Вітряна печера

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Національний парк "Вітряна печера"
англ. Wind Cave National Park
43°33′22″ пн. ш. 103°28′43″ зх. д. / 43.55635000002777701° пн. ш. 103.47865000002778402° зх. д. / 43.55635000002777701; -103.47865000002778402Координати: 43°33′22″ пн. ш. 103°28′43″ зх. д. / 43.55635000002777701° пн. ш. 103.47865000002778402° зх. д. / 43.55635000002777701; -103.47865000002778402
Країна США
РозташуванняКастер (округ, Південна Дакота), США
Найближче містоХот Спрінгс, size Південна Дакота
Площа13 697,4 га [1]
Засновано09.01.1903
ОператорСлужба національних парків США
Число відвідувачів617 377 на рік (2016[2])
Вебсторінкаnps.gov/wica/index.htm
Вітряна печера. Карта розташування: США
Вітряна печера
Вітряна печера (США)
Мапа

CMNS: Вітряна печера у Вікісховищі

Національний парк «Вітряна печера» (англ. Wind Cave National Park) — національний парк США на основі печери, розташований у 16 км на північ від міста Хот Спрінгз у західній Південній Дакоті. Заснований 1903 р. президентом США Теодором Рузвельтом, він став сьомим американським національним парком і першою печерою у світі, яка була оголошена національним парком. Печера відома своїми кальцитовими формаціями, відомими як «комірчані структури» (англ. boxwork). Приблизно 95 % комірчаних структур, виявлених у світі, знайдені у Вітряній печері. Печера також відома своїми морозними структурами (англ. frostwork). Печера також вважається тривимірною печерою-лабіринтом, і визнана найбільш щільною (найбільша кількість проходів на куб. км) печерною системою в світі. Зараз печера є шостою в світі за довжиною у світі і має 226 км розвіданих печерних проходів.[3] Над землею, парк включає в себе найбільшу вцілілу природну різнотравну прерію в США.

Ранні знання про печеру

[ред. | ред. код]

Лакота, шайєнни, і інші племена корінних американців, які подорожували через цей район, знали про існування печери, як і ранні євро-американські поселенці, але до цього часу не знайдено доказів, що хтось з них у печеру входив.[4]

Лакота (Сіу), корінний народ, який живе у регіоні Блек-Гіллс Південної Дакоти, розказували про діру, з якої дуне повітря, місце, яке вони вважають священним, як місце, де вони вперше з'явилися з підземного світу, де вони жили до того, як деміург створив світ.[4]

Перше документоване відкриття печери білими американцями відбулось у 1881 році, коли брати Том і Джессі Бінгем почули звук, як вітер виходив з отвору 25х35 см в землі. За оповіддю, коли Том заглянув у отвір, «вітер» (повітря, яке виходило з печери) здув капелюх з його голови.[5]

Походження назви печери

[ред. | ред. код]

Печери, знайдені в парку, як кажуть «дихають», тобто повітря постійно рухається в або з печери, вирівнюючи атмосферний тиск між печерою і зовнішнім повітрям. Коли тиск повітря вище за межами печери, повітря тече в печеру, піднімаючи її тиск до тиску ззовні. Коли тиск повітря вищий всередині печери, повітря виходить з неї, знижуючи тиск повітря в печері. Велика печера (така, як Вітряна) з усього кількома невеликими отворами буде «дихати» більш очевидно, ніж невелика печера з великою кількістю великих отворів.

Швидкі зміни погоди, які супроводжуються швидкими змінами атмосферного тиску, є характеристикою  погоди в західній частині Південної Дакоти. Якщо швидкий шторм наближався тоді, коли брати Бінгем знайшли печеру, атмосферний тиск мав швидко падати, і повітря з печери з більш високим тиском мало швидко видуватись з усіх доступних отворів, створюючи «вітер», від якого печера отримала назву.

Рання розвідка і тури

[ред. | ред. код]

У 1881—1889 рр. мало хто наважився далеко зайти у Вітряну печеру. У 1889 році «South Dakota Mining Company»  найняла Джессі Д. Макдональда, щоб наглядати за їх «гірничим відводом» на ділянці з печерою. Ймовірно ця компанія сподівалася знайти цінні мінерали, або вона з самого початку мала на увазі комерційний розвиток печери.[6]

Поклади цінних мінералів знайдені не були, і сім'я Макдональдів почала розвивати печеру для туризму. Джессі спочатку найняв свого сина Елвіна, а потім й його брата Елмера для дослідження та розвитку печери.[7] Елвін закохався в печеру і вів печерний щоденник.[8] Між 1890 і 1903 роками працювали та допомагали досліджувати Вітряну печеру також Кеті Стаблер, та інших членів родини Елмера Макдональда — дружину Емму, дочку Інес і сина Томмі.[4]

У лютому 1892 р. печера була відкрита для відвідувачів, стандартна вартість туру була $1.00,[9], що було значною сумою грошей в той час. Туристи, у супроводженні гіда, досліджували печери при свічках. Ці перші тури були фізично вимогливі і іноді потребували повзання вузькими проходами.

Ресурси на поверхні

[ред. | ред. код]

Національний парк «Вітряна печера» захищає різноманітну екосистему рослин і тварин. Тварини парку включають ракунів, вапіті, бізонів, койотів, скунсів, борсуків, горностаїв, черноногих тхорів, пум, рисей, лисиць, норок, вилорогів і лучних собачок. Стадо бізонів Вітряної печери є одним з усього лише генетично чистих стад вільного вигулу на державних землях в Північній Америці. Інші три такі стада -  Йеллоустоунське стадо бізонів, стадо бізонів гір Генрі в Юті і стало на Лосиному острові в Альберті, Канада. На поточний час стадо бізонів Вітряної печери не має бруцельозу.

