Вулиця Личаківська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Вулиця Личаківська
Львів
Початок вулиці Личаківської
Початок вулиці Личаківської
Місцевість Личаків, Гори
Район Личаківський
Назва на честь місцевості Личаків
Історичні відомості: колишні назви
Дорога Глинянська, Глинянська Дорога, Личаківська, Личаківська вища (част.), Личаківська нижча (част.), Личаківська, Остштрассе, Личаківська, Леніна; Міцкевича (с. Гори)
польського періоду (польською) Droga Gliniańska, Gliniańska Droga, Łyczakowska, Łyczakowska niższa (cz.), Łyczakowska wyższa (cz.), Łyczakowska; Mickiewicza (Hory)
радянського періоду (українською) Леніна
радянського періоду (російською) Ленина
Загальні відомості
Протяжність 4 400 м.
Координати початку 49°50′23″ пн. ш. 24°02′10″ сх. д. / 49.8398750° пн. ш. 24.0362833° сх. д. / 49.8398750; 24.0362833
Координати кінця 49°49′50″ пн. ш. 24°05′43″ сх. д. / 49.8307056° пн. ш. 24.0953806° сх. д. / 49.8307056; 24.0953806
Поштові індекси 79008, 79010, 79014[1]
Транспорт
Автобуси 5-А,47-А
Трамваї № 2, № 7, № 10
Маршрутні таксі 15,18,19,23,24,29,36,39,40,50,138
Зупинки громадського транспорту «пл. Митна», «вул. Чехова», «Медичний університет», «вул. Мечникова», «Шевченківський Гай», «вул. Б. Котика», «Автостанція № 6», «вул. Яловець», «вул. Бахматюка», «вул. Дріжджова»[2]
Рух двосторонній
Покриття бруківка, асфальт
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Пам'ятники Бартошу Головацькому, Тарасові Шевченку
Храми костел святого Антонія Падуанського, Церква святих апостолів Петра і Павла, церква Покрови Пресвятої Богородиці, каплиця Матері Божої Личаківської
Державні установи Господарський суд Львівської області, Львівський апеляційний господарський суд, Львівський прикордонний загін ЗРУ ДПСУ
Навчальні заклади Львівська державна музична школа № 4, Будинок дитячої та юнацької творчості, ЛСЗОШ № 63, ЛВ(З)ССЗШ № 12, ЛС СЗОШ № 37 з поглибленим вивченням французької мови
Медичні заклади Військово-медичний клінічний центр Західного регіону, Військово-медичний клінічний центр, м. Львів Державної прикордонної служби України, 1-е фтизіатричне відділення ЛДКММО «Фтизіопульмонологія»
Поштові відділення ВПЗ № 8 (вул. Валова, 14); ВПЗ № 10 (вул. Личаківська, 69); ВПЗ № 14 (вул. Личаківська, 119) [1]
Забудова класицизм, сецесія, конструктивізм
Комерція ТЦ «Личаків»
Підприємства ПрАТ «Компанія Ензим»
Парки Личаківський парк
зовнішні посилання
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim
commons:Вулиця Личаківська у Вікісховищі

Ву́лиця Лича́ківська — одна з найбільших львівських вулиць. Починається у центрі Львова від площі Митної та прямує на схід до виїзду з міста, утворюючи перехрестя з вулицями — Котика, Мучною, Яловець, Голинського, Бахматюка та Полудневою.

Прилучаються вулиці Вузька, Філатова, Короленка, Вітвера, Смольського, Різб’ярська, Донцова, Чехова, Парфановичів, Заньковецької, Солодова, Чернігівська, Кармелюка, Сковороди, Харківська, Ніжинська, Рєпіна, Мечникова, Круп'ярська, Буцманюка, Козланюка, Марка Черемшини, Копальна, Россі, Долішня, Станція Личаків, Козика, Пасічна, Глинянський тракт, Ромаданівська, Букова, Винниківська.

Назва[ред.ред. код]

Вулиця Личаківська вночі

Одна із найстаріших назв — називається Личаківською із XVI століття (вперше згадується 1573 року). Також зберіг донині свою назву й увесь район Личаків. Найімовірніше, що Личаків — це перекручений Лютценгоф (двір німецьких колоністів Лютців).

Інша теорія виводить назву вулиці від личаків — солом'яного взуття найбідніших мешканців міста. Цілком можливо, що назва Личаків утворилася внаслідок обох цих мовних впливів. Із XV століття це була Глинянська Дорога, бо йшла до міста Глиняни.

До 1871 вулиця поділялась на вищу (від початку до Винниківського ринку) і нижчу.[3]

Під час німецької окупації вулиця називалася Остштрассе (Східна), а з грудня 1944 року іменувалася вулицею Леніна. 1990 року рішенням № 391 львівської міської Ради народних депутатів відновлено історичну назву.

Забудова[ред.ред. код]

У забудові вулиці переважають архітектурні стилі — класицизм, сецесія, конструктивізм. Декілька будинків на вулиці Личаківській є пам'ятками архітектури місцевого значення м. Львова[4]:

№ 1.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 616
Двоповерхова кам'яниця середини ХІХ ст., над вікнами другого поверху котрої встановлено маскарони, що нагадують скульптурні «голови» у замковому комплексі Вавель у Кракові. Як вважає Ю. Бірюльов, ці скульптури були виконані відомим скульптором Павлом Ойтелє у 1839 р.. За Польщі тут містилася фабрика ціпків та парасоль Кунста та годинникарська майстерня Бактроґа, а від 1950-х рр. — мисливський магазин та ремонт взуття, наприкінці 2000-х рр. — магазини: одягу, «Продукти» та спиртних напоїв «Забава».

№ 2. Будинок збудований у 18911892 рр. для архіву мап. Архітектори Вацлав Пшетоцький та Міхал Ковальчук.[5] До 1939 р. тут діяв один районних відділів міської скарбниці, а саме кадастровий підрозділ[6].

Нині тут Автомобільно-дорожній коледж, заснований 1945 р. як дорожньо-механічний технікум. У радянський час на фасаді була встановлена меморіальна таблиця з барельєфним зображенням Володимира Леніна роботи скульптора А. Чемериса.[7]

№ 3.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 617
1772 р. до Львова приїхав Антоній Піллер, а 1773 р. в будинку попереднику нинішнього відкрив друкарню. Конкурентів Піллер не мав і тому за невеликий проміжок часу став губернським друкарем його імператорської та королівської милості, а також й львівського університету, бо друкував підручники. Тут, у його друкарні, видавав часопис «Газетт де Леополіс» («Львівська газета») — перша газета в Україні. Видавалася вона французькою мовою, за розмірами була не більша сучасного учнівського зошита, мала чотири сторінки. По смерті А. Піллера справу успадкували його дружина та сини. Вони значно розширили виробництво та займалися не лише видавничою справою, але й від 1800 р. виробляли папір на власній папірні у Шкло, а від середини XIX ст. — у Львові поблизу Пелчинського ставу[3].

