Гелен Зілле

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гелен Зілле
афр. Helen Zille
Голова Федеральної ради Демократичного альянсу
Нині на посаді
На посаді з 20 жовтня 2019
Попередник Джеймс Селф
7-й прем'єр-міністр Західно-Капської провінції
6 травня 2009 — 22 травня 2019
Попередник Лінн Браун
Наступник Алан Вінде
Федеральна лідерка Демократичного альянсу
6 травня 2007 — 10 травня 2015
Попередник Тоні Леон
Наступник Ммусі Меймейн
Мер Кейптауна
Попередник Номаіндія Мфекето
Наступник Грант Гаскін (в.о.)
Ден Плато
Член Національної асамблеї ПАР
14 квітня 2004 — 15 березня 2006
Директорка з комунікацій та зв'язків з громадськістю Кейптаунського університету
15 липня 1999 — 13 квітня 2004
Народилася 9 серпня 1951(1951-08-09) (72 роки)
Йоганнесбург, Трансвааль, ПАС
Відома як політична діячка, журналістка
Місце роботи The Rand Daily Maild
Громадянство ПАР ПАР
Alma mater Вітватерсрандський університет
Політична партія Демократичний альянс (ПАР)
Діти 2
Нагороди
 Медіафайли у Вікісховищі

Отта Гелен Марі (уроджена Зілле; нар. 9 березня 1951(19510309)), відома як Гелен Зілле, — південноафриканська політикиня. З 20 жовтня 2019 року обіймала посаду голови Федеральної ради Демократичного альянсу. Протягом двох термінів (2009—2019) була прем'єр-міністеркою і членом парламенту Західнокапської провінції. Обіймала посаду федеральної лідерки Демократичного альянсу (2007—2015) і була пані-мером Кейптауна (2006—2009).

Зілле є колишньою журналісткою й активісткою з боротьби проти апартеїду. На посаді журналістки в Rand Daily Mail наприкінці 1970-х років була однією з тих, хто викрив приховування смерті лідера «Чорної свідомості» Стіва Біко. Вона також працювала з Black Sash та іншими продемократичними групами протягом 1980-х років.

У липні 2007 року Національний прес-клуб обрав її провідною журналісткою 2006 року. А у 2008 році Зілле була обрана найкращим мером року у світі.

Раннє життя й кар'єра[ред. | ред. код]

Родина, початкова й вища освіта[ред. | ред. код]

Гелен Зілле народилася в Гіллброу, Йоганнесбург, як старша дитина батьків, які окремо виїхали з Німеччини в 1930-х роках, щоб уникнути нацистських переслідувань через те, що дідусь по материнській лінії та бабуся по батьківській лінії були євреями[1].

Вважалося, що Гелен була внучатою племінницею берлінського художника Генріха Зілле. Раніше вона давала відповідні натяки сама, але відмовилася від них у своїй автобіографії, опублікованій у 2016 році[2]. Берлінська генеалогиня Мартіна Роде документувала раніше, що в рукописних нотатках дядька Гелен Зілле — Генріха — була плутанина між людьми з однаковими іменами, але з різними місцями та датами народження[3].

Мати Гелен була волонтеркою у Консультаційному офісі південноафриканської правозахисної організації Black Sash[4]. Поки її родина жила в Рівонії, Зілле здобула освіту в Йоганнесбурзькій школі Святої Марії у Вейверлі, одному з приватних навчальних закладів міста[5].

Вищу освіту — ступінь бакалавра мистецтв — здобула в Вітватерсрандському університеті.

Приблизно в 1969 році вона приєдналася до Young Progressives, ліберального молодіжного руху та Прогресивної партії, яка виступала проти апартеїду[6].

Політична журналістика[ред. | ред. код]

Зілле розпочала свою кар'єру як політичної корреспондентки в газеті Rand Daily Mail у 1974 році[7]. У вереснм 1977 року міністр юстиції та поліції ПАР Дж. Т. Крюгер оголосив, що активіст проти апартеїду Стів Біко помер у в'язниці в результаті тривалого голодування. Зілле та редакторка Аллістер Спаркс були впевнені, що історія Крюгера була прикриттям. Пізніше Гелен отримала конкретні докази цього після того, як знайшла й опитала лікарів, залучених у цю справу[8].

Після публікації статті під заголовком «Жодних ознак голодування — лікарі Біко» міністр Крюгер негайно пригрозив заборонити газету, а самій Гелен погрожували вбивством[8]. Пізніше Зілле та Спаркс були визнані винними в «тенденційному висвітленні», і газета була змушена опублікувати виправлення статті. Адвокат у цій справі — Сідні Кентрідж — згодом допоміг підтвердити точність свідчення Зілле, коли представляв сім'ю Біко під час розслідування його смерті. Це розслідування встановило, що смерть Біко стала результатом серйозної травми голови, але не виявило жодної винної особи[9].

Зілле звільлася з Rand Daily Mail разом із Аллістером Спарксом після того, як Anglo American, власник газети, вимагав, щоб Спаркс зменшила риторику газети щодо рівних прав[10].

Рух проти апартеїду[ред. | ред. код]

Зілле брала активну участь у русі Black Sash протягом 1980-х років. Вона працювала в регіональних і національних керівних органах організації, а також була віцеголовою антипризовної кампанії Західнокапської провінції. За цей час вона була заарештована за порушення Закону про групові території, який розподіляв расові групи на різні житлові та ділові секції в міських районах у системі міського апартеїду, та перебування в «груповій зоні» без дозволу й отримала умовний термін. Пізніше Зілле та її чоловік запропонували свій дім як притулок для політичних активістів за надзвичайного стану 1986 року, і вона була змушена тимчасово переховуватися зі своїм дворічним сином[11].

Зілле також брала активну участь у проєкті South Africa Beyond Apartheid Project і Кейптаунському комітеті миру. Пізніше вона зібрала докази для комісії Голдстоуна, яка розслідувала спроби дестабілізувати Західнокапську провінцію перед виборами 1994 року[12][13].

Робота з освітньою політикою[ред. | ред. код]

У 1989 році Зілле заснувала консалтингову компанію з питань державної політики, а в 1993 році їй запропонували посаду директорки з розвитку та зв'язків з громадськістю в Кейптаунському університеті. Протягом цього часу Зілле також очолювала керівний орган початкової школи Гроув, а в 1996 році успішно кинула виклик урядовій політиці, що обмежувала повноваження керівних органів щодо призначення персоналу[14].

