Вільям Гопкінс
| Вільям Гопкінс | |
|---|---|
| англ. William Hopkins | |
 | |
| Народився |
2 лютого 1793[1][2][3] Ноттінгемшир, Англія, Королівство Велика Британія |
| Помер |
13 жовтня 1866[1][2][3] (73 роки) Кембридж, Англія, Сполучене Королівство |
| Країна |
.svg){kind=small} Сполучене Королівство |
| Діяльність | математик, гравець у крикет, геолог |
| Alma mater | Кембриджський університет |
| Галузь | геологія і математика |
| Заклад | Кембриджський університет |
| Посада | Президент Геологічного товариства Лондонаd[4] |
| Науковий керівник | Адам Седжвік |
| Відомі учні |
Вільям Томсон Джеймс Клерк Максвелл Джордж Габрієль Стокс Френсіс Гальтон Артур Кейлі Пітер Тет |
| Аспіранти, докторанти |
Артур Келі[5] Джордж Габрієль Стокс[6] Вільям Томсон[7] Френсіс Гальтон[8] Айзек Тодгантерd[9] Джеймс Клерк Максвелл[10] Едвард Раус[11] |
| Членство | Лондонське королівське товариство |
| Відомий завдяки: | виявленню, що температура плавлення підвищується з ростом тиску |
| Нагороди | |
 Вільям Гопкінс у Вікісховищі | |
Ві́льям Го́пкінс (англ. William Hopkins; 2 лютого 1793, Кінгстон-на-Соарі, Ноттінгемшир, Англія, Королівство Великої Британії[12] — 13 жовтня 1866, Кембридж, Англія, Сполучене Королівство Великої Британії та Ірландії) — англійський геолог і математик. Працював у Кембриджському університеті, зробив значний внесок у геологію та виховав цілу плеяду видатних вчених XIX століття. Був членом Лондонського королівського товариства.
Біографічні дані[ред. | ред. код]
Вільям Гопкінс народився 2 лютого 1793 року в сім'ї фермера Вільяма Гопкінса. Ще в дитинстві Гопкінс-молодший освоїв основи сільського господарства, тоді батько орендував для нього ферму поруч із Бері-Сент-Едмундс у графстві Саффолк. Вільям виявився фермером-невдахою, і у віці 28 років (1821), після смерті дружини, він, щоб запобігти повному розоренню, вступив до Кембриджського університету. У 1827 році здобув ступінь бакалавра, а у 1830 — магістра[13]. Незадовго до закінчення університету Гопкінс одружився вдруге на Кароліні Бойс (1799—1881). Він залишився працювати в університеті як приватний тьютор студентів, що претендують на звання кращого випускника. Це заняття виявилося досить успішним для Гопкінса і приносило дохід близько £700—800 на рік (~ 75 тис. фунтів в еквіваленті 2010 року).
Гопкінс захоплювався музикою, любив поезію та писав натюрморти.
У кінці життя потерпав від душевного розладу[13], через що провів декілька років у клініці для душевнохворих, де помер 13 жовтня 1866 року через виснаження внаслідок хронічної хвороби.
Від другого шлюбу у Гопкінса залишилися син і три дочки, одна з яких, Еліс Гопкінс, стала відомою активісткою за моральність у вікторіанську епоху[13].
Викладацька робота[ред. | ред. код]
До 1849 року він успішно випустив майже 200 студентів, серед них 17 визнані найкращими випускниками, в тому числі Джордж Габрієль Стокс та Артур Келі. Він займався з Едвардом Раусом, визнаним найкращим випускником, а потім сам став видатним викладачем. У 1833 році Гопкінс опублікував «Основи тригонометрії», чим заслужив визнання як математик[12].
Гопкінс започаткував популяризацію праць забутого на той час математика Джорджа Гріна (1793—1841), теорії якого стали згодом однією з основ математичної фізики. У 1845 році учень Гопкінса, майбутній лорд Кельвін, а в той час просто Вільям Томпсон, отримав від свого наставника копію наукової роботи Гріна від 1828 року. Саме лорд Кельвін згодом посприяв поширенню праць Гріна.
Внесок у розвиток геології[ред. | ред. код]
Завдяки своєму науковому керівнику, Адаму Седжвіку, Гопкінс виявив глибокий інтерес до застосування математичних методів у геології (близько 1833 року). Праці Гопкінса з геології опубліковані в збірниках Кембриджського філософського товариства і Лондонського геологічного товариства. Саме Гопкінс визначив напрям у науці, відомий в наш час як динамічна геологія. Спільно з Джеймсом Джоулем і Кельвіном провів серію вимірювань тиску в точці плавлення, які підтвердили його теорію про зміщення температури плавлення з підвищенням тиску. Гопкінс вважав, що охолодження Землі насправді не впливає на клімат планети.
Відомі учні[ред. | ред. код]
- Лорд Кельвін — автор (співавтор): відкриття ефекту Джоуля — Томпсона у газодинаміці та ефекту Томпсона в термоелектриці, виявлення нестійкості Кельвіна — Гельмгольца, теореми Кельвіна про циркуляцію;
- Джеймс Клерк Максвелл — автор теорії електромагнітного поля (рівняння Максвелла);
- Джордж Габрієль Стокс — фізик і математик, зробив значний внесок у розвиток гідро- і газодинаміки (див. рівняння Нав'є — Стокса), оптики і математики (див. теорема Стокса);
- Френсіс Гальтон — дослідник, географ, антрополог і психолог; фундатор диференціальної психології та психометрики;
- Артур Кейлі — один із найплодовитіших математиків XIX століття (див. теорема Гамільтона — Келі, Теорема Келі (теорія груп), граф Келі, перетворення Келі);
- Пітер Тет — математик і фізик, автор праць по теорії кватерніонів, теорії вузлів;
- Едвард Джон Раус — механік і математик, зробив помітний внесок у розвиток теорії керування, видатний лектор-педагог;
- Айзек Тодхунтер — британський математик, автор книг з історії математики.
Вшанування та оцінка заслуг[ред. | ред. код]
- Член Лондонського королівського товариства (1 червня 1837)[12].
- Геологічне товариство Лондона (англ. Geological Society of London):[12]
- Медаль Волластона (1850);
- Президент Геологічного товариства Лондона (1851—1952).
- Президент Британської наукової асоціації (англ. British Science Association) (1853)[12].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Архів історії математики Мактьютор — 1994.
- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Past Presidents — Геологічне товариство Лондону.
- ↑ Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
- ↑ Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
- ↑ Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
- ↑ Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
- ↑ Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
- ↑ Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
- ↑ Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
- ↑ а б в г д Encyclopaedia Britannica (1911)
- ↑ а б в Smith (2007)
Джерела[ред. | ред. код]
- Chisholm, Hugh, ed. William Hopkins [Архівовано 6 січня 2017 у Wayback Machine.] // Encyclopaedia Britannica
- Smith, C. (1989). William Hopkins and the shaping of dynamical geology, 1830–1860. British Journal for the History of Science. 22 (01): 27—52. doi:10.1017/S0007087400025528.
- Crosbie Smith (2007) Hopkins, William (1793—1866) // Oxford Dictionary of National Biography. — Oxford University Press, online edn, May 2007.
Посилання[ред. | ред. код]
- Джон Дж. О'Коннор та Едмунд Ф. Робертсон. Вільям Гопкінс в архіві MacTutor (англ.)
- Вільям Гопкінс(англ.) в проєкті «Математична генеалогія».
- Hopkins, William (HPKS823W) [Архівовано 16 травня 2021 у Wayback Machine.] // A Cambridge Alumni Database. University of Cambridge (англ.).
|
