Вулиця Зелена (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вулиця Зелена
Львів
Нижня Зелена

Нижня Зелена
Місцевість Снопків, Сихів
Район Личаківський, Галицький, Сихівський
Історичні відомості: колишні назви
Волоського Мосту, Волоська, Розвадовського, Грюненштрассе, Верхня Зелена
австрійського періоду (українською) Грюненштрассе
радянського періоду (українською) Зелена
радянського періоду (російською) Зелёная
Загальні відомості
Протяжність 8850 м.
Координати початку 49°50′05″ пн. ш. 24°02′05″ сх. д. / 49.8347306° пн. ш. 24.0349028° сх. д. / 49.8347306; 24.0349028
Координати кінця 49°46′38″ пн. ш. 24°05′43″ сх. д. / 49.7774861° пн. ш. 24.0955167° сх. д. / 49.7774861; 24.0955167
Поштові індекси 79002, 79017, 79035
Транспорт
Тролейбуси 11, 24
Рух двосторонній
Покриття асфальт, бруківка
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Пам'ятники Пам'ятник Пабло Пікассо
Храми церква Св. Урсули
Навчальні заклади Середня школа № 6, Вечірня середня школа № 22, Музична школа-інтернат ім. С. Крушельницької, ПТУ № 33
Поштові відділення № 5 вул. Мартовича 2, № 17 вул. Івасюка 19, № 35 вул. Дністерська 12
Парки Снопківський парк
зовнішні посилання
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim
commons:Вулиця Зелена у Вікісховищі

Ву́лиця Зеле́на — вулиця у Львові, одна з найважливіших транспортних магістралей. Простягається у південно-східному напрямі від вулиці Франка, через місцевість Старий Сихів і закінчується на виїзді з міста.

Назва[ред.ред. код]

Від 1544 року мала назву Волоського Мосту. Також трапляються назви вулиці Волоська або Волоська дорога, оскільки вона була торговим шляхом до Молдови. Від 1676 року (за іншими даними — 1685) року фіксується нинішня назва, яка пояснюється тим, що вулиця проходила серед численних гаїв. Від 1792 року при австрійській владі вулиця отримує нинішню назву — Зелена (або Грюненштрассе). 1938 року частина вулиці (від початку — до сучасної Водогінної) була названа ім'ям польського генерала Розвадовського. Інша частина мала назву Верхня Зелена. На початку німецької окупації, в 1941 році вулиця знов отримала німецьку назву — Грюненштрассе. З 1944 року і до сьогодні — знову вулиця Зелена.

Історія[ред.ред. код]

Ще в середині XIX ст. це була малонаселена околиця, де в зелені ховалися палаци Замойських, Яблоновських, Руссоцьких та інших представників знаті, яким належала земля цього району. Наприклад, квартал у чотирикутнику сучасних вулиць Конопницької — Левицького — Вагилевича — Зелена був власністю графів Замойських.

Бурхливий розвиток вулиці припадає на другу половину XIX ст.. На початку XX ст. тут пройшла лінія трамваю (з виходом на вул. Личаківську). На Зеленій оселялися представники середніх верств населення: чиновники, лікарі тощо. Було чимало і ремісничих майстерень. Проте верхня частина навіть ще в середині XX століття виглядала звичайною польовою дорогою.

Промислові підприємства — кілька цегелень і фабрика меблів — були тут ще на початку XX століття. Але справжнє освоєння колишньої Верхньої Зеленої почалося лише за часів радянської влади. На колишніх пустирях виросли квартали багатоповерхових будинків, цілий ряд промислових підприємств, які поклали початок Сихівському промисловому вузлу.

1955 р. на місці старих цеголень руками молоді міста було закладено Снопківський парк та розпочато будівництво стадіону «Дружба».

Наприкінці вулиці Зеленої в повоєнні часи було сміттєзвалище Червоноармійського району. До 1963 р. Зеленою до повороту на вулицю Дніпровську їздив одновагонний трамвай маршруту № 3. Того ж року колію розібрали і від 1964 р. вулицею почав курсувати тролейбус № 8 (до залізничного переїзду на перетині з вулицею Джорджа Вашингтона). Далі тролейбусну лінію подовжили до вулиці Луганської. Від 1970-х рр. запровадили новий маршрут № 11 до залізничної станції «Сихів». На початку 1980-х років тролейбусну лінію продовжили до Сихівського цвинтаря[1]. Нині вулицею Зеленою курсує тролейбус № 24, котрий сполучає центр міста (кінцева зупинка вулиця Шота Руставелі) із Сихівським районом (кінцева зупинка проспект Червоної Калини).