Потім Зілле запросила Демократична партія (нині Демократичний альянс, ДА) написати проєкт політики щодо освіти в Західнокапській провінції. У 1999 році вона стала членом законодавчого органу провінції та була призначена членом Виконавчої ради з питань освіти[15].

У 2004 році Зілле стала членом парламенту від ДА. В Альянсі вона піднялася до рівня заступниці федерального голови та працювала національною речницею партії та речницею з питань освіти[16].

Мерство[ред. | ред. код]

Муніципальні вибори 2006 року[ред. | ред. код]

На муніципальних виборах 2006 року ДА став найбільшою партією в Кейптауні, набравши 42,0 % голосів та випередивши Африканський національний конгрес (АНК). Унаслідок такої підтримки виборців та підтримки ДА від кількох менших партій 15 березня 2006 року Зілле була обрана мером Кейптауна 106 голосами проти 103 в опонента.

Гелен Зілле у 2007 році.

Зілле зіткнулася зі значною опозицією та конфронтацією з боку АНК. У вересні 2006 року провінційний міський виборчий комітет АНК на чолі з Річардом Дянті оголосив, що планує замінити міську систему мерів виконавчим комітетом. Це призвело б до зменшення повноважень мера, і правляча партія сама не змогла б призначити десять місць у комітеті, які натомість розподілялися б на основі пропорційного представництва[17]. Дянті та Зілле погодилися зберегти поточну систему мерів, якщо АНК отримає два додаткових підкомітети в районах міста, які вже контролює. Таким чином питання було розв'язано[18].

Порушені проблеми й питання[ред. | ред. код]

Зобов'язання Зілле як мера охоплювала роль підготовки Кейптауна як призначеного міста-господаря до Чемпіонату світу 2010 року та будівництво й фінансування Кейптаунського стадіону, який прийняв 8 футбольних матчів Чемпіонату світу ФІФА у 2010 році[19].

Даніель Джордан, головний виконавчий директор організаційного комітету Чемпіонату світу з футболу 2010 та Гелен Зілле на конференції «Створення спадщини для Південної Африки», що відбулася під час Всесвітнього економічного форуму в Африці (2009, Кейптаун).

Особливу стурбованість Гелен Зілле викликала проблема зловживання наркотиками в Кейптауні, особливо зловживання кристалічним метамфетаміном. Гелен закликала сприяти створенню центрів реабілітації наркозалежних та подальшому фінансуванню з боку уряду для боротьби зі зловживанням наркотиками та зустрілася з місцевими громадами, щоб обговорити це питання[20].

Зілле заперечував проти планів включити метрополіцію до ширшої поліцейської служби, стверджуючи, що такий крок позбавить місцеві органи влади значних повноважень і надасть більше контролю в руки тодішнього комісара Національної поліції Джекі Селебі, який пізніше був засуджений за корупцію[21][22].

Досягнення[ред. | ред. код]

Хоча завдання з надання житла покладено на провінційний, а не на місцевий уряд, Зілле стверджувала, що зусилля її муніципалітету щодо реформування списків з потреб житла та вдосконалення процесів перевірки також дозволили збільшити надання квартир з 3000 одиниць на рік відповідно до правил АНК до 7000 одиниць на рік між 2006 і 2008 роками під її адміністрацією як пані-мера[23][24].

У статті під назвою «АНК виступає за бідність, а не за бідних», опублікованій незадовго до загальних виборів 2009 року, Зілле зазначила, що не існувало бюджетних асигнувань на модернізацію неформальних поселень під адмініструванням АНК, тоді як у 2007 році її адміністрація встановила спеціальний бюджет на забезпечення водою, електроенергією та каналізацією[25].

Як лідерка Демократичного альянсу[ред. | ред. код]

Вибори[ред. | ред. код]

15 березня 2007 року Зілле оголосила себе кандидаткою на місце колишнього лідера ДА Тоні Леона. Гелен із самого початку була фавориткою, її підтримували Західний Кейп, Гаутенг, Квазулу-Наталь, Мпумаланга, Північний Кейп, Фрі-Стейт і навіть Східний Кейп (протягом більшої частини часу ця провінція вважалася опорою її головного суперника Атола Тролліпа)[26]. 6 травня 2007 року Зілле була обрана новою головою ДА значною більшістю. Вона вказала, що очолюватиме партію поза парламентом для паралельного продовженням займання посади мера Кейптауна.

Гелен Зілле зустрічається з почесним архієпископом Кейптауна Десмондом Туту, 2010 рік.

Порушені проблеми й питання[ред. | ред. код]

Коли Гелен Зілле стала лідером DA, вона кинула виклик уряду партії більшості з кількох питань[27].

Злочинність[ред. | ред. код]

Особливе занепокоєння Зілле викликала реакція уряду на тривожну статистику злочинності, оприлюднену в липні 2007 року[28]. Гелен звинуватила національний уряд у винагородженні злочинців шляхом розміщення осіб, засуджених за тяжкі злочини, на перше місце у своїх національних парламентських списках[29]. Вона сказала, що прокуратура відновить підрозділи захисту дітей, південноафриканське бюро з боротьби з наркотиками та підрозділ Scorpions, усі з яких до цього були розпущені АНК[30].

У серпні 2008 року Зілле оголосила про пропозиції зі збільшення чисельності поліції до 250 000, найняття додаткових 30 000 детективів, покращення програми затримання, використання інформаційних технологій, а також про радикальну зміну системи правосуддя. Вона також зазначила, що новий всеосяжний план партії проти злочинів міститиме положення про Фонд жертв злочинів[31].

Здоров'я[ред. | ред. код]

Зілле виступила проти суперечливого законопроєкту про внесення змін до національного законодавства про охорону здоров'я, який дозволяв ширше втручання держави в приватну охорону здоров'я. Зілле попередила, що держава зруйнує систему, й окреслила ймовірність того, що законопроєкт може вигнати тисячі кваліфікованих медичних працівників[32]. Разом зі своєю політичною партією вона запропонувала альтернативний план охорони здоров'я щодо приватизації державної частки[33]. Закон про внесення змін до Національного закону про охорону здоров'я набув чинності у 2013 році та передбачав створення нового Управління з дотримання стандартів охорони здоров'я[34].

Судова незалежність[ред. | ред. код]

Запуск кампанії Демократичного Альянсу в Кейптауні, квітень 2011 року.

