Іван Якович Вишняков
| Іван Якович Вишняков | ||||
|---|---|---|---|---|
| рос. Вишняков Иван Яковлевич | ||||
|
| ||||
| Народження |
1699 Москва, Московія | |||
| Смерть | 8 серпня 1761 | |||
| Санкт-Петербург, Російська імперія | ||||
| Національність | росіянин | |||
| Країна |
 Російська імперія | |||
| Жанр | портрет, деративні стінописи, ікони | |||
| Навчання | у художника Луї Каравака | |||
| Діяльність | художник, іконописець | |||
| Напрямок | реалізм, бароко | |||
| Роки творчості | 1715[1] — 1761[1]–1761[1] | |||
| Вчитель | Луї Каравак і Матвєєв Андрій Матвійович | |||
| Твори | портрети, ікони | |||
| Роботи в колекції | Російський музей і Ермітаж | |||
|
| ||||
 Іван Якович Вишняков у Вікісховищі | ||||
Іван Якович Вишняков (рос. Вишняков Иван Яковлевич, 1699, Москва — 8 серпня, 1761, Санкт-Петербург) — російський художник XVIII ст., представник бароко і рококо.
Біографія[ред. | ред. код]
Походив з родини ремісника і народився у Москві. За наказом царя, що набирав молодь у нові навчальні заклади, потрапив у 1714 у Санкт-Петербург, де був приписаний до Адміралтейської колегії у науку живопису[2]. Серед викладачів молодика — В.Г. Грузинець[2].
У 1727 році переведений у Канцелярію від будівництва, де рахувався підмайстром у команді художника Андрія Матвієва[2]. За припущеннями, декотрий час навчався у французького художника Луї Каравака, що працював у Санкт-Петербурзі або старанно вивчав його твори. Лише у віці сорок років (1739) за рекомендацією художників Бартоломео Тарсія та Луї Каравака був переведений у статус майстра.
У 1742 році брав участь у створенні декорацій і тріумфальних споруд під час коронації Єлизавети Петрівни у Москві разом із командою різних декораторів і архітекторів. З року смерті Андрія Матвієва (1739) та отримання звання майстра переведений на посаду керівника Канцелярії від будівництва, що здійснювала і керувала декоративними роботами у новостворених палацах і церквах російської столиці.
Як художник, створював портрети і ікони, серед них і частка образів, котрими прикрасили Андріївську церкву у місті Київ, вибудовану за проектом надвірного архітектора Вартоломея Растреллі (1700—1771). Це не єдина споруда у стилістиці бароко, де він працював декоратором. За його керівництва майстри і помічники Канцелярії від будівництва працювали над декором у Анічкову та у Літньому палаці Єлизавети Петрівни, у палацах Зимовому та Петергофському.
Серед учнів Вишнякова — російські художники Іван Фірсов, Олексій Антропов, два брати Бельські тощо.
Вишняков був одружений, в родині було шестеро синів, чотири з котрих стануть художниками.
Начальник Вілім Фермор і його діти[ред. | ред. код]
Сторінки художньої практики Івана Вишнякова розкриває історія створення портретів дітей генерала Віліма Фермора (1702—1771). Він шотландець за походженням, військову кар'єру починав за царювання Анні Іванівни, був ад'ютантом у Мініха.
У 1736 році за участь у війні у Криму отримав звання полковника, а згодом і генерала. Ад'ютантом у Віліма Фермора певний час був сам Суворов.
Ключові позиції у класичній військовій імперії, котрою була Російська імперія, посідали зазвичай військові. Навіть якщо справа була цивільною. Так, генерал Вілім Фермор був головою по відновленню міста Твер після пожежі, а також очолив Канцелярію від будівництва у Санкт-Петербурзі у 1746-1758. Там і зустрілись генерал Фермор та російський художник-портретист. Генерал і замовив художникові портрети своїх дітей. У художньому спадку Вишнякова портрети генеральських дітей найбільш європейські. Це типові парадні портрети при портретуванні підлітків з використанням інтер'єра. Діти одягнені у дорослі, недитячі костюми і імітують пози і поведінку дорослих. Особливо це помітно у позі Сари Фермор, котра копіює поведінку дорослої і люб'язної пані. При цьому художник не упорався з реальністю і у обох портретах присуні скутість рухів і залишки площинності, притаманні парсуні і художнім манерам провінційних російських (і не тільки) художників.
Діти Сари Фермор у майбутньому будуть носити прізвище графів Стенбок-Фермор у 19 ст. Стенбок-Фермори відносились до дворянства Херсонської губернії.
-
«Сара Елеонора Фермор», донька генерала, бл. 1750, Російський музей -
«Вілім Георг Фермор», син генерала, кінець 1750-х, Російський музей, Санкт-Петербург
Обрані твори[ред. | ред. код]
-
«Велика княгина Анна Леопольдіна», 1740-і, Російський музей. -
«Портрет невідомого російського дворянина», 1750 -
-
«Михайло Яковлев, син мільйонера С.Я.Яковлева». Чоловік Степаніди Яковлевої, 1756 -
«Іван Миколайович Коцарев», управитель кімнатної контори великого князя Петра Федоровича, 1757 -
«Ксенія Тішиніна у вінчальному вбранні», 1755, Рибінський обласний художній й історичний музей -
«Князь Федір Голіцин у віці дев'ять років», бл. 1760 -
«Матвій Семенович Бегічев», 1757, Музей Тропініна і московських художників його часу
.jpg)
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- Успенский А., Словарь художников, в XVIII веке писавших в императорских дворцах. — М., 1913.
- Лебедев Г., Русская живопись первой половины XVIII века. — Л.-М., 1938.
- Ильина Т. В. Иван Яковлевич Вишняков: Жизнь и творчество: К вопросу о национальном своеобразии русского портрета середины XVIII века / Т. В. Ильина; Худож. В. А. Крючков. — М.: Искусство, 1979. — 208, [72] с. — 25 000 экз
Посилання[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Іван Якович Вишняков
|