Забудова[ред.ред. код]

Більше 20-ти будинків на вулиці є пам'ятками архітектури місцевого значення та містобудування м. Львова[2].

№ 1 — 50[ред.ред. код]

Nowocześnie urządzone GARAŻE «IMPERJAL» — реклама на торці буд. № 49: Сучасно облаштовані гаражі «Імперіал». Найімовірніше напис часів Польської республіки (1918—1939). Над надписом погано зберігся малюнок автомобіля.

№ 1.
За Польщі тут знаходився ресторан Раппопорта, від 1950-х рр. — майстерня з ремонту та пошиття одягу, майстерні з ремонту швейних друкарських машин і замків, ремонт взуття, у 1980-х рр. тут був магазин «Рибалка», нині — магазин «Продукти».

№ 2.
За часів Польщі були крамниця фарби Гекера і бляхарська майстерня Глядного, за радянських часів — фотосалон тресту «Укрфото» та їдальня № 54, нині — IV Державна нотаріальна контора, фотостудія Баранських та Дім чаю.

№ 3.
За польських часів була цукерня Ромашківа та перукарня Вільнера, нині тут знаходяться магазин «Секонд хенд з Європи» та магазин-салон оператора мобільного зв'язку «Київстар»[3].

№ 4.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 920
В будинку до початку другої світової війни знаходився ресторан Грубера, нині в будинку діють магазини — продуктів «Мета», алкогольних напоїв «Гуртові ціни — алкоголь», побутової техніки «Євро-техніка».

№ 5.
За польських часів був ресторан Здарека, за радянських — овочевий магазин, нині — магазин-салон мережі «Ноутбук Центр» [4].

№ 5-А.
Житловий будинок, у якому до 1939 року знаходився ресторан Вишневського.

№ 6.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 104
Кам'яниця (інша адреса — вул. Руставелі, 2) збудована 1901 р. для Доміцелі Клімович за проектом архітектора Володимира Підгородецького, скульптурне оздоблення, ймовірно, авторства Петра Війтовича[5]. До 1939 року приміщення займало Польське товариство залізничних книгарень «Рух», до початку 2000-х рр. тут містився подарунковий магазин «Витязь» і аптечний кіоск. Нині приміщення на першому поверсі кам'яниці ділять: Львівське відділення №4 ПАТ «Ідея Банк»[6], магазини вживаного одягу і взуття з Європи та магазин «Щирецькі ковбаси».

№ 7.
За польських часів в кам'яниці містилася творча майстерня працівників кераміки «Глинсько» та редакція газети «Пантеон Польскі», у 1950-х рр. — перукарня і майстерня з ремонту та пошиття одягу, згодом майстерня стала салоном-ательє з ремонту одягу, художньої вишивки та штопки «Ксеня», який існує донині. По сусідству, за цією ж адресою, знаходиться магазин «Квіти»

№ 8/10.
За Польщі в кам'яниці містилася Жіноча професійна школа та ресторан Берльштайна. Від 1940 р. тут містився Педагогічний інститут, який у 1955 р. перевели до Дрогобича, а тут заснували Львівську середню спеціальну музичну школу-інтернат імені Соломії Крушельницької[7] (власне, в будинку № 8 міститься інтернат, а в будинку № 10 — школа). За польських часів тут були змішані школи імені Конопніцької та імені Конарського.

№ 11.
Житловий будинок, в якому за Польщі містилася видавнича спілка «Дім» і редакція газети нім. Ostdeutsche Volksblatt, нині тут магазин «Оптика», кафе «Чоколядка» та сервісний центр з продажу та ремонту цифрової апаратури.

№ 11-А.
Житловий будинок, в якому нині працюють магазини «Тюлі, гардини, меблеві тканини» та «Солодке задоволення».