Як керівник ДА, Зілле також часто ставила під сумнів незалежність судової влади в ПАР, у світлі передбачуваної поведінки президента Кейпського судді Джона Хлофа, який намагався вплинути на суддів Конституційного суду, щоб вони винесли рішення на користь президента АНК Джейкоба Зуми. Вона також посилалася на расизм, спрямований щодо тих, хто працює в судовій системі, і критикувала подвійні стандарти, які існують у судовій гілці[35][36].

Політичні дебати[ред. | ред. код]

У червні 2008 року вона викликала президента АНК і кандидата в президенти 2009 року Джейкоба Зуму на публічне обговорення десяти ключових питань, таких як угода про зброю, розпуск Scorpions, ситуація в Зімбабве, ВІЛ/СНІД і трудове законодавство[37][38]. Зума відмовився від дебатів[39][40].

Кампанія проти зловживання наркотиками й алкоголем[ред. | ред. код]

Вісім членів групи під назвою Народний комітет боротьби з наркотиками та алкоголем (PADLAC) були заарештовані у вересні 2007 року біля поліцейської дільниці Мітчеллз-Плейн. Потім було заарештовано й Зілле, коли вона відвідала поліцейську дільницю для розслідування. Група PADLAC поширювала брошури в рамках кампанії проти зловживання алкоголем і наркотиками в Кейптауні. Поліція стверджувала, що вона підтримувала групи пильності, які виступають проти зловживання наркотиками. Пізніше того тижня Зілле постала перед магістратським судом Мітчелла за порушення Закону про регулювання зібрань. Очікувалося, що Зілле подасть до суду на міністра поліції за неправомірний арешт[41]. Пізніше Зілле ненадовго постала перед магістратським судом Мітчелла разом із заарештованою групою PADLAC[42].

30 вересня 2007 року було повідомлено, що високопоставлені джерела в розвідці, які, очевидно, були незадоволені планами АНК підірвати державні інституції для виконання тендерів, передали Зілле інформацію про те, що оперативники зі зброєю проникають у PADLAC з кінцевою метою знищити лідера опозиції[43]. У жовтні 2007 року Гелен Зілле була виправдана за всіма звинуваченнями, висунутими до магістратського суду Мітчелла на тій підставі, що справа обвинувачення проти неї та дев'яти інших підсудних не мала шансів на успіх. Гелен повторила свій намір подати до суду на відділення Південноафриканської поліції (SAPS) у Західнокапській провінції за незаконний арешт[44].

У березні 2008 року провела кампанію проти наркотиків у Йоганнесбурзі, очоливши марш протесту. Учасники маршу були одягнені у футболки DA з написом «Ні наркотикам» і «Врятуйте наших дітей»[45].

Останні статистичні дані показують, що Західний Кейп відповідальний за 34 % злочинів, пов'язаних з наркотиками, у ПАР[46].

ООН[ред. | ред. код]

У квітні 2008 року Зілле було запропоновано виступити перед ООН у Нью-Йорку з питань народонаселення та розвитку з метою поширення свого досвіду як мерп Кейптауна[47]. Зілле була прихильницею Кампанії за створення Парламентської асамблеї ООН, що виступатиме за демократичне реформування ООН; вона вважає, що це необхідно, оскільки «забезпечить громадянам кожної країни відчуття більшого зв'язку з ООН та її програмами»[48].

Зілле на зустічі Демократичного Альянсу, 2011.

Нагорода мера світу[ред. | ред. код]

У жовтні 2008 року Зілле була номінована однією з 820 мерів світу премії World Mayor Award 2008 та стала її переможницею[49][50].

Була суперечка, коли правляча партія АНК використала свою більшість у Національній асамблеї ПАР, щоб заблокувати (без попередження) пропозицію прокуратури про визнання досягнень Зілле в отриманні цієї нагороди[51].

Відставка з поста лідера партії[ред. | ред. код]

У квітні 2015 року Зілле оголосила, що не балотуватиметься на переобрання лідером партії[52].

Прем'єрка Західнокапської провінції[ред. | ред. код]

Вибори 2009 року[ред. | ред. код]

Постер Демократичного Альянсу для муніципальних виборів 2011 року в ПАР. Зліва на право: Патрісія де Лілль, Гелен Зілле та Ліндіве Мазібуко.

Загальні вибори 2009 року дали Зілле її перше велике виборче змагання як лідерки ДА. Її обрали кандидаткою у прем'єр-міністри ЗахідноїКапської провінції, і її партія зуміла набрати 51,46 % голосів. Зілла була призначена прем'єр-міністеркою, а на посаді мера її змінив Дан Плато[53][54].

Скандал з Джейкобом Зумою[ред. | ред. код]

У травні 2009 року, невдовзі після обрання прем'єр-міністеркою, Зілле написала листа до газети Cape Argus[55]. У відповідь на критику з боку гендерних лобістських груп і АНК щодо її провінційного кабінету, який складався винятково з чоловіків, Зілле заявила в листі, що АНК ніколи не очолювала жінка, і що його лідери подають поганий приклад у гендерних питаннях. Вона процитувала «глибоко сексистські погляди» президента ПАР Джейкоба Зуми, звинуватила його в тому, що він «бабій» і засудила за те, що він піддав «усіх своїх дружин ризику зараження ВІЛ» після незахищенного сексу з ВІЛ-позитивною жінкою. Зума, який є багатоженцем, визнав у суді звинувачення щодо зґвалтування, адже знав, що жінка, з якою він мав секс, була ВІЛ-позитивною[56].

Засудження Гелен Зілле поведінки Зуми потім було використано Sowetan як основу статті на першій сторінці під назвою «Зума ризик СНІДу». Газета заявила, що Зілле «здійснила надзвичайну нову атаку» на Зуму[57]. Це спричинило хвилю нападок на Гелен як з боку АНК, так і низки її партнерів з Альянсу. Молодіжна ліга АНК стверджувала, що вона була расисткою, і що кабінет Зілле складався винятково з «хлопців і наложників, щоб вона могла продовжувати спати з ними». Позов, поданий без обґрунтування, викликав гнів прокурора, який проконсультувався зі своїми адвокатами щодо можливого позову про наклеп[58]. Асоціація військових ветеранів Umkhonto we Sizwe повторила сексуальні претензії Молодіжної ліги та попередила, що запустить «політичну програму, спрямовану на те, щоб зробити Західнокапську провінцію некерованою»[59]. АНК також критикували Зілле, але дистанціювався від зауважень своєї Молодіжної ліги, заявивши, що вони були «глибоко збентеженими»[60]. У відповідь Зілле зазначила, що вся ця суперечка є прикладом викривленого підходу ПАР до гендерних питань[61].

