Гендерна нерівність

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search

Гендерна нерівність (англ. Gender inequality) — це ідея та ситуація, коли жінки та чоловіки не є рівними за правами, можливостями та уявленнями про них. Термін стосується неоднакового поводження з людьми чи їх сприймання / відношення до них, повністю чи частково спричиненого статтю чи гендером цих людей. Жінки відстають від чоловіків у багатьох областях, включаючи освіту, можливості на ринку праці, представленість у політиці, платня за рівноцінну роботу.

Гендерна нерівність випливає з відмінностей у гендерних ролях та спричинена існуванням гендерних стереотипів. Системи гендерів (становища в різних суспільствах чоловіків, жінок та людей інших гендерів) часто є дихотомічними та ієрархізованими. Гендерна нерівність виростає з розрізнень, як емпірично обгрунтованих, так і сконтруйованих соціально.

Дискримінація (відмінне ставлення чи поводження, упередженість, утиск, насильство) людей через їх стать чи гендер називається сексизмом і є інструментом створення та підтримання гендерної нерівності.

Боротися з гендерною нерівністю першим почав феміністичний рух, наразі на неї спрямовуються значні міжнародні зусилля та гендерні політики окремих держав. Метою їх зусиль є досягнення гендерної рівності.

Гендерне насильство[ред.ред. код]

Гендерне насильство або насильство, пов'язане зі статтю (gender-based violence), в українському законодавстві «насильство за ознакою статі» — це насильство, яке вчиняється над людиною (зазвичай жінкою) тільки через те, що вона належить до певної статі, або ж таке, від якого люди однієї статі (зазвичай жінки) страждають непропорційно більше, ніж люди іншої статі.

Насильство проти жінок[ред.ред. код]

Основна стаття — Насильство проти жінок

Сімейне насильство[ред.ред. код]

Основна стаття — Сімейне насильство

Основною демографічною групою, що потерпає від сімейного насильства, є жінки, тоді як кривдниками є переважно чоловіки.

Сексуальне насильство[ред.ред. код]

Більше — Сексуальне насильство

Насильство та сексуальні домагання на роботі[ред.ред. код]

Більше — Сексуальне домагання

Показники в різних країнах ЄС варіюють від 4 % до 15 %. Це залежить від відношення до питання в країнах та від того, чи є вони предметом публічного обговорення. В деяких країнах, безсумнівно, не вистачає дослідження цих питань. За даними УНЗ ООН на базі опитувань в більш ніж 50 країнах, сексуальні напади оприлюднюються лише в 11 % випадків [1].

Гендерне сексуальне насильство в Україні[ред.ред. код]

  • 96 % громадян України погоджуються з фактом існування сексуальних домагань.
  • 43 % українців вважають проблему сексуальних домагань актуальною для України.
  • 32 % українських жінок стикались з ситуаціями, коли у чоловіків були переваги при прийомі на роботу, розмірі винагороди, кар'єрних перспективах тощо.
  • 62 % жінок та 38 % чоловіків вважають, що «сексуальні домагання — це можливість просунутись по кар'єрних сходах.»
  • Жінка працює на 4-6 годин більше, ніж чоловік, при цьому праця в домашньому господарстві не враховується як продуктивна, а тому не оплачується й не враховується в пенсійних схемах.

Нерівності на ринку праці[ред.ред. код]

Неврегульований гендерний розрив в оплаті праці серед країн ОЕСР
Тижневий заробіток жінок як відсоток від чоловічого (середньорічні показники, 1979—2005)

Ґендерна дискримінація на ринку праці[ред.ред. код]

Ґендерна дискримінація на робочому місці залишається значущою. Це спостерігається не тільки в структурі зайнятості — чоловіки та жінки не отримують однакову роботу: вертикальна дискримінація (серед чоловіків значно більше менеджерів, на професійних та управлінських посадах, у владі) — але й в межах однієї професії — чоловіки займають більше управлінських та вищих позицій (горизонтальна дискримінація).

Різна оплата праці жінок і чоловіків[ред.ред. код]

Основна стаття — Гендерний розрив в оплаті праці

Ґендерна нерівність спостерігається також при розгляді рівня заробітньої плати в межах однієї професійної групи, і це прямий наслідок відмінностей у сфері зайнятості (Гендерний розрив в оплаті праці). Жінки також значно менше можуть контролювати свій робочий час. Врешті, подвійна зайнятість є й тепер основною рисою жіночої праці — працююча жінка бере значно активнішу роль у веденні господарства та вихованні дітей.