№ 11-Б. Церква Святої Урсули.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 1595
На ділянці за цією адресою розташована євангелістська церква Святої Урсули. За радянської влади це приміщення використовували як склад грамплатівок фірми «Мелодія». На початку 1990 рр. церкву віддали євангелістській громаді. На її фасаді — пам'ятні таблиці, встановлені 1929 р. на честь 400-ліття протестантизму та 150-ї річниці від часу заснування євангелістської громади Львова, відновлені 1990 р.[8].

№ 12.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 2114
Будівля установи соціального страхування, зведена у 19371939 рр. за проектом Івана Багенського, у стилі функціоналізму[9]. У 1950 рр. тут містилися Обласна медична бібліотека, Обласний будинок санітарної освіти та Обласна протималярійна станція. Від 1950 рр. міститься обласна санепідемстанція[10] поряд з якою розташований Науково-дослідний інститут епідеміології та гігієни, а також в приміщенні міститься факультет мікробіології ЛНМУ ім. Д. Галицького. На фасаді будинку на розі з площею Петрушевича — пам'ятна дошка, яка засвідчує, що площу названо на честь президента ЗУНР Євгена Петрушевича.

№ 17
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 105
Кам'яницю збудовано 1912 р. за проектом Фердинанда Касслера.[11]. Від 1950-х рр. було ательє пошиву одягу, яке згодом стало ательє мод першого розряду, пізніше магазин «Тканини», салон мобільного зв'язку «НТОН» та гральні автомати. Нині тут знаходяться магазин побутової техніки «Bosch та Siemens» [12], Відділення ПАТ «Кредобанк»[13].

№ 19.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 2115
Житловий будинок збудований у 19311932 рр. за проектом Артура Шталя у стилі функціоналізму[14]. Нині перший поверх кам'яниці ділять: магазини «Miele» та «Parada», а також відділення «Траст-банку».

№ 20.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 921
За Польщі тут було видавництво гральних карт і літографій «Карпаліт», до 1880-х рр. — ательє з пошиття портьєр, тепер тут знаходяться підрозділи Личаківського районного відділу ГУ ДМСУ у Львівській області[15], коворкінг заклад «OK Factory» [16], а також магазин «Продукти», фітнес-клуб «Форевер», друкарня Львівської книжкової фабрики «Атлас»[17] та майстерня з ремонту м'яких меблів для населення.

№ 21.
У цьому будинку, за радянських часів, містилися: у 1950-х рр. — 5-й районний відділ міліції, у 1980-х — опорний пункт правопорядку.

№ 22. Науково-виховний заклад для дівчат Софії Стшалковської.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 585
У XVIII ст. на цьому місці стояв палац родини Калиновських, а у XIX ст. — палац графів Замойських. У 19111913 рр. на фундаментах палацу Замойських за проектом архітекторів Альфреда Захаревича та Юзефа Сосновського було збудовано сучасний будинок. Фасад будинку оздоблений алегоричними скульптурами «Життя» та «Мистецтво», роботи скульптора Зиґмунта Курчинського, виконаними у стилі ар деко[18]. На місці давнього палацу Замойських було споруджено науково-виховний заклад для дівчат Софії Стшалковської, до складу якого входила перша в Галичині приватна жіноча гімназія № 5 (створена 1895 р.), приватна учительська семінарія № 7 (створена 1896 р.), приватний загальноосвітній жіночий ліцей[19].

У 1939 р. в будівлі закладу Софії Стшалковської було відкрито одну з перших радянських шкіл у Львові — середню школу № 6 з російською мовою навчання. У 1950-х рр. в будівлі, крім середньої школи № 6, діяли російська середня школа робітничої молоді № 3, юнацька спортивна школа № 3 та бюро стенографів та друкарок[20]. Нині тут діє львівська середня загальноосвітня школа I-III ступенів № 6 з російською мовою навчання[21].

2008 року під час реставрації шкільного приміщення над аркадою входу вдалось відкрити, а роком пізніше й відновити, раніше приховані кольорові зображення гербів Польщі, Литви та Русі, виготовлених із смальти та венеційського скла[22].

№ 24.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 586
Невеликий класицистичний палац, збудований на початку 1840-х рр. у стилі класицизму. У різні часи належав родинам Волянських, Замойських, Дідушицьких, Леваковських, Шептицьких. У 1843 і 1854 рр. перебудований за проектом Вільгельма Шміда, а 1910 р. — за проектом архітектора Едмунда Жиховича. Під вікнами другого поверху розташовані рельєфи з двома сюжетами полювання Артеміди та два рельєфи, що зображують путті з гірляндами, роботи скульптора Йоганна Шимзера[23]. З радянських часів міститься Львівська обласна науково-педагогічна бібліотека[24].