Земельний спір[ред. | ред. код]

У травні 2009 року Зілле звинуватила АНК у розкраданні активів. Звинувачення стосувалася передачі 1000 гектарів провінційної землі в Західнокапській провінції національному органу. Передача була підписана колишнтою прем'єр-міністеркою Лінн Браун 21 квітня 2009 року, за день до національних виборів. Зілле стверджувала, що угода була укладена «таємно, недобросовісно та з прихованим мотивом». АНК відповів, що угода про землю публічно розглядалася в парламенті кілька разів протягом багатьох років і в ній не було нічого зловісного. Пізніше Зілле сказала, що вимагатиме перегляду та скасування угоди та подасть скаргу в нараду з питань міжурядових відносин[62], але питання було розв'язано в січні 2010 року, коли міністр населених пунктів АНК Токіо Сексвале погодився повернути землю провінції до того, як справа може бути передана до суду[63].

Вибори 2014 року та переобрання[ред. | ред. код]

Зустріч Міністра закордонних справ Марка Сіммондса з Гелен Зілле, прем'єр-міністеркою Західнокапської провінції, в Лондоні, 4 жовтня 2012 р.

Після загальних виборів 2014 року ДА набрав 59,38 % голосів і 26 місць у законодавчому органі Західнокапської провінції, що стало на 3,25 % більше порівняно з попередніми виборами. Під керівництвом Зілле партія також отримала 89 місць у Національній раді й 22,23 % національних голосів. Зілле була обрана на другий термін прем'єр-міністерки 26 травня — вона здобула 27 голосів, а Маріус Франсман, її суперник з АНК, 15[64].

Наступництво[ред. | ред. код]

У вересні 2018 року Демократичний альянс оголосив, що він обрав Алана Вінде кандидатом від партії в прем'єр-міністри Західноапської Республіки на загальних виборах у ПАР 2019 року. Іншими кандидатами, висунутими на цю посаду, були Фазлудієн Абрагамс, Бонгінкосі Мадікізела, Девід Майньє, Келлі Балої, Якобус Макфарлейн і Майкл Мак[65]. Відповідно до Конституції Зілле було заборонено балотуватися на третій термін, оскільки в ПАР заборонено обіймати посаду прем'єр-міністра більше двох термінів поспіль[66][67]. Після загальних виборів у травні 2019 року ДА зберіг свою більшість у парламенті провінції, а Зілле залишила посаду 22 травня[68][69].

Подальша кар'єра[ред. | ред. код]

Інститут расових відносин[ред. | ред. код]

Після залишення державної посади, у липні 2019 року стало відомо, що Зілле приєдналася до Південноафриканського інституту расових відносин (SAIRR) на посаду старшого політичного аналітика. У SAIRR зазначили: «Об'єднання зусиль між пані Зілле та інституту об'єднує два найгучніші реформістські голоси в країні»[70][71].

Tea with Helen[ред. | ред. код]

У серпні 2019 року Гелен Зілле створила власний подкаст Tea with Helen з наміром поспілкуватися з людьми, які не згодні з її політичними поглядами. Подкаст транслюється на YouTube, iTunes і Spotify. Першим гостем шоу став колишній головний редактор Business Day Пітер Брюс. Участь у подкасті брали також журналістка Феріал Хаффаджі, письменник і автор-документаліст Макс дю Прі та директор Школи сходознавства і африканістики Лондонського університету Адам Хабіба. Зілле намагалася зв'язатися з лідером країньої лівої організації Economic Freedom Fighters Джуліусом Малемою, але він відхилив запрошення[72][73][74].

Голова Федеральної ради[ред. | ред. код]

Гелен Зілле та інші лідери Демократичного Альянсу на прес-конференції, на якій було оголошено, що Зілле є новою головою Федеральної ради партії.

4 жовтня 2019 року Зілле оголосила про свою кандидатуру на посаду голови Федеральної ради ДА, оскільки чинний президент Джеймс Селф пішов у відставку. Зілле зробила таку заяву після того, як назвала партію такою, що «переживає скруту та політичні потрясіння». Посада голови Федеральної ради ДА подібна до ролі генерального секретаря керівної структури будь-якої політичної партії. Вибори відбулися пізніше того ж місяця, і Зілле перемогла на них[75][76][77][78].

Суперечки[ред. | ред. код]

Коментарі про ксенофобію[ред. | ред. код]

Окружний прокурор та Зілле викликали критику за свою реакцію на ксенофобські напади в Кейптауні у 2008 році[79][80]. Тоді Міністр фінансів ПАР Тревор Мануель звинуватив Зілле в «роздуванні полум'я» через її виступи проти іноземних наркоторговців під час візиту на рівнину Мітчелла[79][80]. Зілле відповіла, що її повністю неправильно процитували, і запропонувала Мануелю прочитати газетні стенограми її виступу[81]. Зілле також звинуватила уряд АНК у створенні культури залежності без економічного розвитку, що підживлює ксенофобію[82].

Криміналізація навмисного розповсюдження ВІЛ із кількома партнерами[ред. | ред. код]

Під час виступу на оздоровчому саміті, організованому Департаментом охорони здоров'я Західноапської провінції, Зілле закликала звинуватити у замаху на вбивство безвідповідальних чоловіків, які знали, що вони ВІЛ-позитивні, але відмовлялися використовувати презервативи та мали кількох сексуальних партнерок, а також змінити фокус від лікування хвороб, яким можна запобігти, до хвороб, яким не можна запобігти. Деякі активісти проти СНІДу застерігали від такого кроку та називали зауваження Зілле «необережними та такими, що вводять в оману»[83]. Серед тих, хто критикував позицію Зілле, були дослідник конституційного права П'єр де Воста відомий активіст зі СНІДу та директор Секції 27 Марк Гейвуд[83][84][85].

Біженці зі Східного Кейпу[ред. | ред. код]

У 2012 році Зілле була втягнута в суперечку після того, як написала у Twitter: «Поки освіта Східного Кейпу зазнала краху, Західний Кейп побудував 30 шкіл — 22 нові, 8 були оновлені, 4 з яких насамперед для біженців зі Східнокапської провінції. І буде ЩЕ 26 нових шкіл»[86].