Організація праці жінок та чоловіків[ред.ред. код]

рис2

Можливості працевлаштування в майбутньому. В 1998 році Європейська фундація покращення життєвих умов та умов праці провела дослідження в країнах Євросоюзу та Норвегії. Хто бажає працювати, де, чому — це були найголовніші питання дослідження. Ключові положення:

  1. Дві третини працюючих жінок — одружені або живуть разом з партнером. Це означає, що рішення про працевлаштування та кількість робочих годин впливають не тільки на життя однієї людини, але й його чи її партнера.
  2. Разом партнери витрачають на роботу близько 62 годин. Пари, які мають фінансові труднощі, витрачають значно менше годин (53 години) на працю, ніж пари, які вважають себе заможними.
  3. Наявність дітей відносно незначно впливає на час, який людина витрачає на роботу, однак, в кожній четвертій родині з дітьми, чоловік працює повний робочий день, в той час як жінка працює неповний робочий день.
  4. В 43 % сімей гроші заробляє тільки одна людина — в більшості випадків це чоловік.
  5. 1/3 пар (31 %) віддали б перевагу моделі життя, коли чоловік працює повний робочий день, а жінка неповний, хоча за такою моделлю зараз живуть тільки 20 % пар.
  6. Значна частина пар (16 %) проголошують, що хотіли, б щоб обидва партнери працювали неповний робочий день, хоча реально так живуть тільки 2 % пар.
  7. На відміну від існуючої ситуації, чоловіки та жінки бажають, щоб було більше рівності щодо участі обох партнерів у праці, за яку сплачують; більшість чоловіків та жінок вважають, що не тільки чоловіки, але й жінки мають працювати.

Нерівності в освіті[ред.ред. код]

Основна стаття — Сексизм в освіті

Гендерна нерівність за країнами[ред.ред. код]

В Україні[ред.ред. код]

Принцип гендерної рівності закріплений в Конституції Україн:% Стаття 3 закріплює рівність чоловіків та жінок в усіх сферах життя. Окрім даної норми, гендерної рівності торкаються ст. 21, 24, 51. Частина третя ст. 24 Конституції безпосередньо присвячена подоланню дискримінації стосовно жінок в Україні та наголошує на тому, що рівність прав жінок і чоловіків забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній та культурній діяльності, у здобутті освіти та професійній підготовці, у праці та винагороді за неї і так далі. Але відповідно до законодавства лише жінкам надається можливість поєднувати працю з материнством. Законодавчо чоловіки позбавлені такої можливості. Такий підхід є характерною ілюстрацією формального розуміння принципу гендерної рівності.

Окрім цього, Україна ратифікувала Конвенцію про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок 1979 року, Конвенцію № 156 про працюючих з сімейними обов'язками, підсумкові документи Всесвітньої конференції з прав людини (Відень, 1993 р.), Конвенцію про ліквідацію насильства щодо жінок, Конвенцію про громадянські та політичні права, Конвенцію про соціальні, економічні та культурні права (1976 року).

Чинне законодавство de jure гарантує чоловікам та жінкам України рівні права та можливості, але реально в політичній, культурній, соціальній, економічній сфері, в працевлаштуванні та повсякденному житті існує нерівність. Основними жіночими проблемами в Україні є: домашнє насильство, проституція та торгівля жінками, наркоманія, акушерська агресія, відсутність послідовної державної політики в цих сферах. Особливої гостроти набула проблема сексуальних домагань, які вважаються нормою у відносинах між керівниками-чоловіками та підлеглими-жінками.

На шляху до встановлення гендерної рівності в українському суспільстві стоять наступні чинники:

Боротьба з гендерною нерівністю[ред.ред. код]

Фемінізм[ред.ред. код]

В 80-х роках жінки з усього світу започаткували активний міжнародний рух за права жінок — фемінізм. Наслідки цієї діяльності особливо відчутні на міжнародному рівні. Держави перше в історії виявили підтримку захисту прав жінок і визнали його своїм «високопріоритетним завданням». Масові зґвалтування було визнано тактичною зброєю у війні, їх переслідування було включено до обов'язків спеціальних кримінальних трибуналів.

Однак, незважаючи на багатообіцяючі зміни в міжнародному праві та практиці, жінки з усього світу досі стикаються з повсякденною нерівністю. Крім того, їм часто бракує засобів та знань, необхідних для використання системи прав людини для боротьби зі зловживаннями. Чимало жінок не знають про фемінізм або сприймають його як щось абстрактне, що їх не стосується. Хоча активна діяльність протягом останнього десятиліття зробила права жінок більш окресленими, зараз завдання полягає в тому, щоб зробити їх більш досяжними. Існує 3 головні причини привернення уваги до загальнолюдських прав жінок:

  1. Необхідність інформувати жінок про те, що вони мають права людини та повинні їх використовувати,
  2. Необхідність оприлюднювати випадки порушення прав на підставі гендеру та боротися з ними,
  3. Необхідність сформувати нову практику прав людини, яка повністю вирішуватиме питання загальнолюдських прав жінок.

Міжнародні організації та ініціативи[ред.ред. код]

Національні гендерні політики[ред.ред. код]

Основна стаття — Гендерна політика

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Стаття «Гендерна нерівність»
є частиною Вікіпроекту «Фемінізм». Ви можете долучитись чи допомогти.