№ 26.
У двоповерховій кам'яниці від грудня 1939 р. працював кінотеатр «Комсомолець України». Нині тут діють ресторан «Літній сад» та салон краси «Юстина».

№ 28.
Будинок оздоблений барельєфом «Свята Трійця коронує Божу Матір». Від 1950-х рр. тут містився магазин «Гастроном» та перукарня, від 1990 рр. частину приміщень першого поверху будівлі займає зооветеринарний магазин та ветеринарна аптека. Від 2008 року приміщення колишнього «Гастроному» займає відділення ПАТ «КБ «Надра», в якому на момент відкриття знайшлися кошти на приміщення й обладнання, але не було для розрахунків з клієнтами[25].

№ 33.
Житловий будинок (інша адреса — вул. Дороша, 9), на першому поверсі кам'яниці, за Польщі, містилася аптека Тененбаума, нині — ТзОВ «Аптека № 28».

№ 39.
Житловий будинок, розташований на розі з вул. Вагілевича, де за польських часів знаходився ресторан Ізраеля Лакса. Нині тут салон оптики «Оптика доброго зору», офіс туристичної фірми «Пілігрим» [26] та магазин «Медичні товари».

№ 40.
До 1939 р. тут була фабрика цегли і дахівки «Лауда», власником якої був Александер Домашевич, а у подвір'ї знаходилася синагога «Езрас Ахім»[27]. Нині тут знаходяться салон краси «Карен».

№ 43.
До 1939 р. в кам'яниці працював ресторан Арнольда, нині тут магазин-салон вхідних дверей «Milano» та приватна нотаріальна контора.

№ 45,47.
За Польщі тут знаходилася кузня Генрика Ганера, нині територія за цією адресою належить військовій частині А-4520.

№ 46.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 587
В подвір'ї житлового будинку у 1950-1960-х рр. знаходилися цехи скульптурної фабрики та майстерні митців Ярослава Лози, Івана Тітка, Володимира Федорченка[28], Василя Одрехівського [29]. Нині тут знаходиться стоматологічна клініка «МРС»[30].

№ 48.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 588
У житловому будинку за часів Польщі була пекарня Флюка, за радянських — прокатний пункт. Нині тут знаходяться: магазин мережі алкомаркетів та делікатесів з усього світу «Країна вин»[31], підприємство ТзОВ «Склоріз» (надання послуг з порізки і продажу скла та каменярських послуг).

№ 50.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 922
Житловий будинок (інша адреса — вул. Сліпого, 2). За Польщі тут діяло фотоательє Вєжбіцької, а нині за цією адресою знаходиться відділення ПАТ «УкрСиббанк», магазин побутової хімії та майстерня з ремонту взуття.

№ 51 — 100[ред.ред. код]

Будинок № 57 увечері

№ 51.
Житловий будинок, на першому поверсі якого у 1950-х рр. знаходилася майстерня з індивідуального пошиву взуття. Нині тут знаходяться магазин одягу «Green stock», приймальний пункт мережі хімчисток «Єврочистка» та медичний центр «2К».

№ 52.
Житловий будинок (інша адреса — вул. Сліпого, 1), перший поверх якого за Польщі займали магазин фотографічного приладдя «Стафра» і перукарня Геллбарта. Нині тут знаходиться магазин «Продукти».

№ 53.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 1596
Житловий будинок, у якому за Польщі був гуртовий склад хутра, а також була синагога Філіпа Нуссдорфа[32] — власника фабрики хімічних виробів, що знаходилася поряд[33]. У 1950-х рр. — гуртожиток № 4 львівського педагогічного інституту. Нині на 1-ому поверсі будинку знаходяться галерея-ремарня «Цмок» та нотаріальна контора, на 2-ому поверсі — квест-кімнати «Хованки».

№ 54.
Житловий будинок, у якому за Польщі був ресторан Канарієнфогеля. Нині тут знаходяться аптечний магазин мережі аптек «Сімейна аптека», магазини алкогольних напоїв «Гуртові ціни — алкоголь» та «Родинна ковбаска».