Її заява стала продовженням протесту в Грабові проти переповненості місцевої школи. АНК заявив, що вживання поняття «біженці» у заяві Зілле щодо учнів Східнокапської провінції, які стікалися до Західної для отримання кращої освіти, є «негуманним»[87].

Пізніше Зілле вибачилася і зазначила, що «дуже, дуже шкодує про вплив цих слів». Їй було «шкода, тому що це взагалі ніколи не малося на увазі в цьому контексті». Вона сказала: «Я намагалася показати те, що міністр (базової) освіти Енджі Мотшекга називає „жахливою історією“ освіти в більшій частині Східнокапської провінції»[88].

Невдале злиття з Agang[ред. | ред. код]

Як лідер партії ДА, Зілле очолювала невдалу спробу злитися з опозиційною партією Agang[89], лідеркою якої тоді була Мамфела Рамфеле. Після оголошення про злиття та знаменитого поцілунку Зілле з Рамфеле на пресконференції, злиття розвалилося через п'ять днів, коли прокуратура не змогла дійти згоди щодо подальших дій із Рамфеле: вона хотіла залишитися лідером Agang, а також балотуватися президента ДА, але Зілле сказала їй, що це не буде законним[90][91]. АНК припустив, що злиття фінансували іноземні партії[92].

Суперечки щодо колоніалізму під час поїздки до Сінгапуру та Японії[ред. | ред. код]

У березні 2017 року, після поїздки до Сінгапуру та Японії, яка коштувала 600 000 рандів (30 тис. дол. США) для п'яти осіб, Зілле прокоментувала у Twitter, що спадщина колоніалізму не така вже й погана, тому що вона залишила у спадок інфраструктуру та інституції, на які Південно-Африканська Республіка могла б спиратися[93]. Обурення громадськості через її слова призвело до внутрішніх дисциплінарних слухань. Комісія з прав людини також розслідувала справу щодо Зілле за її коментарі про спадщину колоніалізму через «потенційне порушення людської гідності»[94].

Критика та дисциплінарне слухання[ред. | ред. код]

Після звинувачень у тому, що Зілле захищає колоніалізм, вона зазначила, що її погляди були неправильно тлумачені, але також принесла «беззастережні вибачення за твіт, який міг здатися захистом колоніалізму. Цього не було»[93][94].

Серед тих, хто не погоджувався з нею, були інші члени ДА, такі як:

  • Мбалі Нтулі, яка заявила, що колоніалізм був «тільки» негативним, але яка сама зіткнулася з дисциплінарним слуханням у 2017 році за «лайк» у коментарі на Facebook у грудні 2016 року, який характеризував Зілле як расистку[93][95];
  • Фумзіле ван Дамм, яка заявила, що не існує «жодного аспекту [колоніалізму], який можна було б назвати позитивним або корисним для африканців»[96];
  • Лідер партії Ммусі Маймане, який заявив, що «Колоніалізм, як і апартеїд, був системою гноблення та підкорення. Це ніколи не можна виправдати», але також сказав, що Зілле не була расисткою і що вона «послідовно боролася з пригнобленнями»[97].

Депутат ДА Галеб Кахалія навпаки захистив Зілле як ту, що має добрі наміри. Він погодився з нею в тому, що колоніалізм був не лише негативним, і зазначив, що багато видатних інтелектуалів, серед яких Чинуа Ачебе, Алі Мазруї[en], Годфрі Мвакікагіле[en] та Манмоган Сінґх, висловлювали подібні думки[98][99].

АНК і «Борці за економічну свободу» вимагали усунення Зілле з посади прем'єр-міністерки Західнокапської провінції[100].

У результаті її онлайн-коментарів Зілле було направлено до Федеральної юридичної комісії прокуратури для дисциплінарного слухання за звинуваченням у приниженні репутації та завданні шкоди іміджу партії[97][101][102]. Після цієї новини Зілле далі захищалася, зазначивши, що Нельсон Мандела дотримувався такої ж думки щодо колоніалізму[103][104]. Її безперервний захист своїх коментарів посилив внутрішні тертя в Демократичному альянсі між нею та її недоброзичливцями, і, як вважалося, підривав авторитет лідера партії Маймане[105]. Останній заявив, що дисциплінарні звинувачення проти Зілле не обмежуються дописами у Twitter і охоплюютб «низку коментарів […], які посилили оригінальний твіт»[106]. Деякі з її подальших дописів, у яких вона захищала свої погляди, ще більше погіршили її стосунки з Маймане[102][107][108].

Витрати[ред. | ред. код]

У квітні 2017 року Зілле зіткнулася з подальшою критикою щодо свого візиту до Сінгапуру, який був охарактеризований як екстравагантний за ціною в 1 мільйон рандів. За словами прес-секретаря Зілле, 636 000 рандів були витратами на відрядження, а ще 500 000 рандів — на «прямі ділові зобов'язання». Крім того, за словами прес-секретаря, поїздка, яка включала візит до Японії, мала на меті посилити азіатські інвестиції в халяльну їжу та заохотити туризм до Західнокапської провінції з цього регіону[106]. Зілле захищалася, заявляючи, що поїхала без помічника, щоб обмежити витрати на поїздку[109].

Твіти щодо апартеїду[ред. | ред. код]

Наприкінці червня 2020 року Зілле прокоментувала у Twitter, що «сьогодні існує більше расистських законів, ніж за часів апартеїду». Вона також написала, що якби колишній президент Фредерік Віллем де Клерк «вирішив ліквідувати апартеїд», АНК «все ще занурився б у безлад своїх так званих визвольних таборів і міжусобиць», оскільки АНК «не мав життєздатної збройної боротьби, щоб говорити»[110]. Джон Стінхейзен, тимчасовий лідер ДА в той час, дистанціювався від поглядів Зілле, і Федеральна юридична комісія партії почала розслідування щодо її коментарів[111][112].

Дункан Дю Буа, історик і політичний аналітик, підтримав твердження Зілле. Він зазначив, що, ґрунтуючись на дослідженні Джеймса Майбурга, уряд апартеїду прийняв 59 законів, заснованих на расовій приналежності, протягом 70 років, тоді як уряд після апартеїду прийняв 90 законів із мандатами на расове представництво протягом 25 років[113][114]. Політолог Джеймс Майбург вважає коментарі Гелен Зілле «гіперболічними», але «не (далеко) помилковими». Проте аналіз Майбурга охоплював закони після апартеїду, що передбачають обов'язкове расове представництво в радах окремих статутних органів, але не закони епохи апартеїду, характерні для бантустанів[113][115].

