Галич Олександр Аркадійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олександр Аркадійович Галич
Olexandr Galich.jpg
О.А. Галич
Народився 19 жовтня 1918(1918-10-19)
Катеринослав (Дніпропетровськ)
Помер 15 грудня 1977(1977-12-15) (59 років)
Париж (Франція)
ураження електричним струмом
Поховання Сент-Женев'єв-де-Буа
Громадянство СРСР
Ім'я при народженні Олександр Аркадійович Гінзбург
Діяльність письменник, драматург, бард

Олександр Аркадійович Галич (справжнє прізвище — Гінзбург; 19 жовтня 1918, Катеринослав (нині — Дніпро) — 15 грудня 1977, Париж, Франція) — російський радянський поет, сценарист, драматург, автор і виконавець власних пісень; політичний емігрант.

Біографія[ред.ред. код]

До Німецько-радянської війни вступив до Літературного інституту ім. А. М. Горького, потім навчався в Оперно-драматичній студії К. Станіславського, незабаром — у Театрі-Студії О. Арбузова та В. Плучека (1939). Грав на сценах Грозненського Театру народної героїки та революційної сатири, в Ташкентському театрі В. Плучека, котрий виступав перед фронтовиками (актор, драматург, поет, композитор). П'єси для театру — «Вас викликає Таймир» (у співавторстві з К. Ісаєвим), «Шляхи, які ми обираємо», «Під щасливою зіркою», «Похідний марш», «За годину до світанку», « Чи багато людині треба», а також сценарії фільмів «Вірні друзі» (разом з К. Ісаєвим), «Дайте книгу скарг», «Третя молодість», «Та, що біжить по хвилях».

З кінця 1950-х Галич починає складати пісні, виконуючи їх під власний акомпанемент на семиструнній гітарі. Відштовхуючись в якійсь мірі від романсової традиції та мистецтва О. М. Вертинського, Галич став першим з найяскравіших представників жанру совєтської авторської пісні (вже потім були Б. Ш. Окуджава, В. C. Висоцький та інші). З появою магнітофонів Галич набув величезної популярністі, передусім серед широких кіл совєцької інтелігенції. Він, фактично, сформував навіть не напрямок, але жанр.

Могила Олександра Галича в Сент-Женев'єв-де-Буа

Перші пісні — «Лєночка» (1959), «Про малярів, опалювача і теорію відносності» і «Закон природи» (обидві 1962) та інші — різко контрастували з офіційно затвердженою КПСС радянською естетикою. Тому творчість Галича стрімко ставала антирадянською. І з рештою вельми благополучний радянський літератор перед самою прем'єрою його п'єси «Матроська Тиша», написаної для створюваного театру «Современник», отримав заборону: вже відрепетовану п'єсу заборонили до показу, заявивши автору, що він викривлено представляє роль євреїв у Великій вітчизняній війні. Цей епізод Галич потім описав у повісті «Генеральна репетиція» (https://youtu.be/eIM7wKXOza8).

Надалі його пісні ставали все більш глибокими та політично гострими, що призвело до поглиблення конфлікту з владою. Галичу було заборонено давати публічні концерти. Його не друкували, і не дозволяли випустити платівку. Його ім'я вилучали з титрів фільмів, знятих за його сценаріями, По суті, він став підпільним, «бобинним» виконавцем: його слухали по домівках, його пісні передавали один одному в записах.

У 1971 р. Олександр Галич був виключений зі Спілки письменників СРСР, членом якого він був з 1955 (цьому присвячена пісня «Від біди моєї пустякової»), а в 1972 р. — із Спілки кінематографістів, у якій перебував з 1958 р. Його наставники О. Арбузов та В. Плучек солідаризувались з його гонителями. Фактично, після цього Олександ Галич став ізгоєм та майже жебраком.

У 1974 Галича було «добровільно-примусово» викинуто за межі СССР. Спочатку він оселився у Мюнхені і почав працювати на радіостанції «Свобода». Потім оселився в Парижі, де трагічно загинув 15 грудня 1977 р. від удару електричним струмом, коли під'єднував антену до щойно купленої стереосистеми. Існує також версія, що це було вбивство. Олександр Аркадійович похований у передмісті Парижа на Кладовищі Сент-Женев'єв-де-Буа.

Сім'я[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Віталій Абліцов «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — 436 с.