№ 55.
Житловий будинок, в якому у 1950-х рр. був гуртожиток № 7 львівського педагогічного інституту. Між будинками № 53 та № 55 вбудовано триповерховий будинок невідомого призначення.

№ 57.
Житловий будинок, де до початку 1980-х рр. був готель аеропорту.

№ 59. Колишній палац спорту «Скейтінґ-рінґ».
Палац спорту збудований у 1911 р. за проектом архітекторів Юліана Пінкерфельда та Генрика Заремби. Художнє оформлення інтер’єру, який не зберігся до наших днів, виконував відомий скульптор Зиґмунт Курчинський та художники Вітольд Жегоцінський, Влодзімєж Бєлецький, Леонард Вінтеровський. Фасад будівлі було прикрашено скульптурою Курчинського «Кратос». Відкриття палацу спорту відбулося 12 лютого 1911 р., на той час одного з найбільших аналогічних закладів в Австро-Угорщині. Приміщення, від початку заплановане для катання на роликових ковзанах, але цей вид спорту не прижився у Львові. 1934 р. колишній палац спорту пристосували для потреб промисловості. В будинку функціонував заклад парової вулканізації «Wulkogum», який належав С. Рибці, пізніше — фірма з продажу автівок «Автопарк», Львівська спілка автомобілістів і палац спорту Львівської спілки автомобілістів. У повоєнний час будівлю використовували як гараж. Нині в будівлі знаходиться спорткомплекс «Динамо» з двома тенісними кортами, залами атлетики і реабілітаційним центром[34] та магазин роверів «Profi Rider».

№ 60.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 2116/1
Промисловий будинок

№ 61.
До 1939 р. тут знаходилася фабрика дротяних сіток Шугарта. У 1990-х рр. на місці колишньої фабрики збудовано приватний будинок. За цією ж адресою знаходиться підприємство з продажу клінінгового обладнання та інвентарю.

№ 62,64. Дирекція водогінних закладів.
Пам'ятки архітектури місцевого значення № 2116/2, 923
Комплекс, що складається з промислового (№ 62) та адміністративного (№ 64) будинків, збудований у 1899-1901 рр. за проектом інженерів Оскара Смрекера та Ю. Гохберґера для потреб львівської Дирекції водогінних закладів[35]. За часів СРСР установа називалася «Водоканалтрест», нині це львівське комунальне підприємство «Львівводоканал». За адресою вул. Зелена, 64 у 1950-х рр. розташовувався спортмайданчик львівського педагогічного інституту.

№ 63.
У одноповерховому будинку нині знаходиться магазин «Львівські двері, вікна, меблі»[36].

№ 65.
На території за цією адресою знаходиться ремонтно-технічна майстерня.

№ 67.
за польських часів була фабрика паровозних арматур «Андрусевич і спілка». Нині тут знаходяться СТО «Автохолод» (ремонт промислового холодильного обладнання, автомобільних кондиціонерів, радіаторів) і рекламна агенція «Новація».

№ 69.
Нині тут знаходяться ломбард «Експрес гроші», магазин «Світ сантехніки», бістро-піцерія «Піраміда».

№ 69А.
Житловий будинок економ-класу, зданий в експлуатацію 2014 р.. На першому поверсі знаходиться супермаркет мережі крамниць «Два кроки від хати».

№ 73.
За цією адресою 1909 р. Генрик Ректе Абрахам Гірш Браттель та Юзеф Де Цет заснували спільне підприємство, що займалося виробництвом різноманітних бетонних виробів, облицювальних кахлів, мармурових та у техніці тераццо плиток, а також роботами з прокладання каналізації та водовідведення, монтажем сходових кліток. Наприкінці 1930-х рр. фабрика розташовувалась на розі вул. Зеленої та Дніпровської, де виготовляли лише кам’яні сходи. У 1950-х рр. на місці колишньої фабрики працював бетонний завод, нині на цьому місці височіє 5-поверховий житловий будинок 1960-х рр. із магазином «Продукти», кав'ярнею та аптечним магазином мережі аптек «Біомед»[37].

№ 77.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 2117
Житловий будинок, у якому нині знаходиться Личаківський ВРАЦС Львівського міського управління юстиції.