Звинувачення в кумівстві[ред. | ред. код]

Коли Зілле була прем'єр-міністеркою, з'явилися докази того, що вона використовувала свій вплив, щоб забезпечити свого сина Пола Марі, який перебував у процесі розвитку приватного бізнесу, закупленим державою обладнанням для тестування власних програмних продуктів. Ці звинувачення стали відомі під час допиту Камерона Дагмора — члена Парламенту Західнокапської провінції — який передав справу до офісу громадського захисника для розслідування. Дагмора стверджував, що Зілле чинила тиск на Департамент освіти, щоб переконатися, що планшети були надані її синові, і що іншим підприємствам було завдано шкоди в цьому процесі, тому питання кумівства для нього було очевидним[116]. Дагмор також звернувся до законодавчого органу Західнокапської провінції з проханням провести розслідування щодо порушення етичних норм щодо Зілле.

Особисте життя[ред. | ред. код]

Зілле одружена з професором Йоганном Марі з 1982 року, вони мають двох синів. Гелен є членом Об'єднаної церкви Рондебош у Кейптауні[117].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Zille`s Jewish Roots Strike A Poignant Note At Book Launch. sajr.co.za (англ.). Архів оригіналу за 29 жовтня 2019. Процитовано 5 вересня 2023.
  2. ↑ Helen Zille: Not Without a Fight, Cape Town 2016, S. 19–20 (ISBN 978-1-77609-042-6).
  3. ↑ Der Berliner Pinselheinrich (Heinrich Zille) – Brandenburg – Datenbank (нім.). Процитовано 5 вересня 2023.
  4. ↑ Cape Town Mayor Helen Zille questioned by an international audience. worldmayor.com. Процитовано 7 травня 2014.
  5. ↑ Bronkhorst, Quinton. Most expensive schools in South Africa. businesstech.co.za (амер.). Процитовано 14 лютого 2020.
  6. ↑ Helen Zille on the liberal tradition. 13 листопада 2009. It is daunting to be speaking to the people who have mentored me politically since the day I joined the Young Progressives forty years ago
  7. ↑ Who's Who: Mrs Helen Zille. Архів оригіналу за 2 серпня 2009.
  8. ↑ а б Steve Biko's legacy lives on – Zille.
  9. ↑ Steve Biko: XI – The Verdict. Архів оригіналу за 23 травня 2008.
  10. ↑ Bridgland, Fred (18 квітня 2009). The Zille to weaken Zuma's grip. The Scotsman. Edinburgh. Архів оригіналу за 22 квітня 2009.
  11. ↑ Helen Zille (St Mary's School 1962 to 1968). Архів оригіналу за 14 вересня 2010.
  12. ↑ Ekerold, Chrissie (9 травня 2011). Zille has struggle credentials: iLIVE. TimesLIVE (en-ZA) . Процитовано 3 жовтня 2019.
  13. ↑ Not only ANC fought apartheid Zille. News24 (англ.). 21 квітня 2013. Процитовано 3 жовтня 2019.
  14. ↑ Redeploying teachers set for revival. Dispatch. 16 жовтня 1997. Архів оригіналу за 11 січня 2009.
  15. ↑ Helen Zille (St Mary's School 1962 to 1968). Архів оригіналу за 14 вересня 2010.
  16. ↑ Campbell-Gillies, Victoria. Major milestones in Helen Zille’s career. ewn.co.za (англ.). Процитовано 5 вересня 2023.
  17. ↑ Leon says Mbeki behind plan to oust Zille. SABC News. 22 вересня 2006. Архів оригіналу за 26 жовтня 2006. Процитовано 1 січня 2007.
  18. ↑ Maclennan, Ben (1 листопада 2006). Zille keeps the reins in Cape Town. IOL. Архів оригіналу за 15 червня 2006.
  19. ↑ Helen Zille Speaks at the Cape Town World Cup 2010 Logo Launch in Cape Town. capetownmagazine.com (англ.). Процитовано 5 червня 2019.
  20. ↑ Zille to meet with Lentegeur community. IOL. 22 червня 2007. Архів оригіналу за 15 червня 2006.
  21. ↑ Ensor, Linda (28 липня 2007). The battle for Metro cops. Business Day. Архів оригіналу за 11 січня 2009. Процитовано 22 лютого 2008. According to her (Zille), Selebi was presiding over a police force that was steadily losing its ability to deliver on its mandate, and his control should not be extended.
  22. ↑ Adriaan, Basson (3 серпня 2010). Selebi sentenced to 15 years. Mail & Guardian. Процитовано 18 квітня 2011. Former police chief Jackie Selebi was sentenced to 15 years' imprisonment by Judge Meyer Joffe in the South Gauteng High Court on Tuesday, who called him an "embarrassment to South Africa and the police".
  23. ↑ The role of Municipalities in the delivery of housing. [Архівовано 2019-07-28 у Wayback Machine.], Knysna. Retrieved on 28 July 2019.
  24. ↑ Zille, Helen (11 січня 2009). DA: Zille: Extract from a speech by the leader of the Democratic Alliance at Bela Bela in Limpopo (11/09/2009). Процитовано 26 лютого 2009.
  25. ↑ Zille, Helen. ANC is pro-poverty not pro-poor.
  26. ↑ Majova 2007.
  27. ↑ Mbeki and Zille meet on range of issues, Mail & Guardian, 28 August 2007. Retrieved on 28 July 2019.
  28. ↑ 'Bland' government ducking the facts — Zille. IOL. 7 липня 2007. Архів оригіналу за 15 червня 2006.
  29. ↑ Zille: ANC rewards crime. 23 січня 2009.
  30. ↑ Zille: Heroin easier to buy than hamburgers. 8 березня 2008.
  31. ↑ Conquering fear, commanding hope: the DA's criminal justice plan. Архів оригіналу за 13 червня 2011.
  32. ↑ South Africa: Zille Says Health Bill Will Drive Skills Away. allAfrica. 10 червня 2008.
  33. ↑ Let private sector run state hospitals — DA. IOL Online. 9 червня 2008. Архів оригіналу за 15 червня 2006.
  34. ↑ National Health Amendment Act 12 of 2013. Архів оригіналу за 22 вересня 2015. Процитовано 12 жовтня 2015.
