Лисиця звичайна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Лисиця звичайна
Час існування: середній плейстоцен — сучасність
Vulpes vulpes sitting.jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Хижі (Carnivora)
Родина: Псові (Canidae)
Рід: Лисиця (Vulpes)
Вид: Лисиця звичайна
Біноміальна назва
Vulpes vulpes
Linnaeus, 1758
Розповсюдження лисиці звичайної: оливковий = природне, синій = інтродукція, оранжевий = присутність невизначена
Розповсюдження лисиці звичайної: оливковий = природне, синій = інтродукція, оранжевий = присутність невизначена
Синоніми
Vulpes fulva
Vulpes fulvus
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Vulpes vulpes
EOL logo.jpg EOL: 328609
ITIS logo.jpg ITIS: 621944
Redlist logo v1223290225.gif МСОП: 23062
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 9627
Fossilworks: 52691

Лисиця звичайна або руда (Vulpes vulpes, syn. Vulpes fulva)  — найбільш розповсюджений та широко відомий вид роду лисиць (Vulpes) родини Псові (Canidae). Вона також є найбільшим видом роду: довжина тіла 60–90 см, хвоста — 40–60 см, маса 6–11 кг. У більшості випадків забарвлення спини яскраво-руде, часто з неясним темним візерунком, черево біле, іноді чорне. Забарвлення у тварин з південних районів ареалу тьмяніше. Поряд з типово забарвленими «вогнівками» зустрічаються особини з темнішим хутром: сиводушки, хрестовки, чорно-бурі. Зрідка в природі зустрічаються альбіноси.

Розповсюдження[ред.ред. код]

Звичайна лисиця розповсюджена вельми широко: в Європі на всій території, північній Африці (Єгипет та Алжир, Марокко, північний Туніс), більшій частині Азії (аж до північної Індії, південного Китаю та Індокитаю), в Північній Америці від арктичної зони до північного узбережжя Мексиканської затоки. В Австралії лисиця була акліматизована і розповсюдилась на всьому континенті, за винятком деяких північних районів з вологим субекваторіальним кліматом. В Україні лисиця руда зустрічається по всій території.

Раніше вважалось, що в Америці живе окремий вид лисиць, але останнім часом його розглядають як підвид рудої лисиці.

Екологія[ред.ред. код]

Забарвлення та розміри лисиць відрізняються великою географічною мінливістю; всього нараховують 40–50 підвидів, не беручи до уваги дрібніших форм. Загалом, при просуванні на північ лисиці стають крупнішими та яскравішими, на південь — дрібнішими та більш тьмяно забарвленими. В північних районах та в горах також частіше зустрічаються чорно-бурі та інші меланістичні форми забарвлення лисиць.

Описане різноманіття забарвлення та величини лисиці пов'язане з широтою її ареалу та великим різноманіттям умов існування в окремих його частинах. Достатньо сказати, що лисиці заселяють, хоч і з різною щільністю, всі ландшафтно-географічні зони, починаючи з тундри та субарктичних лісів аж до степу та пустель, включаючи гірські масиви в усіх кліматичних зонах. При цьому лисиця водиться не тільки в дикій природі, але й в культурних ландшафтах, а також на околицях міст, в тому числі великих (таких як Київ та Варшава; в Лондоні лисиці є вельми звичайними на околицях, а іноді з'являються і в центральній частині міста). Більш того, часом в урбанізованій місцевості лисиця знаходить особливо сприятливе для себе середовище.

В усіх частинах свого ареалу лисиця віддає перевагу відкритій місцевості, а також районам, де наявні окремі гаї, переліски, а також пагорби та яри, особливо якщо взимку сніговий покрив в них є не занадто глибоким та пухким. Тому з усіх кліматичних зон більше всього лисиць живе в степовій та лісостеповій, а не в лісовій.

Лисиця є звіром достатньо осілим. У більшості районів їй невластиві регулярні міграції. Вони відомі лише в тундрі, пустелях та горах. Наприклад, одна з помічених в Малоземельській тундрі (Архангельська область Росії) лисиця була потім вбита за 600 кілометрів на південний захід. Молоді звірі, що розселяються з батьківського лігва, звичайно трапляються на відстані від 2–5 до 15–30 км від нього; рекорд на території України — піймання лисиці за 120 км від місця кільцювання.

Чисельність лисиць помітно коливається за роками. На її стан впливають такі фактори, як кількість гризунів, метеорологічні умови, наявність в популяції інфекційних захворювань. У голодні роки не тільки падає плодючість самок та виживає менша кількість цуценят, але й виникають умови, сприятливі для поширення епізоотій, які інколи охоплюють великі території. Характерні для лисиць епізоотії — сказ, чума хижаків, зуднева короста.

Харчування[ред.ред. код]

Лисиця із впольованим гризуном

Лисиця, хоч і належить до типових хижаків, вона має дуже різноманітний харч. Серед їжі, яку вона вживає, виявлено понад 400 видів самих лише тварин, не враховуючи кількох десятків видів рослин. Всюди основу її харчування становлять дрібні гризуни, головним чином полівки. Можна сказати, що від їхнього достатку та досяжності в значній мірі залежить стан популяції цього хижака. Більші ссавці, зокрема зайці, відіграють у харчуванні значно меншу роль, хоча в деяких випадках лисиці їх цілеспрямовано ловлять, особливо зайченят, а під час заячого мору можуть поїдати трупи. Іноді великі лисиці можуть нападати на телят сарни. Птахи в харчуванні лисиці не відіграють такої ролі, як гризуни, хоча цей хижак ніколи не втратить шанс піймати птаха, який опинився на землі (починаючи від найменших і до найбільших, наприклад, гусей та глухарів), а також спустошити кладку яєць або нелітаючих пташенят. Також лисиця може красти свійських птахів, але, згідно зі спостереженнями зоологів, робить це набагато рідше, ніж прийнято вважати.

