Вулиця Довбуша (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вулиця Олекси Довбуша
Львів
Костел святого Войцеха
Місцевість Кайзервальд
Район Личаківський
Назва на честь Олекси Довбуша
Колишні назви
св. Войцеха, Альбрехтґассе, св. Войцеха, Львівська, св. Войцеха
польського періоду (польською) św. Wojciecha
радянського періоду (українською) св. Войцеха, Львівська, св. Войцеха
радянського періоду (російською) св. Войцеха, Львовская, св. Войцеха
Загальні відомості
Протяжність 470 м.
Координати початку 49°50′47″ пн. ш. 24°02′28″ сх. д. / 49.8465833° пн. ш. 24.0413222° сх. д. / 49.8465833; 24.0413222Координати: 49°50′47″ пн. ш. 24°02′28″ сх. д. / 49.8465833° пн. ш. 24.0413222° сх. д. / 49.8465833; 24.0413222
Координати кінця 49°50′47″ пн. ш. 24°02′47″ сх. д. / 49.8464056° пн. ш. 24.0466028° сх. д. / 49.8464056; 24.0466028
Поштові індекси 79008[1]
Транспорт
Рух двосторонній
Покриття асфальт
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Архітектурні пам'ятки № 24[2]
Храми Церква святого Йосафата і всіх українських мучеників
Поштові відділення ВПЗ № 8 (вул. Валова, 14)[1]
Забудова польський конструктивізм 1930-х років, радянський конструктивізм 1950-х—1970-х років
Парки Регіональний ландшафтний парк «Знесіння»
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMap пошук у Nominatim
Мапа

Вулиця Олекси Довбуша — вулиця у Личаківському районі міста Львова, у місцевості Кайзервальд. Початок вулиця бере від вулиці Максима Кривоноса та прямує на схід до парку «Знесіння». Прилучається вулиця Барвінських.

Історія[ред. | ред. код]

У 1599 році у місті сталась велика епідемія чуми, померло багато дітей. Їх поховали біля гори Лева. На початку ХVII століття поблизу цього цвинтару, під Змієвою горою, спорудили костел святого Войцеха[3]. 1667 року між горами Лева та Змієвою (Вовчою) до костелу прокладена дорога, яка отримала назву — вулиця святого Войцеха[4]. На часі німецької окупації Львова у 1943—1944 роках — Альбрехтґассе.[5] У липні 1944 року повернена передвоєнна назва вулиці — святого Войцеха[6]. Від жовтня 1945 року епізодично мала назву — вулиця Львівська[7] і того ж року вдруге повернена передвоєєна назва вулиці. Сучасна назва — з 1946 року, на честь ватажка карпатських опришків Олекси Довбуша.[8][9].

Забудова[ред. | ред. код]

Вулиця Довбуша на зламі тисячоліть є дивною еклектикою найрізноманітніших архітектурних стилів. Тут є будівлі й кінця ХІХ століття: на фасаді двоповерхового будинку № 6-Б зазначено дату — 1897 рік. Є зразки і польського міжвоєнного конструктивізму, і сталінської архітектури 1950-х років — триповерховий будинок № 11, віддалений від вулиці вглиб зелених насаджень, який імовірно був призначений для тодішньої радянської партійної еліти, оскільки біля нього є залишки бомбосховища[10].

Будинок № 7-А — зразок «хрущовського ренесансу» 1960-х років, а житловий комплекс будинку № 1 — радянського конструктивізму 1970-х років[10]. Також присутні й втілення експериментальних радянських проєктів 1970-х та будівлі 1980-х років, і нарешті, позбавлена смаку елітна забудова часів Незалежності[11]. У наріжній кам'яниці під № 2 на початку ХХ століття було помешкання судді Зенона Осипа Шухевича, де 30 червня 1907 року народився майбутній головнокомандувач УПА Роман Шухевич. 3 грудня 2007 року на фасаді будинку встановлено меморіальну таблицю (скульптор Юліан Савко)[12].

В кінці вулиці, під № 24, розташована пам’ятка архітектури — ансамбль колишнього костелу святого Войцеха. Костел, споруджений 1607 року польським архітектором Павлом Римлянином у стилі львівського ренесансу. Тоді ж зведена двоповерхова дерев'яна монастирська будівля з бурсою. 1702 року дерев'яну монастирську будівлю замінили мурованою[13]. 1704 року тут перебував штаб шведського короля Карла ХІІ, що керував облогою та штурмом Львова під час Великої Північної війни 1700—1721 років[3]. У ХVIIІ столітті костел належав Отцям Місіонерам, які відкрили тут духовну семінарію. Під час касаційних реформ австрійського уряду у 1784 році костел був закритий, монастир — ліквідований. Приміщення монастиря перетворили на Цісарсько-королівський пороховий склад № 3. 23 квітня 1897 року, у 900-у річницю смерті святого Войцеха, костел повернули громаді, відреставрували та освятили. Монастирські приміщення пристосували під бурсу для студентів Львівської латинської семінарії[13].

Після другої світової війни в приміщеннях костелу та монастиря розмістилася військова частина, яка перебувала тут до початку 1990-х років. Тоді зменшили вікна, замурувавши нижні частини[13].

Постановою виконавчого комітету львівської обласної Ради народних депутатів № 393 від 22 листопада 1988 року костел внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 903-м[2]. 1993 року костел з монастирськими приміщеннями передали згромадженню Воїнства Христового[13]. 8 вересня 1996 року, після відновлення, костел освятили як храм Святого Йосафата та всіх українських мучеників УГКЦ, яких відображає стінопис, виконаний у 2002 році чеською маляркою Мілою Міною[3]. У відновлених монастирських приміщеннях оселилися монахи згромадження Воїнства Христового[13].

Відомі мешканці[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Поштові індекси та відділення поштового зв'язку України: Львів-8. services.ukrposhta.com. Укрпошта. Процитовано 25 липня 2020. 
  2. а б Список будинків — пам'яток архітектури м. Львова. pomichnyk.org. Процитовано 25 липня 2020. 
  3. а б в Львівські вулиці і кам'яниці, 2008, с. 292.
  4. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова, 2001, с. 124.
  5. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова, 2001, с. 98.
  6. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова, 2001, с. 77.
  7. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова, 2001, с. 85.
  8. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова, 2001, с. 20.
  9. Імена видатних людей у вулицях Львова, 2001, с. 44.
  10. а б 1243 вулиці Львова, 2009, с. 163.
  11. 1243 вулиці Львова, 2009, с. 164.
  12. Пам'ятники та меморіальні таблиці міста Львова, 2012, с. 132.
  13. а б в г д Бойко О., Слободян В. Вул. Довбуша, 24 — колишній костел св. Войцеха з монастирем місіонерів. lia.lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 25 липня 2020. 
  14. 199 депутатів Галицького Сейму, 2010, с. 116.
  15. Księga adresowa Król. stoł. miasta Lwowa: rocznik siedmnasty, 1913. — Lwów: wydawca Franciszek Reicman, 1912. — S. 7. (пол.)

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]