцях Чечні вже встановився іслам. Так тривало аж до військового вторгнення 1638 року царя Грузії Теймураза I на Кавказ, що призвело до появи нечисленних, але довготривалих християнських громад у деяких племен вайнахів, їх прозвали «ламан кераста» («гірські християни»). Зокрема, такими вважалися галгаївці та чеберлоївці[5].
Наразі православні вайнахи проживають в основному в гірській області Тушетії на північному сході Грузії. Це бацбійці (близько 3000 осіб).
Вайнахські храми[ред. | ред. код]
Наприкінці VIII століття території Чечні та Інгушетії будували храми. До наших днів збереглися лише в Інгушетії. Найбільш збережений храм — це Тхаба-Ерди, в якому до XIX століття зберігався Псалтир, написаний однією з вайнахських мов з використанням давньогрузинського письма — асомтаврулі[6]. Дещо гірше збереглися інші храми: Албі-Ерди, Таргімський храм[7], Молдз-Ерди[8] і храм у Тумгі, храм у Дошхаклі[9], Амгалі-Ерди[10].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Когда чеченцы и ингуши были христианами. Русская семёрка. Архів оригіналу за 30 травня 2019. Процитовано 30 травня 2019.
- ↑ Христианство. Архів оригіналу за 3 липня 2014. Процитовано 10 грудня 2010.
- ↑ Культовые и погребальные сооружения в горах Чечни | Фонд Латта | Чеченская культура | История Чечни. Архів оригіналу за 29 квітня 2013. Процитовано 24 квітня 2013.
- ↑ Криштопа А. Е. Католицизм в Дагестане. (Средние века) [http://dagistanhistory.livejournal.com/457.html : рукопись — Махачкала, 1995. (в т. ч. в: Чаплицкий Б. История Католической Церкви в России. — 2002.) — со ссылкой на:
♦ Доклад французского историка Жана Ришара из г. Дижона на XXV Международном конгрессе востоковедов (Москва, 1960) — «Латинские миссионеры у кайтагов Дагестана в XIV в.» (Jean Richard. Les Missionaires latins ches les Kaitak du Daghestan (XIV-e−XV-e siecles).
♦ Сочинение Архиепископа Жана де Галифонтэна «Книга познания мира» (Joannes de Galonifontibus. Libellus de notitia orbis) 1404 г.;
♦ Работа историка Ф. К. Бруна (1867 г.) о путешественнике-воине XV в. Иоганне Шильтбергере]. Архівовано з джерела 9 квітня 2014. Процитовано 2022-07-09. - ↑ Р. Г. Ланда. Политический ислам: предварительные итоги (М., 2005). Гл. III. § 4
- ↑ Крупное С.И. Грузинский храм «Тхаба-Ерды» па Северном Кавказе // КСИИМК. — 1947. — Т. вып. XV (21 квітня). — С. 116—125.
- ↑ також в аулі Таргім
- ↑ Молдз-Ерды, фото. Архів оригіналу за 25 вересня 2018. Процитовано 27 листопада 2011.
- ↑ Храм в Дошхакле. Архів оригіналу за 22 травня 2013. Процитовано 27 листопада 2011.
- ↑ Амгали-Ерды, фото. Архів оригіналу за 22 травня 2013. Процитовано 27 листопада 2011.
Література[ред. | ред. код]
- Далгат Б. К. — Первобытная религия чеченцев и ингушей. 2004.
- Броневский С. «Новейшие географические и исторические известия о Кавказе». Нальчик, 1999.
- Марковин В. «В стране вайнахов». М., 1969.
- Танкиев А. «Духовные башни ингушского народа». Саратов, 1997.
- Кузьмин В. «Христианские храмы Северного Кавказа»