Кум (рідня)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Кум, кума́ — хрещений батько (мати) по відношенню до батьків хрещеника та хрещеної матері (батька). А також хрещені батько і мати по відношенню один до одного[1][2]. Якщо в хрещені батьки запрошували перших зустрічних, вони йменувалися стрічними кумами[1].

Слово кум походить від прасл. *kumъ, утвореного від ранішої форми *kuma. Воно є праслов'янським запозиченням з балканських діалектів народної латини: від commater («хресна мати»), утвореного від приставки-прийменника com («з-») і mater («мати», спорідненого з прасл. *mati). Менш ймовірні версії, що виводять кум від прасл. *kъmotrъ («кум»), від тур. kuma («коханка», «молода дружина», «наложниця», «рабиня», «служниця»)[3].

У минулому зв'язками кумовства зазвичай підтверджували та зміцнювали дружні стосунки, тому слово часто використовувалося в значенні друг, товариш, приятель[1][4]. Дієслово «покуматися», «покумитися», що означає «стати кумами, хресними родичами», колись вживалося в сенсі «заприятелювати», «затоваришувати»[5][6][7][8]. У казках, байках «кум» («кумась», «кумцьо») — традиційний епітет вовка[1], «кума» («кумася», «кумонька», «кумця») — лисиці[2].

Явище непотизму, потурання по службі своїм друзям або родичам, також відоме як «кумі́вство»[9].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Кум // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. а б Кума // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  3. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 3 : Кора — М / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — 552 с. — ISBN 5-12-001263-9.
  4. Хто кому кум в українській політиці, газета «Експрес», 25.04.2013
  5. Куматися // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  6. Кумитися // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  7. Куматися // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  8. Кумитися // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  9. Кумівство // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.

Посилання[ред. | ред. код]