Венедіктова Ірина Валентинівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ірина Валентинівна Венедіктова
Ірина Валентинівна Венедіктова
Emblem of the Office of the Prosecutor General of Ukraine.svg Генеральний прокурор України
Нині на посаді
На посаді з 17 березня 2020
Президент Володимир Зеленський
Попередник Руслан Рябошапка
Віктор Чумак (в. о.)
Народилася 21 вересня 1978(1978-09-21) (42 роки)
Харків, Українська РСР, СРСР
Відома як політична діячка, Генеральний прокурор України
Місце роботи ХНУ імені В. Н. Каразіна
Громадянство Україна Україна
Освіта Харківський національний університет внутрішніх справ
Політична партія Слуга народу
Професія юрист
Україна Народний депутат України
9-го скликання
Слуга народу 29 серпня 2019 14 січня 2020

Ірина Валентинівна Венедіктова (нар. 21 вересня 1978, Харків) — українська державна діячка, юристка, доктор наук, професор. Генеральний прокурор України з 17 березня 2020 року, перша жінка на цій посаді.[1]

Народний депутат України від партії «Слуга народу» IX скликання (29.08.2019 — 14.01.2020)[2]. Голова парламентського Комітету з питань правової політики (29.08.2019 — 27.12.2019). Тимчасова виконувачка обов'язків Директора Державного бюро розслідувань (з 27 грудня 2019 до 17 березня 2020)[3].

Життєпис

Народилася 21 вересня 1978 року в Харкові в сім'ї юристів. Батько — Валентин Семенович Венедіктов, генерал-майор міліції, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України, член-кореспондент Інженерної академії наук України[4]. Працював проректором з навчальної роботи Харківського університету внутрішніх справ, де навчалась Ірина[5]. Мати — Валентина Михайлівна Венедіктова, кандидатка юридичних наук, поєднувала наукову та викладацьку діяльність, працювала в Національній юридичній академії ім. Ярослава Мудрого та Харківському національному університеті внутрішніх справ.

З відзнакою закінчила Харківський університет внутрішніх справ 2000 року[6].

2000—2004 рр. — викладачка кафедри правознавства Харківського гуманітарного інституту Народної української академії.

2003 року в Національній юридичній академії ім. Ярослава Мудрого захистила кандидатську дисертацію на тему «Договір довірчого управління майном як форма реалізації правового інституту довірчого управління майном в Україні», здобула науковий ступінь кандидата юридичних наук.

2004 р. — доцент кафедри правосуддя Харківського національного університету ім. Каразіна.

2005—2019 рр. — завідувачка кафедри цивільно-правових дисциплін Харківського університету ім. В. Н. Каразіна[7].

2013 року в Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка захистила докторську дисертацію[8] на тему «Захист охоронюваних законом інтересів у цивільному праві».

2014 року отримала звання професора кафедри цивільно-правових дисциплін Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна.

До 2019 року була членом редакційних колегій наукових фахових видань та спеціалізованих вчених рад: заступник голови редакційної колегії профільного видання "Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна ". Серії «Право», «Медичне право», «Приватне право». Була головою спеціалізованих вчених рад у Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна. Здійснювала підготовку докторів філософії, була науковим консультантом дисертації доктора юридичних наук і науковим керівником десяти дисертацій кандидата юридичних наук.

Поєднувала науково-педагогічну роботу та практичну діяльність:

2010—2019 рр. — член Фундації медичного права та біоетики України;

2012—2015 рр. — провідна наукова співробітниця Науково-дослідного інституту правового забезпечення інноваційного розвитку Національної академії правових наук України;

2016—2019 рр. — арбітр Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України;

2016—2019 рр. — член науково-консультативної ради при Верховному Суді[9].

Авторка понад 100 наукових і науково-методичних робіт, опублікованих у вітчизняних і зарубіжних виданнях, серед них 8 монографій, 80 наукових та 4 науково-методичних видання.