У 1893 р. колишня друкарня Піллерів, перебудована за проектом Яна Томаша Кудельського на прибутковий будинок, де при оздобленні головного фасаду архітектор застосував легку декорацію, стилізовану під рококо[8]. За Польщі невелике приміщення на першому поверсі кам'яниці займала аптека Антонія Ербара «Під римським цісарем Титусом», а вхід до неї вінчало бронзове погруддя імператора. У 1980-х рр. інтер'єр аптеки прикрасило керамічне панно та портрет Теодора Торосевича[9]. Нині — аптека «Матері і дитини». Також у приміщенні колишньої друкарні Піллерів, за радянських часів, була облаштована навчально-експерементальна друкарня львівського поліграфічного інституту.

№ 4.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 618
Прибутковий будинок, споруджений 1888 р. за проектом Яна Карасінського[10]. За Польщі тут містилося архітектурне бюро Кароля Косимського[11]. У 1950-х рр. тут містилися фотоартіль «Трудфото» та меблева артіль «Універсал», наприкінці 2000-х рр. — ресторан «Картопляна хата» та бутік жіночого одягу «Жозефіна». Нині — магазин «Бест продукти», книгарня Думанських «Перший клас», ресторан мережі швидкого обслуговування «Піца Челентано».

№ 5.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 619
Будинок початково збудований у 1836 році фабрикантом А. Шуманом. У 1863 і 1868 рр. добудовано фабричні корпуси. 1886 р. перебудований за проектом Івана Левинського. 1924 р. надбудовано п'ятий поверх за проектом Владислава Дердацького.

№ 6. Будинок, споруджений у 1868 р. за проектом Едмунда Келера[12]. Тут у 1880-х рр. відкрив своє проектне бюро Іван Левинський. Згодом воно було перенесене на площу Катедральну, 7[13]. Нині частину першого поверху кам'яниці займає сусідній ресторан мережі швидкого обслуговування «Піца Челентано», а у іншій частині міститься крамниця приколів, пакування подарунків, прокату костюмів «Хохма шоп».

№ 7. У 19341944 рр. в офіцині будинку діяв кінотеатр «Метро», що був популярним серед львів'ян через свої низькі ціни[14]. Власницею кіноустанови напередодні війни була Пепі Кульман. У повоєнний час тут діяли майстерні з ремонту кіноустаткування[15]. За Польщі тут також містилося архітектурно-будівельне бюро інженера Бруно Грека[16].

Руйнування будинку другої пол. XIX ст. (№ 8)

№ 8. Кам'яниця другої половини XIX ст., перебудована у 2000-х рр.. Нині на верхніх поверхах будівлі міститься міні-готель, а перший поверх займають відділення «Нової пошти» № 7 та відділення «ПриватБанку».

№ 9.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 620
Житловий будинок споруджений за проектом Анджея Ґоломба у 1890-х рр..[17]

№ 15.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 621
Під цим номером знаходяться два будинки — двоповерхова класицистична вілла (ймовірно 1840-х рр.) та триповерховий рядовий будинок, споруджений у 1874 р.. Спочатку це була садиба столяра Яна Смутного, а пізніше — родинний маєток відомої у Львові родини Дрекслерів, яка займалася торгівлею тканинами[18].

№ 16. Кам'яниця, споруджена за проектом архітектора Карела Боубліка у 1899 р.[19] та оздоблена фігурою Святого Йосифа з Дитятком Ісусом, роботи скульптора Броніслава Мар'яна Солтиса у ніші бічного фасаду з боку вул. Вітвера. Над брамою причепили двох раків, що найімовірніше було рекламою ресторана Германа Кребса[20].

№ 18. Тут у 1950-х рр. містилася майстерня з ремонту одягу та панчіх, а від 1970-х рр. — ательє ремонту взуття «Хвилинка»[21]. Нині тут міститься офіс львівського представництва компанії «Вікнар’off» (Вікнарьов) та продуктова крамниця. У будинку розмістився львівський офіс компанії «Hilti».[джерело?]

№ 19.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 987
У житловому будинку за Польщі містилася перукарня Шніцера та магазин шкільного приладдя Бранда, за радянських часів працювало трикотажне ательє, у 2000-х рр. — кафе «Домашні страви»[22], а нині — кафе «Чебуречна Хата».

№ 19а. За Польщі на першому поверсі містився ресторан Домбровського, за радянських часів — пральна фабрика № 2, у 2000-х рр. тут працювала крамниця електротоварів «Люмен» та магазин міцного взуття «Трактор», нині — магазин-салон промислового та побутового швейного обладнання «Brother»[23], а приміщення колишньої взуттєвої крамниці нині вільне.

№ 20. У флігелі цього будинку у 18301850-х рр. містилася скульптурна майстерня Йоана-Баптиста Шімзера. До 1939 р. тут містилася майстерня Отто Лінка — спеціаліста з ортопедичної механіки[24].

№ 22. За Польщі тут містилося ательє дамських капелюхів Софії Хом’як, крамниця взуття Анісдорфа та ресторан Кордона[25]. У 19011903 рр. кімнату в помешканні вдови службовця Галицького намісництва Турчинської винаймав студент Львівського університету Йорданов-Басовські — була явочна квартира агентів забороненої ленінської «Іскри». За радянських часів на фасаді будинку була встановлена меморіальна таблиця з білого мармуру, яка сповіщала про це.[26] Також у радянські часи на першому поверсі містилися продуктовий магазин «Верховина» та крамниця, яка спочатку називалася «Все для жінок», пізніше «Товари для жінок». 20 січня 2014 р. тут відкрилася книгарня імені Маркіяна Шашкевича[27], а нещодавно за цією ж адресою відкрилося відділення № 10013/0343 ПАТ «Державний ощадний банк України»[28].

№ 24.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 622
В будинку за Польщі містилася цукерня Геммерлінґа, за радянських часів — Штаб добровільних народних дружин Червоноармійського району, шашлична, майстерні з ремонту взуття та ремонту годинників, нині — фірмовий магазин Львівського лікеро-горілчаного заводу «Львівська горілка»[29].