№ 81.
Приміщення (інша адреса — вул. Переяславська, 6, 6А) колишнього банку «Дністер». Будівля збудована 1999 р. на розі з вулицею Переяславською для потреб банку «Дністер». 2009 р. банк збанкрутів, 15 червня 2013 р. банк ліквідовано. Нині приміщення стоїть пусткою.

№ 88. Кінотеатр «Байка».
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 2118
Будинок збудовано у 1931-1932 рр., за проектом архітектора Домініка Вуховича на замовлення Польського товариства братства доброї смерті (пол. Polskie Stowarzyszenie Bractwa Dobrej Śmierci). У його залі від 1932 р. працював кінотеатр «Байка», що за радянських часів мав назву — кінотеатр «Зірка». У 1997 р. кінотеатр припинив свою діяльність, а згодом, у приміщенні відкрився нічний клуб «Picasso». 12 червня 2009 р. біля входу у клуб, з нагоди його 12-ліття, встановлено перший в Україні пам'ятник іспанському художнику Пабло Пікассо[38].

У скверику, який тягнеться від клубу «Пікассо» до вулиці Водогінної, у 1950—1970-х рр. була циганська слобідка з конюшнями.

№ 91.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 2440
Будинок збудовано 1908 р. за проектом архітектора Міхала Домбровського для Ядвіги Келерової. Веранду з південного боку збудовано 1914 р. за проектом архітектора Александра Остена. 1933 р. за проектом архітектора Юзефа Торна проведено реконструкцію будинку у подвір'ї.

№ 95.
Триповерховий житловий будинок, збудований на початку 1950-х рр.. За радянських часів тут містився магазин «Спорттовари». У наш час був магазин спортивного спорядження «Бумеранг», пізніше — оптовий магазин лакофарбових виробів «Декор-клуб».

№ 95А.
За цією адресою знаходяться приватний навчально-виховний комплекс «Ерудит» та дитячий садочок «Ерудитиня»[39], а також ДНЗ № 67 «Веселики» Личаківського районного відділу освіти Львівської міської ради.

№ 96.
Гуртожиток Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка[40].

№ 101—150[ред.ред. код]

№ 102. Палацик зі сфінксами.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 924
За цією адресою розташований ампірний «Палацик зі сфінксами», збудований 1829 р. за проектом Юзефа Землера на кошти інженера Яна Пенчиковського. Тимпан портика прикрашений двома кам'яними скульптурами сфінксів, виконаними ймовірно Антоном Шімзером. Аналогічні скульптури були в портику тильного фасаду, знищеному під час перебудови 1932 року[41]. 1850 р. будівля перейшла у власність Аделі з роду Бронських та її чоловіка Юліана Малушинського, власників купальні «Зелене око» та двох ставів в яру під Снопківським парком[42]. Відтоді будинок отримав ще одну назву – «фільварок Малушина». У 1860-х рр. палацик перебудували у стилі ампір. Саме тут під час січневого повстання 1863 р. збиралися місцеві поляки, які допомагали повстанцям у Польському Королівстві, надсилаючи їм зброю. Перед Першою світовою війною на території фільварку проводили військові тренування польські стрілецькі відділи. У повоєнні часи, вже за радянської влади, будинок перейшов до комунальної власності і з численних кімнат утворено окремі квартири, куди заселилися родини військових. 1989 р. з будинку відселено останніх мешканців та планувалося знесення палацика. Письменник Ростислав Братунь за підтримки громадськості міста Львова врятував будівлю від знищення. У 2000-х рр. палацик було відреставрувано коштом приватної фірми і від березня 2007 р. тут міститься офіс мистецького об'єднання «Дзиґа»[43].

№ 104.
Пам'ятка архітектури місцевого значення № 589
Колишня адміністративна будівля Дирекції водогінних закладів, в якій за Польщі містилася насосна станція закладу. Нині приміщення насосної станції належить ЛКП «Львівводоканал».

№ 105.
За Польщі на місці будинку знаходилася цегельня Майєра Грудера. У 1976 р., за проектом архітектора Ярослава Назаркевича, трестом «Львівжитлобуд» було збудовано дев’ятиповерхову будівлю гуртожитку на 386 місць для потреб львівського будівельного технікуму [44].

№ 105А.
За цією адресою знаходиться автомобільний салон «Renault».