Політика

17 березня 2020 року ВРУ затвердила подання Зеленського щодо призначення Венедіктової генпрокурором України

2018 року Ірина Венедіктова стала радницею Володимира Зеленського[10] з правових питань. Входила до передвиборчого штабу кандидата в Президенти України Володимира Зеленського, була експертом з питань реформи судової системи.

21 липня 2019 року обрана депутаткою Верховної Ради України IX скликання за списком пропрезидентської партії «Слуга народу» (балотувалася під № 3 у партійному списку[11]).

29 серпня 2019 року Венедіктова стала Головою парламентського Комітету з питань правової політики.

27 грудня 2019 року Указом президента України № 961/2019 Ірина Венедіктова була призначена на посаду тимчасового виконувача обов'язків директора Державного бюро розслідувань, замінивши на цій посаді Романа Трубу[12]. Ірина Венедіктова стала першою в історії України жінкою, яка очолила державний правоохоронний орган. Незважаючи на те, що Венедіктова займала цю посаду досить короткий період часу, до 17 березня 2020 року, їй вдалося ввести нову організаційну структуру ДБР. Створено окремий слідчий підрозділ у кримінальних провадженнях Майдану. Введена система щомісячного звіту ДБР перед громадськістю та іноземними партнерами за результатами роботи правоохоронного органу. За неналежне виконання своїх обов'язків були відсторонені від посад 4 керівники територіальних управлінь ДБР. Повідомлено про підозру понад 350 особам; направлено до суду понад 170 кримінальних проваджень.

З 13 березня 2020 року[13] Венедіктова — член Ради національної безпеки і оборони України.

17 березня 2020 року Ірина Венедіктова призначена Генеральним прокурором (Указ Президента України від 17.03.2020 № 90/2020). Її кандидатуру підтримали 269 народних депутатів[14][15].

11 лютого 2021 року за дорученням Генерального прокурора Ірини Венедіктової вперше за «кнопкодавство» повідомлено про підозру народному депутатові України.[16]

18 лютого 2021 року Генеральний прокурор Ірина Венедіктова прозвітувала перед Верховною Радою України про роботу органів прокуратури в 2020 році[17].

Скандали

20 лютого 2020 року Венедіктова заявила, що виступає за скасування Закону про амністію учасників Євромайдану (закон про недопущення переслідування учасників акцій протестів, що передбачає позбавлення як кримінальної, так і адміністративної відповідальності усіх затриманих під час акцій протестів)[18]. Цю ініціативу Венедіктової підтримав Андрій Портнов[19]. У квітні 2020 року моніторингова місія ООН з прав людини в Україні у своєму звіті рекомендувала скасувати закон про недоторканість учасників протесту під час Євромайдану, оскільки цей закон є однією з головних перешкод для розслідування «справ Майдану»[20][21][22].

27 березня 2020 року голова ГО «Центр протидії корупції» Віталій Шабунін повідомив, що Венедіктова має незадекларований наручний годинник Hublot ціною 10 тис. євро.[23]

Венедіктова у парламенті

20 січня 2020 року призначила своїм першим заступником (як директора ДБР) Олександра Бабікова, колишнього адвоката експрезидента Януковича. Це викликало критику низки громадських організацій, що звернулись до президента і голови ДБР із закликом не призначати Бабікова, аргументуючи це тим, що адвокат Януковича не може керувати розслідуванням справ Майдану[24].

4 квітня 2020 року колишній заступник генпрокурора Віктор Трепак заявив, що Венедіктова вимагала оголосити про підозру у злочині активісту Сергієві Стерненку (кримінальне провадження щодо нападу на Стерненка, коли один з нападників загинув). Трепак відмовив через відсутність підстав[25].

4 травня 2020 НАБУ відкрило стосовно Венедиктової кримінальне провадження, що стосується можливого недекларування майна[26].