№ 24а. Кам'яниця (інша адреса — вул. Чехова, 2), у якій за Польщі містився ресторан Енґелькрайса, від радянських часів на розі з вулицею Чехова працює «Варенична», яка нині має назву — кафе «Вареники». У 2000-х рр. тут також містилося відділення банку «Ренесанс Капітал», а віднедавна його місце зайняло відділення ПАТ «А-Банк»[30].

№ 25. Житловий будинок архітектора Войцеха Гаара, зведений близько 1870 р. за його власним проектом.[31]

Колишній шпиталь боніфратрів

№ 26.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 1621
Колишній шпиталь та монастир ордену боніфратрів із костелом святого Лаврентія. Нинішні споруди зведені у 1680-1690-х рр. на місці давнішого храму, коштом Яна III Собеського, тому бароковий портал будівлі з боку вул. Личаківської прикрашає родинний герб Собеських — Янина[32].

Сучасний військовий шпиталь був створений у Львові у жовтні 1939 р. та сформований на базі декількох автохірургічних загонів як Львівський військовий шпиталь № 2344. Наприкінці червня 1941 р. евакуйований до м. Кемерово і повернувся до Львова у вересні 1944 р.. У грудні 2006 р. на базі 1120 центрального військового клінічного шпиталю створено військово-медичний клінічний центр Західного регіону[33].

№ 27а. Офісний, виробничий та житловий будинки. Споруджені 1912 р. за проектом Казимира-Норберта Каменобродського для його власної фабрики.[34]

№ 29.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 623
В цій кам'яниці до 1939 р. містилася редакція газети «Світ Академічний». У 2000-х рр. тут містилася туристична агенція «Амфітрита»[35].

№ 31.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 2149
Нині на четвертому поверсі цього будинку міститься хостел «Легенда Львова»[36].

№ 32. Прибутковий будинок, збудований у 1900 р., де до 1939 р. діяла торговельна спілка Ruch Handlowy. Тут у 1944 р. на конспіративній квартирі мешкав видатний український археолог, поет, заступник голови Проводу Українських націоналістів Олег Ольжич. 1994 року на фасаді будинку встановлена меморіальна таблиця (скульптор Петро Дзиндра, архітектор Олесь Ярема), яка сповіщає про те, що 25 травня 1944 р. тут було заарештовано Олега Ольжича.[37] На першому поверсі будинку у 1940-1980-х рр. містився магазин № 14 «Канцелярські та культтовари» Львівської обласної контори «Укркнигокультторгу»[38]. У 1945-1962 рр. в будинку проживав видатний уролог, засновник курсу урології Львівського медичного інституту доцент Пластунов Михайло Борисович.[джерело?]

№ 33.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 2150
Житловий будинок

№ 34,36.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 2151
Прибуткові будинки живописців-декораторів братів Айзека та Маврикія Флеків, збудовані 1913 р. у стилі модернізованого неокласицизму за проектом Людвіка Соколовського.[39] За Польщі тут був літографічний заклад «Літос», крамниця письмового приладдя Клари Кнопф та майстерня біжутерії Раушер, за радянських часів — продуктовий магазин, нині — крамниця електротоварів та відділення ПАТ «Кредобанк»[40].

№ 35. 4 жовтня 1830 р. відбулося урочисте відкриття будинку, спорудженого за проектом Флоріана Ондерки для притулку глухонімих дітей. Спочатку він містився у приватному приміщенні, а 26 вересня 1841 р. перейшов до нового власного будинку, розрахованого на 50 дітей[41]. Початково навколо був сад, створений університетським садівником Карлом Бауером. 1880 р. проведено реставрацію. 1894 р. добудовано два крила, а 1899 — третій поверх. Заклад засновано на добровільні пожертви громадськості. Першою була крупна пожертва анонімного доброчинця під псевдонімом Франциск Гольдгайм. Сучасні дослідники встановили, що це був австрійський єпископ Ян Міхаель Леонгард. Від заснування мовою навчання була німецька, а від 1856 р. — польська. До початку XX століття кількість вихованців зросла зросла від 10 до 117. При цьому заклад задовільняв потреби лише 5 % глухонімих дітей із провінції[39].

У 1895 р. директором школи став учитель Антоній Мейбаум, який працював на цій посаді до 1916 р.. Прийшли працювати в школу й досвідчені вчителі. Учні отримували добрі знання з природничих та точних дисциплін. У 1934 р. директором школи став Мічеслав Кемпа. Кемпа одразу провів у школі великі зміни. Для вдосконалення навчання глухих дітей новий директор запровадив так звану методику «далекопису», а також організував додаткове професійне навчання зі столярної, кравецької, шевської, палітурної справ, увів посади інструкторів. Ці професії здобували не лише діти, а й дорослі нечуючі. Директор школи прагнув, щоб усі глухі могли здобути якнайбільше практичних умінь, стати незалежними і не бути тягарем для суспільства. Але війна зламала всі його плани[41].

Під час Другої світової війни заклад був евакуйований до с. Гребенів на Сколівщині[39], де більшість дітей перебували у місцевому санаторії, а старші та фізично міцніші з них працювали на лісопильному заводі або пасли отари овець. Сама ж школа у Львові за часів немецької окупації була закрита та реорганізована окупаційною владою у готель для військових. У 1944 р. школа відновила свою роботу. Влітку було набрано штат учителів, а у вересні відновилися заняття[41]. За радянських часів це була спецшкола-інтернат № 101 для глухонімих дітей[42].

Зі здобуттям Україною незалежності розпочався новий етап розвитку школи. Завдяки зв'язкам з аналогічними закладами у Європі та Америці почав вдосконалюватися навчальний процес, поступово відбудовуватися та реконструюватися школа тощо. Так, меценат Пітер Спайкерс сприяв налагодженню співробітництва між Львівською школою Марії Покрови та Інститутом Святого Михайла в Нідерландах. Тоді ж школа стала членом в Українсько-Канадському Альянсі для розвитку дітей з вадами слуху. За допомоги канадських колег при школі створено Центр сприяння освіті інвалідів зі слуху, що має за мету зближення науковців і навчальних закладів, громадських організацій двох країн, обмін досвідом[41]. Нині — КЗ ЛМР «Львівська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат № 101 Марії Покрови для глухих дітей» із 9-річним курсом навчання, педагогічний колектив якого складається з 50 вчителів, а у самій школі на постійній основі мешкає близько 70 дітей[39].