Через парк прокладено кілька доріг і до 50 км пішохідних маршрутів, тому майже весь парк є доступним для відвідування, число яких у 2015 році склало 617 377 осіб. Понад 109 000 чоловік відвідали саму печеру в 2015 році, що є найбільшою кількістю з 1968 року, коли тури в печери були обмежені до 40 осіб у кожному.[10]

Туристичний центр Вітряної печери має три експозиційні зали про геологію печери та її ранню історію, дику природу парку і його природну історію, і роботу «Громадського корпусу збереження навколишнього середовища» в парку.

Кемпінг Елк Маутен розташований в сосновому лісі у 2 км від туристичного центру і він відкритий увесь рік. 

Геологія

[ред. | ред. код]
Зеленою лінією позначена південна частина Національного парку «Вітряна печера». Ця геологічна карта показує, де видимі відслонення вапняку Міссісіпієвої Пахасапа чи Медісон (Mp) і формації Пенсильванієвої Міннелуза, Phm, відслонень.

Три рівня системи Вітряної печери у верхніх 76 метрах вапняку Міссісіпієвої Пахасапа (Медісон) . Відкладені у внутрішньому морі, кремнієві, гіпсові і ангідритові лінзи у вапняку свідчать про високі періоди випаровування. Коли рівень моря впав в кінці Міссісіпія, розчинення вапняку утворило Каласкіанський палеокарстовий ландшафт, у тому числі з тріщинами розчинення, карстовими вирвами і печерами. Таким чином, існує незгідне залягання гірських порід між цим вапняком і розташованою згори формації Пенсильванієвої Міннелузи. Ці червоні піски і глини заповнили порожнини, а незаповнені порожнини були покриті ікло лонжерона. Потім відбувалось осадження пермських Опече сланців, пермських Міннекахта вапняків, тріасових Спірфіш формацій та Вайт-Рівер-групи третинного періоду. Ерозія Палеоцену і Еоцену усунула ці поверхневі відкладення в районі печер аж до рівня Міннелуза. Геологічний підйом, що почався під час Ларамійського орогенезу, знизив рівень ґрунтових вод, осушив систему печер і збільшив її. Сьогодні рівень ґрунтових вод розташований на рівні 150 метрів нижче поверхні, що відповідає падінню на 0,4 м кожну 1000 років.[11]

«Комірчані структури» вперше  були виявлені у Вітряній печері. Ці кальцитові перетинки ласти колись були заповненням тріщин гіпсом і ангидритом. Кальцитово-гіпсові псевдоморфози є поширеними. Сульфатна кислота, яка виділилась, послабила основну породу і дозволила їй вивітрюватися швидше, ніж кальцит. Отримані пересічні перетинки утворюють відкриті камери і виступають з навколишніх порід на відстань від 0,6 до 1,2 м. На нижніх рівнях печери «комірчані структури» змішані з «морозними структурами» і «печерним попкорном». Геліктитові кущі також були вперше виявлені у Вітряній печері. Місячне молоко зустрічається на багатьох поверхнях, а кальцитові плоти розташовані на нижніх рівнях печерної системи.[11]:18,20-21

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. "Listing of acreage as of December 31, 2011". Land Resource Division, National Park Service. Архів оригіналу за 31 липня 2019. Процитовано 10 червня 2017.
  2. "NPS Annual Recreation Visits Report". National Park Service. Архів оригіналу за 20 травня 2020. Процитовано 10 червня 2017.
  3. Gulden, Bob (2013-05-13.mdy.2024). Worlds longest caves. Geo2 Committee on Long and Deep Caves. National Speleological Society (NSS). Архів оригіналу за 8 червня 2019. Процитовано 2013-06-12.mdy.2024.
  4. а б в National Park Service: Early cave explorers. Архів оригіналу за 2 травня 2014. Процитовано 9 червня 2017.
  5. Wind Cave brochure, National Park Service, GPO, WDC
  6. Архівована копія. Архів оригіналу за 22 лютого 2015. Процитовано 9 червня 2017.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  7. McDonald, Alvin Frank. A Private Account of A. F. McDonald, Permanent Guide of Wind Cave (a.k.a. "Alvin McDonald Diary, " written 1891—1893). Facsimile ed., no pub. data. Sold through Wind Cave National Park. Financial entries, pp. 20-21 and 23-25.
  8. Архівована копія. Архів оригіналу за 3 листопада 2014. Процитовано 9 червня 2017.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  9. McDonald, Alvin Frank. A Private Account of A. F. McDonald, Permanent Guide of Wind Cave (a.k.a. "Alvin McDonald Diary, " written 1891—1893). Facsimile ed., no pub. data. Sold through Wind Cave National Park. Financial entries, p. 8-9
  10. Kent, Jim (19 січня 2016). Wind Cave Numbers Highest In 40 Years. South Dakota Public Broadcasting. Архів оригіналу за 21 січня 2021. Процитовано 19 січня 2016.
  11. а б KellerLynn, K. (2009). Wind Cave National Park Geologic Resources Inventory Report, Natural Resource Report NPS/NRPC/GRD/NRR-2009/087. Denver: National Park Service. с. 14—15, 29—30.

Посилання

[ред. | ред. код]