  35. ↑ Zille, Helen (13 червня 2008). ANC cultivating a 'compliant judiciary'. Moneyweb.
  36. ↑ Hlophe rocks Zille's faith in judges. Sunday Times. 13 червня 2008. Архів оригіналу за 11 січня 2009.
  37. ↑ Will Zuma debate against Zille?. IOL. 20 червня 2008. Архів оригіналу за 15 червня 2006.
  38. ↑ Zille challenges Zuma to public debate. SABC. 20 червня 2008.[недоступне посилання з 01.04.2019]
  39. ↑ Zuma refuses to meet with Zille. SABC. 25 червня 2008. Архів оригіналу за 28 червня 2008. Процитовано 28 червня 2008.
  40. ↑ Zille reminds Zuma of statement. IOL. 25 червня 2008. Архів оригіналу за 15 червня 2006.
  41. ↑ Another apartheid era arrest for Zille. Daily Dispatch. Архів оригіналу за 11 січня 2009. Процитовано 9 вересня 2007.
  42. ↑ Zille in court. IOL. Процитовано 11 вересня 2007.
  43. ↑ Intelligence sources unhappy with ANC plans. Sunday Times. Процитовано 30 вересня 2007.[недоступне посилання з 01.05.2016]
  44. ↑ SAfrica drops charges against opposition head Zille. Reuters. Процитовано 23 жовтня 2007.[недоступне посилання з 01.07.2022]
  45. ↑ Zille leads Jo'burg anti-drugs march. Mail&Guardian. Процитовано 8 березня 2008.
  46. ↑ Philani Nombembe. SUNDAY TIMES – Western Cape awash with cheap tik, creating addicts who drive up crime. Timeslive.co.za. Процитовано 5 жовтня 2015.
  47. ↑ Helen Zille to address the UN. iafrica. Архів оригіналу за 10 липня 2012. Процитовано 8 березня 2008.
  48. ↑ Statements. Campaign for a UN Parliamentary Assembly (амер.). Процитовано 28 вересня 2017.
  49. ↑ World Mayor 2008 The final shortlist. World Mayor. Процитовано 13 червня 2008.
  50. ↑ Helen Zille, Mayor of Cape Town, wins the 2008 World Mayor Prize. World Mayor. 14 жовтня 2008. Процитовано 4 березня 2013.
  51. ↑ ANC blocks motion praising Zille's world mayor award. Politicsweb. 23 жовтня 2008.
  52. ↑ Helen Zille bows out as DA leader | eNCA
  53. ↑ DA says Western Cape is theirs. The Mail & Guardian (en-ZA) . 23 квітня 2009. Процитовано 5 вересня 2023.
  54. ↑ Zille set to become Western Cape premier. The Mail & Guardian (en-ZA) . 27 квітня 2009. Процитовано 5 вересня 2023.
  55. ↑ Zille shifts blame: Premier says aide was not meant to send letter. Архів оригіналу за 18 травня 2009.
  56. ↑ Zille in 'racist' Zuma HIV attack. BBC News. 12 травня 2009. Процитовано 5 січня 2010.
  57. ↑ Anna Majavu. Zuma an AIDS risk. Архів оригіналу за 15 травня 2009.
  58. ↑ MK veterans threaten Zille.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  59. ↑ MK veterans threaten Zille.
  60. ↑ ANC distances itself from ANCYL comments – Mantashe – POLITICS | Politicsweb. www.politicsweb.co.za.
  61. ↑ Helen Zille answers her critics – NEWS & ANALYSIS | Politicsweb. www.politicsweb.co.za.
  62. ↑ 'Secret' ANC land deal illegal — Zille [недоступне посилання з 01.01.2017] Cape Argus. 23 May 2009 Archived copy at WebCite (1 February 2010).
  63. ↑ Cape land transfer dispute resolved Eyewitness News [Архівовано 13 серпня 2010 у Wayback Machine.]
  64. ↑ Buick, Kirstin. Helen Zille re-elected Western Cape premier. You (амер.). Процитовано 5 вересня 2023.
  65. ↑ Premier candidates announced. Процитовано 24 травня 2019.
  66. ↑ Head, Tom (19 вересня 2018). Breaking: Alan Winde revealed as the DA's choice for Western Cape premier. The South African (en-ZA) . Процитовано 5 вересня 2023.
  67. ↑ winds of change: MEC Alan Winde is DA W Cape premier candidate[недоступне посилання]. Retrieved on 21 May 2019.
  68. ↑ DA holds on to W Cape despite challenges[недоступне посилання]. Retrieved on 21 May 2019.
  69. ↑ DA wins Western Cape, though with reduced majority. Retrieved on 21 May 2019.
  70. ↑ Mabuza, Ernest (28 липня 2019). Helen Zille joins the Institute of Race Relations. BusinessLIVE. Процитовано 3 жовтня 2019.
  71. ↑ Mabuza, Ernest (28 липня 2019). Helen Zille joins the Institute of Race Relations as senior policy fellow. TimesLIVE. Процитовано 3 жовтня 2019.
  72. ↑ Nkanjeni, Unathi (27 серпня 2019). Helen Zille is having tea and y'all are invited: What you need to know about her podcast. TimesLIVE. Процитовано 3 жовтня 2019.
  73. ↑ Mlambo, Sihle (1 жовтня 2019). Helen Zille invites Julius Malema for 'tea', Juju are you coming?. IOL. Процитовано 3 жовтня 2019.
  74. ↑ Ngcobo, Khanyisile (2 жовтня 2019). 'I think you are lost': Malema responds to Helen Zille's 'tea' invite. IOL. Процитовано 3 жовтня 2019.
  75. ↑ Mailovich, Claudi (4 жовтня 2019). BREAKING NEWS: Helen Zille applies for top DA job. BusinessLIVE. Процитовано 4 жовтня 2019.
  76. ↑ Zille 'available' to chair DA's Federal Council. eNCA. 4 жовтня 2019. Архів оригіналу за 5 жовтня 2019. Процитовано 4 жовтня 2019.
  77. ↑ Mokone, Thabo (4 жовтня 2019). Helen Zille to stand for top DA job. TimesLIVE. Процитовано 4 жовтня 2019.
  78. ↑ Helen Zille elected DA Federal chairperson. eNCA. 20 жовтня 2019. Архів оригіналу за 20 жовтня 2019. Процитовано 20 жовтня 2019.
  79. ↑ а б Kaplan, Kenneth (15 червня 2008). In Cape Town, hopes dim as progress lags. The Boston Globe. Архів оригіналу за 12 січня 2012.