№ 37. Від 1851 р. тут знаходився Галицький притулок для сліпих дітей. Пізніше притулок перебрався на сучасну вулицю Франка, 119 (нині — КЗ ЛМР «Львівська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат № 100 I-III ступенів»), а в будинку тривалий час містилася VI міська гімназія[43] ім. Станіслава Сташица.[44], [45].

У 1940-1950-х рр. тут діяла школа фабрично-заводського навчання № 12[46]. Після закриття школи тут «оселився» військовий комісаріат Червоноармійського району м. Львова та займав це приміщення до 2010 р.. Під час скорочення армії військкомат з приміщення на вул. Личаківській перенесли на вул. Батуринську, 2, а саму будівлю ЛМР продала ТзОВ «Клуб достойних львів’ян». У 2011 р. будинок перейшов у власність ПП «Будівельне агентство «Версаль», що отримало містобудівні умови та обмеження на реконструкцію цієї будівлі під багатоквартирний житловий будинок з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом.

№ 38. Жіноча школа святого Антонія, збудована у 18751876 рр. за проектом Юзефа Каетана Яновського. Фасад у стилі італійського неоренесансу, оздоблений скульптурними портретами польських освітніх діячів — Ґ. Пірамовича, О. Копчинського та С. Конарського, різця Еміля Шрьодля[47],[48]. Від 1950-х рр. — середня школа № 12 із російською мовою викладання, згодом вона стала восьмирічною[49]. Нині — приміщення початкових класів Львівської спеціалізованої середньої загальноосвітньої школи № 37 з поглибленим вивченням французької мови[50]

Згідно рішення виконкому ЛМР учасник АТО Михайло Кварцяни вшанований меморіальною табличкою, яка була встановлена на фасаді будівлі початкової школи, у якій він навчався[51]. Освячення та відкриття меморіальної таблиці герою російсько-української війни відбулося 16 травня 2017 р.[52].

№ 39.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 988
Житловий будинок, споруджений у 18941897 рр. за проектом Анджея Ґоломба. За польських часів в будинку містилася цукерня Лабеги, у 1950-х рр. — майстерня з ремонту взуття[53].

№ 41,43,45,47. Житлові будинки, споруджені у 18941897 рр. за проектом Анджея Ґоломба[17]. В будинку № 41 за польських часів тут знаходилися ювелірний магазин Бродського та майстерня біжутерії Вахса, від 2000-х рр. — крамниця чоловічого одягу «Гулівер» та магазин «Автотовари»[53]. Під № 47 до 1939 р. містився магазин одягу Масловської, в 1950-1960-х — фотосалон тресту «Укрфото». Від 1989 р. діє львівська кіностудія «Галичина-фільм»[54], директором та художнім керівником котрої є Василь Босович, а також за цією ж адресою міститься церковна крамниця[55].

№ 49.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 989
Колишня плебанія костелу Святого Антонія, яка була збудована разом з костелом у 1718 р. за проектом архітектора Павла Антонія Фонтани. Францисканський монастир скасували під час реформ цісаря Йосифа ІІ і у 1786 р. костел став парафіяльним для римо-католиків Личаківського передмістя. А колишній монастир пристосували під парафіяльний дім. У 18581860 рр. він використовувався для потреб тривіальної школи Святого Антонія. У 1885 р. парафіяльний дім перебудували додаючи йому другий поверх та оздобивши будинок в необароковому стилі. 1950 рр. у парохії забрано будинок плебанії, у якому згодом відкрили львівську державну музичну школу № 4. 2017 р., за попередніми домовленностями між міською владою та РКЦ, парафіяльний будинок повернуто релігійній громаді Св. Антонія, а під будівництво нового приміщення музичної школи львівська міська рада виділила земельну ділянку по вул. Личаківській, 105.

№ 49а. Костел святого Антонія Падуанського.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 372
Костел святого Антонія Падуанського споруджений орденом францисканців на кошти князя Януша Вишньовецького у 17181739 рр.. Реконструйований у 1765 р. архітектором Франциском Кульчицьким. У 1818 році архітектором Йозефом Марклем споруджено дзвіницю. У 18931899 рр. добудовано бабинець. Розписи інтер'єру Тадеуша Пельчарського (1740-і рр.)[56].

№ 50. У цьому будинку за Польщі функціонувала перукарня Дзямського[57], у 1940-1950-х рр. містилася ощадна каса І розряду № 6318/06[58]. Від 2000-х рр. — салон мобільного зв’язку та кафе-бар «Гледіс»[57].

№ 54. Тут у період від 1894 р. до початку Першої світової війни знаходилась майстерня скульптора Тадеуша Сокульського. 1895 року в дворі Сокульський спорудив для свого каменярського закладу нові приміщення за проектом Августа Богохвальського[59].

№ 55. Будинок зведено за проектом Анджея Ґоломба у 1895 р.[17]. У 19241933 рр. в будинку мешкав польський поет Збіґнєв Герберт, про що сповіщає меморіальна таблиця, встановлена на фасаді будинку у 2002 р..[60]. До 1939 р. тут містилося відділення комунальної ощадної каси[61]. Від радянських часів тут міститься продуктовий магазин та крамниця господарських товарів[62]

№ 57. Споруджений за проектом Анджея Ґоломба у 1895 р.[17]. Перед початком війни тут працювала аптека Г. Блондзінського[63].

№ 67. У 1870-х рр. тут містилася редакція часопису «Праця» (пол. Praca) — першої робітничої газети в Галичині. У 1878 — 1880-х рр. тут працювали І. Франко та М. Павлик.[43] 20 листопада 2006 р. на фасаді будинку встановлено меморіальну таблицю (скульптор Володимир Федорченко) Йосафаті Гордашевській, яка народилася та мешкала у цьому будинку.[64]

№ 70.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 1622
Будинок Едмунда Ріделя збудований у 1906 р. фірмою Івана Левинського, ймовірно за проектом Тадеуша Обмінського.[65]

№ 74. Будинок зведений наприкінці XIX століття як казарми для австрійського війська. Тут розміщувався галицький полк уланів генерала кавалерії Рудольфа лицаря фон Брудерманна № 1 (нім. К. u. K. Galizisches lanenregiment GdK. Rudolf Ritter von Brudermann № 1).[66]. Від радянських часів тут міститься Львівський прикордонний загін ЗРУ ДПСУ.

№ 77. В будинку за польських часів працювала перукарня Ґлюкзама, яка збереглася донині, а від 1950-х рр. — також майстерня з ремонту взуття, але на початку 2000-х рр. працював магазин «Автозапчастини», а згодом відкрилася крамниця одягу «Евіта»[67]. У 19581987 рр. в будинку мешкав видатний український письменник Володимир Лопушанський, про що сповіщає меморіальна таблиця встановлена 1998 р. на фасаді будинку[68],[69].