У пустелях та напівпустелях лисиці часто добувають плазунів. У Канаді та північно-східній Євразії лисиці, що живуть уздовж великих річок, сезонно харчуються майже на 100 % лососем, що загинув після нересту. Майже повсюди влітку лисиці з'їдають безліч жуків та інших комах. Окрім того, вони не гидують харчуватися всіляким падлом, особливо в голодні періоди.

До раціону лисиці звичайної (рудої) входять і рослини, насамперед — плоди, фрукти, ягоди, рідше вегетативні частини рослин. Вони входять до складу харчування лисиць майже всюди, але найбільше на півдні ареалу; втім, ніде вони не відіграють основної ролі в харчуванні виду.

Спосіб життя[ред.ред. код]

Лисиця, що спить на снігу

Індивідуальна ділянка, яку займає пара або сім'я лисиць, має забезпечувати їх не тільки достатньою кількістю їжі, але й придатними для облаштування нір місцями. Лисиці риють їх самі, або (що трапляється часто) займають нори борсуків, бабаків, песців та інших риючих тварин, пристосовуючи їх до своїх потреб.

Найчастіше лисиці поселяються на схилах ярів та пагорбів, вибираючи ділянки з добре дренованим піщаним ґрунтом, захищені від підтоплення дощовими, ґрунтовими та талими водами. Навіть якщо нора викопана самостійно, не кажучи вже про борсучі, песцеві і т. ін., вона звичайно має кілька вхідних отворів, що ведуть через більш або менш довгі тунелі в гніздову камеру. Інколи лисиці використовують природні сховища — печери, розколення скель, дупла товстих дерев, що впали. В більшості випадків (але не завжди) житло буває добре вкрите густими заростями. Але його демаскують довгі стежки, а поблизу — великі викиди ґрунту біля входів, численні залишки їжі, екскременти і т. ін. Нерідко на «містечках» лис розвивається пишна сорна рослинність.

Як правило, лисиці використовують постійні сховища лише в період виховання молодих, а протягом решти року, зокрема взимку, відпочивають у відкритих лігвах в снігу або траві. Але, рятуючись від переслідування, лисиці у будь-яку пору року можуть переховуватись у першій-ліпшій норі, яка зустрінеться в місцях їхнього життя.

Розмноження[ред.ред. код]

Лисеня на камені

Подібно до вовка, лисиця належить до моногамних тварин, що розмножуються тільки один раз на рік. Тічка (на території України) в неї починається з грудня до лютого, і продовжується у кожної самиці лише кілька днів. Час гону та його ефективність залежать від погоди та вгодованості звірів. Бувають роки, коли до 60 % самок лишаються без потомства.

Вагітність у лисиць продовжується 49–58 діб. У виводку налічується від 4–6 до 12–13 цуценят, вкритих темно-бурою шерстю. У двотижневому віці вони починають бачити, чути, в них прорізаються перші зуби. Півтори місяці мати годує лисенят молоком, окрім того, батьки поступово привчають їх до звичайної їжі, а також до полювання. Загалом, з часу гону до остаточного виходу лисенят з нори проходить близько 6-ти місяців. В їхньому вихованні беруть участь обоє батьків. Підростаючі цуценята рано починають відлучатись від «дому» і часто зустрічаються далеко від нього, будучи ще доволі малими. До осені вони повністю виростають і здатні жити самостійно. Деякі самиці вже з наступного року починають розмножуватись; у будь-якому випадку, лисиці досягають статевої зрілості у дворічному віці. В неволі лисиці живуть 20–25 років, тоді як в природі лише кілька років.

Поведінка[ред.ред. код]

Лисиця у травах
Лисиця сріблясто-чорної породи на хутровій фермі

Лисиця, що спокійно пересувається, іде прямою лінією, залишаючи за собою чіткий ланцюжок слідів. Налякана тварина може бігти дуже швидко, галопом або буквально розпластуючись над землею, далеко витягнувши хвіст. З органів чуття у лисиці найрозвиненішими є нюх та слух; зір розвинений набагато гірше, тому, наприклад, лисиця може дуже близько підійти до непорушно сидячої або стоячої людини з підвітреного боку.

Під час гону та просто у стані збудження лисиця видає відривистий гучний гавкіт; самці, що б'ються, пронизливо верещать.

Полює лисиця в різні періоди доби і там, де її не переслідують, зустрічається вдень, причому не виявляючи занепокоєння при зустрічі з людиною. В протилежному випадку лисиця відрізняється крайньою обережністю та дивовижною здатністю переховуватись та збивати із сліду погоню; саме тому в фольклорі багатьох народів лисиця є втіленням хитрості та спритності.

Мінливість та підвиди[ред.ред. код]

Череп Vulpes vulpes

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Ronald M. Nowak Walker's carnivores of the world. — JHU Press, 2005. — С. 72. — ISBN 0801880327.
  • «Жизнь Животных», т.7; Москва, «Просвещение», 1989.
  • «Grzimek's Animal Life Encyclopedia», 2nd Edition, Vol. 14, 2003.