№ 106.
Храм Зіслання Святого Духа, що належить до Галицького деканату Львівської Архиєпархії УГКЦ, нині знаходиться у стадії будівництва. Відправи проходять в каплиці, що знаходиться поруч. Парохом храму є о. Володимир Біляєв[45].

№ 107.
За Польщі на місці будинку знаходилася будівля Акціонерного іпотечного банку. Нині тут 5-поверховий гуртожиток, в якому діє тренажерний зал «Artgym».

№ 109.
П'ятиповерховий будинок, збудований у 1970-х рр., де нині знаходяться готель «Бюргер плюс», хостел «Yellow House», Міжнародний бізнес-клуб ділових людей, компанії — поліграфічна «Арбалет» та рекрутингова «Redberry», магазин-салон «Камінін Україна».

№ 111.
За цією адресою колись знаходилося ДП «Західукргеологія», фасад будинку котрої й донині прикрашають два стінописи на карпатсько-геологічну тематику, створені у 1960-х рр. у техніці сграффіто. Нині тут знаходяться магазин-салон печей, камінів «Jotul», магазин-салон вікон, дверей «Вікнопласт» та багато інших.

Під № 115 у 10-поверховому гуртожитку № 9 тресту «Львівпромбуд» до 1990-х був магазин «Продукти». У 1970 році на фасаді було встановлено меморіальну таблицю до 100-ліття від дня народження В. І. Леніна, яку демонтовано на початку 1990-х років. Нині тут приміщення «Укрсоцбанку».

В житловому 5-поверховому будинку № 130, збудованому наприкінці 1960-х років, за радянських часів містилася філія бібліотеки № 40 для дорослих.

Під № 147 у 1950-х роках був цегельний завод. За часів незалежності тут були склади ВАТ «Елегант» та «Інтермаркету», від 2006 року цю адресу має супермаркет «Арсен», служба доставки ТзОВ "Торговий Дім «Міст Експрес».

№ 151—477[ред.ред. код]

Під № 153 до 1990-х був цех ремонту холодильників і пральних машин, хімчистка та цех індпошиву, тепер тут міститься низка фірм.

Біля № 166 неподалік залізничної колії та перехрестя з вулицею Вашингтона починається потічок, який є основним стрижнем річки Полтви.

В будинку № 184 за радянських часів містився будинок побуту «Сервіс», нині приміщення ділять фірма «Комфортбуд» та автомобільний салон «Lexus».

У № 186 до середини 1990-х років знаходилися будинок побуту, майстерня з ремонту і виготовлення ювелірних виробів та ательє мод 1-го розряду «Силует», нині тут нічний клуб «Сафарі» та ремонт годинників.

Під № 196 від радянських часів міститься вечірня школа робітничої молоді № 22.

Під № 204 у 1950-х була фабрика гнутих меблів, тепер тут приміщення «Укрсоцбанку».

Під № 208-А за радянських часів працювала їдальня № 7, тепер тут гуртівня будівельних матеріалів.

Під № 251 на території колишнього підприємства «Львівміськрембудмеханізація» збереглася колона із фігурою Ісуса Христа Скорботного, встановлену ще 1761 року. Нині за цією адресою знаходяться ДП «Завод «Електронпобутприлад» ВАТ «Концерн-Електрон», ТзОВ «Отекс», ресторан «Під Вишнею», магазин «Автосвіт» та багато інших.

Під № 294 у двоповерховій споруді за радянських часів діяв будинок культури № 7, який останніми роками перетворився на руїну. 2007 року в приміщенні проведено капітальний ремонт та переобладнано однією з фірм для власних потреб.

В кінці вулиці, на виїзді зі Львова, у 1970-х роках створений Сихівський цвинтар, до якого було проведено окрему тролейбусну лінію. 1972 року поблизу цвинтару встановлено скульптуру лева зі щитом, роботи скульптора Івана Кулика.

Транспорт[ред.ред. код]

Вулиця Зелена — важлива транспортна артерія, якою прокладено маршрути руху міських та приміських автобусів, а також тролейбусна лінія, якою курсують тролейбуси маршрутів № 11 та 25.

У 19081963 роках на ділянці між вулицями Івана Франка та Дністровською існувала трамвайна лінія, якою курсував одновагонний трамвай маршруту № 3. Від 17 червня 1963 року було припинено рух трамваїв по вул. Зеленій, а сам маршрут № 3 скасовано[46] і вже від 17 вересня 1964 року по вулиці розпочато рух тролейбусів[47].