№ 82а. Церква святих апостолів Петра і Павла
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 212-Лв
Церква святих апостолів Петра і Павла, збудована 1750 р., як костел католицького ордену паулінів. Після скасування ордену у 1786 р. сюди перемістилась парохія церкви св. Хреста. 1798 р. архітектор Клеменс Фесінгер добудував притвір і дзвіницю.[70] На території храму знаходиться могила патріарха УАПЦ Димитрія Яреми[71].

№ 89. Адміністративний будинок, споруджений не пізніше 1970-х рр.. Архітектор Адольф Бахматов.[72]

№ 98а. У цьому будинку містилася меблева та різбярська майстерня Маріяна Ґарольда[73]

№ 99.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 2152
Адміністративний будинок (інша адреса — вул. Ніжинська, 2/4), збудований у 19251932 рр. за проектом Міхала Лужецького та Міхала Риби для польського спортивного товариства «Cокіл» («Cокіл-IV» у Львові). Головний фасад цього триповерхового будинку колись прикрашало скульптурне зображення сокола.[74]. 1939 р. у будівлі планувалося відкриття кінотеатру «Патрія» (власниця — Євгенія Юзефа Березовська), для цього, за проектом архітектора Стефана Мечинського, під кінозал було переобладнано спортивну залу. Через початок Другої світової війни кінотеатр так і не запрацював[75]. За радянських часів — Будинок піонерів Червоноармійського району, а нині тут міститься Будинок дитячої та юнацької творчості Личаківського району м. Львова[76].

№ 103. Казарми кавалерії, збудовані до 1899 р., за проектом Альфреда Каменобродського і Наполеона Лущкевича[77].

№ 105. Комплекс будівель колишнього військового містечка № 85, який до 2011 р. належав Міноборони України. 30 березня 2011 р. Кабмін вивів земельну ділянку з майновим комплексом військового містечка № 85 з підпорядкування військового відомства та передав її у власність територіальної громади Винник[78]. Хоча у ЗМІ тоді писали про те, що цю ділянку планували передати під будівництво храму УПЦ (МП)[79]. 2016 р. Винниківська міськрада виставила на продаж майновий комплекс цієї військової частини, а наступного 2017 р. земельну ділянку за цією адресою передано під будівництво нового приміщення музичної школи № 4, оскільки, приміщення колишньої плебанії костелу св. Антонія, де школа перебувала від 1950 р. повернуте колишнім власникам[80].

19 квітня 2018 р. ухвалою Львівської міської ради надано згоду на прийняття у власність територіальної громади м. Львова від Винниківської міської ради цілісного майнового комплексу військового містечка № р.85, що на вул. Личаківській, 105, а 27 квітня виконавчий комітет міськради створив комісію для передачі цього об'єкту з власності територіальної громади Винник у власність Львова. З часом тут розпочнеться будівництво нового приміщення музичної школи № 4[81].

№ 107.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 624
Колишній санаторій лікаря Казимира Солецького (інша адреса — вул. Рєпіна), приміщення Польського Червоного Хреста[82]. Яскравий приклад народно-романтичної течії львівської сецесії. Споруджений фірмою Івана Левинського у 1908 р., проект у 1906 р. виконав Олександр Лушпинський.[83] У 19141915 рр. тут перебував російський офіцерський шпиталь[3]. Від 1 грудня 1939 р. — лазарет Львівського прикордонного загону, пізніше Львівський шпиталь Державної прикордонної служби України, а від 2017 р. — військово-медичний клінічний центр м. Львів Державної прикордонної служби України[84]

№ 119. Житловий будинок, збудований у 1990-х рр. за проектом Олександра Базюка. На першому поверсі будинку 20 грудня 2017 р. відкрито 18-ту амбулаторію сімейної медицини, яка є першою в структурі комунальної 1-ї міської поліклініки[85] та обслуговує 8 територіальних дільниць Личаківського району з населенням 13 058 осіб (10 976 дорослих та 2082 дітей)[86]. Також тут функціонує відділення поштового зв'язку № 14.

№ 125. Каплиця Матері Божої Личаківської. Початково фігура Матері Божої була встановлена при Глинянському тракті у XVII ст. личаківським авантюрником Лагодовським. За австрійських часів фігуру, що заважала рухові, перенесли убік від гостинця. 1850 р. личаківський круп'яр В. Порада накрив фігуру дахом, що стояв на чотирьох стовпах, а з часом каплицю розбудували та засклили. 28 серпня 1958 р. за наказом партійного керівництва Львова каплицю було зруйновано[87].

Відновлення каплиці відбулося вже за часів незалежності за ініціативи ЛОІКО «Меморіал», коштом управління Львівської залізниці та за проектною документацією в майстерні Семена Цимбалюка бригадою майстра М. Кашпія. В каплиці було встановлено фігуру Матері Божої Личаківської (скульптор В. Лоза). Каплиця освячена 24 травня 1998 р. та передана під опіку Церкви Покрови Пресвятої Богородиці у Львові[88].

№ 128. Адміністративний будинок, споруджений не пізніше 1970-х рр., за проектом архітектора Адольфа Бахматова.[72] Нині тут міститься Гоосподарський суд Львівської області.

№ 131. Кінотеатр ім. Миколайчука, збудований у 1950-х рр. за типовим проектом [89] у стилі так званого сталінського ампіру. Кінотеатр був відкритий 25 серпня 1955 р. демонстрацією фільму «Княжна Мері», виробництва кіностудії ім. Горького. Глядацький зал кінотеатру був розрахований на 300 місць[90].

№ 134а.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 2454
Житловий будинок

№ 139,141. Житлові будинки, збудовані у 1990-х рр. за проектом Олександра Базюка.[91] Під № 139 також розташована невеличка сучасна будівля, у якій міститься відділення «Нової пошти» № 40.