У грудні 2020 року Національне антикорупційне бюро України відкрило кримінальне провадження через можливе незаконне втручання генпрокурора Ірини Венедіктової у справу заступника Офісу президента Олега Татарова, яке пов'язано із її рішенням змінити групу прокурорів у справі Татарова перед тим, як детективи НАБУ планували повідомити Татарову про підозру[27][28].

Критика

На думку журналіста Остапа Дроздова, є, зокрема, «повністю ватною, антимайданною за переконаннями і ручною людиною президента Зеленського»[29].

Народний депутат від партії ЄС Володимир В'ятрович на виступі у Верховній раді, сказав, що «Венедіктова — це реванш антимайдану»[30].

Адвокат п'ятого президента України Петра Порошенка Ігор Головань звинувачує Венедіктову в зв'язках з колишнім заступником голови Адміністрації Президента Януковича Андрієм Портновим.[31]

12 травня 2020-го заступниця директора Євразійського центру Атлантичної ради США Мелінда Гарінґ критично охарактеризувала роботу Венедіктової, як приятельки президента Зеленського, на посаді прокурора, пояснивши, що вона згортає реформи органів прокуратури.[32][33]

Сім'я

Чоловік — Денис Колесник, заступник начальника департаменту кіберполіції у Нацполіції. Чоловіка Венедіктової перевели з Харкова та підвищили до заступника начальника департаменту кіберполіції невдовзі після її обрання народним депутатом України та отримання посади голови комітету Верховної Ради з питань правової політики. Також його підвищили у званні до полковника.[34]Впливає на роботу та кадрову політику ДБР.[35]

Печерський районний суд міста Києва частково задовольнив позов Ірини Венедіктової та зобов'язав Центр протидії корупції та інтернет видання «Українська правда» спростувати інформацію на сайті видання, у якій зазначено про участь чоловіка генпрокурорки Ірини Венедіктової Дениса Колесникова у кадровій політиці Державного бюро розслідувань в період, коли Венедіктова очолювала орган і виплатити компенсацію за моральну шкоду по 5 тисяч грн з кожного, тобто 15 тисяч загалом[36]. Має доньку Аделіну й сина Данила.[джерело?][37]