Відомі мешканці[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Мельник І. Львівські вулиці і кам’яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості Королівського столичного міста Галичини. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 174-175. — 2000 прим. — ISBN 978-966-7022-79-2.
  2. Список будинків – пам’яток архітектури м. Львова
  3. »магазин «Київстар»
  4. Магазин-салон «Ноутбук Центр»
  5. Biriulow J. Rzeźba Lwowska od połowy XVIII wieku do 1939 roku.— Warszawa: Neriton, 2007. — S. 125. — ISBN 978-83-7543-00-97
  6. ПАТ «Ідея Банк»
  7. Львівська музична школа-інтернат ім. С. Крушельницької
  8. Вул. Зелена, 011б – молитовний дім Євангельських Християн-баптистів (кол. костел св. Урсули)
  9. Інститут Вайгля. Кафедра мікробіології Медуніверситету на вул. Зелена, 12
  10. Львівська обласна СЕС
  11. Lewicki J. Między tradycją a nowoczesnością: architektura Lwowa lat 1893—1918. — Warszawa: Neriton, 2005. — S. 17. — ISBN 83-88372-29-7
  12. Магазин-партнер «Bosch та Siemens»
  13. Відділення ПАТ «Кредобанк»
  14. Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 563. — ISBN 978-966-7022-77-8.
  15. Адреси пунктів прийому документів на біометричні паспорти у Львові та області
  16. OK Factory Coworking
  17. ПрАТ «Львівська книжкова фабрика «Атлас»
  18. Biriulow J. Rzeźba… — S. 203.
  19. Втрачені палаци на вулиці Зеленій, або жіночий навчально–виховний заклад Софії Стшалковської
  20. Вул. Зелена, 22: школа
  21. СЗОШ №6 (рос.)
  22. Мельник I., Масик Р. Пам'ятники та меморіальні таблиці міста Львова...с. 175
  23. Архітектура Львова… — С. 207—208
  24. Вул. Зелена, 024 – будинок бiбліотеки (колишній палац Замойських)
  25. Чому «Інтерпол» шукає колишніх власників «Надра банку»/ Економічна правда, 19 березня 2014
  26. Пілігрим
  27. Chwila. Львів, 10 вересня 1933 р., № 5198, стор. 20 (пол.)
  28. Мельник І. Львівські вулиці і кам’яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості Королівського столичного міста Галичини...с. 176
  29. Василь Одрехівський. Визначальний перетин
  30. М.Р.С. стоматологія
  31. Про компанію
  32. Синагоги Львова
  33. Chwila. Львів, 5 вересня 1924 р., № 1968 (пол.)
  34. Сторічний Палац спорту, що незабаром зникне
  35. ЛКП «Львівводоканал» (Львів)
  36. [1]
  37. 10 виробників кахлів довоєнного Львова
  38. Вул. Зелена, 088 – колишній кінотеатр
  39. Школа-садок-ліцей «Ерудит»
  40. Гуртожиток
  41. Biriulow J. Rzeźba… — S. 41
  42. Ділянка вул. Кримської – кол. купальня
  43. Палацик зі сфінксами
  44. Трегубова Т., Мих Р. Львів: Архітектурно-історичний нарис. — Київ : Будівельник, 1989. — С. 234. — 50 000 прим. — ISBN 5-7705-0178-2.
  45. Парафії: Галицький деканат
  46. Зниклі маршрути львівських трамваїв
  47. Львiвський трамвай

Література[ред.ред. код]

  • Мельник І. Львівські вулиці і кам’яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості Королівського столичного міста Галичини. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 175—178. — ISBN 978-966-7022-79-2.
  • Мельник І. Зелена вулиця // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького та І. Підкови. — Львів : Літопис, 2007. — Т. 2. — С. 446—449. — ISBN 978-966-7007-69-0.
  • Мельник І., Масик Р. Пам’ятники та меморіальні таблиці міста Львова. — Львів : Апріорі, 2012. — С. 174-177. — ISBN 978-617-629-077-3.
  • Мельник Б. Вулицями старовинного Львова. — Вид. друге, зі змінами. — Львів : Світ, 2002. — С. 231—235. — ISBN 966-603-393-3.

Посилання[ред.ред. код]