№ 148,150,152,154,156. Колишні австрійські казарми, збудовані наприкінці XIX століття та були призначені для створеного 1883 р. першого полку уланів ландверу (нім. К.к. Landwehr-Ulanenregiment № 1).[92] 21 листопада 1918 р., під час Українсько-польської війни тут відбувались потужні бої. Після здачі казарм частину української залоги було розстріляно польськими військами. До 1920 р. тут був табір інтернованих українських вояків та цивільних (т. зв. «Табір на Ялівці»). Кількість полонених у певні моменти сягала 2,5 тисяч осіб. Через погані умови утримання в таборі була висока смертність. У міжвоєнний період тут дислокувався 14-й полк польських уланів (так званих «Язловецьких»), після 1944 — кавалерія Червоної армії, а дещо пізніше — 28-й авторемонтний завод Міноборони СРСР.[93] В будинку під № 148 містилася Львівська вечірня (змінна) середня спеціальна загальноосвітня школа № 12, яка припинила свою роботу від 1 вересня 2016 р.[94]. У будинку під № 152 у 1940-1950-х рр. містилося ремісниче училище № 11[95].

№ 171.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 625
Будівля колишньої мішаної школи ім. Ю.-Б. Зіморовича (нині — середня загальноосвітня середня школа № 63), збудована у 18911892 рр. у стилі неоренесансу з елементами «швейцарського» стилю. Розбудована у 1970-х рр..[96] 23 вересня 2008 р. будівлю внесено до переліку памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації.[97]

Церква Покрови Пресвятої Богородиці

№ 175. Церква Покрови Пресвятої Богородиці, збудована у 19311934 рр. як Костел Матері Божої Остробрамської. Проект Тадеуша Обмінського.[98] Головний корпус — у формі старохристиянської базиліки. Дуже оригінальною є дзвіниця (кампаніла), висота якої сягає 60 метрів. До проголошення незалежності перед костелом стояв пам'ятник радянським танкістам.

№ 177. За Польщі цю адресу мало поштове відділення № 14[45].

№ 189. Бібліотека-філія № 9 ЦБС для дітей м. Львова.

№ 225. Колишня синагога «Лєві Ісраель» — це невелика одноповерхова споруда, збудована наприкінці XIX ст.. Північна частина — колишня чоловіча молитовна зала, використовується нині як актовий зал військової частини, жіноча зала у південній частині нині магазин.[99]

№ 233. За радянських часів в будівлі містилося поліклінічне відділення 6-ої міської лікарні у Винниках, нині — 1-е фтизіатричне відділення ЛДКММО «Фтизіопульмонологія» (Львівський протитуберкульозний диспансер). У 2017-2018 р. планується перенесення цього та ще двох відділень протитуберкульозного диспансеру в одне спільне новозбудоване приміщення на території Львівської обласної лікарні позалегеневого туберкульозу, що на вул. Бой-Желенського, 5. Приміщення, де попередньо містилися ці відділення будуть продані з аукціону, а виручені кошти підуть на придбання виїзних флюорографів для районів Львівщини[100].

№ 236. На цій території у 1922 р. Львівське акціонерне товариство броварів та австрійська фірма «Маутнер і Маркхоф» створили «Лисиницьку Фабрику Пресованих дріжджів і спирту». По війні на базі фабрики був заснований Львівський державний дріжджовий завод, після приватизації якого наприкінці 1990-х рр., власником стала ПрАТ «Компанія Ензим». На сьогодні «Ензим» — найбільший виробник дріжджів в Україні. Лідер ринку дріжджів на теренах колишнього СРСР. Продукція підприємства успішно експортується у більше ніж 10 країн Європи[101].

Пам'ятники[ред.ред. код]

На парній стороні вулиці, напроти церкви Покрови Пресвятої Богородиці, у личаківському парку знаходиться необароковий пам'ятник Войцехові Бартошу Гловацькому. Автори Юліан Марковський, Григорій Кузневич. Споруджений у 1906 р. на постаменті із каміння вирізаного із Чортової скелі біля Винник.[102]

У березні 1960 р. перед СЗОШ № 63, що на вул. Личаківській, 171, відкрито пам'ятник Тарасові Шевченку, роботи скульпторів Якова Чайки та Еммануїла Миська[103].

Пам'ятник радянським танкістам

23 грудня 1945 року у сквері перед будівлею церкви Покрови Пресвятої Богородиці, що на вул. Личаківській, 175, був встановлений пам'ятник радянським танкістам (архітектор Володимир Афанасьєв). На бетонному постаменті встановлений важкий танк ИС-2. Демонтований у 1994 р..[104]

Транспорт[ред.ред. код]

Корок вранці при виїзді на Личаківську з вул. Чехова

Личаківська є ключовою вулицею у транспортному сполученні центру міста із його східною частиною. Трамвайна колія на Личаківській була прокладена ще в період функціонування кінного трамваю. Вже у грудні 1894 р. до Личаківської рогатки був організований рух електричних трамваїв.

Напередодні Першої світової війни трамвайна колія була продовжена до станції Личаків.

Однак у 1940 р. ділянка до станції Личаків була демонтована і на перехресті з сучасною вулицею Пасічною було влаштовано розворотний трикутник. Розворот трамваїв на трикутнику був незручним і блокував рух автотранспорту з вулиці Пасічної, тому в 1969 р. було облаштоване розворотне кільце для трамваїв у Личаківському парку. Станом на квітень 2018 р. вулицею Личаківською курсують трамвайні маршрути № 7 (з поворотом на вулицю Мечникова), а також № 2 та № 10[105].

За новою транспортною схемою, яка була запроваджена у місті у 2012 р. вулицею курсує значна кількість автобусних маршрутів, які з'єднують центр міста з його східною частиною, а також з Сиховом та Винниками, а саме №№ 5-А, 15, 18, 19, 23, 24, 29, 36, 39, 40, 47-А, 50. Окрім того Личаківською курсує декілька приміських автобусних маршрутів [106]

У 2018 р., під час реконструкції на вул. Личаківській, проектанти вперше запланували використати прийом перехрещення колій перед трамвайною зупинкою таким чином, що посадкова платформа буде розташована між коліями. Відповідно, пасажири з трамваїв обох напрямків виходитимуть на одну і ту саму платформу. Поруч з трамвайною, але біля проїзної частини, буде розташована автобусна зупинка. Таку платформу планують облаштувати на зупинці «вул. Котика». Після неї колія вдруге не перехрещуватиметься, відтак, на ділянці від вул. Котика до Пасічної на виділеній трамвайній колії запровадять лівосторонній рух для трамваїв[107].

Вулиця Личаківська в культурі[ред.ред. код]

Вулиця Личаківська неодноразово згадується у художніх творах, присвячених Львову. Зокрема, у 2014 р. вийшов у світ роман Андрія Кокотюхи «Адвокат з Личаківської»[108].

