Галич Олександр Аркадійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олександр Аркадійович Галич
Olexandr Galich.jpg
О.А. Галич
Народився 19 жовтня 1918(1918-10-19)
Катеринослав (Дніпро)
Помер 15 грудня 1977(1977-12-15) (59 років)
Париж (Франція)
ураження електричним струмом
Поховання Сент-Женев'єв-де-Буа
Громадянство СРСР
Ім'я при народженні Олександр Аркадійович Гінзбург
Діяльність письменник, драматург, бард

Олександр Аркадійович Галич (справжнє прізвище — Гінзбург; 19 жовтня 1918, Катеринослав (нині — Дніпро) — 15 грудня 1977, Париж, Франція) — радянський поет, сценарист, драматург, автор і виконавець власних пісень; політичний емігрант.

Біографія[ред.ред. код]

До Німецько-радянської війни вступив до Літературного інституту ім. А. М. Горького, потім навчався в Оперно-драматичній студії К. Станіславського, згодом — у Театрі-Студії О. Арбузова та В. Плучека (1939). Грав на сценах Грозненського Театру народної героїки та революційної сатири, в Ташкентському театрі В. Плучека, котрий виступав перед фронтовиками (був актором, драматургом, поетом, композитором). Написав п'єси для театру — «Вас викликає Таймир» (у співавторстві з К. Ісаєвим), «Шляхи, які ми обираємо», «Під щасливою зіркою», «Похідний марш», «За годину до світанку», «Чи багато людині треба», а також сценарії фільмів «Вірні друзі» (разом з К. Ісаєвим), «Дайте книгу скарг», «Третя молодість», «Та, що біжить по хвилях».

З кінця 1950-х Галич починає складати пісні, виконуючи їх під власний акомпанемент на семиструнній гітарі. Відштовхуючись в якійсь мірі від романсової традиції та мистецтва Олександра Вертинського, Галич став першим з найяскравіших представників жанру совєтської авторської пісні (вже потім були Булат Окуджава, Володимир Висоцький та інші). З появою магнітофонів Галич набув величезної популярності, передусім серед широких кіл радянської інтелігенції. Він фактично сформував навіть не напрямок, а жанр.

Могила Олександра Галича в Сент-Женев'єв-де-Буа

Перші пісні — «Лєночка» (1959), «Про малярів, опалювача і теорію відносності», «Закон природи» (обидві 1962) та інші — різко контрастували з офіційно затвердженою КПРС радянською естетикою. Тому творчість Галича стрімко ставала антирадянською. І, зрештою, вельми благополучний радянський літератор перед самою прем'єрою його п'єси «Матроська Тиша», написаної для створюваного театру «Современник», отримав заборону: вже готову п'єсу заборонили до показу, заявивши автору, що він викривлено представляє роль євреїв у Великій вітчизняній війні. Цей епізод Галич потім описав у повісті «Генеральна репетиція».[1]

Надалі його пісні ставали все більш глибокими та політично гострими, що призвело до поглиблення конфлікту з владою. Галичу заборонили давати публічні концерти. Його не друкували і не дозволяли випустити платівку, його ім'я вилучали з титрів фільмів, знятих за його сценаріями. По суті він став підпільним, «бобінним» виконавцем: його слухали вдома, його пісні передавали один одному в записах.

У 1971 році Олександр Галич був виключений зі Спілки письменників СРСР, членом якої він був з 1955 (цьому присвячена пісня «Від біди моєї пустякової»), а в 1972 році — зі Спілки кінематографістів СРСР, у якій перебував з 1958 року. Його наставники О. Арбузов та В. Плучек солідаризувалися з його гонителями. Фактично після цього Олександ Галич став ізгоєм і майже жебраком.

У 1974 Галича було «добровільно-примусово» вигнано за межі СРСР. Спочатку він оселився в Мюнхені, де працював на радіостанції «Свобода». Потім оселився в Парижі, де трагічно загинув 15 грудня 1977 р. від удару електричним струмом, коли під'єднував антену до щойно купленої стереосистеми. Існує також версія, що це було вбивство. Олександр Аркадійович похований у передмісті Парижа на Кладовищі Сент-Женев'єв-де-Буа.

Сім'я[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Aleksey Uklein (2013-01-06). Александр Галич читает "Генеральную репетицию" (1975). Процитовано 2016-12-11. 

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Віталій Абліцов «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — 436 с.