  80. ↑ а б Shattered Myths: The xenophobic violence in South Africa. Pambazuka News. 3 липня 2008. Архів оригіналу за 1 грудня 2008.
  81. ↑ A revolution of rising expectations. Архів оригіналу за 22 липня 2011.
  82. ↑ PROACTIVE STEPS NEEDED TO QUELL XENOPHOBIA: ZILLE. The Sowetan. 23 травня 2008. Архів оригіналу за 30 травня 2008.
  83. ↑ а б Zille targets men who don't use condoms – Cape Argus. IOL.co.za. 9 листопада 2011. Процитовано 12 грудня 2012.
  84. ↑ Vos, Pierre De (10 листопада 2011). Helen Zille, the HIV populist – Constitutionally Speaking. Constitutionallyspeaking.co.za. Процитовано 12 грудня 2012.
  85. ↑ Mark Heywood. Section 27. Процитовано 5 жовтня 2015.
  86. ↑ Top 3 Helen #Zille Controversies proven as Racist (1. HIV, Refugees and Colonialism), The Edge Search. Retrieved on 28 July 2019.
  87. ↑ Tough lessons for Zille from refugee tweet debacle – Daily Maverick. dailymaverick.co.za. 4 квітня 2012.
  88. ↑ Zille says sorry for 'refugee' tweet. www.iol.co.za.
  89. ↑ Ramphele and Zille's brief DA marriage over | News | National | M&G. Mg.co.za. 2 лютого 2014. Процитовано 1 жовтня 2015.
  90. ↑ Setumo Stone; Khulekani Magubane (3 лютого 2014). Zille, Ramphele provide their reasons for break-up. BDlive. Процитовано 1 жовтня 2015.
  91. ↑ South African Press Association (5 лютого 2014). South Africa: Confusion Over DA-Agang Political Donor. allAfrica.com. Процитовано 1 жовтня 2015.
  92. ↑ eNCA. Foreign influence in DA-Agang merger worries ANC. eNCA. Архів оригіналу за 3 жовтня 2015. Процитовано 1 жовтня 2015.
  93. ↑ а б в Deklerk, Aphiwe (16 березня 2017). Colonialism wasn't all bad' says Helen Zille. The Herald Live (амер.). Процитовано 21 травня 2017.
  94. ↑ а б Sesant, Siyabonga (12 травня 2017). Zille gets served for 'colonialism' tweets. Independent Online (англ.). Процитовано 21 травня 2017.
  95. ↑ Cele, S’Thembile (21 травня 2017). Ntuli charge could put Maimane against Selfe. News24. Процитовано 21 травня 2017.
  96. ↑ Ankomah, Baffour (11 травня 2017). Please don't patronise us, Madame Zille. New African Magazine (en-GB) . Процитовано 5 вересня 2023.
  97. ↑ а б Deklerk, Aphiwe (16 березня 2017). Breaking: Zille faces disciplinary action from DA after controversial tweets. Times LIVE. Архів оригіналу за 16 березня 2017. Процитовано 21 травня 2017.
  98. ↑ Cachalia, Ghaleb (30 березня 2017). Ghaleb Cachalia: Let all views be heard. Financial Mail (амер.). Архів оригіналу за 12 вересня 2017. Процитовано 16 травня 2017.
  99. ↑ Cachalia, Ghaleb (28 березня 2017). Let's give Helen Zille the benefit of the doubt. The Daily Maverick (англ.). Процитовано 16 травня 2017.
  100. ↑ Outrage over Helen Zille's colonialism tweets. aljazeera.com. Процитовано 21 травня 2017.
  101. ↑ Helen Zille receives her disciplinary charges. The Citizen (англ.). 12 квітня 2017. Процитовано 21 травня 2017.
  102. ↑ а б Tandwa, Lizeka (17 травня 2017). Battle lines drawn between Maimane and Zille. The M&G Online (англ.). Процитовано 21 травня 2017.
  103. ↑ Zille, Helen (20 березня 2017). From the Inside: Lessons from Singapore. The Daily Maverick (англ.). Процитовано 21 травня 2017.
  104. ↑ Zille, Helen (28 березня 2017). From the Inside: A debate of urgent national importance. dailymaverick.co.za (англ.). Процитовано 21 травня 2017.
  105. ↑ Madia, Tshidi; Gallens, Mahlatse (23 березня 2017). Zille's 'dumb tweets' biggest headache for Maimane. News24. Процитовано 21 травня 2017.
  106. ↑ а б Villette, Francesca (3 квітня 2017). Suspend Zille over racism charges. Independent Online (англ.). Процитовано 21 травня 2017.
  107. ↑ Collins, Farren (8 травня 2017). Now Maimane lays into Zille over Sunday Times article. Business Live (амер.). Архів оригіналу за 25 жовтня 2017. Процитовано 21 травня 2017.
  108. ↑ Pather, Ra'eesa (8 травня 2017). The Zille column Maimane didn't approve, and their deteriorating relationship. The M&G Online (англ.). Процитовано 21 травня 2017.
  109. ↑ Answers wanted from Zille over R1m trip to Asia. www.iol.co.za.
  110. ↑ Maybe Zille was right on more racist laws today than during apartheid. The Citizen (англ.). 2 липня 2020. Процитовано 23 липня 2021.
  111. ↑ Madisa, Kgothatso (24 червня 2020). DA leaders distance themselves from Zille's tweet on racist laws. SowetanLIVE. Процитовано 6 липня 2020.
  112. ↑ Zille's apartheid tweets: Horn to lead investigation, but no time frame given yet. Процитовано 6 липня 2020.
  113. ↑ а б James Myburgh: ANC race laws revolution. MUST READ!. BizNews.com (en-GB) . 15 липня 2020. Процитовано 23 липня 2021.
  114. ↑ Letter: There are more race based laws now than under apartheid. www.iol.co.za (англ.). Процитовано 23 липня 2021.
  115. ↑ Chapter 13: Chronology of Apartheid Legislation1 - The O'Malley Archives. omalley.nelsonmandela.org. Truth and Reconciliation Commission. Процитовано 25 липня 2023.
  116. ↑ 'Breach of ethics' claim against Zille.
  117. ↑ Ekklesia | Tutu commends Christian communicators in justice struggle. old.ekklesia.co.uk (англ.). 15 грудня 2015. Процитовано 5 вересня 2023.
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гелен_Зілле&oldid=42252535