Батяри[ред.ред. код]

Личаківська була одним з осередків формування батярів, які часто збирались на Погулянці та самому Личакові. Батярська культура розквітла у міжвоєнний період, сформувавши оригінальний імідж Львова. Водночас у численних батярських піснях Личаків неодноразово згадується як місце батярських розваг.[109]

Відомі мешканці[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Поштові індекси України: м. Львів, вул. Личаківська
  2. вул. Личаківська
  3. а б в З історії львівських вулиць (випуск 2) / Мельник Б. — Львів : Молода Галичина, 1990. — С. 8-13. — 30000 прим.
  4. Список будинків — пам’яток архітектури м. Львова
  5. Бірюльов Ю. Ковальчук Михайло (Міхал) // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького. — Львів : Літопис, 2010. — Т. 3. — С. 305. — ISBN 978-966-7007-99-7.
  6. Ilustrowany informator miasta Lwowa: ze spisem miejscowości województwa lwowskiego: na rok 1939...s. 16 (пол.)
  7. Г. Островский. Львов. — Изд. второе переработ. и доп. — Ленинград : Искусство, 1975. — С. 194.
  8. Комар Ж. Ян Томаш Кудельський — галицький архітектор на зламі епох // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». — 2008. — № 632. — С. 220.
  9. Мельник І., Масик Р. Пам'ятники та меморіальні таблиці міста Львова...С. 139,140
  10. Бірюльов Ю. О. Карасінський Ян // Енциклопедія Львова. — Т. 3. — С. 103.
  11. Ilustrowany informator miasta Lwowa: ze spisem miejscowości województwa lwowskiego: na rok 1939...s. 28 (пол.)
  12. Бірюльов Ю. О. Кеглер Едмунд // Енциклопедія Львова. — Т. 3. — С. 177.
  13. Жук І. Іван Левинський — портрет на фоні епохи // Галицька брама. — 1994. — № 3. — С. 7.
  14. Гєршевська Б. З історії культури кіно у Львові у 1918-1939 рр. — Львів : Незалежний культурологічний журнал «Ї», 2004. — С. 36. — ISBN 966-7790-07-Х.
  15. Вул. Личаківська, 007 — кінотеатр (не діє)
  16. Ilustrowany informator miasta Lwowa: ze spisem miejscowości województwa lwowskiego: na rok 1939...s. 29,30 (пол.)
  17. а б в г Бірюльов Ю. Ґоломб Анджей // Енциклопедія Львова. — Т. 1. — С. 629.
  18. Вул. Личаківська, 15 — житлові будинки
  19. Бірюльов Ю. Боублік Карел // Енциклопедія Львова. — Т. 1. — С. 272, 273.
  20. Мельник І., Масик Р. Пам'ятники та меморіальні таблиці міста Львова...С. 140
  21. Личаківська вул. Житловий будинок (№ 18)
  22. Личаківська вул. Житловий будинок (№ 19)
  23. Личаківська вул. Житловий будинок (№ 19а)
  24. Ilustrowany informator miasta Lwowa: ze spisem miejscowości województwa lwowskiego: na rok 1939...s. 53 (пол.)
  25. Личаківська вул. Житловий будинок (№ 22)
  26. Драк М. Революції безсмертя. Місцями революційної слави на Львівщині. — Львів : Каменяр, 1997. — С. 9. — 13000 прим..
  27. У Львові відкрили українську книгарню імені Шашкевича
  28. Ощадбанк, відділення № 10013/0343, ПАТ
  29. Личаківська вул. Житловий будинок (№ 24)
  30. Личаківська вул. Житловий будинок (№ 24а)
  31. Бірюльов Ю. О. Гаар // Енциклопедія Львова / А. Козицький, І. Підкова. — Львів : Літопис, 2007. — Т. 1. — С. 448. — ISBN 978-966-7007-68-8..
  32. Мельник І., Масик Р. Пам'ятники та меморіальні таблиці міста Львова...С. 140,141
  33. Історія центру
  34. Бірюльов Ю. О. Каменобродські // Енциклопедія Львова. — Т. 3. — С. 52.
  35. Личаківська вул. Житловий будинок (№ 29)
  36. Легенда Львова
  37. До останнього подиху зберіг вірність Україні // Львівський політехнік. — 14 березня 1994. — № 7 (2051). — С. 12.
  38. Дудыкевич Б. Справочник. Львов...С. 195
  39. а б в г Котлобулатова І. Глухонімих школа // Енциклопедія Львова. — Т. 1. — С. 525; Lwów. Ilustrowany przewodnik. — Lwów: Centrum Europy, 2003. — S. 210. — ISBN 966-7022-26-9.
  40. Личаківська вул. Житловий будинок (№ 34)
  41. а б в г Історія закладу
  42. Личаківська вул. Будинок (№ 34)
  43. а б Мельник Б. Вулицями старовинного Львова. — Вид. друге, зі змінами. — Львів : Світ, 2006. — С. 227, 230. — ISBN 966-603-393-3..
  44. Joanna Patalas. Społeczno-medyczne aspekty działalności Karola Stojanowskiego (1895—1947) — antropologa, eugenika oraz działacza społeczno-politycznego. — Poznań, 2010. — S. 16. (пол.)
  45. а б Ilustrowany informator miasta Lwowa: ze spisem miejscowości województwa lwowskiego: na rok 1939...s. 17 (пол.)
  46. Дудыкевич Б. Справочник. Львов...С. 120
  47. Архітектура Львова… — С. 281.
  48. Мельник І., Масик Р. Пам'ятники та меморіальні таблиці міста Львова...С. 141
  49. Личаківська вул. Школа (№ 38)
  50. Контактна інформація ЛС СЗОШ школа № 37
  51. Двом учасникам АТО у Львові встановлять меморіальні таблиці
  52. У Львові відкриють меморіальну таблицю загиблому воїну АТО
  53. а б Личаківська вул. Житловий будинок (№ 39)
  54. Личаківська вул. Житловий будинок (№ 47)
  55. Церковна крамниця, магазин
  56. Архітектура Львова… — С. 131
  57. а б Личаківська вул. Житловий будинок (№ 50)
  58. Дудыкевич Б. Справочник. Львов...С. 169
  59. Biriulow J. Rzeźba lwowska. — Warszawa: Neriton, 2007. — S. 138. — ISBN 978-83-7543-009-7.
  60. Козицький А. Герберт Збіґнев // Енциклопедія Львова. — Т. 2. — С. 515.
  61. Ilustrowany informator miasta Lwowa: ze spisem miejscowości województwa lwowskiego: na rok 1939...s. 144 (пол.)
  62. Личаківська вул. Житловий будинок (№ 55)
  63. Ilustrowany informator miasta Lwowa: ze spisem miejscowości województwa lwowskiego: na rok 1939...s. 21 (пол.)
  64. Дух. О. Гордашевська Йосафата // Енциклопедія Львова / Козицький А., Підкова І. — Львів : Літопис, 2007. — Т. 1. — С. 551. — ISBN 966-7007-68-8.
  65. Архітектура Львова… — С. 471.
  66. Слободянюк М. В. Військовий гарнізон Львова напередодні I світової війни // Галицька брама. — 2007. — № 7—8 (151—152). — С. 8, 14.
  67. Личаківська вул. Житловий будинок (№ 77)
  68. ЕСУ: Лопушанський Володимир Миколайович
  69. Мельник І., Масик Р. Пам'ятники та меморіальні таблиці міста Львова...С. 145
  70. Архітектура Львова… — С. 132.
  71. Церква св. Петра і Павла (№ 82а)
  72. а б Посацький Б. С. «Новий» архітектурний образ центрів міст Західної України (на тлі ідеологічних та культурних тенденцій 1945—1975 рр.) // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». — 2004. — № 505: Архітектура. — С. 321.
  73. Ilustrowany informator miasta Lwowa: ze spisem miejscowości województwa lwowskiego: na rok 1939...s. 43,59 (пол.)
  74. Lwów. Ilustrowany… — S. 214
  75. Гєршевська Б. З історії культури кіно у Львові у 1918-1939 рр. — Львів : Незалежний культурологічний журнал «Ї», 2004. — С. 36. — ISBN 966-7790-07-Х.
  76. Вул. Личаківська, 099 — колишній спортивний клуб
  77. Бірюльов Ю. Лущкевич Наполеон // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького. — Львів : Літопис, 2012. — Т. 4. — С. 249. — ISBN 978-966-8853-23-4.
  78. Розпорядження КМУ від 30 березня 2011 р. № 237-р «Про передачу майнового комплексу військового містечка № 85 у м. Львові»
  79. Військову частину, на яку претендував Московський патріархат, передадуть у власність Львова
  80. Тарас Базюк. Львів домовився із РКЦ
  81. На вулиці Личаківській у Львові буде музична школа, — ЛМР
  82. Ilustrowany informator miasta Lwowa: ze spisem miejscowości województwa lwowskiego: na rok 1939...s. 19 (пол.)
  83. Архітектура Львова… — С. 437, 438.
  84. Військово-медичний клінічний центр, м. Львів Державної прикордонної служби України
  85. У Львові відкрили амбулаторію сімейної медицини на 13 тисяч осіб
  86. [http://dailylviv.com/news/medytsyna/18-ta-ambulatoriya-simeinoyi-medytsyny-u-lvovi-obsluhovuie-13-tysyach-lyudei-52999 18-та амбулаторія сімейної медицини у Львові обслуговує 13058 людей]
  87. З історії львівських вулиць...С. 11
  88. Мельник І., Масик Р. Пам'ятники та меморіальні таблиці міста Львова...С. 146
  89. Архітектура Львова… — С. 593.
  90. Вул. Личаківська, 131 — кінотеатр (не діє)
  91. Львів. Туристичний путівник. — Львів : Центр Європи, 2004. — С. 363. — ISBN 966-7022-09-9..
  92. Слободянюк М. В. Військовий… — С. 8, 14—15.
  93. Дзюбан О. В. Табір на Ялівці // Галицька брама. — 1999. — № 7 (55). — С. 6—7; там же Шишка О. В. Від Личакова до Погулянки.
  94. ЛВ(З)ССЗШ № 12 м. Львова
  95. Дудыкевич Б. Справочник. Львов...С. 120
  96. Архітектура Львова… — С. 285.
  97. Закон України Про Перелік памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації на сайті Верховної Ради України. Переглянуто 11 вересня, 2010
  98. Архітектура Львова… — С. 551.
  99. Бойко О. Синагога «Леві Ісраель» // Синагоги Львова. — Львів : ВНТЛ-Класика, 2008. — С. 159, 160. — ISBN 966-8849-30-2..
  100. Три відділення львівського тубдиспансеру планують перенести в єдине приміщення
  101. Дріжджі
  102. Архітектура Львова… — С. 505.
  103. Наконечний Р. Світ його привітав. Пам'ятники Тарасу Шевченку на Львівщині. — 2013. — С. 36. — ISBN 978-617-7142-00-2.
  104. Архітектура Львова… — С. 588.
  105. Львiвський трамвай
  106. Оновлена транспортна схема Львова
  107. На вул. Личаківській у Львові планують запровадити лівосторонній трамвайний рух
  108. Андрій Кокотюха та його «Адвокат із Личаківської»
  109. http://vulycileva.wordpress.com/tag/%D0%B1%D0%B0%D1%82%D1%8F%D1%80%D0%B8/[неавторитетне джерело]
  110. Сачинська О. Літературна карта Львова

