Германо-скандинавська міфологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Скандинавська міфологія)
Перейти до: навігація, пошук

Германо-скандинавська міфологія (інколи просто — скандинавська міфологія) — збірна назва для міфів та релігійних уявлень різноманітних германських племен, що з'явилися на теренах Європи на початку Залізної доби, тобто близько 500 року до нової ери.

Походження та поширення германських племен[ред.ред. код]

Докладніше: Історія германців

Походження германських племен по сьогоднішній день є предметом гарячих академічних дискусій, одначе безсумнівною є наявність чітко окреслених груп серед них, у часі їхніх перших контактів із Римською Імперією в ІІ та І ст. до нашої ери. Північ Європи заселяли англи, сакси, дани, юти та шведи, на північному заході з'являються племена франків, свеби оселяються на південному заході та готи на сході. Вони користувалися різними мовами, та племена ці не завжди були єдиною групою — кожне могло складатися з менших племен. Наприклад алемани, ймовірно, належали до свебів, або відокремились від них, а їхня мова є діалектом верхньонімецької, якою досі розмовляють у Швабії (зауважте, що назва походить від свеби).

В першому тисячолітті нашої ери, а особливо з ослабленням Римської Імперії, германські племена, багато з яких залишались напівкочовими, поширились та заселили значні території в Європі. Готи, що й собі поділился на Остготів та Вестготів, під тиском гунів рушили на південь, та переселились в Іспанію. Франки рушили в Галлію (сучасна Франція), а вандали рушили в Іспанію, а звідти в Африку, звідки вони вислали армію, що сплюндрувала Рим в 455 р. Сакси рухались на південь уздовж узбережжя Галлії, та врешті прибули в Британію. Ломбарди, вирушивши з півночі, рушили на південь через Угорщину та Австрію, і, нарешті, алемани та бургунди заселили центральну Європу.

Взагалі кажучи, германці були язичниками, які вклонялися багатьом богам, хоча мало що відомо про їхню релігію. Природно, що під час міграції через такі значні території, внаслідок чужоземного впливу (головним чином Римського та християнського, але також кельтського та слов'янського), та власного історичного досвіду їхні релігійні погляди розвивалися по різному. Тому не існує єдиної германської міфології. Якщо не брати до уваги рунних написів та малюнків на камінні, германці так і не розвинули письмо як засіб запису історичних подій. Натомість розвинулась усна традиція, що передавалась із покоління в покоління, носіями якої були співці, чи, як вони були відомі серед самих германців, скальди. Таким чином, германську міфологію значною мірою записали чужоземці.

Вплив християнства[ред.ред. код]

Місіонер Ансґар проповідує християнство шведам.

Германські племена зустрічалися з християнством у різний час, і в той час, коли з'являється більшість записів про їхні вірування, багато вже було втрачено під час міграції, тому християнські автори мали справу головним чином із локальними та фрагментарними віруваннями. Окрім того, християни розглядали поганські вірування як важкий гріх та не бажали зображати поганські вірування у сприятливому світлі.

В той час як готи навернулися до християнства вже у IV ст., германські племена на півночі Європи були дещо ізольовані від решти континенту, та на території сучасної Скандинавії (Данія, Швеція, Норвегія та Ісландія) поганські вірування зберігалися довший час. Племена на цій території навернулись до християнства тільки в Х та ХІ ст., а у Швеції поганство було поширене ще навіть у 1100 році. Нерівномірний розвиток племен є причиною того, що відомості про їхні вірування є дуже нерівномірно розподілені та сильно варіюють якістю. Найбагатше традиція збереглась у скандинавських країнах, особливо Ісландських сагах, що відомі під колективною назвою «Поетична», чи «Старша Едда», а також у записаній дещо пізніше Сноррі Стурлусоном «Прозовій» чи «Молодшій Едді».

Скандинавський корпус міфологічних текстів є повнішим та одноріднішим проти центральної та східної Німеччини. В минулому більшість скандинавів, як і всі германці, були поганами, що поклонялись багатьом богам та богиням, більшість із яких була відома також решті германських племен під іншими іменами. Навідоміші скандинавські божества Одін, Тор, Фрейр, Фрейя та Нйорд, але хоча нам відомі їхні імена, практично повністю відсутня надійна інформація про те, як їм поклонялись. Існують археологічні дані про поганські обряди, але практично нічого невідомо про їхнє значення. Географічні назви в сучасній Скандинавії подекуди часто містять імена поганських божеств, що вказує на наявність їхнього культу на цих територіях, але нічого не повідомляють нам про деталі релігійної практики чи ритуалів.

Carl Larsson, «Жертвопринесення середини зими», 1915: жертвопринесення короля Домальде в Ґамла Уппсала.

У пізніші часи, від 1300-х років, ісландські саги, що входять в обидві «Едди», містять ретроспективний огляд поганських практик, одначе пізня дата компіляції цих джерел — близько 300 років по прийняттю Ісландією християнства в 1000 році — означає, що не можна занадто покладатись на їхню надійність як джерела інформації. Наявні археологічні докази — включаючи алюзії в поемах поганських скандинавських поетів ІХ та Х століть, зображення на камінні та, дуже зрідка, рунічні написи — потверджують ці середньовічні ісландські історії, але вони залишаються неповним та ненадійним джерелом інформації про загальногерманські вірування.

Історичні джерела[ред.ред. код]

Переважна більшість інформації про скандинавські міфи, що є під рукою дослідників, походить із відносно невеликої кількості наявних письмових джерел. Одне з них, це збірка героїчних та міфологічних поем, відома як «Старша, чи Поетична Едда». Її уклали невідомі автори з різноманітних джерел, ймовірно десь на початку ХІІІ ст. Друге джерело, це «Молодша, чи Прозова Едда», записав її ісландець Сноррі Стурлусон, незадовго після того як було укладено Старшу Едду. Його прозова Едда є довідником правил поетичної композиції традиційної ісландської поезії. Із її чотирьох частин найважливішими джерелами інформації зі скандинавської міфології є дві: «Gylfaginning» та «Skaldskaparmal». В «Gylfaginning» міфічний конунґ Ґюльфі (Ґюльві) подорожує інкоґніто до Асґарду, міста богів, щоб набути знань про богів та навчитись від них мудрості. Одін з'являється перед Ґюльві у трьох різних подобах та розповідає йому історію богів.

Тільки зрідка ми можемо підглянути, якою була германська міфологія поза Скандинавією, але й тут треба мати на увазі, що більшість із цих документів написали або римські автори, що мали дуже обмежені знання про побут германців, або германські автори, що навернулись до християнства.

Див. також[ред.ред. код]


Одін Це незавершена стаття з германо-скандинавської міфології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.