Примітки

  1. Генпрокурором України вперше стала жінка. РБК-Украина (ru). Процитовано 2020-03-28. 
  2. Слуга народа. LIGA. Процитовано 2019-06-15. 
  3. Указ Президента України від 27 грудня 2019 року № 961/2019 «Про призначення тимчасово виконуючого обов’язки Директора Державного бюро розслідувань»
  4. Валентин Семенович Венедіктов:  біобібліогр. покажч. / уклад.: Е. М. Чаркіна, Ж. П. Корнєва, Т. І. Колесниченко [та ін.]; відп. ред. Т. В. Гальченко; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Харк. екон.-прав. ун-т. — Х.:  Прометей-Прес,  2011. — С. 6.
  5. 10 фактів із життя нового генерального прокурора України Ірини Венедіктової «Еспресо»
  6. Хто така Ірина Венедиктова: що відомо про нового генпрокурора. РБК-Украина (ru). Процитовано 2020-03-17. 
  7. Професорсько-викладацький склад Юридичний факультет
  8. Діалоги 37: Ірина Венедiктова
  9. Склад Науково-консультативної ради supreme.court.gov.ua
  10. «Хто є ху» в «кадровому мішку» Зеленського Укрінформ
  11. На з'їзді «Слуги народу» представили сотню членів партії Радіо Свобода (9 червня 2019)
  12. Зеленський призначив нову голову ДБР замість Труби. РБК-Україна. 27.12.2019. Процитовано 2019-12-27. 
  13. Указ Президента України від 13 березня 2020 року № 80/2020 «Про зміни у складі Ради національної безпеки і оборони України»
  14. Постанова «Про надання згоди на призначення Президентом України Венедіктової І.В. на посаду Генерального прокурора». Верховна Рада України (uk). Процитовано 2020-03-17. 
  15. Ірина Венедіктова очолила Офіс генпрокурора: Зеленський підписав указ. 24 Канал. Процитовано 2020-03-17. 
  16. Офіс Генерального прокурора, Офіс Генерального прокурора (12.02.2021). Вперше народному депутату України повідомлено про підозру у неособистому голосуванні – «кнопкодавстві» (українська). Процитовано 12.02.2021. 
  17. Венедіктова прозвітує сьогодні у Верховній Раді (українська). 22.02.2021. Процитовано 18.02.2021. 
  18. Ірина Венедіктова: «Не красти, не брехати, не відступати». Ось - завдання. Ми його й виконуємо». LB.ua. Процитовано 20 лютого 2020. 
  19. Під ДБР протестують проти призначення Венедіктової, біля будівлі – силовики та автозак. «Новинарня». Процитовано 24 лютого 2020. 
  20. В ДБР кажуть, що скасування закону про амністію майданівцям хоче ООН. https://www.pravda.com.ua. Українська правда. 2 квітня 2020. Процитовано 16 квітня 2020. 
  21. Під час розслідування «справ Майдану» ДБР керуватиметься рекомендаціями моніторингової місії ООН з прав людини. Державне бюро розслідувань. 2 квітня 2020. Процитовано 16 квітня 2020. 
  22. Відповідальність за вбивства та насильницькі смерті під час протестів на Майдані. Представництво ООН в Україні. Процитовано 16 квітня 2020. 
  23. Годинник за 10 тис. євро: у Венедіктової помітили незадекларовану "нову цяцьку". 5 канал (uk-UK). Процитовано 2020-03-28. 
  24. Першим заступником Венедіктової у ДБР став колишній адвокат Януковича. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2020-01-21. 
  25. Віктор Трепак: Венедіктова була вкрай незадоволена моєю позицією у справі Стерненка. «Українська правда». Процитовано 4 квітня 2020. 
  26. НАБУ відкрило справу стосовно Венедиктової. РБК-Украина (ru). Процитовано 2020-05-04. 
  27. САП: Антикорупційне бюро відкрило провадження щодо Венедіктової через втручання в справу Татарова. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2020-12-25. 
  28. НАБУ порушило справу через втручання Венедіктової у справу Татарова. hromadske.ua (uk). Процитовано 2020-12-25. 
  29. Мародери під шумок: Дроздов Прямим текстом. Близько 18:45.
  30. Володимир В'ятрович: Генпрокурор Венедіктова — це реванш Антимайдану 17 березня 2020
  31. «Пацанка і Портнов»: директор ДБР співпрацює з ексчиновником Януковича – Головань. 5 канал (uk-UK). Процитовано 2020-03-24. 
  32. Enough already. Atlantic Council (en-US). 2020-05-11. Процитовано 2020-05-12. 
  33. Венедіктова згортає реформування прокуратури, - Atlantic Council. РБК-Украина (ru). Процитовано 2020-05-12. 
  34. Після приходу Венедіктової в політику її чоловік пішов на підвищення в Нацполіції та перевівся до Києва — «Схеми», 23 квітня 2020, Радіо Свобода
  35. Чоловік Венедіктової впливає на політику ДБР і проводить співбесіди – джерело. Українська правда (uk). Процитовано 2020-03-24. 
  36. Печерський суддя Вовк з грубим порушенням закону пішов на зустріч Венедіктовій у справі проти ЦПК і журналістів. 12.02.2021. Процитовано 22.02.2021. 
  37. Перегляд декларації #76ffdef8-7031-45e3-b010-e775ccbd39cb | ЄДИНИЙ ДЕРЖАВНИЙ РЕЄСТР ДЕКЛАРАЦІЙ. public.nazk.gov.ua. Процитовано 2020-10-12. 

Посилання