Джерела[ред.ред. код]

  • Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст. — Львів : Центр Європи, 2008. — 720 с. — ISBN 978-966-7022-77-8..
  • Дудыкевич Б. Справочник. Львов. — Львів : Вільна Україна, 1949. — С. 120,169,195. — 3000 прим.(рос.)
  • Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького та І. Підкови. — Львів : Літопис.
  • З історії львівських вулиць (випуск 2) / Мельник Б. — Львів : Молода Галичина, 1990. — С. 8-13. — 30000 прим.
  • Іванов С. Вулиця Личаківська // Будуємо інакше. — 2002. — № 3. — С. 35,37.
  • Ілько Лемко, Михалик В., Бегляров Г. 1243 вулиці Львова (1939-2009). — Львів : Апріорі, 2009. — С. 187-199. — ISBN 978-966-2154-24-5.
  • Мельник Б. Покажчик сучасних назв вулиць і площ Львова // Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. — Львів : Світ, 2001. — С. 35,84,86,102,104,111,115. — ISBN 966-603-115-9.
  • Мельник І., Масик Р. Пам'ятники та меморіальні таблиці міста Львова. — Львів : Апріорі, 2012. — С. 139-155. — ISBN 978-617-629-077-3.
  • Онищенко Л. Дороги, що ведуть до Львова… Личаківська // Галицька брама. — 1999. — № 7 (55). — С. 4.
  • Ilustrowany informator miasta Lwowa: ze spisem miejscowości województwa lwowskiego: na rok 1939. — Lwów, 1939. — 146 s. (пол.)

Посилання[ред.ред. код]